Справа № 583/5836/24
1-кп/583/511/24
"23" грудня 2024 р. м. Охтирка Сумської області
Охтирський міськрайонний суд Сумської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2
прокурора ОСОБА_3
обвинуваченого ОСОБА_4
його захисника ОСОБА_5
з фіксацією розгляду справи підсистемою «ВКЗ», розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Охтирка кримінальне провадження № 62024170040000484 від 17.06.2024 щодо
ОСОБА_4 , обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,
встановив:
У провадженні Охтирського міськрайонного суду Сумської області перебуває зазначена кримінальна справа.
23.12.2024 від прокурора надійшло клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з якого вбачається, що первинні ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які стали підставою для застосування ухвалою слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 03.11.2024 відносно ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на даний час не зменшилися. Так, прокурор зазначає, що на даний час існують ризики, які дають підстави вважати, що ОСОБА_4 може продовжувати переховуватися від органів досудового розслідування та суду, оскільки підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання на строк до десяти років, тривалий час незаконно перебував поза межами військової частини, при цьому маючи можливість вжити заходи для своєчасного повернення;незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні, з метою надання останніми показів, спрямованих на уникнення обвинуваченим кримінальної відповідальності; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а саме створенням штучних доказів та підбурюванні осіб , які не були свідками кримінального правопорушення, до дачі завідома неправдивих показань; вчинити інше кримінальне правопорушення, зокрема, продовжуючи ухилятися від слідства та суду та вчиняти свою протиправну діяльність. Отже, продовження ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою є виправданим, доцільним та здатним запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, застосування будь-якого іншого більш м'якого запобіжного заходу не здатне гарантовано запобігти реалізації вказаних ризиків та забезпечити додержання обвинуваченим процесуальних обов'язків, виконання процесуальних рішень суду, а також не сприятиме судовому розгляду справи у розумні строки, з метою забезпечення належного правосуддя у кримінальному провадженні.
У судовому засіданні прокурор клопотання підтримав, просив його задовольнити.
Обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник у судовому засіданні заперечували проти задоволення вимог за клопотанням прокурора,вважали зазначені у клопотанні ризики недоведеними, обвинувачений від слідства не переховувався, а особисто прибув до слідчого на виклик, у зв'язку з чим, на їх переконання, застосування щодо обвинуваченого запобіжного заходу пов'язаного з позбавленням волі, є недоцільним. Крім того, обвинувачений має незадовільний стан здоров'я, є учасником бойових дій.
Заслухавши думку учасників процесу, вивчивши клопотання, суд виходить з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що за ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 03.11.2024 щодо ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк до 26.12.2024 включно з визначенням розміру застави 45420,00 грн. Такий вид запобіжного заходу застосований обвинуваченому ОСОБА_4 з урахуванням тяжкості інкримінованого йому злочину та даних про його особу.
Згідно зі ст. 29 Конституції України ніхто не може триматися під вартою інакше, як на підставах та в порядку, встановленому законом.
Відповідно до ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим злочинів, наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один з ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою злочинів, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість злочинів, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Згідно з ч. 3 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Перевіряючи доводи прокурора за клопотанням на предмет наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, суд вважає, що ризики, які були враховані судом при застосуванні обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою на даний час не зменшилися.
Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, суд відмічає, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинитися з високим ступенем ймовірності.
Прокурор звертаючись до суду з клопотанням про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому, посилається на наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: переховуватися від суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності; незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, а також продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується, або вчинити інше кримінальне правопорушення.
Суд звертає увагу і на те, що Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
Так ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних із характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимостей може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченому переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення ймовірного покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих йому злочинів може вдатися до відповідних дій.
З обвинувального акту вбачається, що ОСОБА_4 обвинувачується у скоєнні тяжкого злочину, відповідальність за яке передбачена у виді позбавлення волі строком до десяти років, проживає на території іншого населеного пункту, що є віддаленим від місця судового розгляду справи, що може перешкоджати кримінальному провадженню, у даному кримінальному проваджені свідки не допитані, а тому існує ризик, що обвинувачений може незаконно впливати на них, з метою зміни наданих ними показань.Крім того ОСОБА_4 має молодий вік, доказів щодо незадовільного стану здоров'я суду не надано, а також сімейного стану та соціальних зв'язків, при цьому ОСОБА_4 не має офіційних джерел до існування, а тому перебуваючи на волі може продовжити свою злочинну діяльність.
У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». Таким чином наявний ризик переховування від суду, щоб уникнути покарання.
В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови).
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Оцінюючи викладені обставини в їх сукупності суд дійшов висновку про те, що на даному етапі судового розгляду лише винятковий запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого, дозволить під час судового розгляду контролювати його місце перебування та запобігти встановленим ризикам, які на теперішній час продовжують існувати.
Відповідно доводи захисника про недоведеність існування ризиків є непереконливими, адже при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу дається оцінка сукупності обставин, які можуть свідчити про існування чи відсутність саме ризиків (можливості) вчинення дій, а не факту конкретного їх вчинення. Отже, у суду не виникає сумнівів щодо обґрунтованості та доведеності ризиків, якими прокурор обґрунтовував клопотання.
За наведеного вбачається, що підстави запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не відпали, на даний час судовий розгляд справи з об'єктивних причин не завершений, тому з метою запобігти спробам переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень, суд вбачає за доцільне продовжити обвинуваченому строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на шістдесят днів.
Медичних даних, які б свідчили про неможливість перебування обвинуваченого в умовах тримання під вартою, суду не надано.
На думку суду, тримання обвинуваченого ОСОБА_4 під вартою з наведених вище підстав виправдане існуванням суспільного інтересу на забезпечення належного судового розгляду кримінального провадження про тяжке кримінальне правопорушення, що за таких обставин переважає принцип поваги до особистої свободи, що відповідає вимогами ст. 5 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Враховуючи наведене вище, суд приходить до висновку про необхідність продовження обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Керуючись ст. 7-20, 22-29, 31, 35, 176-178, 183, 193, 194, 196, 197, 199, 369-372,376, 392, 395 КПК України, суд, -
Клопотання прокурора задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк шістдесят днів, обчислюючи строк тримання під вартою з 23 грудня 2024 року до 24.00 год. 20 лютого 2025 року.
Ухвала щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Сумського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення, а обвинуваченим з моменту вручення йому копії ухвали.
Повний текст ухвали складено 24 грудня 2024 року.
Суддя Охтирського міськрайонного суду
Сумської області ОСОБА_1