24 грудня 2024 року
м. Київ
справа №240/19209/21
адміністративне провадження №К/990/16548/22
суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Коваленко Н.В., Стрелець Т.Г.
на постанову Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року у справі № 240/19209/21 за наслідками розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
I. Обставини справи
1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, в якому просив:
- визнати протиправним і скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги як особі з інвалідністю ІІ групи з 18 березня 2021 року, оформлене протоколом засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 17 червня 2021 року № 96;
- зобов'язати Міністерство оборони України вирішити питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.
2. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2021 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2022 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено.
3. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки між первинним оглядом та встановленням позивачу ІІІ групи інвалідності (18 червня 2018 року) та повторним оглядом, за наслідками якого було встановлено ІІ групу інвалідності (18 березня 2021 року), минуло понад два роки, ОСОБА_1 відповідно до пункту 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не має права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.
4. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2022 року, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
5. Здійснюючи розгляд справи № 240/19209/21 (касаційне провадження № К/990/16548/22) колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для передачі її на розгляд судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав з підстав, наведених у частині першій статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України. Підставами передачі справи на розгляд Судової палата, колегія суддів зазначила, що застосування презумпції конституційності не обмежене юрисдикційною діяльністю Конституційного Суду України і поширюється на діяльність судів загальної юрисдикції, які при здійсненні правосуддя обов'язково мають оцінювати правові акти, що підлягають застосуванню, на відповідність Конституції України. Завдання Верховного Суду полягають не лише в формуванні єдиної судової практики застосування законодавства, а й забезпечення єдності національного права та однакового застосування законів усіма судами. На думку колегії суддів у разі безсумнівного встановлення факту невідповідності положень закону нормам Конституції суд в силу положень частини четвертої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі норм права, які підлягають застосуванню до спірних відносин при вирішенні спору, зобов'язаний обґрунтовано застосувати норми Конституції України, а не норми закону, оскільки пряме застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає правомочність судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають таким, що суперечить Конституції України в цілому або в частині. Це однаковою мірою стосується й правових актів, які вже визнані неконституційними за рішенням Конституційного Суду України, проте були чинними на час виникнення спірних відносин, у тому числі й на час розгляду справи в суді.
6. Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2023 року справу № 240/19209/21 передано на розгляд судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав для вирішення питання про відступ від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 21 березня 2023 року у справі № 240/7411/21, про те, що частина четверта статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України не може бути застосована до правових актів, які визнані неконституційними за рішенням Конституційного Суду України та інших висновків у цій справі як похідних у правовідносинах.
7. Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду постановою від 10 грудня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2022 року у справі № 240/19209/21 скасував. Ухвалив нове рішення, яким позов задовольнити частково. Визнав протиправним і скасував рішення Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги як особі з інвалідністю ІІ групи з 18 березня 2021 року внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, оформлене протоколом засідання Комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 17 червня 2021 року № 96.
Зобов'язав Міністерство оборони України вирішити питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 недоплаченої одноразової грошової допомоги з урахуванням права на отримання одноразової грошової допомоги як особі з інвалідністю ІІ групи внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини у розмірі різниці між 300 та 250 кратним розміром прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на 1 січня року, в якому встановлено інвалідність.
В іншій частині позову відмовив.
8. Задовольняючи позовні вимоги, Верховний Суд виходив з того, що судовий захист не може бути побудовано на неправовому (неконституційному) законі, норму якого, до того ж, вже визнано неконституційною.
9. Суд відступив від правового висновку, висловленого у постанові Верховного Суду від 21 березня 2023 року у справі № 240/7411/21 про те, що частина четверта статті 7 КАС України не може бути застосована до правових актів, які визнані неконституційними за рішенням Конституційного Суду України та інших висновків у цій справі як похідних у правовідносинах щодо призначення одноразової грошової допомоги особам з інвалідністю, яка виникла внаслідок, зокрема поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаного з захистом суверенітету і територіальної цілісності України, підвищення групи якої відбулось після спливу дворічного строку з дня встановлення первинної групи інвалідності, та сформував наступні правові висновки:
1) на будь-якій стадії судового процесу у випадку, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції, він не застосовує такий закон чи інший правовий акт, зокрема й до правовідносин, які виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, яким положення закону визнані неконституційними, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії, оскільки принцип прямого (безпосереднього) застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає повноваження судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають таким, що суперечить Конституції України;
2) суди застосовують процесуальний механізм, передбачений частиною четвертою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема й у випадку, коли Конституційним Судом України сформульовано юридичну позицію щодо положення закону, яке підлягало застосуванню на час виникнення відповідних правовідносин;
3) установлені пунктом 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обмеження щодо виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі за умови встановлення вищої групи інвалідності (або більшого відсотка втрати працездатності) лише протягом двох років суперечать Конституції України, а тому для вирішення цього спору підлягає застосуванню частина перша статті 46 Конституції України у взаємозв'язку з частиною п'ятою її статті 17 як норми прямої дії з урахуванням юридичної позиції Конституційного Суду України, сформульованої у Рішенні від 06 квітня 2022 року № 1-р(II)/2022.
10. Відповідно до статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України усі питання, що виникають під час колегіального розгляду адміністративної справи, вирішуються більшістю голосів суддів. При прийнятті рішення з кожного питання жоден із суддів не має права утримуватися від голосування та підписання судового рішення. Головуючий у судовому засіданні голосує останнім. Суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку. Про наявність окремої думки повідомляються особи, які беруть участь у справі, без оголошення її змісту в судовому засіданні. Окрема думка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення.
11. Отже, Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість викладення окремої думки виключно за наслідками розгляду справи.
12. Вважаємо, що Суд при ухваленні постанови допустив ряд порушень. З постановою Верховного Суду від 10 грудня 2024 року у справі № 240/19209/21 та її мотивами ми не погоджуємося, та вважаємо за необхідне викласти свою окрему думку.
II. Встановлені обставини справи
13. 18 червня 2018 року під час первинного огляду медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК) ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності, яка виникла внаслідок захворювання, ТАК, пов'язаного з проходженням військової служби, що підтверджується довідкою МСЕК від 30 липня 2018 року серії 12 ААБ № 548131.
14. У зв'язку із встановленням позивачу ІІІ групи інвалідності йому була виплачена одноразова грошова допомога в розмірі 480250,00 грн.
15. У подальшому, після повторного огляду, позивачу з 08 квітня 2019 року встановлено ІІІ групу інвалідності, яка виникла внаслідок захворювання, ТАК, пов'язаного із захистом Батьківщини (довідка МСЕК від 19 квітня 2019 року серії 12 ААБ № 548359).
16. Згодом, після чергового огляду 18 березня 2021 року ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності, яка виникла внаслідок поранення, ТАК пов'язаного з захистом Батьківщини, про що видано довідку МСЕК від 26 березня 2021 року серії 12 ААВ № 428210.
17. ОСОБА_1 звернувся до Міністерства оборони України із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності, яка виникла внаслідок поранення, ТАК, пов'язаного з захистом Батьківщини.
18. Рішенням Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленим протоколом від 17 червня 2021 року № 96 (пункт 12) ОСОБА_1 відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги з посиланням на пункт 4 статті 16-3 3акону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пункт 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок № 975), оскільки позивачу вищу групу інвалідності встановлено понад дворічний термін після первинного огляду та встановлення групи інвалідності.
19. Уважаючи рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги як особі з інвалідністю ІІ групи з 18 березня 2021 року, оформлене протоколом засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 17 червня 2021 року № 96 протиправним, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом.
III. Релевантні джерела права
20. Відповідно до статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
21. Частиною дев'ятою статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
22. Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві визначає Порядок № 975, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
23. Відповідно до пункту 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:
- у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;
- у разі встановлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності;
- у разі встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
24. Згідно з частиною четвертою статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який набрав чинності з 01 січня 2014 року, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
25. Аналогічно у пункті 8 Порядку № 975 зазначено, що у разі якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
26. У подальшому Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII (набрав чинності з 01 січня 2017 року) пункт 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» доповнено абзацом другим такого змісту: «У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється».
27. Пунктом 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено вирішення питання виплати одноразової грошової допомоги шляхом її виплати з урахуванням раніше виплаченої суми тим особам, яким раніше уже було встановлено факт ушкодження здоров'я і які раніше уже таку допомогу отримували.
IV. Неправильне застосування норми права
28. Згідно усталеної практики Верховного Суду, право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у зв'язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду. Передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються починаючи з 01 січня 2014 року, а зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01 січня 2014 року чи після).
29. Конституційний Суд України у рішенні від 06 квітня 2022 року № 1-р(ІІ)/2022 дійшов висновку, що пункт 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є таким, що суперечить статтям 1, 3, частинам першій, другій статті 8, частині п'ятій статті 17, частині першій статті 46 Конституції України. Як наслідок, пункт 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
30. Пунктом 2 рішення Конституційного Суду України від 06 квітня 2022 року № 1-р(II)/2022 визначено, що пункт 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» втрачає чинність з дня ухвалення цього рішення.
31. Згідно приписів частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
32. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення (стаття 91 Закону України «Про Конституційний Суд України»).
33. Отже, правова позиція Конституційного Суду України щодо неконституційності пункту 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» має пряму дію у часі і може бути застосована до правовідносин, що виникли або принаймні тривали після ухвалення Конституційним Судом відповідного рішення, тобто з 06 квітня 2022 року.
34. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 15 червня 2022 року у справі № 296/8156/17 та від 13 вересня 2022 року у справі № 640/14168/20.
35. Визнана Конституційним Судом України неконституційною норма закону втрачає чинність лише з дня ухвалення відповідного рішення або пізніше (про що зазначається у рішенні Конституційного Суду України). Вказане свідчить про те, що рішення Конституційного Суду України мають лише пряму (перспективну) дію в часі (змінюючи замість Верховної Ради України конкретні норми закону (законодавче регулювання), гарантуючи, при цьому, конституційний принцип розподілу державної влади, стабільність суспільно-управлінських відносин в Україні та неможливість настання непередбачуваних наслідків, зокрема, для правової та бюджетної системи.
36. Положення будь-якого закону однаковою мірою стосується всіх осіб, що є учасниками відмовних правовідносин в один і той самий період часу, якщо законом не передбачено інше, що повною мірою відповідає конституційному принципу рівності.
37. Зазначений підхід відповідає таким складовим верховенства прав як справедливість, правова визначеність та обов?язковість виконання судового рішення.
38. Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
39. Єдиний виняток з даного правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
40. Конституційний Суд України при ухваленні Рішення від 24 грудня 1997 року № 8-зп зазначив, що «закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю» (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини).
41. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 4819/49/19 зазначила, що аналіз норм розділу ХІІ Конституції України («Конституційний Суд України») та Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» дає підстави дійти висновку про те, що рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення Конституційного Суду України.
42. У постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 700/668/16-а Верховний Суд застосував підхід, згідно якого суб'єкт владних повноважень під час розгляду питання, пов'язаного з реалізацією особою свого права, зокрема права на соціальний захист, зобов'язаний застосовувати той закон або інший нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишається чинним на момент виникнення відповідних правовідносин між особою та державою, в особі її уповноважених органів.
43. На підставі аналізу наведених вище рішень Конституційного Суду України, що містять офіційні тлумачення положень Основного Закону стосовно дії нормативно-правового акта у часі, доцільно зробити висновок, що суд під час розгляду справи має застосовувати той нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишається чинним на момент виникнення та припинення відповідних спірних правовідносин.
44. Разом з тим, процесуальне законодавство містить окремі винятки із зазначеного правила, зокрема частина четверта статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
45. При цьому, статті 36 та 46 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачають, що Верховний Суд звертається до Конституційного Суду України щодо конституційності законів, інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України; Пленум Верховного Суду приймає рішення про звернення до Конституційного Суду України з питань конституційності законів та інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України.
46. Механізм, передбачений статтею 7 Кодексу адміністративного судочинства України, дозволяє судам спрямувати судову практику у напрямку, що, на їх думку, відповідає Конституції України. У такому випадку суд, після винесення рішення у справі, звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що належить до юрисдикції Конституційного Суду України.
47. Розглядаючи подання Верховного Суду, Конституційний Суд України може визнати норму неконституційною, підтвердивши висновки суду щодо її суперечності Основному Закону. Проте, може дійти протилежного висновку про конституційність незастосованої судом правової норми. Юридична позиція Конституційного Суду України є обов'язковою і є підставою для зміни судової практики, яка ґрунтувалася на висновку про суперечність незастосованої норми Конституції України.
48. Таке правове регулювання покликано забезпечити реальний і своєчасний захист прав людини в умовах, коли закон суперечить Конституції України, але ще не визнаний неконституційним.
49. Однак цей механізм є незастосовним, якщо закон вже визнано неконституційним. Рішення Конституційного Суду України усуває невизначеність стосовно конституційності закону, що існувала до того. Закон, що його визнано неконституційним, не може бути застосовано судом з дня ухвалення відповідного рішення Конституційним Судом. Суд не може вважати цей закон таким, що суперечить чи не суперечить Конституції України, оскільки це вже доконаний факт. За таких обставин застосування частини четвертої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України є неможливим.
50. Зважаючи на зазначене, у справі № 240/19209/21 відсутні підстави для застосування статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України та у зв'язку з цим статей 17, 46 Конституції України як норм прямої дії.
V. Недотримання Судом принципу правової визначеності та порушення статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України
51. В силу приписів частини першою статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
52. Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об'єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності. Можливість відступу судом від своєї попередньої позиції лише за наявності вагомих підстав.
53. Оскільки правовідносини у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії виникли до прийняття Конституційним Судом України рішення № 1-р(ІІ)/2022, а саме 18 червня 2018 року (на момент первинного встановлення позивачу інвалідності III групи), на ці правовідносини розповсюджується редакція пункту 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яка містить норму щодо обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності.
54. Зважаючи на вищезазначене, вважаємо, що у Суду були відсутні підстави для відступу від правового висновку, викладеного у постанові від 21 березня 2023 року у справі № 240/7411/21, згідно якого частина четверта статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України не може бути застосована до правових актів, які визнані неконституційними за рішенням Конституційного Суду України.
Судді Н.В. Коваленко
Т.Г. Стрелець