іменем України
Справа № 210/6776/23
Провадження № 1-кп/210/53/24
24 грудня 2024 року
Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:
головуючого-судді: ОСОБА_1 ,
за участі секретаря судового засідання: ОСОБА_2 ,
прокурора: ОСОБА_3 ,
обвинувачених: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
ОСОБА_6 ,
захисників обвинувачених, - адвокатів: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, в режимі відеоконференції (дистанційного провадження), кримінальне провадження №12022040000000392 від 18 серпня 2022 року, за обвинуваченням ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст.255-1 ч.2, 307 ч.2 КК України, ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.255-1 ч.2 КК України, -
В провадження Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області надійшов обвинувальний акт з реєстром матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні №12022040000000392 від 18 серпня 2022 року, за обвинуваченням ОСОБА_4 , ОСОБА_11 , ОСОБА_5 , за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст.255-1 ч.2, 307 ч.2 КК України, ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.255-1 ч.2 КК України.
Ухвалою суду від 27 березня 2024 року, кримінальне провадження в частині обвинувачення ОСОБА_11 , закрито на підставі ст.284 ч.1 п.5 КПК України, у зв'язку зі смертю обвинуваченого та відсутності підстав для реабілітації померлого.
З матеріалів справи вбачається, що відносно обвинуваченого ОСОБА_5 в рамках кримінального провадження було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, без права внесення застави, котрий в подальшому неодноразово було продовжено, останній раз 04 листопада 2024 року, та строк дії котрого закінчується 02 січня 2025 року.
Прокурор Криворізької центральної окружної прокуратури ОСОБА_12 звернувся до суду з письмовим клопотанням про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави обвинуваченому ОСОБА_5 . В обґрунтування клопотання прокурор зазначив про наявність ризиків, передбачених п.1, 3, 4, 5 ч.1 ст.177 КПК України.
Обвинувачений ОСОБА_5 та його захисник, адвокат ОСОБА_8 , кожен окремо заперечували проти клопотання прокурора про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та просили суд змінити його на цілодобовий домашній арешт. Посилалися на відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, тривале перебування обвинуваченого під вартою, наявність у нього постійного місця мешкання, про що від захисника обвинуваченого надійшло відповідне письмове клопотання.
Прокурор проти клопотання обвинуваченого та його захисника заперечував.
Обвинувачені ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , та їх захисники заперечували проти задоволення клопотань прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 та просили суд змінити йому запобіжний захід.
Суд, заслухавши пояснення учасників по справі, дослідивши клопотання прокурора, клопотання сторони захисту, зазначає наступне.
Відповідно до ст.331 ч.ч.1, 3 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Згідно з положеннями статті 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу чи його продовження, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Згідно з частиною 3 статті 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
У відповідності до положень статті 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобіганням спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити злочинну діяльність.
Частина 1 статті 183 КПК України передбачає, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.
Суд на стадії судового розгляду не здійснює оцінку обґрунтованості підозри, оскільки обґрунтованість підозри вже була визнана при застосуванні до обвинувачених на стадії досудового розслідування запобіжних заходів
Тому в контексті питання про зміну запобіжного заходу чи продовження його дії, суд оцінює як підстави, що слугували для обрання запобіжного заходу, так і їх чинність на етапі вирішення питання про його продовження, а так само оцінити обставини, на які сторона покликається в обґрунтування підстав для зміни запобіжного заходу на стадії судового розгляду.
При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством.
Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування щодо особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою міститься і в положеннях ст.ст.177, 178, 183 КПК України та враховано колегією суддів при вирішенні клопотань учасників судового провадження.
Згідно з частиною 3 статті 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
Прокурор у своєму клопотанні покликається на наявність ризиків, визначених ч.1 ст.177 КПК України. Проте, належних доводів та обґрунтування, що ступінь цих ризиків порівняно з початковим етапом судового розгляду залишилась незмінною, клопотання не містить.
При вирішенні клопотання прокурора та захисту суд враховує, що продовження, зміна чи скасування запобіжного заходу пов'язується й з тим, що в ході кримінального провадження змінюються підстави застосування чи обставини, що враховувалися при обранні запобіжного заходу, внаслідок чого запобіжний захід може бути скасований або замінений на інший - більш або менш суворий.
При цьому обставини, які суттєво впливають на уцінку ризиків, могли існувати під час прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу, але не були відомі сторонам, або могли виникнути після прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу. Такими підставами, наприклад, може бути суттєва зміна обставин, що їх було взято до уваги при обранні запобіжного заходу, а саме: погіршився стан здоров'я обвинуваченого, змінився склад його родини чи утриманців, або майновий стан, інші обставини, які мають суттєве значення.
При вирішенні питання про продовження чи зміну обвинуваченому запобіжного заходу, суд враховує, що в даному кримінальному провадженні ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст.255-1 ч.2, 307 ч.2 КК України.
При вирішенні питання щодо можливості обрання більш м'якого запобіжного заходу, суд враховує вимоги ст.29 Конституції України, ст.9 Загальної Декларації прав людини, ст.5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод і ст.12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення. У цьому контексті має враховуватися, зокрема, особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв'язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування.
Суд враховує характер висунутого обвинувачення, та поряд із цим не може залишити поза увагою те, що обвинувачений вже тривалий час перебуває під вартою, неналежне підтримання прокуратурою обвинувачення, оскільки судові засідання неодноразово не відбуваються у зв'язку із постійною зміною прокурорів, незабезпечення свідків у судове засідання. При цьому обвинувачений має місце проживання.
ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що згідно з п.3 ст.5 Конвенції, визначаючи доцільність звільнення або подальшого тримання особи під вартою, відповідні посадові особи зобов'язані розглянути й альтернативні заходи забезпечення її явки до суду, а розумність строку тримання під вартою ніколи не оцінюється in abstracto.
Іншими словами, пункт 3 статті 5 Конвенції (995_004) не може вважатися таким, що безумовно дозволяє тримання під вартою, якщо тривалість такого тримання не перевищує певного строку. Виправдання будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, наскільки воно коротке, має бути переконливо продемонстроване органами державної влади.
Суд постійно зазначав у своїй практиці, що другий аспект пункту 3 статті 5 Конвенції не надає судам вибір між притягненням обвинуваченого до відповідальності в розумний строк та тимчасовим його звільненням під час провадження. До засудження обвинувачений має вважатися невинним і мета цього положення, по суті, вимагає його тимчасового звільнення з-під варти, як тільки його подальше тримання під вартою перестає бути обґрунтованим.
Суд зазначає, що ризик втечі обвинуваченого не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна, і необхідність в утриманні під вартою відсутня. Сама по собі тяжкість покарання, що може бути застосоване до особи за умови визнання її винуватості, не є самостійною і достатньою підставою для встановлення ризику втечі. Така обставина має значення лише у сукупності з іншими релевантними факторами.
Враховуючи викладене, на переконання суду, стороною обвинувачення не було доведено неможливості застосування відносно обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу для запобігання ризику переховування та забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого впродовж судового розгляду кримінального провадження.
Суд враховує, що свідки обвинувачення є працівниками установи виконання покарань, частина з котрих вже допитана судом, явку інших свідків сторона обвинувачення не забезпечує, тому ризик впливу на свідків, про який покликався прокурор, недоведений і необґрунтований жодним чином.
Суд вважає, що зазначені обставини невілюють ризик втечі, тому зміна запобіжного заходу на більш м'який, зокрема цілодобовий домашній арешт, не завдасть шкоди кримінальному провадженню.
Статтею 181 КПК визначено, що домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби.
Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі. Домашній арешт відноситься до ізоляційної категорії запобіжних заходів, адже враховуючи його сутність, передбачає для особи, відносно якої обраний, заборону не залишати місце свого проживання протягом певних годин доби або цілодобово, тим самим ізолюючи її від звичайного для неї середовища (яке знаходиться за межами її житла) на певний проміжок часу доби або цілодобово.
Отже, з урахування зазначеного, цілком очевидно, що цілодобовий домашній арешт є загальним заходом особистого забезпечення м'якого ізоляційного характеру, що виконується в умовах житла особи.
Таким чином, враховуючи встановлені обставини та особу обвинуваченого, доводи захисту, є достатні підстави вважати, що ризики, на які посилається сторона обвинувачення зменшилися з моменту застосування найсуворішого запобіжного заходу, тому його продовження є необґрунтованим через надмірну суворість та тривалість.
У зв'язку з викладеним, суд вважає, що запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту буде достатнім для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого, та запобігання ризику переховування.
За таких обставин, суд вважає можливим змінити ОСОБА_5 раніше застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту строком до двох місяців, а саме з 24 грудня 2024 року по 21 лютого 2025 року включно, з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст.194 КПК України.
Керуючись ст.ст.177, 178, 183, 197, 331, 370, 372 КПК України, суд, -
Клопотання прокурора про продовження відносно обвинуваченого обраного запобіжного заходу, - залишити без задоволення.
Клопотання обвинуваченого та його захисника про зміну запобіжного заходу, - задовольнити.
Змінити обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, строком дії на 60 днів, тобто до 21 лютого 2025 року, заборонивши йому цілодобово залишати житло, за адресою проживання: АДРЕСА_1 , поклавши на нього наступні обов'язки:
- не залишати цілодобово місце проживання: АДРЕСА_1 ;
- прибувати за кожною вимогою до суду;
- не відлучатися з місця проживання без дозволу суду;
- утримуватися від спілкування з іншими обвинуваченими та свідками по даному кримінальному провадженню;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Строк дії ухвали,- до 21 лютого 2025 року включно.
Звільнити обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з-під варти негайно.
Роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_5 що відповідно до ч.5 ст.181 КПК України працівники органу Національної поліції з метою контролю за його поведінкою мають право з'являтися в житло, під арештом в якому він перебувають, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених на нього зобов'язань.
Ухвалу в частині застосування до обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту передати для виконання до відповідного органу Національної поліції за місцем проживання останнього.
Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її проголошення.
Ухвала оскарженню не підлягає, однак заперечення проти ухвали можуть бути включені до апеляційної скарги на остаточне судове рішення.
Повний текст ухвали складено 25 грудня 2024 року.
Суддя: ОСОБА_1