18 грудня 2024 року
м. Харків
Справа № 638/14517/21
Провадження № 2/638/3192/24
Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:
головуючої судді - Яковлевої В.М.,
за участю секретарів судового засідання: Проданової М.О., Федорова О.В., Гасана М.С., Поддубкіної А.В., Сікорського А.С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідачі: Акціонерне товариство «Сенс Банк»», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Калінчук Ірина Володимирівна,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_5 до Акціонерного товариства «Сенс Банк», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Калінчук Ірина Володимирівна, про визнання договорів недійсними,
Зміст позовних вимог
20 вересня 2021 року, в остаточній редакції позову від 18 січня 2023 року, представник позивачів ОСОБА_6 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_5 звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Калінчук Ірини Володимирівни про визнання договорів недійсними, а саме: договору купівлі продажу квартири від 29 липня 2021 року, укладений між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_3 щодо житлової квартири АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Калінчук І.В., та зареєстрований у реєстрі 29 липня 2021 за номером 884; визнати договір іпотеки укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 щодо житлової квартири АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Калінчук І.В., та зареєстрований у реєстрі 29 липня 2021 за номером 885.
Обставини, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги
Предметом спору є житлова квартира АДРЕСА_1 , яка за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 29.07.2021.
Зазначена квартира є предметом розгляду цивільної справи №638/7109/19 (суддя Рибальченко Л.М.) за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до АТ «Альфа-Банк», КП «Регістрсервіс» про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на іпотечне майно.
Спірна квартира за життя належала на праві власності ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та спадкоємцями після смерті якої є позивачі. Квартира була предметом застави перед АТ «Укрсоцбанк» на підставі іпотечного договору №830/27/14-4/48/7-017 від 08.02.2007.
За свого життя ОСОБА_7 в межах цивільної справи № 638/7109/19 оскаржувала рішення державного реєстратора КП «Регістрсервіс» від 22.02.2019 про реєстрацію права власності квартири за Банком.
Згодом у вказаній справі сторони були замінені правонаступниками: з боку ОСОБА_7 - спадкоємцями першої черги ОСОБА_1 (чоловік померлої) та ОСОБА_2 (донька померлої), а з боку АТ «Укрсоцбанк» - правонаступником АТ «Альфа-Банк».
Ухвалою судді Рибальченко Л.М. від 16.05.2019 було задоволено заяву про забезпечення позову та заборонено відчуження квартири АДРЕСА_1 . Вказана ухвала набрала законної сили та дотепер не скасована в передбаченому законом порядку.
Таким чином, з огляду на вищевказане судове рішення про заборону відчуження, АТ «Альфа-Банк» (як правонаступник АТ «Укрсоцбанк») не мало права укладати договір купівлі-продажу квартири із будь-якою особою до завершення розгляду цивільної справи № 638/7109/19 по суті.
Позивачі, перебуваючи за межами Харкова на відпочинку, 05.09.2021 від сусідів дізналися, що до спірної квартири проникли невідомі особи, зламавши двірні замки. Після приїзду поліції вказані особи пред'явили документи на право власності.
Так, згідно з даними Реєстру речових прав на нерухоме майно, 29.07.2021 приватним нотаріусом ХМНО Калінчук І.В. зареєстровано відомості про укладення договору купівлі-продажу спірної квартири між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_3 , до якого перейшло право власності.
При цьому, того ж дня зареєстрований і договір іпотеки спірної квартири, за яким іпотекодавцем є ОСОБА_3 , а іпотекодержателем є ОСОБА_4 .
Зважаючи на наявну судову заборону відчуження спірної квартири для АТ «Альфа-Банк», позивачі звернулись до суду із позовом про визнання недійсними вищевказаних договорів купівлі-продажу та іпотеки як правочинів, що порушують публічний порядок.
Згідно з ч. 3 ст. 13 ЦК не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При цьому, однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п.6 ч.1 ст.3 ЦК) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризуються чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною першою статті 203 ЦК передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
3а нормами ч.3 ст.215 ЦК якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 228 ЦК визначено правові наслідки вчинення правочинів, що порушують публічний порядок, вважаються серйозними порушеннями законодавства, мають антисоціальний порядок і посягають на істотні громадські та державні (публічні) інтереси, та встановлено перелік правочинів, які є нікчемними та порушують публічний порядок.
Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України (правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним). Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності.
Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (ч.1 ст.216 ЦК).
Згідно з висновком Верховного Суду, викладеного у постанові від 11.03.2020 у справі № 404/6619/17: «Накладення арешту на об'єкт нерухомого майна означає, що цей об'єкт набуває правового режиму, обмеженого в цивільному обороті. В тому разі, коли під час дії заборони відбувається відчуження такого майна особою, обізнаною про накладення арешту на майно, відповідний правочин може визнаватися недійсним і є таким, що порушує публічний порядок». «Вирішуючи спір, апеляційний суд виходив із того, що відчуження об'єкта нерухомості під час дії арешту суду та заборони на його відчуження - є протиправним, тобто таким, що порушує публічний порядок, незалежно від того, що інформація про арешт була відсутня у відповідному державному реєстрі».
3 наявних у позивачів доказів вбачається, що спірна квартира на підставі ухвали Дзержинського районного суду м. Харкова від 16.05.2019 у справі № 638/7109/19 перебувала на момент укладення оспорюваних правочинів під обтяженням у вигляді заборони її відчуження. При цьому, зазначена ухвала набрала законної сили, не скасована та продовжує діяти.
У свою чергу, зі змісту ухвали Дзержинського районного суду м. Харкова від 17.01.2020 у тій самій справі випливає факт обізнаності відповідача АТ «Альфа-Банк» про існування ухвали від 16.05.2019 про арешт майна, оскільки представник банку просив вжити заходів зустрічного забезпечення у зв'язку із цим арештом.
3 наведених доказів слідує, що дії відповідача АТ «Альфа-Банк» є очевидно протиправними та спрямовані на незаконне відчуження нерухомого майна, щодо якого наявна пряма заборона суду на таке відчуження, а відтак ці дії порушують публічний порядок, що є підставою для визнання укладеного з ОСОБА_3 правочину недійсним за ст.228 ЦК.
У свою чергу, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договір іпотеки спірної квартири підлягає визнанню недійсним через відсутність у іпотекодавця права власності на об'єкт іпотеки.
Поняття, зміст права власності та його здійснення права власності закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.
У відповідності до ч.2 ст.583 ЦК заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.
При цьому, застава на чужу річ здійснюється за згодою власника цієї речі, якщо для відчуження цього права відповідно до договору або закону потрібна згода власника.
Аналогічним чином, у відповідності до ч.1 ст.5 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що предметом іпотеки може бути нерухоме майно за умови, що воно належить іпотекодавцю на праві власності.
Як уже зазначалося раніше, відповідач ОСОБА_3 набув у власність спірну квартиру на підставі правочину, що порушує публічний порядок, оскільки квартира перебуває під судовим обтяженням у вигляді заборони її відчуження, а відтак, за умови визнання судом недійсним договору купівлі-продажу, правові підстави для передання спірної квартири в іпотеку ОСОБА_4 відсутні, так як об'єкт іпотеки не належав визначеному в договорі іпотекодавцю на праві власності.
Таким чином, зміст правочину з укладання договору іпотеки спірної квартири суперечить положенням статей 316, 317, 319, 583 ЦК України та статті 5 ЗУ «Про іпотеку», оскільки об'єкт іпотеки в момент його укладання не належав іпотекодавцю на праві власності, а відтак цей правочин має бути визнаний недійсним на підставі приписів статей 203, 215 ЦК України.
Основні процесуальні дії у справі
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 вересня 2021 року позовну заяву за заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Альфа - Банк», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Калінчук І.В., про визнання договорів недійсними залишено без руху для виконання вимог статей 175 і 177 ЦПК України протягом десяти днів з дня вручення копії даної ухвали.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 26 жовтня 2021 року позовну заяву прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Альфа - Банк», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Калінчук І.В., про визнання договорів недійсними.
Розгляд справи ухвалено проводити за правилами загального позовного провадження.
Призначено підготовче судове засідання.
Клопотання представника позивача ОСОБА_6 про витребування доказів задоволено.
Витребувано у приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Калінчук І.В. (61072, м. Харків, вул. Отака Яроша, 27) належним чином завірені копії:
- договору купівлі-продажу від 29 липня 2021 року, укладеного між Акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_3 , квартири АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Калінчук Іриною Володимирівною та зареєстрований у реєстрі 29 липня 2021 року за номером 884;
- договору іпотеки від 29 липня 2021 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 щодо житлової квартири АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Калінчук Іриною Володимирівною та зареєстрований у реєстрі 29 липня 2021 року за номером 885.
Роз'яснено приватному нотаріусу Харківського міського нотаріального округу Калінчук І.В., що відповідно до частини сьомої-дев'ятої статті 84 ЦПК України особи, які не мають можливості подати доказ, який витребує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов'язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п'яти днів з дня вручення ухвали. У разі неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, а також за неподання таких доказів з причин, визнаних судом неповажними, суд застосовує до відповідної особи заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом. Притягнення винних осіб до відповідальності не звільняє їх від обов'язку подати витребувані судом докази.
Копію ухвали для її виконання направлено приватному нотаріусу Харківського міського нотаріального округу Калінчук Ірині Володимирівні (61072, м. Харків, вул. Отака Яроша, 27). Встановлено строк виконання ухвали до 19 листопада 2021 року.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 26 січня 2022 року закрито підготовче провадження у справі цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Калінчук І.В., про визнання договорів недійсними.
Призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 24 лютого 2022 року об 11 годині 00 хвилин у приміщенні Дзержинського районного суду м. Харкова (61202, м. Харків, проспект Перемоги, 52-В, зал судових засідань № 3).
23 лютого 2022 року представник відповідача АТ «Альфа-Банк» - адвокат Сербінов О.В. подав письмові пояснення.
Ухвалою суду від 02 серпня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Калінчук І.В., про визнання договорів недійсними залишено без руху для виконання вимог статі 175 ЦПК України протягом п'яти днів з дня вручення копії даної ухвали.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 січня 2023 року прийнято уточнену позовну заяву до розгляду у цивільній справі. Недоліки позовної заяви усунуто. Призначено судове засідання.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 березня 2023 року клопотання Акціонерного товариства «Альфа-Банк», в особі представника Кравцової С.М. про зміну найменування з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на Акціонерне товариство «Сенс Банк» у цивільній справі задоволено.
Змінено найменування відповідача з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на Акціонерне Товариство «Сенс Банк».
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 31 жовтня 2023 року заяву представника Акціонерного товариства «Сенс Банк» Кравцової С.М. про залишення позовної заяви без розгляду задоволено, позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - залишено без розгляду.
Постановою Харківського аппеляційного суду від 06 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено. Ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 31 жовтня 2023 року - скасовано. Справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 лютого 2024 року постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання
Про дату, час та місце проведення підготовчого судового засідання повідомлено учасників справи.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 квітня 2024 року закрито підготовче провадження у цивільній справі. Призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.
Стислий виклад позиції сторін в ході судового провадження
Учасники справи у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином відповідно до вимог статті 128 ЦПК України.
Представник позивачів - адвокат Остапенко Д.М. подав через канцелярію суду заяву про розгляд справи без участі, в якій просив провести розгляд справи без участі позивачів та його представника. Позов підтримує повністю та просить задовольнити (а. с. 151, 181 т. 2).
14 березня 2024 року представник Акціонерного Товариства «Сенс Банк» Кравцова С.М. подала відзив на позовну заяву.
Відзив на позовну заяву мотивовано тим, що із заявленими вимогами не згодні, вважаємо їх не обґрунтованими та такими, які ґрунтуються на припущеннях та вільному трактуванню змісту правових норм.
Позивачі просять визнати недійсними договори без застосування наслідків недійсності правочину та законного обґрунтування, які саме права та як вони будуть відновленні в разі задоволення позову.
21.09.2019 за АТ «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є АТ «Альфа Банк» після зміни найменування АТ «Сенс Банк») в порядку передбаченому ст.37 Закону України «Про іпотеку» було зареєстровано право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 на підставі іпотечного застереження визначеного в договорі іпотеки №830/27/14-4/48/7-017 від 08.02.2007 укладеного з ОСОБА_7 в забезпечення виконання кредитного договору 830/27/14-4/48/7-017 від 08.02.2007, укладеного між АТ «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк»), та ОСОБА_8 . Отже, 22.02.2019 року право власності ОСОБА_7 на іпотечне майно припинилося на підставі п.8, ч.1 ст. 346 ЦК України. 15.05.2019 року ОСОБА_7 звернулась до Дзержинського районного суду м. Харкова із позовом до Акціонерного товариства «Укрсоцбанк», Комунального підприємства «Регістрсервіс» про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на іпотечне майно.
Згідно зі свідоцтвом про смерть Серії НОМЕР_1 від 06.01.2020 ОСОБА_7 померла. Згідно листа ПН ХМНО Луніної Т.А., спадкоємцями ОСОБА_7 є її чоловік ОСОБА_1 та дочка ОСОБА_2 , які подали заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 . Згідно ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав і обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Оскільки, на час смерті ОСОБА_7 її право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 припинилося в порядку п.8, ч.1 ст. 346 ЦК України, до складу спадщини яку прийняли ОСОБА_1 . ОСОБА_2 іпотечне майно АТ «Сенс Банк» не входило. Вказане відповідає правовому висновку в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 по справі № 678/301/12. За життя ОСОБА_7 та станом на час подання цього позову, законність набуття АТ «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є АТ «Сенс Банк») права власності на іпотечне майно не спростовано, отже призумується в силу ст. 328 ЦК України.
В свою чергу, двостороння реституція визначена в Законі є неможливою з огляду на те, що позивачі не є стороною договору купівлі-продажу (частина перша статті 658 ЦК України).
Продавцем майна є АТ «Альфа Банк», а покупцем - ОСОБА_3 . Вказане виключає можливість застосування спадкоємцями ОСОБА_7 правових наслідків недійсності правочину, передбачених абзацом другим частини першої статті 216 ЦК України.
Аналогічні за своїм змістом висновки наведені в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 по справі № 438/610/14-ц.
Під ефективним поновленням слід розуміти реальний позитивний вплив судового рішення про задоволення позову на виявлену під час судового розгляду обставину порушення / невизнання / оспорення або запобігання виникненню спору щодо права, на захист якого був поданий позов.
Водночас відмова в позові з підстав обрання неефективного способу захисту може мати місце тоді, коли в судовому процесі відсутній будь-який сенс у розрізі питання щодо реальної можливості захисту прав позивача в обраний ним спосіб.
Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду в Постанові від 28.01.2021 у справі № 908/1833/19.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.
Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
В разі незаконного вибуття майна, власник може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, котра є останнім набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене, та без визнання попередніх угод недійсними (Постанова Верховного Суду України ВСУ від 17 грудня 2014р. у справі № 6-140цс).
Як зазначене вище, на час подання цього позову, законність набуття АТ «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк») права власності на іпотечне майно не спростовано, отже вибуло з володіння колишнього власника на законних підставах.
Фактично, позивачі наголошують про можливе поновлення своїх прав у майбутньому, в разі задоволення позовної заяви у справі № 638/7109/19 про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на іпотечне майно.
Втім, вимога про можливий захист прав позивачів в майбутньому не може бути задоволена, оскільки захисту підлягає тільки порушене право, хоч у цьому випадку і таке не мало місце. Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду України в справі № 6- 951цс16 від 24.05.2017 р.
Відповідач вважає, що обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним в розумінні Закону, а факт порушеного права є недоведеним на час розгляду даної справи.
У свою чергу, предмет спірного договору в даній справі (квартира, що перебувала в іпотеці Банку) не входила до спадкового майна, що залишила після себе ОСОБА_7 , що унеможливлює застосування спадкоємцями правових наслідків недійсності правочину, передбачених абзацом другим частини першої статті 216 ЦК України та поновлення в такий спосіб прав спадкоємців, які вони вважають порушеними.
Позивач просить визнати недійсним договір іпотеки від 29.07.2021 року укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 щодо квартири за адресою: АДРЕСА_2 . У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19) зазначено: «стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину.
Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили». ОСОБА_3 був законним власником квартири на момент укладення договору іпотеки 29.07.2021 та є її законним власником на цей час.
ОСОБА_4 покладався на відповідні обставини на момент укладення оспорюваного договору і тому уклав договір іпотеки.
Обставин щодо недобросовісності іпотекодавця та іпотекодержателя позивач не наводить.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 серпня 2021 року в справі № 523/7609/17 (провадження № 61-15309св19) зазначено: «суди встановили, що на момент укладення договору іпотеки 14 серпня 2007 року ОСОБА_1 була власником переданого в іпотеку нежитлового приміщення, договір купівлі-продажу від 07 травня 2007 року про придбання нею спірного об'єкту нерухомості був правомірний, а право власності було зареєстроване в державному реєстрі речових прав. Лише рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 11 жовтня 2010 року по справі № 2- 1129/2010 договір купівлі-продажу від 07 травня 2007 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, визнаний недійсним, а майно витребуване у ОСОБА_1. Банк покладався на відповідні обставини на момент укладення оспорюваного договору і тому уклав договір іпотеки. За таких обставин та ураховуючи, що обставин щодо недобросовісності іпотекодержателя суди у цій справі не встановили, підстав для визнання недійсним договору іпотеки, а також похідних вимог щодо скасування записів про державну реєстрацію та обтяження немає».
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 17.11.2021 по справі № 200/4037/19.
Враховуючи вищевикладене, правові підстави для визнання договору іпотеки недійсним відсутні.
Будь - яких інших заяв та клопотань учасники справи не подали.
Основні фактичні обставини та докази, на підставі яких вони встановлені
Житлова квартира АДРЕСА_1 , згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 29.07.2021 (а. с. 9-16, 17 т. 1).
Спірна квартира за життя належала на праві власності ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та спадкоємцями після смерті якої є позивачі. Квартира була предметом застави перед АТ «Укрсоцбанк» на підставі Іпотечного договору № 830/27/14-4/48/7-017 від 08.02.2007.
За свого життя ОСОБА_7 в межах цивільної справи № 638/7109/19 оскаржувала рішення державного реєстратора КП «Регістрсервіс» від 22.02.2019 про реєстрацію права власності квартири за Банком.
Згодом у вказаній справі сторони були замінені правонаступниками: з боку ОСОБА_7 - спадкоємцями першої черги ОСОБА_1 (чоловік померлої) та ОСОБА_2 (донька померлої), а з боку АТ «Укрсоцбанк» - правонаступником АТ «Альфа-Банк».
Відповідно до Реєстру речових прав на нерухоме майно, 29.07.2021 приватним нотаріусом ХМНО Калінчук І.В. зареєстровані відомості про укладення договору купівлі-продажу спірної квартири між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_3 , до якого перейшло право власності.
Того ж дня зареєстрований і договір іпотеки спірної квартири, за яким іпотекодавцем є ОСОБА_3 , а іпотекодержателем є ОСОБА_4 .
Окрім того, зазначена квартира була предметом розгляду цивільної справи № 638/7109/19 (суддя Рибальченко Л.М.) за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до АТ «Альфа-Банк», КП «Регістрсервіс» про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на іпотечне майно.
Ухвалою судді Рибальченко Л.М. від 16.05.2019 було задоволено заяву про забезпечення позову та заборонено відчуження квартири АДРЕСА_1 (а. с. 18-21 т. 1).
Також, судом досліджено надані на виконання ухвали суду приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Калінчук І.В. належним чином завірені копії:
- договору купівлі-продажу від 29 липня 2021 року, укладеного між Акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_3 , квартири АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Калінчук Іриною Володимирівною та зареєстрований у реєстрі 29 липня 2021 року за номером 884;
- договору іпотеки від 29 липня 2021 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 щодо житлової квартири АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Калінчук Іриною Володимирівною та зареєстрований у реєстрі 29 липня 2021 року за номером 885 (а. с. 55-61 т. 1).
Застосовне законодавство та релевантна судова практика
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч. 1, 2 ст. 5 ЦПК).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ст. 15 ЦК).
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (ч. 1, 2 ст. 16 ЦК).
Серед способів захисту речових прав Цивільний кодекс України виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387), усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391), визнання права власності (стаття 392), відшкодування матеріальної і моральної шкоди (статті 1166, 1167, 1173) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19).
Розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, по захист якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (схожі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 5.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23) та від 16.11.2022 у справі № 911/3135/20 (підпункт 8.47)) (постанова Великої Палати Верховного Суду 10.04.2024 у справі № 496/1059/18).
За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в пункті 58 постанови від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, пункті 23 постанови від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 та підпункті 8.49 постанови від 16.11.2022 у справі № 911/3135/20, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду 10.04.2024 у справі № 496/1059/18).
Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19).
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19).
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Сполученого Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19).
Визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині першій статті 2 ГПК України (частині першій статті 2 ЦПК України) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19).
Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача (постанова Верховного Суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21).
Якщо на виконання спірного правочину товариством сплачені кошти або передане інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не приводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини першої статті 216, статті 387, частин першої, третьої статті 1212 Цивільного кодексу України) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц ).
За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов'язані зобов'язальними відносинами. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником майна, то його відносини з контрагентом мають зобов'язальний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Так у ситуації, коли майно передане власником за правочином, який є оспорюваним, ефективним способом захисту може бути, зокрема, позов про визнання правочину недійсним та про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас коли власник та особа, яка зареєструвала за собою право іпотеки на його нерухоме майно, не перебували у зобов'язальних відносинах, власник майна може скористатись речово-правовими способами захисту. У цьому висновку Велика Палата Верховного Суду звертається mutatis mutandis до власних висновків, викладених у пунктах 109, 110 постанови від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20). Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387, 388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов). Позовом про витребування майна (віндикаційним позовом) є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності індивідуально визначеного майна, до особи, яка ним заволоділа, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Схожі висновки викладені, зокрема, у пункті 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). За змістом цієї статті негаторний позов застосовується для захисту від порушень, які не пов'язані із позбавленням володіння (див. пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).
За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними, зокрема, у пункті 72 постанови від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц та пункті 100 постанови від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння (постанова Великої Палати Верховного Суду 10.04.2024 у справі № 496/1059/18).
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Під захистом права розуміється застосування державою примусу, спрямоване на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, компенсація витрат, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Як визначає Верховний Суд у постанові від 16 грудня 2020 року по справі № 676/58/17-ц, спосіб захисту права чи інтересу може бути визначено як вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи результату, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
При цьому, спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).
Обрання конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (Близькі за змістом висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц).
Зазначена позиція кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту", в розумінні статті 13 Конвенції, повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі №911/36817, від 22 січня 2020 року у справі №910/1809/18, від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18, від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц.
Велика Палата Верховного Суду наголошує, що оспорювання ланцюга договорів купівлі-продажу майнових прав (або інших правочинів) не є ефективним способом захисту (близькі за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 23.02.2021 у справі № 359/3373/16-ц) (постанова Великої Палати Верховного Суду 15.09.2022 у справі № 910/12525/20).
Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Подібний висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155) (постанова Великої Палати Верховного Суду 15.09.2022 у справі № 910/12525/20).
Вказаний вище висновок Великої Палати Верховного Суду відносно того, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові, узгоджується з останньою релевантною практикою Великої Палати Верховного Суду, викладеною зокрема в постанові від 10.04.2024 у справі № 496/1059/18.
Хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень (рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 у справі «Руїз Торія проти Іспанії», від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України»).
Позиція суду
Судом встановлено, що станом як на час пред'явлення позову, так і на час вирішення справи власником спірної квартири є ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 29 липня 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Калінчук І.В., та зареєстрований у реєстрі 29 липня 2021 за номером 884.
Виходячи з вказаних вище висновків щодо застосування норм права Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту прав позивача в даній справі, крім вимоги про визнання договорів недійсними, є окреме заявлення вимоги про витребування спірної квартири з чужого незаконного володіння набувача, оскільки з ним позивачі не перебувають у зобов'язальних відносинах.
Окрім того, питання, які стосуються правовідносин, що виникли у даній справі, також були предметом розгляду в рамках цивільної справи № 638/7109/19 (суддя Рибальченко Л.М.) за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на іпотечне майно, на яку позивачі також посилаються у цьому позові в обгрунтування своїх позовних вимог.
У вказаній вище справі № 638/7109/19 предметом розгляду були питання переходу права власності на предмет іпотеки до ПАТ «Укрсоцбанк», а в наступному його правонаступників спірне іпотечне майно було відчужене ОСОБА_3 .
Згідно відповіді із відкритого Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 834435 від 09.10.2024 право власності на квартиру квартиру АДРЕСА_1 , зареєстровано 29.07.2021 за ОСОБА_3 .
При цьому судами не було встановлено того факту, що державним реєстратором не було дотримано чи якимось чином було порушено вимоги Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Законність набуття Банком права власності на іпотечне майно не спростовано, отже, вибуло з володіння колишнього власника на законних підставах.
Позивач також просив визнати недійсним договір іпотеки від 29.07.2021 року укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 щодо квартири за адресою: АДРЕСА_2 .
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19) зазначено: «стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину.
Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили».
Отже, ОСОБА_3 був законним власником квартири на момент укладення договору іпотеки 29.07.2021 та є її законним власником на цей час.
ОСОБА_4 покладався на відповідні обставини на момент укладення оспорюваного договору і тому уклав договір іпотеки.
Жодних обставин щодо недобросовісності іпотекодавця та іпотекодержателя позивач не навів.
У подальшому колегія суддів апеляційної інстанції у своїй постанові від 08 жовтня 2024 року в справі № 638/7109/19 (провадження № 22-ц/818/2827/24) дійшла висновку про неналежний спосіб захисту порушеного права.
Статтею 2 ЦПК України передбачено, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статті 12, 13 Цивільного процесуального кодексу України гарантують те, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частина 2 та 5 статті 12 ЦПК України визначає, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Як передбачено ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваними судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.
У постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновки про те, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача права володіння майном; відсутність або наявність в особи права володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.
Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно слід розглядати як спір, пов'язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно.
У висновках викладених у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 зазначено, що якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.
Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для відновлення його права (пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц).
Задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, у пункті 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц.
Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру прав має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову (пункт 87 постанови Великої Палати Верховного Суду від 9 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц).
Оскільки Банк на час вирішення спору вже не був власником спірної квартири, скасування реєстрації права власності на квартиру за Банком не призведе до поновлення прав позивачів.
Тому належним та ефективним способом захисту прав позивачів у спірних правовідносинах є позовні вимоги про витребування спірного майна у його останнього власника, які позивачами заявлено не було.
З наведених вище мотивів суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову про скасування реєстрації права власності на спірну квартиру за Банком.
Між тим позивачі будь-яких вимог до власника спірного майна, добросовісного набувача, зокрема про витребування квартири, не пред'явили.
У даній справи як на підставу своїх позовних вимог позивачі також посилаються на те, що дії відповідача АТ «Альфа-Банк» є очевидно протиправними та спрямовані на незаконне відчуження нерухомого майна, щодо якого наявна пряма заборона суду на таке відчуження, а відтак ці дії порушують публічний порядок, що є підставою для визнання укладеного з ОСОБА_3 правочину недійсним за ст.228 ЦК. У свою чергу, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договір іпотеки спірної квартири підлягає визнанню недійсним через відсутність у іпотекодавця права власності на об'єкт іпотеки.
З вказаних вище висновків щодо застосування норм права Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду вбачається, що окреме заявлення позовної вимоги про визнання договорів недійсними без вимоги про застосування наслідків його недійсності/витребування майна з чужого незаконного володіння, не є ефективним способом захисту, бо не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивачів (у разі його наявності), зокрема повернення у їх власність майна.
Таким чином, задоволення позовної вимоги про визнання договорів недійсними не вплине ані на права та обов'язки позивачів, ані на права та обов'язки відповідачів. Адже у позивачів внаслідок визнання договорів недійсними не виникне ані права власності на спірне майно, яке буде продовжувати перебувати у власності ОСОБА_3 .
Виходячи з вказаних вище висновків щодо застосування норм права Великої Палати Верховного Суду, обрання позивачем неналежного (неефективного) способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
За таких обставин суд відмовляє в позові, оскільки визнання оспорюваного договорів недійсними є неналежним (неефективним) способом захисту права позивачів, адже не призведе до поновлення їхніх прав.
На підставі вищевикладеного, враховуючи вказану вище практику Європейського суду з прав людини, практику Великої Палати Верховного Суду, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позові.
Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.
Керуючись статтями 265, 268, 268, 273 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_5 до Акціонерного товариства «Сенс Банк», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Калінчук Ірина Володимирівна, про визнання договорів недійсними - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом 30 днів з дня виготовлення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання ) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.
Позивач - ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_3 .
Позивачка - ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , адреса місця проживання: АДРЕСА_4 .
Відповідач - Акціонерне товариство «Сенс Банк»», ЄДРПОУ 23494714, адреса місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100.
Відповідач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , адреса місця проживання: АДРЕСА_5 .
Відповідач - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , адреса місця проживання: АДРЕСА_6 .
Третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Калінчук Ірина Володимирівна, адреса місцезнаходження: 61072, м. Харків, вул. Отакара Яроша, буд. 27.
З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua.
Повний текст судового рішення складено 25 грудня 2024 року.
Суддя В. М. Яковлева