24 грудня 2024 року Справа 160/32691/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі клопотання Приватного акціонерного товариства “Північний гірничо-збагачувальний комбінат» про розгляд справи №160/32691/24 за правилами загального позовного провадження у справі, -
В провадженні Дніпропетровського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа №160/32691/24 за позовною заявою Приватного акціонерного товариства “Північний гірничо-збагачувальний комбінат» до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправними дій.
23 грудня 2024 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, яке надійшло від представника позивача в підсистемі «Електронний Суд». Клопотання обґрунтоване, зокрема, необхідністю розгляду даної справи в порядку загального позовного провадження з огляду на обставини справи, значенням справи для позивача, можливою необхідністю виклику свідків.
Дослідивши матеріали справи, при вирішенні заяви суд виходить з наступного.
Частиною другою та третьою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
При цьому згідно ч. 4 ст. 12 Кодексу адміністративного судочинства України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах:
1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;
2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;
4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";
6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує:
1) значення справи для сторін;
2) обраний позивачем спосіб захисту;
3) категорію та складність справи;
4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо;
5) кількість сторін та інших учасників справи;
6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес;
7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
В свою чергу частиною четвертою статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:
1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;
2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;
4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2024 року справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).
Вирішуючи клопотання позивача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, суд зазначає наступне.
Позивач посилався на те, що справи з наявним предметом прямо не віднесено законом до спорів незначної складності.
Водночас, згідно ч. 2 ст. 12 Кодексу адміністративного судочинства України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
При цьому за п. 10 ч. 6 ст. 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Згідно з ч. 2 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Отже, належність справи до справ незначної складності не є єдиним критерієм, що впливає на форму судочинства. При цьому до справ незначної складності належить невичерпний перелік справ, в зв'язку з чим застосуванню підлягає критерії складності та неможливості розгляду за правилами спрощеного позовного провадження в силу закону, а також критерії згідно ч. 3 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивачем не наведено, а судом не встановлено виключної форми судочинства у вигляді загального позовного провадження для розгляду справ про визнання протиправним та скасування наказу про призначення перевірки. Як наслідок, належить виходити з критеріїв, визначених у ч. 3 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд звертає увагу позивача, що його позиція не має обов'язкового значення для обрання форми судочинства, відповідне питання вирішується згідно положень законодавства, в той час як позивач не обмежений у праві наводити доводи щодо належної на його думку форми адміністративного судочинства. Як наслідок, судом за наявності відповідних повноважень призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Позивач зазначав, що справа має істотне значення для позивача, посилаючись на значущість результатів перевірки, адже відповідач вже пропонував позивачу самостійно скоригувати податкові зобов'язання в сторону збільшення на майже 15,5 млрд. Відповідно, наказ про призначення перевірки має лише формальну мету - створити підстави для прийняття податкового повідомлення-рішення.
Судом ці доводи відхиляються, оскільки позивач значущість справи визначав з огляду на лише ймовірний варіант майбутнього, заснований на припущеннях позивача. За змістом положень Податкового кодексу України перевірка спрямована на встановлення дотримання платника податків податкового законодавства, при цьому останні не позбавлені права подавати заперечення в ході перевірки. Відповідно, обґрунтованих підстав наперед передбачати результати перевірки та з огляду на таку обставину обирати форму судочинства немає.
Окрім цього, значущість справи для сторони є відносним критерієм, який належить обґрунтувати не ймовірними сумами донарахувань податкових зобов'язань, а змістовними доводами щодо істотності таких сум для позивача відносно показників його господарської діяльності, що позивачем не здійснено.
Також позивач звертав увагу суду на те, що для встановлення обставин справи можливо виникне потреба у виклику свідків, витребування інформації.
Ці доводи судом також відхиляються, оскільки позивач дійсну зміну форми судочинства наразі обґрунтовував ймовірними подіями майбутнього. Так, позивачем наразі не заявлено жодного зі згаданих клопотань, в зв'язку з чим оцінити їх обґрунтованість та необхідність не можливо.
Щодо інших доводів позивача суд зазначає, що можливість касаційного оскарження справи не є критерієм, який враховується при обранні форми судочинства.
Інших доводів позивачем не наведено, як не вказано і змістовних та конкретних посилань на те, які саме обставини в даній справі не можуть бути встановлені під час розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Судом констатовано, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у цій справі не вимагають розгляду справи в порядку загального позовного провадження. При цьому сторони не позбавлені права надавати докази та висловлювати свою позицію письмово та спростовувати доводи опонентів у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (письмове провадження).
Враховуючи вищевикладене, у задоволенні клопотання позивача належить відмовити.
Керуючись ст. ст. 2, 12, 243, 248, 257, 260, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні клопотання Приватного акціонерного товариства “Північний гірничо-збагачувальний комбінат» про розгляд справи за правилами загального позовного провадження - відмовити.
Копії даної ухвали направити учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та не може бути оскаржена.
Суддя Н.В. Боженко