19 грудня 2024 рокуСправа №160/27469/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати втрати частини грошових доходів їй у зв'язку з порушенням строків їх виплати;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити їй компенсацію втрати частини грошових доходів, у зв'язку із порушенням строків їх виплати, відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ та Порядку проведення компенсацій громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати, затвердженого постановою КМУ від 21.02.2001 року № 159, на суму виплати компенсації за недоотримане речове майно за період з 05.06.2023 року по 13.09.2024 року.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що позивач проходила військову службу за контрактом у ВЧ НОМЕР_1 та з 05.06.2023 року її було виключено зі списків особового складу військової частини, однак не проведено повного розрахунку, а саме не виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно. На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.10.2023 року у справі №160/20522/23 виплату грошової компенсації за речове майно було проведено 13.09.2024 року, тобто з порушенням строків, що складає 15 місяців з моменту звільнення. 16.09.2024 року позивач звернулася з письмовим зверненням до відповідача щодо виплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 року та Порядку проведення компенсацій громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ від 21.02.2001 року № 159. Однак, відповіді на звернення відповідачем надано не було. Так, основною умовою для виплати громадянину компенсації згідно із Законом №2050-ІІІ та Порядком №159 є порушенням встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією, добровільно чи на виконання рішення суду. Позивач вважає, що відповідач зобов'язаний нарахувати компенсацію втрату частини доходів, але останній не виконав вказаний обов'язок, що й стало підставою для звернення з позовом до суду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.10.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
На виконання вимог ухвали суду 26.10.2024 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що згідно із ст.20 Закону України "Про звернення громадян" звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Відповідно до трекінгу відправлення Укрпошти заява позивача від 16.09.2024 вручена відповідачу 27.09.2024 року. Тобто, починаючи з 27.09.2024 у відповідача наявний термін для розгляду заяви позивача з урахуванням ст.20 Закону України "Про звернення громадян", а тому відповідь на її заяву від 16.09.2024 р. підготовлено та відправлено відповідачем 02.10.2024 р., що підтверджується квитанцією про направлення та трекінгом відправлення Укрпошти.
Щодо нарахування та виплатити компенсації втрати частини грошових доходів, у зв?язку з порушенням строків їх виплати відповідач зазначив, що право на компенсацію позивач набуває після набрання законної сили судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення. Отже відсутні підстави вважати, що відповідачем порушено строки виплати нарахованої компенсації, оскільки для проведення розрахунку компенсації втрати частини доходів порушений строк, зокрема період невиплати має бути визначений. Також зазначає, що остаточна сума компенсації, відповідно до приписів законодавства, підлягає розрахунку на день виплати боргу та не залежить від дати ухвалення судового рішення. Позивач не надав до суду належних та допустимих доказів, що підтверджують факт несвоєчасності виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.10.2023 р. по справі №160/20522/23. З вказаних підстав, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову повністю.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, позицію відповідача, викладену у відзиві на позовну заяву, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об'єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проходила військову службу у ВЧ НОМЕР_1 .
Відповідно до витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.06.2023 року №156 ОСОБА_1 кухаря господарчого відділення взводу забезпечено підпункту артилерійського дивізіону ВЧ НОМЕР_1 , відповідно до підпункту "а" (за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі) пункту третього частини п?ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов?язок і військову службу", звільнено з військової служби у відставку та наказано вважати такою, що 05.06.2023 року справи і посаду у ВЧ НОМЕР_1 здала і вибула до ІНФОРМАЦІЯ_2 для постановки на військовий облік. 05.06.2023 року виключено зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 та з 05.06.2023 року знято з усіх видів забезпечення.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.10.2023 р. по справі № 160/20522/23 позовну заяву ОСОБА_1 до ВЧ НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення заборгованості було задоволено частково, а саме:
- визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу суми грошової компенсації вартості за неотримане речове майно;
- зобов'язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 невиплачену грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу 05.06.2023 року.
- в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 04.07.2024 р. № 160/20522/23 апеляційну скаргу ВЧ НОМЕР_1 залишено без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.10.2023 року - залишено без змін.
13.09.2024 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.10.2023 р. по справі № 160/20522/23 позивачу було проведено виплату грошової компенсації за речове майно на картковий рахунок у розмірі 35 740,22 грн.
16.09.2024 року позивач звернулася до відповідача із заявою, в якій просила нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків виплати компенсації за недоотримане речове майно відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ від 21.02.2001 року №159.
Листом від 02.10.2024 року №3600 відповідач повідомив, що оскільки при розрахунку з ОСОБА_1 нараховано та виплачено усі належні їй виплати, право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати у позивача відсутнє.
Аналізуючи виниклі між сторонами правовідносини, суд доходить до наступного.
Відповідно до статті 1, 2, 3, 4, 7 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 року №2050-III (далі - Закон №2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру:
- пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством);
- соціальні виплати;
- стипендії;
- заробітна плата (грошове забезпечення);
- сума індексації грошових доходів громадян;
- суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
- суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Відповідальність власника або уповноваженого ним органу (особи) за несвоєчасну виплату доходів визначається відповідно до законодавства.
З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ КМУ прийнято постанову від 21.02.2001 р. № 159, якою затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159). Положення якого фактично відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.
Отже, умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів - пенсії та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду), а виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.
Відповідного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 02.04.2024 року у справі №560/8194/20, який враховується судом згідно із частиною п'ятою статті 242 КАС України.
Як вже встановлено судом вище при звільненні зі служби питання виплати грошової компенсації за неотримане речове майно не вирішено. Перерахування відповідачем грошової компенсації за неотримане речове майно на картковий рахунок позивача здійснено 13.09.2024 року у розмірі 35 740,22 грн.
Обґрунтовуючи протиправність бездіяльність відповідача у спірних правовідносинах, позивач наполягає, що остаточна виплата компенсації за неотримане речове майно була проведена лише 13.09.2024 року, а не в день її звільнення, тобто з порушенням строків, що складає 15 місяців з моменту звільнення, а відтак вона має право на отримання компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону №2050-ІІІ та Порядку № 159.
Однак, такі доводи позивача є необґрунтованими та безпідставними, виходячи з наступного.
З аналізу норм Закону №2050-ІІІ та Порядку №159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:
1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;
2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);
3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);
4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;
5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
Основною умовою для виплати громадянину компенсації згідно із Законом №2050-ІІІ та Порядком №159 є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів у випадку, якщо такі виплати не мають разового характеру.
Суд зазначає, що речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця.
Щодо правової природи компенсації за неотримане речове майно, суд вважає, що таку слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.
Чинне законодавство передбачає обов'язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу частини, при цьому умовою для виникнення такого обов'язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби, що у сукупності обумовлює її разовий характер.
За таких обставин, компенсація вартості за неотримане речове майно не є доходом у розумінні статті 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", оскільки має іншу правову природу, а також разовий характер.
З огляду на викладене, з урахуванням наведених законодавчих норм та встановлених обставин, суд доходить висновку, що правових підстав для виплати позивачу компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків виплати компенсації за неотримане речове майно відповідно до Закону №2050-ІІІ та Порядку №159 у відповідача не було.
Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі Серявін та інші проти України (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
В силу ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України визначено, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з викладених вище підстав.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241-246, 250 КАС України, суд,
Відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст.ст.295, 297 КАС України.
Суддя К.С. Кучма