24 грудня 2024 року
м. Київ
справа №480/1174/24
адміністративне провадження № К/990/44738/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Жука А.В.,
суддів: Мельник-Томенко Ж.М., Мартинюк Н.М.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Сумській області
на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12 липня 2024 року
та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року
у справі №480/1174/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Сумській області
третя особа: в.о. начальника Головного управління ДПС у Сумській області Снєжко Артем Олександрович
про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі,
ОСОБА_1 звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Сумській області, третя особа: в.о. начальника Головного управління ДПС у Сумській області Снєжко Артем Олександрович, з позовом в якому просила суд:
- визнати незаконним та скасувати наказ №7-о від 19 січня 2024 року Головного управління ДПС у Сумській області про звільнення ОСОБА_1 ;
- визнати незаконним та скасувати наказ №15-о від 25 січня 2024 року "Про внесення змін до наказу ГУ ДПС у Сумській області від 19 січня 2024 року №7-о "Про звільнення ОСОБА_1 ";
- поновити ОСОБА_1 на роботі в Головному управлінні ДПС у Сумській області на посаді начальника управління з питань виявлення та опрацювання податкових ризиків ГУ ДПС у Сумській області;
- відповідно до пункту 4 частини 1 статті 430 ЦПК України, допустити негайне виконання рішення суду щодо поновлення на роботі незаконно звільненої ОСОБА_1 ;
- стягнути з Головного управління ДПС у Сумській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу по день винесення судового рішення;
- відповідно до пункту 2 частини 1 статті 430 ЦПК України, допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати заробітної плати ОСОБА_1 в межах платежу за один місяць;
- стягнути з Головного управління ДПС у Сумській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати, які складаються з витрат на правничу допомогу у сумі 25000,00 грн.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 12 липня 2024 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Сумській області, третя особа - в.о. начальника Головного управління ДПС у Сумській області Снєжко Артем Олександрович про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі - задоволено.
Скасовано наказ №7-о від 19 січня 2024 року Головного управління ДПС у Сумській області про звільнення ОСОБА_1 .
Скасовано наказ №15-о від 25 січня 2024 року "Про внесення змін до наказу ГУ ДПС у Сумській області від 19 січня 2024 року №7-о "Про звільнення ОСОБА_1 ".
Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника управління з питань виявлення та опрацювання податкових ризиків ГУ ДПС у Сумській області з 26 січня 2024 року.
Стягнуто з Головного управління ДПС у Сумській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 162 797,03 грн.
Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, скаржник звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Верховний Суд ухвалою від 02 грудня 2024 року залишив без руху касаційну скаргу скаржника надавши строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення її недоліків шляхом надання до суду: уточненої касаційної скарги, в якій навести підстави касаційного оскарження із врахуванням зазначених в мотивувальній частині цієї ухвали вимог; заяви із зазначенням підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з наданням відповідних доказів; надання документа про сплату судового збору в установленому законом розмірі.
На виконання цієї ухвали, скаржник направив до суду заяву про усунення недоліків, до якої додано клопотання про поновлення строку, уточнена касаційна скарга та платіжну інструкцію, що підтверджує сплату судового збору встановленому законом розмірі.
Так, в обґрунтування клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження скаржник зазначає, що повний текст оскаржуваної постанови складений 21 жовтня 2024 року і отриманий відповідачем 21 жовтня 2024 року о 20:10 та вважається врученим 22 жовтня 2024 року.
Данні обставини підтверджені даними Єдиного державного реєстру судових рішень, «КП Діловодство спеціалізованого суду» та матеріалами касаційної скарги.
Водночас, відповідно до частин першої, другої статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
За наведених обставин, Суд дійшов висновку про поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження касаційної скарги, у зв'язку з чим такий строк слід поновити.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, Суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Згідно з пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року вирішено здійснювати розгляд справи №480/1174/24 за правилами спрощеного позовного провадження.
За такого правового врегулювання та обставин справи, оскарження рішення судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку можливе лише у випадку наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Скаржник в касаційній скарзі вказує, що в даному випадку суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. При цьому, посилається на висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 22 січня 2021 року у справі № 640/11869/20 щодо суттєвих обмежень прав учасників справи яка розглядається в порядку спрощеного позовного провадження
Надавши оцінку вказаним доводам, Верховний Суд виходить з такого.
За змістом частини четвертої статті 12 КАС України (в редакції Кодексу, яка була чинною на день відкриття провадження у справі ) виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
Статтею 257 КАС України визначено перелік справ, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження. Такими справами є: справи незначної складності, а також будь-які інші, за винятком тих, що зазначені у частині четвертій цієї статті а саме: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною шостою статті 12 КАС України регламентовано перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності, зокрема, інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 КАС України), а також через складність та інші обставини (частина третя статті 12 КАС України).
Аналіз зазначених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що суд має право віднести справу до категорії малозначних за результатами оцінки характеру спірних правовідносин, предмета доказування, складу учасників та інших обставин, крім справ, які підлягають розгляду в порядку загального позовного провадження.
Частиною 2 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Зважаючи на положення частини четвертої статті 12, частини четвертої статті 257 КАС, прямої заборони розглядати цю справу у порядку спрощеного провадження, немає. За відсутності у процесуальному законі вказівки (прямої чи опосередкованої) на необхідність розгляду справи (з огляду на її категорію) тільки за правилами загального позовного провадження, суду дозволено розглядати цю справу за правилами спрощеного позовного провадження (відповідно до частини другої статті 257 КАС).
У цій справі, суд першої інстанції, не відносив справу до справ незначної складності, а врахувавши вимоги частин третьої та четвертої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження. Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження.
Крім того, оцінити «значення справи для сторін» і «значний суспільний інтерес» мав би суд першої інстанції принаймні до початку її розгляду і таке оцінювання відбувається в рамках конкретних правовідносин, з яких виник спір. Це означає, що вказані підстави (для розгляду справи за правилами загального позовного провадження) повинні мати своєрідне «конкретизоване» пояснення у вимірі певної справи; посилання на ці підстави безвідносно до конкретних фактичних підстав не достатньо для того, щоб вимагати розгляду справи за правилами загального позовного провадження.
Щодо посилання на постанову Верховного Суду від 22 січня 2021 року у справі № 640/11869/20 Суд касаційної інстанції звертає увагу, що ухвала суду першої інстанції від 20 лютого 2024 року про відкриття провадження по справі та її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін містить аналіз визначених частиною третьою статті 257 КАС України умов для такого розгляду. Судом першої інстанції встановлено, що від відповідача не надходило заяви із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, як то передбачено частиною 4 статті 260 КАС України.
Крім того, у касаційній скарзі скаржник не вказує обставин, які свідчили б про необхідність розгляду справи за правилами загального позовного провадження, а також ґрунтовних доводів та об'єктивних доказів на підтвердження, того у чому саме полягала помилка суду при визначенні позовного провадження, про що зазначає у касаційній скарзі.
Касаційна скарга не містить інших посилань наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-«в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України. Скаржником не зазначено фактів наявності значного суспільного інтересу, а також виняткового випадку й того, що рішення у цій справі, у контексті індивідуальних ознак цього спору, тягне за собою наслідки, які мають самобутню своєрідність, особливості, характерні виключно для особи, яка подає касаційну скаргу.
При цьому, незгода із рішенням суду попередньої інстанції не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/ процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/ відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» («Levages Prestations Services v. France») від 23 жовтня 1996 року, заява №21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії» («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19 грудня 1997 року, заява №26737/95).
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що за поданою касаційною скаргою оскаржуються судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України, Суд -
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12 липня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року у справі №480/1174/24.
2. Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
СуддіА.В. Жук Ж.М. Мельник-Томенко Н.М. Мартинюк