Провадження № 11-кп/803/2934/24 Справа № 206/2069/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
04 грудня 2024 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
обвинуваченого ОСОБА_8
розглянувши у закритому судовому засіданні апеляційні скарги захисника ОСОБА_7 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 24 червня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024041700000077 відносно:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпропетровська, Дніпропетровської області, громадянина України, з середньою освітою, не одруженого, офіційно не працевлаштованого, зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:
25 червня 2020 Самарським районним судом м. Дніпропетровська, за ч. 1 ст. 185 КК України до 1 року позбавлення волі, на підставі ст. ст. 75, 76 КК України був звільнений від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 1 рік. Ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 11 вересня 2020 року вирок суду приведено у відповідність до вимог ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» вважати ОСОБА_8 засудженим до 2 років обмеження волі на підставі ст. ст. 75, 76 КК України був звільнений від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 1 рік. Ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 02 лютого 2021 року, залишеною без змін ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 01 квітня 2021 року, скасовано звільнення ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням, направлено ОСОБА_8 для відбування покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. 2 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 152 КК України, -
Встановлені судом першої інстанції фактичні обставини.
Вироком Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 24 червня 2024 року ОСОБА_8 було визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. 2 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 152 КК України та призначено йому покарання: за ч. 4 ст.152 КК України у виді 12 років позбавлення волі; за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України у виді довічного позбавлення волі.
На підставі ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено ОСОБА_8 покарання у виді довічного позбавлення волі.
На підставі ст. ст. 71, 72 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеним за вироком Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 25 червня 2020 року, більш суворим покаранням, призначеним за цим вироком, остаточно призначено ОСОБА_8 покарання у виді довічного позбавлення волі.
Початок строку відбування покарання ухвалено рахувати з моменту його затримання, а саме з 31 січня 2024 року.
Запобіжний захід ОСОБА_8 у вигляді тримання під вартою - залишено без змін до набрання вироком законної сили.
Інформацію про обвинуваченого ОСОБА_8 про скоєння ним кримінального правопорушення проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи, за ч.4 ст. 152 КК України, ухвалено внести до Єдиного реєстру осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи.
Вирішено питання щодо речових доказів та щодо розподілу судових витрат.
Як встановлено судом, 29 січня 2024 року, в період часу з 21 години 15 хвилин до 22 години 15 хвилин, ОСОБА_8 , знаходився на ділянці місцевості, поряд з трубами міської системи теплопостачання, неподалік будинку № 30 по вул. Немировича-Данченка в м. Дніпро Дніпропетровської області, разом з раніше знайомою йому малолітньою потерпілою ОСОБА_9 , 2012 року народження, де разом розпивали спиртні напої, при цьому ОСОБА_8 достеменно було відомо про малолітній вік потерпілої.
У вищевказаний період часу, в ході спільного вживання з малолітньою ОСОБА_9 алкогольних напоїв, у ОСОБА_8 раптово виник злочинний умисел, направлений на зґвалтування малолітньої ОСОБА_9 , а саме вчиненні дій сексуального характеру, пов'язаних із вагінальним проникненням в тіло малолітньої ОСОБА_9 . Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_8 , 29.01.2024, в період часу з 21 години 15 хвилин до 22 години 15 хвилин, більш точного періоду часу встановити не виявилося можливим, знаходячись на ділянці місцевості, поряд з трубами міської системи теплопостачання, неподалік будинку № 30 по вул. Немировича-Данченка, в м. Дніпро, Дніпропетровської області, знаходячись наодинці з малолітньою ОСОБА_9 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, вступив в статеві зносини природнім шляхом, з використанням геніталій, з малолітньою ОСОБА_9 , задовольнивши таким чином свою статеву пристрасть. Своїми діями ОСОБА_8 спричинив малолітній потерпілій ОСОБА_9 тілесні ушкодження, а саме: крововиливи на слизовій зовнішніх статевих органів, які стосовно живої особи мають ознаки легких тілесних ушкоджень.
Крім того, 29 січня 2024 року, близько 22 години 15 хвилин у ОСОБА_8 , на ґрунті раптово виниклої особистої неприязні до малолітньої ОСОБА_9 , виник злочинний умисел, направлений на вчинення вбивства малолітньої ОСОБА_9 .
Реалізуючи свій раптово виниклий злочинний умисел, ОСОБА_8 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, знаходячись на тому ж місці, приблизно о 22 годині 15 хвилин, більш точного часу вчинення кримінального правопорушення встановити не надалось можливим, тримаючи у руці кухонний ніж, який мав при собі, з силою достатньою для пошкодження внутрішніх органів людини, наніс не менше 19 ударів у життєво важливі органи потерпілої ОСОБА_9 , спричинивши їй тілесні ушкодження у вигляді проникаючого колото-різаного поранення грудної клітки ліворуч з ушкодженням верхньої частки лівої легені, численні (дві) колото-різані рани та численні (дванадцять) різаних ран передньо-бічної поверхні шиї з ушкодженням дрібних судин шиї та щитопідязикової мембрани, колото-різана рана задньої поверхні шиї, дві колото-різані рани лівої завушної ділянки голови та колото-різана рана лівої половини обличчя. Морфологічні ознаки рясної крововтрати: лівобічний гемоторакс (наявність у лівій плевральній порожнині близько 800 мл. рідкої крові та близько 300 см. куб. згортків крові), блідість шкіри та слизових трупа, слабко виражені трупні плями, смугасті крововиливи на внутрішній поверхні лівого шлуночку серця (плями Минакова), вогнищева гостра емфізема в легенях, нерівномірне кровонаповнення внутрішніх органів з переважним їх недокрів'ям. Внутрішньо-черепної травми: забиті рани волосяної частини голови, численні синці та садна на шкірі обличчя, слабко виражені дрібновогнищеві крововиливи під м'якою мозковою оболонкою. Синці на шкірі тильної поверхні кистей, садна та синці на шкірі передньої поверхні колінних суглобів, садна на шкірі попереку.
Смерть малолітньої потерпілої ОСОБА_9 настала ІНФОРМАЦІЯ_2 на місці події від проникаючого колото-різаного поранення грудної клітки ліворуч з ушкодженням верхньої частки лівої легені, численних (дві) колото-різаних ран та численних (дванадцять) різаних ран передньо-бічної поверхні шиї з ушкодженням дрібних судин шиї та щитопідязикової мембрани, колото-різаної рана задньої поверхні шиї, двох колото-різаних ран лівої завушної ділянки голови та колото-різаної рана лівої половини обличчя, які у своєму клінічному перебігу призвели до рясної крововтрати з розвитком недокрів'я внутрішніх органів.
Дії ОСОБА_8 кваліфіковано судом:
- за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України, за ознаками вбивства, тобто умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині, малолітній дитині;
- за ч. 4 ст. 152 КК України, за ознаками зґвалтування особи, яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її добровільної згоди.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Захисник та обвинувачений в апеляційний скаргах просять вирок Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 24 червня 2024 року - скасувати та ухвалити новий вирок, яким виправдати ОСОБА_8 за ч. 4 ст. 152 КК України та призначити обвинуваченому за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України більш м'яке покарання.
В обґрунтування своїх вимог захисник та обвинувачений посилаються на те, що органом досудового розслідування не надано, а судом не встановлено доказів, які б підтверджували вину ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 152 КК України. Зокрема, на думку захисника, під час проведення досудового розслідування, перш за все слід було з'ясувати чи був статевий акт здійснений всупереч волі потерпілої (чи застосовував обвинувачений фізичне або психічне насильство) або був використаний її безпорадний стан, що виявилося у фізичній або психічній безпорадності потерпілої. В чому полягало фізичне насильство та погроза його застосування з боку ОСОБА_8 як спосіб подолання опору потерпілої особи, що становить об'єктивну сторону зазначеного злочину під час судового розгляду на встановлено та у оскаржуваному вироку не вказано. Також, апелянти вказують, що судом першої інстанції не досліджувалось питання щодо статевої зрілості потерпілої.
Захисник та обвинувачений в своїх апеляційних скаргах вказують на те, що із всього обсягу досліджених судом першої інстанції письмових доказів не вбачається прямої причетності ОСОБА_8 до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 152 КК України, зокрема, апелянти вказують, що дослідженими доказами лише встановлено спричинення потерпілій тілесних ушкоджень в зоні геніталій тупим предметом, прямого факту зґвалтування висновками судових експертиз не встановлено, як і не знайдено біологічних зразків обвинуваченого та потерпілого на тілі та одязі один одного.
Також, захисник в апеляційній скарзі вказує, що матеріалами кримінального провадження не встановлено, що виявлений труп є потерпілою ОСОБА_9 , оскільки органом досудового розслідування не було складено відповідний протокол, як це передбачено ст. 230, ч. ч. 1, 8 ст. 228 КПК України. Захисник вказує, що на фото, долученому до матеріалів кримінального провадження потерпіла ОСОБА_9 зображена з коротким волоссям білого кольору, в той час, як відповідно до висновків судово-медичних експертиз №560м та №560м/365-Е волосся у потерпілої, щодо якої проведено дослідження на голові темно-русяве, довжиною до 18 см. Те, що сторони кримінального провадження в ході судового розгляду не заперечували тієї обставини, що знайдений труп належить саме потерпілій ОСОБА_9 , на думку сторони захисту, не звільняє орган досудового розслідування від виконання вимог КПК України. При цьому, захисник вказує, що сторони кримінального провадження зазначили про виявлення трупа відбулось 30 січня 2024 року, хоча відповідно до протоколу огляду, насправді труп було знайдено 31 січня 2024 року.
Поміж іншого, захисник вважає, що огляд трупа на місці його виявлення було проведено із порушенням порядку, регламентованого «Правилами роботи лікаря-фахівця з судової медицини при зовнішньому огляді трупа на місці його виявлення», оскільки з оглянутого у судовому засіданні відеозапису та з протоколів огляду місця події від 31 січня 2024 року та протоколу огляду трупу ОСОБА_9 від 31 січня 2024 року видно, що фіксація трупних плям та термометрія відбулась після переміщення трупу, що має суттєве значення для визначення часу настання смерті та давності спричинених тілесних ушкоджень, що у подальшому може поставити під сумнів отримані висновки за проведеними дослідженнями, на чому наголошував судовий експерт ОСОБА_10 під час надання показань у судовому засіданні. Таким чином, чітко виявлені порушення, які зафіксовані протоколом огляду трупу від 31 січня 2024 року та відеозаписом до нього, на думку сторони захисту ставлять під сумнів висновок щодо встановленого часу настання смерті потерпілої та спричинення їй тілесних ушкоджень, що є підставою для визнання такого доказу недопустимим.
На думку сторони захисту, підлягав визнанню недопустимим як доказ і протокол пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 31 січня 2024 року, оскільки впізнання проведено без дотримання передбаченої процедури, яка застосовується у разі потреби, щоб установити, чи міг свідок впізнати певну особу, передбаченої ст. 228 КПК України, зокрема, протокол слідчої дії не містить опису про зовнішній вигляд, прикмети або сукупність ознак, за якими свідок ОСОБА_11 може впізнати особу, має лише загальний характер, при цьому у протоколі зазначено, що свідок може впізнати ОСОБА_8 за наявною бородою, а на фото яке пред'явлено свідку ОСОБА_11 , для впізнання ОСОБА_8 без бороди. Надаючи у суді пояснення у якості свідка, ОСОБА_11 надав пояснення, що чоловік якого він бачив у вечері 29 січня 2024 року був у темній куртці зі вставками червоного кольору, натомість інші свідки під час допиту у суді описують однотонну куртку темно-червоного кольору, однак, суд у вироку не надав цьому оцінку і визнав протокол пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 31 січня 2024 року допустимим доказом всупереч КПК України.
Окрім цього, обвинувачений в апеляційній скарзі вказує на те, що його дії підлягали правовій кваліфікації, передбаченій ст. 116 КК України, оскільки він вважає, що вбивство потерпілої ним було вчинено в стані сильного душевного хвилювання. При цьому, обвинувачений вказує на те, що у нього висновком судового експерта було встановлено наявність психічного захворювання, а судом першої інстанції в ході судового провадження цьому факту не було надано жодної оцінки.
Також, захисник та обвинувачений не погоджується із розміром призначеного судом першої інстанції покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України. Апелянти вказують, що судом не прийнято до уваги те, що вину у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення ОСОБА_8 визнав в повному обсязі, повністю розкаявся у вчиненому, а також не прийнято до уваги хворобливий стан обвинуваченого як обставину, що може пом'якшити покарання.
Захист вважає, що при призначенні покарання можливість врахування обставини, яка пом'якшує покарання винної особи, хворобливий стан винного у вчиненні злочину обґрунтовується тим, що певні соматичні захворювання знижують ясність уявлення про навколишню дійсність, особа позбавлена того ступеня уважності та обачливості, якими володіє фізично здорова людина. При цьому, викладені показання свідків у вироку повністю підтверджують його хворобливий стан та його психічний розлад, хоча ОСОБА_8 і є осудним, але яким чином міг вплинути його психічний стан на вчинення злочину, можливо встановити тільки під час проведення стаціонарної судової психолого-психіатричної експертизи.
Позиції учасників судового провадження.
Захисник та обвинувачений свої апеляційній скарги підтримали, наполягали на їх задоволенні з підстав та мотивів, викладених в ній. Додатково, в ході апеляційного перегляду оскаржуваного вироку обвинувачений зазначив, що не погоджується із вироком суду першої інстанції в частині визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України оскільки не визнає себе винним і у вчинені даного злочину.
Прокурор проти задоволення апеляційних скарг захисника та обвинуваченого заперечував, посилався на їх безпідставність та необґрунтованість, просив залишити скарги без задоволення, а вирок суду першої інстанції без змін.
Мотиви суду.
Заслухавши доповідь судді доповідача, думку та пояснення учасників кримінального провадження, перевіривши матеріали справи в межах поданих апеляційних скарг захисника та обвинуваченого, обговоривши їх доводи, колегія суддів приходить до висновків про відсутність правових підстав для скасування вироку суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, що передбачено ч. 1 ст. 404 КПК України.
Відповідно до ст. 409 КПК України, підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є, зокрема, неповнота судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Згідно з ч. 1 ст. 412 КПК України істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно переглянути справу і ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України вирок суду повинен бути, ухваленим компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбаченим цим кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК України, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Стаття 94 КК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Статтею 374 КПК України визначено, що у мотивувальній частині вироку в разі визнання особи винуватою, крім іншого, зазначаються формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений, докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
Вимоги вищевказаних норм закону судом першої інстанції були виконані в повному обсязі.
Відповідно до положень ст. 2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорони прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Суд першої інстанції, із дотриманням закладених у зазначеній нормі закону завдань, провів стосовно ОСОБА_8 повний та неупереджений судовий розгляд, вимог кримінального процесуального законодавства України дотримався.
Так, суд першої інстанції на підтвердження доведеності вини ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. 2 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 152 КК України посилався на досліджені в ході судового провадження письмові докази, серед яких зокрема: протокол огляду місця події від 30 січня 2024 року із фототаблицею до нього, проведеного за участю ОСОБА_12 , згідно із яким предметом огляду була житлова кімната в буд. АДРЕСА_3 , під час якого було виявлено та вилучено зубну щітку та гребінець; протокол огляду місця події від 31 січня 2024 року із фототаблицею до нього, згідно із яким, була оглянута ділянка місцевості приблизно 40х50 метрів, розташована на відстані 100м від під'їзду буд. АДРЕСА_4 , на якій, у чагарнику на відстані 5м від дороги, було виявлено труп жіночої статі; протокол огляду трупа ОСОБА_13 від 31 січня 2024 року із фото-таблицею до нього та планом-схемою розташування тілесних ушкоджень на трупі; протокол пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 31 січня 2024 року за участі свідка ОСОБА_11 , який впізнав ОСОБА_8 , як чоловіка, якого він бачив 29 січня 2024 року неподалік від будинку АДРЕСА_4 , який стояв біля труб теплопостачання і палив цигарку; протокол обшуку від 31 січня 2024 року, згідно із яким було проведено обшук у квартирі АДРЕСА_5 , за участю власника ОСОБА_14 , свідка ОСОБА_15 ; протокол обшуку від 31 січня 2024 року з відеозаписом до нього, згідно із яким було проведено обшук квартири АДРЕСА_6 ; протокол проведення слідчого експерименту від 31 січня 2024 року - 01 лютого 2024 року із відеозаписом до нього за участю підозрюваного ОСОБА_8 та його захисника - адвоката ОСОБА_16 ; протоколи огляду місця події від 31 січня 2024 року та від 01 лютого 2024 року, із фототаблицею до нього, за участю підозрюваного ОСОБА_8 та його захисника- адвоката ОСОБА_16 ; протокол огляду трупа ОСОБА_9 від 01 лютого 2024 року, із фототаблицями до нього, проведеного за участю спеціаліста судово-медичного експерта ОСОБА_10 ; лікарське свідоцтвом про смерть №560м від 01 лютого 2024 року із визначеною причиною смерті ОСОБА_9 ; протоколи відібрання зразків для експертизи у підозрюваного ОСОБА_8 від 31 січня 2024 року.
А також, на покази потерпілої ОСОБА_12 , свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_15 , ОСОБА_18 , ОСОБА_11 , ОСОБА_14 , ОСОБА_19 та висновки судових експертиз №560м (01 лютого 2024 року - 01 березня 2024 року), №560м/365-Е (20 лютого 2024 року - 19 березня 2024 року), №226/352-БД, №232/359-БД, №235/362-БД, №230/357-Бд, №235/363-БД, №235/364-БД, №3С/е, №229/356-БД, №228/355-БД, №166-МК, №272-МК,№227/354-БД, №227/456-БД, №227/472-БД, №СЕ-19/104-24/14192-ТР, №154 від 11 квітня 2024 року та №СЕ-19/104-24/15813-ТР від 16 квітня 2024 року.
Окрім цього, судом першої інстанції за клопотанням сторони захисту в судовому засіданні був допитаний експерт ОСОБА_10 , щодо складених ним висновків №560м (01 лютого 2024 року - 01 березня 2024 року) та №560м/365-Е (20 лютого 2024 року - 19 березня 2024 року), які він повністю підтримав в ході допиту.
Дослідивши безпосередньо під час судового провадження вищевказані докази, суд першої інстанції дійшов висновку про їх належність і допустимість, та оцінивши їх за своїми внутрішніми переконаннями дійшов обґрунтованих висновків про те, що ОСОБА_8 дійсно 29 січня 2024 року, знаходячись на ділянці місцевості, поряд з трубами міської системи теплопостачання, неподалік буд. АДРЕСА_4 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, будучи достеменно обізнаним про малолітній вік ОСОБА_9 , вступив з нею в статеві зносини природнім шляхом, з використанням геніталій, задовольнивши таким чином свою статеву пристрасть, після чого, тримаючи у руці кухонний ніж, який мав при собі, з силою достатньою для пошкодження внутрішніх органів людини, наніс не менше 19 ударів у життєво важливі органи ОСОБА_9 - грудної клітини, шиї та голови, внаслідок яких потерпіла померла, тобто, вчинив кримінальні правопорушення, передбачені п. 2 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 152 КК України, за ознаками умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині, малолітній дитині та зґвалтуванні особи, яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її добровільної згоди.
Водночас, захисник та обвинувачений в своїх апеляційних скаргах не погоджуються із висновками суду першої інстанції щодо доведеності вини ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 152 КК України та вказують на те, що матеріали кримінального провадження не містять прямих доказів ані щодо доведення вини ОСОБА_8 у вчиненні даного злочину, ані щодо факту зґвалтування. Сторона захисту вказує в апеляційній скарзі, що дослідженими судом першої інстанції висновками судових експертиз підтверджується лише факт спричинення потерпілій тілесних ушкоджень тупим предметом.
Однак, колегія суддів не приймає до уваги такі доводи апелянтів, вважає їх безпідставними, необґрунтованими та такими, що суперечать дослідженим судом першої інстанції письмовим доказам, отриманим показам свідків та показам, які були надані самим ОСОБА_8 в ході судового провадження, виходячи з наступного.
Так, судом першої інстанції в ході судового провадження було допитано обвинуваченого ОСОБА_8 , який показав суду, що з літа 2023 року проживає у цивільному шлюбі з ОСОБА_20 у квартирі АДРЕСА_7 , де із ними також проживали сестра його співмешканки - ОСОБА_21 його цивільної дружини мала подругу на ім'я ОСОБА_22 , мати якої попросила ОСОБА_23 , щоб ОСОБА_24 деякий час пожила у них. 28 січня 2024 року до них додому приїхала потерпіла ОСОБА_22 . Наступного дня, вранці 29 січня 2024 року, перебуваючи вдома вони з ОСОБА_25 випили 1,5 л. пива та по 100 мл. горілки. Потім прийшла ОСОБА_26 - тітка ОСОБА_27 , почала сваритися, кричала на дітей, сказала щоб ОСОБА_22 їхала додому, після чого остання вийшла з квартири, за нею пішов ОСОБА_28 брата цивільної дружини обвинуваченого. Потім тітка цивільної дружини обвинуваченого переключилася на нього самого та почала погрожувати викликом поліції, після чого вона вийшла з квартири і сиділа у дворі на лавочці. Далі, повернувся ОСОБА_29 і сказав, що ОСОБА_24 кличе обвинуваченого на майданчик, з яких причин вона його кликала - не знає. Перебуваючи у знервованому стані, ОСОБА_8 схопив недопиту пляшку горілки, пляшку пива, кухонний ніж і вийшов з квартири. Пішов в бік арки. Пройшовши далі повз будинок, вискочила ОСОБА_24 , смикнула його за плече. Далі вони вдвох пішли в сторону труб теплотраси, що знаходяться біля буд №30 по вул. Немировича-Данченка та сіли в кінці труб. Він пив пиво, ОСОБА_24 сиділа поруч. Потім він пішов до магазину, що знаходився біля будинку АДРЕСА_4 , прикурив цигарку і повернувся назад. В цей час ОСОБА_24 встигла випити горілки, потім він забрав залишки горілки і допив її сам. Далі ОСОБА_24 сказала, що їй треба в туалет. Вони пішли в сторону труб, де ОСОБА_24 справила свої потреби і коли поверталася назад, вона спіткнулася, він її підхопив. Після чого, вона намагалася його поцілувати, сказала, що хоче його, почала знімати штани. Його перемкнуло, він дістав ніж і почав наносити ОСОБА_24 удари, в ході нанесення ударів зламав ніж. Потім обвинувачений почув, що їде автомобіль і від звуків автомобіля прийшов до тями. ОСОБА_24 лежала обличчям до землі. Обвинувачений затягнув її тіло під труби. Машина проїхала повз нього, через деякий час цей автомобіль проїхав в зворотному напрямку. Після того, обвинувачений знайшов лезо та руків'я ножа, поклав їх у кишеню. Тіло ОСОБА_30 перетягнув у канаву. Після того, він пішов до своєї квартири АДРЕСА_6 . Ключів від тамбуру у нього не було, він подзвонив в двері сусідки Закорчевної ОСОБА_31 . Вона відчинила йому двері, включила світло і пішла до своєї квартири. Він зайшов до своєї квартири. Побачив, що куртка і кофта у крові. Він їх зняв, поклав у пакет. Лезо і руків'я ножа викинув у вікно. Вимив руки і пішов до квартири співмешканки ОСОБА_32 . По дорозі викинув у смітник пакет з курткою і кофтою. В день вбивства, 29 січня 2024 року, обвинувачений був вдягнутий в куртку темно - бордового кольору, кросівки, кофту, футболку, спортивні штани, під ними - сірі шорти, які носив замість натільної білизни, був в них як до вчинення злочину, так і після, аж до моменту вилучення 31 січня 2024 року, в ході його затримання співробітниками поліції в порядку ст. 208 КПК України.
Тобто, із наданих суду першої інстанції показів обвинуваченого вбачається, що після того як він вийшов з квартири, він зустрів малолітню ОСОБА_33 і вони вдвох пішли на труби теплотраси, що знаходяться неподалік будинку АДРЕСА_4 , де він і малолітня ОСОБА_9 вживали алкогольні напої. З того часу ОСОБА_9 перебувала з ним постійно, аж до спричинення їй смерті, нікуди не відлучалася, інших осіб з ними не було.
В свою чергу, відповідно до досліджених судом першої інстанції висновкуексперта №154 від 11 квітня 2024 року, висновку експерта №560м, висновку експерта №560м/365-Е, а також показів експерта ОСОБА_10 , допитаного судом першої інстанції за клопотанням сторони захисту, вбачається, що крововиливи на слизовій зовнішніх статевих органів у ОСОБА_9 виникли внаслідок введення у переддвірря піхви тупого предмету за декілька десятків хвилин до моменту настання смерті та стосовно живої особи, і згідно із п. 2.3.5 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених Наказом №6 від 17 січня 1995 року «Про розвиток та вдосконалення судово-медичної служби України» мають ознаки легких тілесних ушкоджень. При судово-токсикологічному досліджені крові та сечі з трупа ОСОБА_9 виявлений спирт етиловий у концентрації у крові 1,46‰, у сечі - 2,19‰. Стосовно живої особи виявлена концентрація спирту етилового може відповідати легкому ступеню алкогольного сп'яніння.
Відповідно до дослідженого судом першої інстанції висновку експерта №227/472-БД вбачається, що експертом було проведено молекулярно-генетичне дослідження об'єкту № 2 - слідів з кров'ю та піхвовим епітелієм на шортах (об.3ц).
Об'єктом №2 є вирізки зі слідів жовтуватого та коричневого кольорів на внутрішній передній центральній частині шортів в районі гульфіку, біля маркування «3» (об. №2) на шортах сірого кольору, що були вилучені 31 січня 2024 року у підозрюваного ОСОБА_8 після його затримання в порядку ст. 208 КПК України.
Із другого сліду з кров'ю та піхвовим епітелієм на шортах, вилучених у підозрюваного ОСОБА_8 , отримані препарати ДНК чоловічої та жіночої генетичної статі, встановлений їх генотип, який має ознаки суміші ДНК 3-х осіб.
Проведений молекулярно-генетичний порівняльний аналіз виявив співпадіння генотипу другого сліду з кров'ю та піхвовим епітелієм на шортах підозрюваного ОСОБА_8 з генотипом підозрюваного, потерпілої ОСОБА_9 та невстановленої жінки, кров якої виявлена в об'єкті №1 (Об'єкт №1-сліди з кров'ю на шортах, а саме вирізки із слідів жовтувато-коричневого кольору на резинці передньої зовнішньої поверхні шортів).
Суміш ДНК в цьому сліді з кров'ю та піхвовим епітелієм може походити від підозрюваного ОСОБА_8 , невстановленої жінки та потерпілої ОСОБА_9 .
Як вбачається із показів самого обвинуваченого, ОСОБА_8 показав, що він дійсно носив шорти сірого кольору, які були вилучені в нього співробітниками поліції під час його затримання та в подальшому надані для експертного дослідження, вказав, що носив ці сірі шорти як нижню білизну (замість трусів), не знімаючи їх до їх вилучення, тобто був в них на момент вчинення злочину та до 31 січня 2024 року.
Також, обвинувачений в ході судового провадження в суді першої інстанції не заперечував той факт, що в цей період (носіння вилучених сірих шортів замість натільної білизни) ОСОБА_8 мав статеві зносини зі своєю співмешканкою ОСОБА_34 , що, на думку колегії суддів, пояснює виникнення на шортах слідів піхвового епітелію на його шортах з генотипом підозрюваного, потерпілої ОСОБА_9 та невстановленої жінки, якою могла бути цивільна дружина ОСОБА_35 .
Отже, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість доводів апелянтів щодо недоведеності вини ОСОБА_8 у зґвалтуванні малолітньої потерпілої, оскільки вони спростовуються вищенаведеними та дослідженими судом першої інстанції висновками судових експертиз, а також, показами самого обвинуваченого, наданих суду першої інстанції. Зокрема, як зазначалось вище сам обвинувачений не заперечував факту того, що покинувши квартиру та зустрівшись із потерпілої в арці, інших осіб із ними не було, увесь цей час вони перебували на трубах наодинці, разом вживали спиртні напої, в тому числі і потерпіла, що підтверджується висновком судового експерта, відповідно до якого в крові та сечі трупа останньої знайдено етиловий спирт, тілесні ушкодження у виді крововиливів на слизовій зовнішніх статевих органів у ОСОБА_9 виникли внаслідок введення у переддвірря піхви тупого предмету за декілька десятків хвилин до моменту настання смерті та стосовно живої особи, що свідчить про те, що незадовго до настання смерті у потерпілої був статевий акт, той факт, що даний статевий акт відбувся саме із обвинуваченим підтверджується висновком експерта №227/472-БД, відповідно до якого з піхвового епітелію на сірих шортах, вилучених у ОСОБА_8 , отримані препарати ДНК чоловічої та жіночої генетичної статі, встановлений їх генотип, який має ознаки суміші ДНК 3-х осіб та можуть походити від обвинуваченого, потерпілої та невідомої жінки, яка на думку колегії суддів могла бути його цивільна дружина, оскільки факт статевих відносин з нею, в період вчинення інкримінованих ОСОБА_8 діянь, обвинувачений сам підтвердив в ході судового провадження.
Посилання захисника та обвинуваченого в апеляційній скарзі на те, що ані органом досудового розслідування, ані судом першої інстанції не було встановлено та з'ясовано наявності добровільної згоди потерпілої на вступ в інтимні стосунки із ОСОБА_8 , які і того, в чому саме полягало фізичне насильство, колегія суддів не приймає до уваги оскільки дані обставини не мають суттєвого значення для встановлення вини обвинуваченого, не впливають на обсяг висунутого йому обвинувачення та кваліфікацію його дій, оскільки як вбачається із матеріалів кримінального провадження та оскаржуваного вироку суду, ОСОБА_8 визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 152 КК України, за ознаками зґвалтування особи, яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її добровільної згоди.
Також, не приймає колегія суддів до уваги доводи апелянтів про те, що судом першої інстанції в ході судового провадження не було встановлено обставини досягнення або недосягнення потерпілою статевої зрілості, оскільки основним безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ст. 152 КК України, є статева свобода чи статева недоторканість особи, незалежно від досягнення нею статевої зрілості. В свою чергу, під статевою свободою слід розуміти право психічно і фізично здорової особи, яка досягла шлюбного віку, самостійно обирати собі партнера для статевих зносин і не допускати у сфері статевого спілкування будь-якого примусу, а під статевою недоторканістю - абсолютну заборону вступати у статеві контакти з особою, яка, в силу певних обставин, не є носієм статевої свободи (перебуває у безпорадному стані, в тому числі у стані алкогольного сп'яніння, є малолітньою тощо), всупереч її справжньому волевиявленню або ігноруючи його.
Щодо доводів захисника обвинуваченого в апеляційній скарзі про те, що недопустимим доказом в даному кримінальному провадження є протокол пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 31 січня 2024 року за участі свідка ОСОБА_11 , оскільки що він складений без дотримання вимог ст. 228 КПК України, зокрема, сторона захисту вважає, що впізнання обвинуваченого проводилося за фотознімками, без зазначення причин реальної можливості забезпечення присутності особи, яку впізнають, протокол не містить опису про зовнішній вигляд, прикмети або сукупність ознак, за якими свідок ОСОБА_11 може впізнати особу, має лише загальний характер, при цьому у протоколі зазначено, що свідок може впізнати ОСОБА_8 за наявною бородою, а на фото, яке пред'явлено свідку для впізнання ОСОБА_8 без бороди, то колегія суддів відхиляє такі доводи сторони захисту з огляду на наступне.
Так, відповідно до ч. 6, ч. 7 ст. 228 КПК України за необхідності впізнання може провадитися за фотознімками, матеріалами відеозапису з додержанням вимог, зазначених у частинах першій і другій цієї статті. Проведення впізнання за фотознімками, матеріалами відеозапису виключає можливість у подальшому пред'явленні особи для впізнання.
Фотознімок з особою, яка підлягає впізнанню, пред'являється особі, яка впізнає, разом з іншими фотознімками, яких повинно бути не менше трьох. Фотознімки, що пред'являються, не повинні мати різких відмінностей між собою за формою та іншими особливостями, що суттєво впливають на сприйняття зображення. Особи на інших фотознімках повинні бути тієї ж статі і не повинні мати різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі з особою, яка підлягає впізнанню.
Тобто, відповідно до правового аналізу положень ст. 228 КПК України вбачається, що законодавством не передбачено жодних імперативних вимог щодо пред'явлення для впізнання виключно безпосередньо самої особи, а не її фотознімків. Так само не передбачено й обов'язковості обґрунтування слідчим необхідності проведення впізнання саме за фотознімками.
Аналогічний висновок викладено у постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 26 листопада 2020 року у справі №742/2200/19 (провадження №51-2565км20), який у відповідності до ч. 6 ст. 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» є обов'язковим для врахування іншими судами при застосуванні таких норм права.
Як вбачається із дослідженого судом першої інстанції протоколу пред'явлення особи для впізнання від 31 січня 2024 року за участі свідка ОСОБА_11 , свідок впізнав на фото №3 ОСОБА_8 , як чоловіка, якого він бачив 29 січня 2024 року неподалік від будинку №30 по вул. Немировича-Данченка в м. Дніпро, який стояв біля труб теплопостачання і палив цигарку, який був одягнутий у куртку червоного кольору, за такими ознаками: за формою та розрізом очей, формою носа, формою брів, губ, короткою бородою, темним волоссям. На пред'явлених свідку фотознімках усі особи мають неголену щетину на обличчі, яка сформувалася у коротку бороду.
Отже, з огляду на наведене, обґрунтованих підстав для визнання протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 31 січня 2024 року за участі свідка ОСОБА_11 неналежним та недопустимим доказом у даному кримінальному провадженні, як на то посилається сторона захисту в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.
Посилання захисника обвинуваченого в апеляційній скарзі на те, що покази свідка ОСОБА_11 не можуть бути покладені в основу мотивувальної частини вироку, оскільки свідок надав неправдиві покази стосовно кольору куртки, в яку був одягнений ОСОБА_8 в день подій, а саме нібито вказував на перебування обвинуваченого в куртці із вставками біло-червоного кольору, то колегія суддів оцінює такі посилання захисника критично та вважає, що вони зводяться до власної оцінки захисником, на користь обвинуваченого.
Так, відповідно до отриманих судом першої інстанції показів свідка ОСОБА_11 , останній показав, що 29 січня 2024 року приблизно о 22-15 год. - 22-20 год. поїхав на своєму автомобілі вздовж труб теплотраси в бік дачного провулку, побачив хлопця, який сидів на трубі і палив цигарку. Коли їхав назад цей хлопець йшов в бік дач. В світлі фар він добре роздивився обличчя цього хлопця, він був одягнений в темно-бордову куртку, темні штани. Потім впізнав обвинуваченого по фото, які йому пред'являли в поліції.
Тобто, надаючи покази суду першої інстанції жодної інформації про те, що даний свідок бачив ОСОБА_8 29 січня 2024 року в темній куртці із вставками біло-червоного кольору ОСОБА_11 не говорив.
Підстав сумніватися в отриманих судом першої інстанції показах свідка ОСОБА_11 в колегії суддів не має, оскільки його покази повністю узгодились із показами самого обвинуваченого, який розповідаючи про перебіг подій та обставини вчинення злочину, повідомив, що після того, як обвинувачений наніс ОСОБА_36 ножові поранення, він почув звук мотору автомобіля, що наближався до того місця, де вони були, а також показав, що цей же автомобіль потім проїхав у зворотному напрямку. Про те, що повз проїжджав не один автомобіль обвинувачений не вказував, що дає підстави стверджувати, що в той момент повз місця вчинення злочину проїжджав саме свідок ОСОБА_11 і бачив ОСОБА_8 , якого в подальшому і впізнав на фотознімках за рисами обличчя, які добре освітились фарами його автомобіля.
Щодо доводів апеляційної скарги захисника про те, що протокол огляду трупа потерпілої ОСОБА_37 від 31 січня 2024 року є недопустимим доказом, оскільки впізнання знайденого в канаві трупу в установленому законом порядку проведено не було, то колегія суддів відхиляє такі доводи захисника обвинуваченого, оскільки процесуальна дія огляд трупа та складення протоколу за результатом проведеної дій відбувався органом досудового розслідування із дотриманням вимог ст. 238 КПК України.
Так, відповідно до ст. 238 КПК України передбачено, що огляд трупа слідчим, прокурором проводиться за обов'язкової участі судово-медичного експерта або лікаря, якщо вчасно неможливо залучити судово-медичного експерта. Огляд трупа може здійснюватися одночасно з оглядом місця події, житла чи іншого володіння особи з додержанням правил цього Кодексу про огляд житла чи іншого володіння особи. Після огляду труп підлягає обов'язковому направленню для проведення судово-медичної експертизи для встановлення причини смерті. Труп підлягає видачі лише з письмового дозволу прокурора і тільки після проведення судово-медичної експертизи та встановлення причини смерті.
Жодних імперативних норм щодо обов'язковості проведення такої процесуальної дії як пред'явлення трупа для впізнання перед його оглядом та складенням протоколу щодо огляду трупа положення ст. 238 КПК України не містять. Більш того, сторони кримінального провадження ані потерпіла, яка є матір'ю померлої, ані допитані судом першої інстанції свідки, в квартирі яких в день подій гостювала малолітня потерпіла, ані сам обвинувачений, ані його захисник в ході судового провадження не заперечували тієї обставини, що 31 січня 2024 року під час огляду місця події, неподалік від вул. Немировича-Данченка в м. Дніпро, було знайдено тіло потерпілої ОСОБА_9 . В ході проведення слідчого експерименту органом досудового розслідування за участі підозрюваного ОСОБА_8 та в ході судового розгляду під час допиту обвинуваченого судом, ОСОБА_8 не заперечував, що дане кримінальне провадження та обставини висунутого йому обвинувачення щодо умисного вбивства та зґвалтування стосуються саме малолітньої ОСОБА_9 , якій як показав обвинувачений, 29 січня 2024 року він наносив ножові поранення в життєво-важливі органи та тіло якої він в подальшому скинув в канаву під труби.
Поміж іншого, обвинувачений в своїй апеляційній скарзі вказує на те, що даний злочин він вчинив в стані сильного душевного хвилювання, а тому, на його думку, він має нести кримінальну відповідальність за злочин, передбачений нормами ст. 116 КК України. Також, обвинувачений вказує на те, що в ході судового провадження судом першої інстанції не було надано жодної оцінки та не було прийнято до уваги, що висновком судово-психіатричної експертизи в ОСОБА_8 встановлена наявність психічного захворювання.
Однак, колегія суддів не приймає такі доводи до уваги та оцінює їх критично, як обрану лінію захисту, спрямовану на уникнення обвинуваченим кримінальної відповідальності за вчинення особливо тяжких злочинів, виходячи з наступного.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 115 КК України умисним вбивством є умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. Безпосереднім об'єктом будь-якого вбивства є життя особи (людини).
Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 115 КК України, характеризується діянням - посяганням на життя іншої особи, наслідками у вигляді незворотної смерті потерпілого, причиновим зв'язком між вказаними діянням та наслідками, факультативними ознаками (місце, час, спосіб, знаряддя, засоби, обстановка вчинення вбивства).
Умисне вбивство вчиняється шляхом дії, спрямованої на порушення функцій чи анатомічної цілісності життєво важливих органів іншої людини.
Суб'єктивна сторона умисного вбивства характеризується виною у формі умислу, який має дві характерні ознаки - інтелектуальну і вольову. Інтелектуальна - це усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру своєї дії чи бездіяльності та передбачення її суспільно небезпечних наслідків. Вольова - це наявність у суб'єкта бажання настання суспільно небезпечних наслідків від вчиненого ним діяння чи свідоме їх допущення.
Прямий умисел - це таке психічне ставлення до діяння і його наслідків, при якому особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК України).
Питання про наявність умислу необхідно вирішувати з огляду на сукупність усіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передували події, а також спосіб вчинення злочину, засоби та знаряддя злочину.
При цьому, спосіб відображає насамперед причинний зв'язок між діяннями і наслідками. Певна залежність між способом і метою вчинення тих чи інших діянь виявляється в тому, що спосіб і засоби вчинення злочинів обираються особою відповідно до поставленої цілі. Ціль є передумовою усвідомлення особою результатів і наслідків своїх діянь, що проявляється у способі вчинення діянь.
В свою чергу, відповідальність за ст. 116 КК передбачена за умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого.
Суб'єктивна сторона складу даного злочину характеризується особливим емоційним станом суб'єкта - його сильним душевним хвилюванням, а умисел на позбавлення життя потерпілого виникає раптово і реалізується негайно.
Сильним душевним хвилюванням (фізіологічним афектом) є раптовий емоційний процес, викликаний поведінкою потерпілого, що протікає швидко і бурхливо, та певною мірою знижує здатність особи усвідомлювати свої дії і керувати ними.
Таким, що виник раптово, визнається стан сильного душевного хвилювання, процес виникнення і протікання якого характеризується неочікуваністю, миттєвістю, бурхливістю, швидкоплинністю.
Тобто, психічне ставлення особи при вчиненні цього злочину характеризують дві особливості: умисел завжди є таким, що раптово виник, і афектованим; емоційний стан винної особи характеризується сильним душевним хвилюванням, що певною мірою знижує її здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними.
З урахуванням викладеного, розмежування умисного вбивства від вбивства в стані сильного душевного хвилювання здійснюється як за об'єктивною так і суб'єктивною стороною цих злочинів.
Зокрема, при кваліфікації злочину за ст. 116 КК суспільно небезпечне діяння особи спровоковане насильством, систематичним знущанням або тяжкою образою з боку потерпілого.
Тяжка образа, в свою чергу, це умисне грубе приниження честі і гідності суб'єкта, яке може бути вчинене у будь-якій формі, у тому числі і словесно. Важливе значення для оцінки образи як такої, що є тяжкою, мають емоційні особливості суб'єкта та сприйняття ним факту образи.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в своїй постанові від 18 листопада 2021 року по справі №344/6602/16 (провадження 51-3141км21), який у відповідності до ч. 6 ст. 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» є обов'язковим для врахування іншими судами при застосуванні таких норм права.
Так, відповідно до встановлених судом першої інстанції фактичних обставин кримінального провадження, досліджених письмових доказів, зокрема, висновків судово-медичних експертиз, та показів наданих суду обвинуваченим, вбачається, що ОСОБА_8 29 січня 2024 року кухонним ножем з силою достатньою для пошкодження внутрішніх органів людини, наніс не менше 19 ударів у життєво важливі органи потерпілої ОСОБА_9 , спричинивши їй тілесні ушкодження у вигляді проникаючого колото-різаного поранення грудної клітки ліворуч з ушкодженням верхньої частки лівої легені, дві колото-різані рани та дванадцять різаних ран передньо-бічної поверхні шиї з ушкодженням дрібних судин шиї та щитопідязикової мембрани, колото-різану рану задньої поверхні шиї, дві колото-різані рани лівої завушної ділянки голови та колото-різана рана лівої половини обличчя, які у своєму клінічному перебігу призвели до рясної крововтрати з розвитком недокрів'я внутрішніх органів, від яких малолітня потерпіла померла.
Приймаючи до уваги нанесення ОСОБА_8 малолітній потерпілій чисельних ударів ножем, загальна кількість яких становить не менше 19, їх характер і локалізацію, які прийшлись в життєво важливі органи малолітньої потерпілої, приймаючи до уваги обране обвинуваченим знаряддя злочину - кухонний ніж, який він заздалегідь взяв із собою коли йшов до потерпілої на зустріч, та який має сильні травмуючі властивості, може бути небезпечними для життя та здоров'я особи, а також зважаючи на вік потерпілої її стать, зокрема чотирнадцятирічний вік, в силу якого потерпіла фізично є значно слабшою за обвинуваченого, також зважаючи на характер відносин між обвинуваченим та потерпілою, зокрема відсутність з її боку будь-яких образ, психологічних або фізичних принижень в бік обвинуваченого, які б могли викликати в нього сильне душевне хвилювання та спровокувати раптовий напад на потерпілу, колегія суддів приходить до висновку про те, що ОСОБА_8 повністю усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачав їхні негативні наслідки та бажав їхнього настання, а відтак - мав прямий умисел саме на протиправне заподіяння смерті (вбивство) малолітній потерпілій ОСОБА_9 .
При цьому, колегія суддів враховує те, що ОСОБА_8 має базову середню освіту, тобто, є освіченою особою із мінімально достатнім рівнем знань в галузі анатомії, зокрема, будови людського організму, окремих його органів та систем, розумів небезпечні травмуючі властивості такого знаряддя злочину - як кухонний ніж, який він прихопив із собою, йдучи на зустріч до малолітньої потерпілої, та усвідомлював наслідки його застосування при нанесенні ударів по життєво важливим органам людини - грудна клітина, голова та шия.
Окрім цього, важливим, на думку колегії суддів, в кваліфікації дій обвинуваченого за ознаками умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині, малолітній дитині, є і його поведінка як в момент вчинення злочину, який розуміючи свою фізичну перевагу над дитиною, дівчинкою, після нанесення потерпілій чисельних сильних ударів ножем, мав можливість зупинитись, однак цього не зробив, натомість свідомо довів свій злочинний умисел до кінця, після чого, переконавшись у тому, що настала смерть потерпілої, усвідомлено та чітко вжив усіх заходів, спрямованих на приховання трупу потерпілої та знищення слідів злочину, зокрема, зібрання поламаного знаряддя злочину, подальше його викидання у смітник та позбавлення від верхнього одягу із слідами крові, що спростовує доводи ОСОБА_8 про перебування у стані сильного душевного хвилювання, оскільки його дії в момент вчинення злочину та після, спрямовані, на приховання тіла та слідів вчиненого свідчать про поступовість, узгодженість усвідомленість та рішучість дій обвинуваченого, спрямованих на умисне вбивство малолітньої ОСОБА_9 .
Щодо доводів обвинуваченого про те, що він має психічне захворювання, то колегія суддів відхиляє такі доводи, оскільки вони спростовуються дослідженим судом першої інстанції висновком судово-психіатричної експертизи №136 від 06 березня 2024 року, відповідно до якого вбачається, що хоча обвинувачений в період інкримінованого йому діяння виявив і виявляє в теперішній час психічний розлад у формі емоційно нестійкого розладу особистості, проте іспитований у період часу, до якого відноситься інкриміноване йому діяння, міг усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. За своїм психічним станом іспитований у теперішній час також може усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Застосування примусових заходів медичного характеру не потребує.
Додатково, в ході апеляційного перегляду оскаржуваного вироку ОСОБА_8 колегії суддів повідомив, що вину у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. 2 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 152 КК України, він взагалі не визнає, вказує, що усі викривальні покази на стадії досудового розслідування та в ході судового провадження в суді першої інстанції ним були надані під тиском, що колегія суддів не приймає до уваги, оскільки обвинувачений не зміг пояснити суду апеляційної інстанції який тиск (психологічний, фізичний тощо) на нього здійснювався та ким (судом, органом досудового розслідування), як і не зміг пояснити цього захисник обвинуваченого. Відповідно до матеріалів справи вбачається, що ані на стадії судового провадження, ані під час проведення досудового розслідування та вчинення процесуальних слідчих дій, в тому числі проведення слідчого експерименту від 31 січня 2024 року - 01 лютого 2024 року, із відеозаписом до нього, ОСОБА_8 жодних зауважень з приводу тиску на нього не вказував, всі процесуальні документи підписував добровільно, жодних скарг в установленому законом порядку на дії слідчих ані обвинувачений, ані його захисник не подавав.
Таким чином, враховуючи, що при ухваленні вироку судом першої інстанції дотримані вимоги кримінального та кримінального процесуального закону України, суд першої інстанції всебічно перевірив обставини кримінального провадження, висунуте обвинувачення та надані стороною обвинувачення письмові докази, і обґрунтовано дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. 2 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 152 КК України, вмотивувавши своє рішення всебічно дослідженими, оціненими у своїй сукупності з точки зору належності, допустимості й достовірності письмовими доказами та показами потерпілої, свідків і судового експерта, колегія суддів вважає, що правові підстави для скасування вироку суду - відсутні.
Щодо доводів апеляційної скарги захисника про те, що призначене судом першої інстанції покарання є занадто суворим та не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину, обставинам кримінального провадження та даним про особу обвинуваченого, то колегія суддів відхиляє такі доводи захисника, виходячи з наступного.
Однією з підстав для зміни судового рішення при розгляді справи у суді апеляційної інстанції, згідно з ч. 2 ст. 409 КПК України, може бути невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинами кримінального провадження.
Відповідно до ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Згідно з вимогами ст. ст. 65 і 69 КК України, суд призначає покарання у межах, встановлених у санкції статті, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. При цьому, за наявності декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного, суд, мотивуючи своє рішення, може призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією кримінального закону, або перейти до іншого, більш м'якого покарання, не зазначеного у санкції статті.
Виходячи з положень ст. 50 КК України, рішення суду про призначення покарання, повинно досягати мети виправлення та запобігання вчинення нових злочинів як обвинуваченим, так й іншими особами.
Призначаючи ОСОБА_8 покарання, суд першої інстанції повністю дотримався вимог кримінального та кримінального процесуального закону щодо призначення покарання.
Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, при призначенні ОСОБА_8 покарання, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, які відповідно до ст. 12 КК України класифікуються як особливо тяжкі злочини, характер кримінальних правопорушень, які пов'язані із злочинами проти життя та здоров'я особи, а також, проти статевої свободи та недоторканості особи, невідворотні наслідки вчинених обвинуваченим злочинів, які призвели до зґвалтування та смерті малолітньої дитини, та правильно врахував ступінь небезпечності вчиненого кримінального правопорушення.
Належно прийняв до уваги дані про особу ОСОБА_8 , який раніше притягувався до кримінальної відповідальності за умисне корисливе кримінальне правопорушення, покарання призначене судом до цього часу не відбув, офіційно не працевлаштований, нічим суспільно корисним не займається, за зареєстрованим місцем проживання скарг на обвинуваченого не надходило, на обліку у лікаря-нарколога, лікаря-психіатра не перебуває.
Врахував і конкретні обставини кримінального провадження, а саме, відсутність обставин, які пом'якшують покарання обвинуваченому, наявність обставин, які обтяжують покарання - рецидив кримінальних правопорушень, вчинення кримінальних правопорушень у стані алкогольного сп'яніння, а також, поведінку обвинуваченого після вчинення злочину, який вину у вчиненні злочину визнав частково, щиро не розкаявся, вжив заходів для приховання злочину, сховав труп, намагався позбутись слідів злочину та знаряддя вчинення злочину, у скоєному одразу не зізнався, намагався ввести в оману свідків, щоб відвести від себе підозру, вказуючи, що не знає місце знаходження потерпілої, намагався уникнути відповідальності за вчинення особливо тяжких злочинів та призначив ОСОБА_8 за п. 2 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 152 КК України, на підставі ст. 70 КК України, остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі, яке повністю відповідає тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, обставинам справи та особі обвинуваченого, а також, сприятиме меті покарання, буде достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження в подальшому вчинення нових злочинів, як самим обвинуваченим так і іншими особами.
А тому, виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість та безпідставність доводів сторони захисту про необхідність призначення більш м'якого покарання. При цьому, враховуючи позицію обвинуваченого, висловлену в ході апеляційного провадження, колегія суддів оцінює критично позицію сторони захисту про наявність обставин, які пом'якшують покарання - визнання вини та щире каяття, оскільки щире каяття передбачає, окрім визнання особою факту вчинення кримінального правопорушення, ще й щирий жаль із цього приводу, осуд своєї поведінки. Натомість, обвинувачений протягом усього судового розгляду в суді першої інстанції свою вину у вчиненні зґвалтування ОСОБА_9 не визнав, в ході апеляційного перегляду спочатку виразив свою незгоду із правовою кваліфікацією дій, вважаючи, що вбивство потерпілої було вчинено у стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК України), а потім зовсім зазначив, що інкриміновані злочини не скоював, намагаючись таким чином уникнути від кримінальної відповідальності. При цьому, жодного разу обвинувачений не висловив ані жаль з приводу вчинених ним кримінальних правопорушень, ані щирого каяття. Потерпіла ОСОБА_12 показала суду, що обвинувачений навіть не вибачився перед нею, більш того, він цинічно, 30 січня 2024 року разом із нею та її сином, здійснював пошук доньки, знаючи про місце куди він скинув тіло дитини і не повідомив одразу працівникам поліції про це.
Також, відмовляючи у задоволенні вимог захисника щодо призначення більш м'якого покарання, колегія суддів приймає до уваги дані про особу потерпілої, яка була малолітньою дитиною, значно слабшою за обвинуваченого, який скориставшись тим, що остання перебувала у стані алкогольного сп'яніння здійснив посягання на найвищі соціальні цінності, охоронювані законом, не тільки дитини, а й кожної людини, - життя, здоров'я та статеву недоторканість.
Тож, враховуючи, що при ухваленні вироку судом першої інстанції дотримані вимоги кримінального закону України, та ОСОБА_8 призначене покарання, яке відповідає тяжкості кримінальних правопорушень та даним про його особу, з урахуванням відсутності обставин, які пом'якшують покарання, призначене судом першої інстанції покарання є достатньо обґрунтованим та переконливим, а тому відповідно правильним.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги обвинуваченого та його захисника підлягають залишенню без задоволення, а вирок суду першої інстанції - залишенню без змін.
А тому, на підставі викладеного та керуючись положеннями ст. ст. 404, 407, 409, 419 КПК України, апеляційний суд -
Апеляційні скарги захисника ОСОБА_7 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Вирок Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 24 червня 2024 року відносно ОСОБА_8 , за п. 2 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 152 КК України - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою - в той самий строк, з моменту вручення йому копії даної ухвали.
Судді Дніпровського
апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4