25 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 185/9072/24
провадження № 51-5578 ск 24
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши спільну касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 та в його інтересах захисника ОСОБА_5 на вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 вересня 2024 року та ухвалу Дніпровського районного суду від 21 листопада 2024 року,
установила:
У касаційній скарзі порушується питання про перегляд указаних судових рішень у касаційному порядку.
Перевіривши подану касаційну скаргу на відповідність вимогам ст. 427 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), колегія суддів дійшла висновку, що при зверненні не було додержано положень пунктів 4, 5 ч. 2 цієї статті.
Згідно з положеннями закону в касаційній скарзі має бути зазначено правове обґрунтування заявленої вимоги, котра повинна узгоджуватися зі ст. 436 КПК, адже суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій саме норм права і наділений повноваженнями скасувати чи змінити оспорювані рішення виключно на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 КПК.
Таке при зверненні до Верховного Суду було залишено поза увагою.
У поданій касаційній скарзі сторона захисту просить водночас скасувати й змінити судові рішення, пом'якшивши засудженому покарання шляхом застосування ст. 75 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Однак заявлена вимога є суперечливою, її сформульовано в розріз положенням ст. 436 КПК, адже процесуально неможливо заразом скасувати та змінити оспорювані рішення. Також за змістом скарги у ній не йдеться про погіршення становища засудженого, а тому прохання про скасування вироку й ухвали не відповідає ст. 437 вказаного Кодексу, за якою судові рішення може бути скасовано у зв'язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання.
Разом із цим, вважаючи надмірно суворим покарання, яке належить відбувати реально, скаржники всупереч законодавчим приписам не наводять обґрунтування саме явної несправедливості застосованого заходу примусу, як це передбачено ст. 414 КПК, зважаючи на особливості інституту умовного звільнення та визначені у статтях 50, 65 КК загальні засади призначення покарання та його мету - попередження нових кримінальних правопорушень.
Крім того, попри те, що оспорюваний вирок переглядався в порядку апеляційної процедури, скаржниками не викладено обґрунтування у розрізі статей 404, 412, 419 КПК допущення апеляційним судом таких порушень норм права, котрі є істотними і перешкодили чи могли перешкодити йому ухвалити законне рішення.
Отже, авторами скарги не обґрунтовано в правому аспекті й необхідності зміни вироку та ухвали на підставі п. 3 ч.1 ст. 438 вказаного Кодексу.
Оскільки касаційна скарга не відповідає вимогам, передбаченим ст. 427 КПК, колегія суддів вважає за необхідне на підставі ч. 1 ст. 429 цього Кодексу залишити скаргу без руху й установити строк для усунення допущених недоліків, що не може перевищувати п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали особами, які її подали.
Керуючись ч. 1 ст. 429 КПК, колегія суддів
постановила:
Спільну касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 та в його інтересах захисника ОСОБА_5 на вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 вересня 2024 року та ухвалу Дніпровського районного суду від 21 листопада 2024 року залишити без руху і встановити строк для усунення недоліків упродовж п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.
У разі невиконання вимог касаційну скаргу буде повернуто особам, які її подали.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_6