ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ1
20 грудня 2024 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3
захисника - ОСОБА_4
обвинуваченого - ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора Приморської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_3 про продовження строку застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 , обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України,
встановив:
В провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 , у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст. 307 КК України.
В судовому засіданні прокурор звернувся до суду з клопотанням про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою, із залишенням без змін раніше визначеного розміру застави, як альтернативи триманню під вартою. В обґрунтування клопотання прокурор зазначив, що ризики, які були підставою для застосування запобіжного заходу до ОСОБА_5 не зникли та існувати не перестали.
Обвинувачений ОСОБА_5 та його захисник ОСОБА_4 заперечили проти задоволення клопотання прокурора, оскільки ризики на які посилається сторона обвинувачення не доведені. Окрім того, сторона захисту зазначила, що єдиним доказом на підтвердження винуватості ОСОБА_5 є протокол особистого обшуку, який був лише згодом узаконений, що суперечить нормам КПК України, а тому такий доказ є недопустимим. Посилаючись на зазначене, сторона захисту просить змінити запобіжний захід на не пов'язаний з триманням під вартою або зменшити раніше визначений розмір застави.
Заслухавши сторони кримінального провадження, дослідивши доводи клопотання, суд виходить з наступного.
За змістом ч. ч. 4, 5 ст.199 КПК якими суд керується в силу положень ч.2 ст.331 КПК, суд може продовжити строк тримання під вартою, якщо прокурор доведе, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, а також, що є наявними обставини, які перешкоджають завершенню кримінального провадження до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою, згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.
Тобто обґрунтованість застосування запобіжного заходу може піддаватися судовому контролю через певні проміжки часу на предмет перевірки наявності чи відсутності ризиків, за наявності яких такий запобіжний захід було застосовано, та внаслідок виникнення інших обставин, які можуть бути підставами зміни запобіжного заходу в сторону його пом'якшення, зміни чи скасування, оскільки тривала дія запобіжного заходу без врахування конкретних обставин справи може призвести до порушення прав, свобод чи інтересів учасників кримінального провадження. Зміна чи скасування запобіжного заходу обумовлюється тим, що в ході кримінального провадження змінюються підстави застосування чи обставини, що враховувалися при обранні запобіжного заходу, внаслідок чого запобіжний захід може бути скасований або замінений на інший - більш або менш суворий.
Водночас, відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами.
Розглядаючи клопотання про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою для прийняття законного та обґрунтованого рішення суд, відповідно до вимог ст.178 КПК України, крім наявності вищезазначених обставин, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
При вирішенні питання про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд враховує засаду верховенства права, закріплену у ст.8 КПК України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - Суд, ЄСПЛ), яка у відповідності до вимог ч.2 зазначеної статті підлягає обов'язковому застосуванню під час кримінального провадження.
Так, у п. 219 рішення у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року (заява № 42310/04) Суд зазначив, що питання про те, чи є тривалість тримання під вартою розумною, не можна вирішувати абстрактно. Наявність підстав для залишення обвинуваченого під вартою слід оцінювати в кожній справі з урахуванням її особливостей. Продовжуване тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (див. рішення у справі «Єчюс проти Литви», N 34578/97, п. 93, ECHR 2000-IX).
Вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя, відповідно до практики Європейського Суду з прав людини. При цьому зазначено, що встановлення небезпеки перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя, слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, вимірюватись суворістю можливого покарання, рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.
При цьому слід звернути увагу на те, що ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству та, КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
При чому ризик втечі повинен оцінюватися у світлі таких факторів, як характер людини, її моральні принципи, місце проживання, робота, засоби до існування, сімейні зв'язки, а також будь-які інші зв'язки з країною, в якій особу притягнуто до кримінальної відповідальності (рішення у справі «Becciev v. Moldova», п. 58).
Пунктом 9 рекомендацій, викладених у листі Верховного Суду «Щодо окремих питань здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану» від 03.03.2022 №1/0/2-22 визначено, що при розгляді клопотань органів досудового розслідування суд використовує всі наявні документи і матеріали, зокрема й судові рішення у формі, в якій їх внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень (роздруківки з Реєстру). Вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу, суд може зважати на попередню оцінку окремих фактичних обставин, здійснену ним при вирішенні попередніх клопотань у цьому кримінальному провадженні на підставі відповідних матеріалів, і не здійснювати надмірного витребування матеріалів у сторін кримінального провадження.
З огляду на наведене, суд розглядає клопотання прокурора в контексті наявності чи відсутності нових обставин, які могли би змінити підстави застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу порівняно з обставинами, які існують на теперішній час, а також з огляду на запровадження в Україні воєнного стану у зв'язку з військовою агресією російської федерації.
Суд оцінює тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому ОСОБА_5 у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого йому злочину, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від шести до десяти років з конфіскацією майна; вік та стан здоров'я обвинуваченого, щодо якого відсутні відомості, які б перешкоджали триманню його під вартою; те, що до затримання не мав постійного місця роботи, а також не одружений, що в свою чергу, на даній стадії кримінального провадження, свідчить про існування ризику, передбаченого ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема можливе переховування обвинуваченого від суду.
Крім того, судом враховується, що судовий розгляд у даному кримінальному проваджені фактично перебуває на початковій стадії, у зв'язку з чим судом згідно із засадою безпосередності дослідження показань, встановленої ст.23 КПК України, не допитаний сам обвинувачений, свідки, не закінчено дослідження письмових доказів, отже існує ризик незаконного впливу на свідків.
Також, суд враховує, що ОСОБА_5 до затримання офіційно працевлаштований не був, джерела його доходів для існування не відомі, що свідчить про існування ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме можливе вчинення іншого кримінального правопорушення.
Таким чином, вказані обставини свідчать, що існують достатні підстави вважати, що ризики, які були підставою для застосування відносно ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, на даний час не зникли, оскільки є обґрунтовані підстави вважати, що на даний час обвинувачений ОСОБА_5 перебуваючи на волі може переховуватись від суду; незаконно впливати на свідків та вчинити інше кримінальне правопорушення, що було доведено прокурором в судовому засіданні та не спростовано стороною захисту.
Що стосується тверджень сторони захисту, що єдиним доказом на підтвердження винуватості ОСОБА_5 є протокол особистого обшуку, який був лише згодом узаконений, що суперечить нормам КПК України, а тому такий доказ є недопустимим, суд їх відхиляє, як такі, що є передчасними, оскільки судовий розгляд кримінального провадження ще триває та рішення щодо допустимості зібраних у справі доказів, винуватості або не винуватості обвинуваченого приймається судом за результатами розгляду кримінального провадження. Окрім того, суд зауважує на тому, що оцінка доказів на предмет їх допустимості вирішується судом під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.
Також, суд враховує суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», оскільки злочин, в якому обвинувачується ОСОБА_5 пов'язаний із незаконним обігом наркотиків, які в свою чергу мають негативний вплив на осіб, які вживають зазначені наркотичні засоби, що в подальшому тягне за собою систематичність такого вживання та подальші непоправні наслідки, які можуть статись із особами, які вживають такі засоби.
Судом наголошується те, що зазначені ризики не дають підстав для застосування відносно ОСОБА_5 більш м'якого запобіжного заходу, оскільки ризики негативної поведінки обвинуваченого та небезпека наслідків такої поведінки, яка загрожує належній реалізації мети та досягнення завдань кримінального провадження, мають більш вагоме значення з точки зору публічного інтересу в контексті обставин, що обумовлюють необхідність застосування такого запобіжного заходу (перебуваючи на волі може переховатися від суду; незаконно впливати на свідків та вчинити інше кримінальне правопорушення).
При цьому, обставини кримінального провадження свідчать про те, що на даній стадії кримінального провадження справжній інтерес суспільства у забезпеченні законності та запобігання порушенню прав осіб та інтересів правосуддя, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважає інтереси забезпечення права обвинуваченого ОСОБА_5 на свободу.
З урахуванням викладених обставин та особи обвинуваченого ОСОБА_5 того, що судовий розгляд у даному кримінальному провадженні тільки розпочатий, судом ще не в повному обсязі досліджені письмові докази, не допитані свідки та сам обвинувачений, існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які були доведені прокурором, суд дійшов висновку, що обставини, на які посилається прокурор у клопотанні, дають достатні підстави вважати, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів на даний час не може забезпечити належну поведінку ОСОБА_5 та запобігти вищевикладеним ризикам, передбаченим ч.1 ст.177 КПК України, а тому суд вважає за необхідне продовжити строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_5 на строк, що не перевищує 60 днів.
Разом із тим, суд враховує, що доцільність подальшого тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 буде перевірена судом через нетривалий час, у тому числі вона може бути перевірена за клопотанням сторони захисту.
Окрім того, суд зауважує на тому, що розмір застави повинен відповідати тяжкості злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_5 , та тим ступенем довіри щодо належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Так, враховуючи майновий стан обвинуваченого, який офіційно не працює, має постійне місце проживання, а також існування доведених стороною обвинувачення ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, суд вважає, що застава саме у раніше визначеному розмірі, а саме 80 (вісімдесяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 242 240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) є достатньою та такою, що може гарантувати належну процесуальну поведінку обвинуваченого, а також є прийнятою з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати кримінальному провадженню. З урахуванням вищевикладеного, суд не вбачає підстав для зменшення обвинуваченому ОСОБА_5 раніше визначеного розміру застави.
Керуючись ст. ст. 369-372, 376 КПК України, суд, -
постановив:
Клопотання прокурора Приморської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_3 - задовольнити.
Застосований до обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжний захід у виді тримання під вартою, продовжити строком на 60 (шістдесят) днів, тобто до 17 лютого 2025 року.
Раніше визначений альтернативний запобіжний захід у виді застави, в розмірі 80 (вісімдесяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 242 240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) гривень обвинуваченому ОСОБА_5 - залишити без змін.
Строк дії ухвали про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою та покладених на обвинуваченого обов'язків, в разі внесення ним застави, становить 17 лютого 2025 року.
Ухвала в частині продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого підлягає негайному виконанню після її оголошення та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до апеляційного суду, а обвинуваченим, який тримається під вартою, - в той же строк з моменту вручення копії ухвали.
Суддя
Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_1
20.12.2024
Єдиний унікальний номер справи: №522/3803/24
Номер провадження № 1-кп/ 522/1910/24
Головуючий суддя - ОСОБА_1