24 грудня 2024 року м.Суми
Справа №592/2997/24
Номер провадження 22-ц/816/1320/24
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач),
суддів - Філонової Ю. О. , Собини О. І.
сторони:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІНЕРО»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 29 березня 2024 року, у складі судді Литовченко О.В., ухвалене в м. Суми,
26 лютого 2024 року ТОВ «ДІНЕРО» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Свої вимоги мотивувало тим, що 16 березня 2020 року між ТОВ «ДІНЕРО» та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії/позики № AG 0266000 (в інформаційно-телекомунікаційній системі - №L5976748), додатки та додаткові угоди до якого є його невід'ємними частинами та є обов'язковими для виконання їх сторонами. Відповідно до умов кредитного договору, позивач надав, а відповідачка прийняла у власне користування грошові (кредитні кошти), які зобов'язалася повернути у строки, визначені у кредитному договорі, сплатити проценти за користування ними та виконати інші зобов'язання, які передбачені кредитним договором. У порушення умов кредитного договору, відповідачка свої зобов'язання належним чином не виконала, внаслідок чого виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 24599 грн, у тому числі: 13000 грн - заборгованість за тілом кредиту (сума отриманого та неповернутого кредиту); 5099 грн - заборгованість по процентах, які були нараховані за користування кредитними коштами для початково зазначеної тривалості кредиту; 6500 грн - заборгованість за процентною ставкою в день для періоду, що перевищує початково зазначену тривалість кредиту.
Позивач неодноразово звертався до відповідачки з проханням погасити наявну кредитну заборгованість. Як і попередні звернення, вимога позивача за №3825 від 16 листопада 2023 року щодо добровільного погашення заборгованості за кредитним договором позичальником задоволена не була, сума боргу за кредитним договором на момент звернення до суду залишається непогашеною.
Посилаючись на вказані обставини, просило суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №AG0266000 від 16 березня 2020 року у розмірі 24599 грн, а також судовий збір у розмірі 3028 грн та 2000 грн витрат на правничу допомогу.
Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 29 березня 2024 року позовні вимоги ТОВ «ДІНЕРО» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ДІНЕРО» заборгованість за кредитним договором №AG0266000 від 16 лютого 2020 року у розмірі 18099 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ДІНЕРО» судовий збір у розмірі 2227 грн 40 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ДІНЕРО» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1471 грн 20 коп.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати.
Вказує, що Договір № AG 0266000 від 16 березня 2020 року, графік платежів та паспорт споживчого кредиту не містять її підпису, тому не можна робити висновок про ознайомлення її з умовами кредитування. Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач при укладенні договору ознайомлювалася саме з Правилами надання грошових коштів, на які посилається позивач та які мають мінливий характер, і без підпису позичальника не можуть вважатися складовою кредитного договору. Суду не надано доказів перерахування кредитних коштів на її рахунок.
Не погоджується з розміром заборгованості по відсотках, вважає, що їх нарахування не ґрунтується на умовах договору. Доводить, що наданий позивачем розрахунок заборгованості по кредиту є відображенням односторонніх арифметичних розрахунків і не є первинним бухгалтерським документом та правовою підставою для стягнення відповідних сум, тому не може бути доказом безспірності розміру грошових вимог позивача. Зазначає, що розмір нарахованих відсотків та пені значно перевищує розмір заборгованості по кредиту.
Також вказує про не вжиття ТОВ «ДІНЕРО» заходів досудового врегулювання спору та передчасність звернення до суду з позовом.
Відзив на апеляційну скаргу ТОВ «ДІНЕРО» не подано.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи те, що ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції правильно встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 16 березня 2020 між ТОВ «ДІНЕРО» та ОСОБА_1 був укладений Договір кредитної лінії/позики № AG0266000 (в інформаційно-телекомунікаційній системі компанії - №L5976748). За допомогою дистанційних засобів, зокрема, мобільного телефону, відповідачка ознайомилася зі спеціальними умовами договору позики, інформацією щодо суми позики, строку дії договору, суми штрафу та пені, та порядком повернення позики (а.с. 29).
Дослідженням витягу з журналу дій інформаційно-телекомунікаційної системи, наданого позивачем, установлено, що 16 березня 2020 року на номер телефону ОСОБА_1 було відправлено одноразовий ідентифікатор 1S8RJD, який у подальшому був введений/відправлений останньою Товариству, що свідчить про те, що підписання договору кредитної лінії/позики № AG0266000 відбулося одноразовим ідентифікатором в інформаційно-телекомунікаційній системі (а.с. 49, 50, 51).
Згідно умов вказаного договору позики № AG0266000 від 16 березня 2020 року та спеціальних умов договору позики ОСОБА_1 надано позику (на умовах повернення позики в кінці строку позики) в сумі 13000 грн безготівковим шляхом (шляхом переказу на банківську карту споживача) строком на 30 календарних днів, процентна ставка становить 1,35% в день для початково зазначеної тривалості кредиту, процентна ставка в день для періоду, що початково перевищує зазначену тривалість кредиту 1,5% (а.с. 27).
За повідомленням АТ «ТАСКОМБАНК», в рамках договору з ТОВ «ДІНЕРО» про організацію взаємодії при переказі коштів фізичним особам № 30 від 13 жовтня 2017 року, банком було здійснено переказ грошових коштів на рахунки одержувачів згідно договорів між клієнтом та компанією ТОВ «ДІНЕРО», а саме: 16 березня 2020 року о 18:39 год на картку позичальника ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , перераховано 13000 грн, код авторизації 3D2CC8 (а.с. 55, 56).
Дослідженням розрахунку заборгованості судом установлено, що станом на 15 листопада 2023 року відповідачка взятих на себе зобов'язань не виконала, у зв'язку з чим, виходячи з розрахунків позивача, утворилась заборгованість в розмірі 24599 грн, у тому числі: 13000 грн заборгованість за тілом кредиту (сума отриманого та неповернутого кредиту) за кредитним договором; 5099 грн заборгованість по процентах, які були нараховані за користування кредитними коштами для початково зазначеної тривалості кредиту; 6500 грн заборгованість за процентною ставкою в день для періоду, що перевищує початково зазначену тривалість кредиту (а.с. 30-48).
Як убачається з письмових доказів, позивачем на адресу ОСОБА_1 було направлено повідомлення про порушення основного зобов'язання з вимогою про добровільне погашення заборгованості за кредитним договором у сумі 24599 грн (а.с. 52-54).
Доказів погашення боргу відповідачем суду не надано.
Частково задовольняючи позовні вимоги ТОВ «ДІНЕРО» про стягнення заборгованості за кредитним договором № AG 0266000 від 16 березня 2020 року, суд першої інстанції виходив з того, що цей правочин укладений у спосіб визначений чинним законодавством з повним дотриманням вимог, із зазначенням умов, які відповідають ЗУ «Про електронну комерцію», відповідач не повернула в добровільному порядку отримані кредитні кошти, а тому права позивача підлягають захисту шляхом зобов'язання позичальника повернути суму фактично отриманих коштів та нарахованих відсотків за користування кредитом в межах строку дії кредитного договору та додаткових угод до нього.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що такий висновок суду першої інстанції узгоджується з матеріалами справи та вимогами закону.
Підставами позовних вимог ТОВ «ДІНЕРО» є неналежне виконання ОСОБА_1 умов договору кредитної лінії/позики № AG026600 від 16 березня 2020 року (в інформаційно-телекомунікаційній системі - №L5976748), укладеного за допомогою дистанційних засобів, зокрема, мобільного телефону.
Згідно ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Згідно зі ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію», електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електрону комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Згідно з ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електрону комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.
Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них.
Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями ст. 12 Закону України «Про електрону комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:
електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;
електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;
аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до ст. 652 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Такий висновок відповідає правовій позиції висловленій Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
За ч. 1 ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.
Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронного правочину є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Не кожний правочин укладений в електронній формі вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Таким чином, кредитний договір укладається в письмовій формі, в якому сторонами погоджується розмір кредиту, розмір відсоткової ставки, порядок застосування неустойки за порушення грошового зобов'язання, порядок погашення заборгованості, та інші умови.
За приписами ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Із наданого позивачем алгоритму укладення кредитного договору вбачається, що відповідачкою здійснено відповідний алгоритм дій, спрямованих на укладення договору кредитної лінії/позики №AG0266000 від 16 березня 2020 року.
Судом правильно встановлено обставини укладення між сторонами договору кредитної лінії/позики №AG0266000 від 16 березня 2020 року, а саме, що кредитний договір між ТОВ «ДІНЕРО» та ОСОБА_1 укладено у формі електронного документу, із застосуванням одноразового ідентифікатора 1S8RJD, для підписання кредитного договору, підтвердження ознайомлення з Правилами та інших супутніх документів.
Підписавши електронний договір №AG0266000 від 16 березня 2020 року ОСОБА_1 підтвердила прийняття відповідних умов надання кредиту та засвідчила у встановленій законом формі свою обізнаність з усіма умовами кредитування, зокрема, погодилася і з обумовленою у п. 4 договору орієнтованою загальною вартістю кредиту для споживача за весь час 18099 грн (в т.ч. тіло кредиту, відсотки, комісії та інші платежі) - 18099 грн, де кредитний ліміт - 13000 грн, загальні витрати за кредитом на дату укладення договору - 5099 грн.
Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідачки на користь ТОВ «ДІНЕРО» заборгованості за кредитом.
Відповідачкою розрахунок заборгованості процентів за користування кредитом, наданий позивачем, не спростований.
Вказуючи про порушення позивачем прав споживача, заперечуючи факт свого ознайомлення з умовами кредитування, відповідач не надав суду доказів своєї відмови від кредитного договору протягом 14 календарних днів з дня укладення договору.
Також, договір чи його окремі умови в судовому порядку недійсними не визнавалися, а тому є такими, що відповідають волевиявленню сторін.
Колегія суддів також враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Отже, доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, не знайшли свого підтвердження в якості підстав скасування оскаржуваного судового рішення під час апеляційного провадження.
Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дотримуючись принципу змагальності, на підставі наданих сторонами доказів, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення - без змін.
Враховуючи те, що справа є малозначною (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України), відповідно до приписів п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 367 - 369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 29 березня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий - В. І. Криворотенко
Судді: Ю. О. Філонова
О. І. Собина