18 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 677/57/23
провадження № 61-18493св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач - Приватне акціонерне товариство «Хмельницьке виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
треті особи: Державне агентство меліорації та рибного господарства України, Державне підприємство «Укрриба»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Хмельницьке виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство» на рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 17 жовтня 2023 року в складі судді Шовкуна В. О. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 12 грудня 2023 року в складі колегії суддів Гринчука Р. С., Костенка А. М., Спірідонової Т.В.,
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2023 року Приватне акціонерне товариство «Хмельницьке виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство» (далі - ПрАТ «Хмельницькрибгосп») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Державне агентство меліорації та рибного господарства України, Державне підприємство «Укрриба», про усунення перешкод у користуванні майном.
Позов обґрунтовано тим, що ПрАТ «Хмельницькрибгосп»на підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою водного фонду серії І-ХМ №000588 від 15 листопада 2000 року має право постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер 6822785500:04:001:0001, площею 789,0443 га, цільове призначення землі - для рибогосподарських потреб; та земельною ділянкою, кадастровий номер 6822785500:01:008:0250, площею 0,8901 га, цільове призначення землі - для рибогосподарських потреб.
Земельні ділянки знаходяться на території Щиборівської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, на них розташована рибогосподарська технологічна водойма нагульного ставка Кузьмин та гідротехнічні споруди, за допомогою яких здійснюється регулювання рівня води у цій водоймі.
29 вересня 2015 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Хмельницькій області (далі - РВ ФДМУ) та ПрАТ «Хмельницькрибгосп», укладено договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності № 1720, згідно з яким товариству передано у користування, зокрема, гідротехнічну споруду рибогосподарської технологічної водойми ставка Кузьмин, що за адресою: Хмельницька область, Красилівський район, село Кузьмин.
Позивач зазначав, що з 29 листопада 2016 року до 30 листопада 2016 року ОСОБА_1 самовільно, протиправно та на власний розсуд виконав роботи щодо бетонування шлюзового водоскиду гідротехнічної споруди на рибогосподарській технологічній водоймі нагульного ставка Кузьмин, яка є предметом договору оренди.
Таким чином, ОСОБА_1 вивів з ладу шлюзовий водоскид гідротехнічної споруди нагульного ставка Кузьмин, перекривши його поперечний переріз залізобетонною стіною, висота якої складає 2,2 м, товщиною 0,6 м, довжиною 10 м, внаслідок чого указаний водоскид став непридатним для скиду та регулювання рівня води у водоймі, що розташована на земельній ділянці, кадастровий номер 6822785500:04:001:0001, площею 789,0443 га.
Позивач вважав, що для відновлення використання гідроспоруди нагульного ставка Кузьмин необхідним є повне знесення зазначеної вище залізобетонної підпірної стінки та відновлення шандорної системи гідротехнічної споруди.
Враховуючи викладене, позивач просив суд:
- зобов'язати ОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні орендованою ПрАТ «Хмельницькрибгосп» гідротехнічною спорудою нагульного ставка «Кузьмин», інвентарний номер 03-013, згідно з договором № 1720 оренди індивідуально визначеного (нерухомого майна), що належить до державної власності, від 29 вересня 2015 року (із змінами від 29 березня 2018 року), шляхом знесення за рахунок ОСОБА_1 споруди, а саме залізобетонної стінки, висота якої складає 2,2 м, товщина 0,6 м, довжина 10 м, розміщеної у шлюзному водоскиді гідротехнічної споруди нагульного ставка «Кузьмин» та провести відновлення шандорної системи шлюзного водоскиду гідротехнічної споруди нагульного ставка «Кузьмин»;
- стягнути з ОСОБА_1 на свою користь витрати, понесені на сплату судового збору, та витрати, пов'язані з розглядом справи.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції та мотиви його ухвалення
Рішенням Красилівського районного суду Хмельницької області від 17 жовтня 2023 року відмовлено ПрАТ «Хмельницькрибгосп» у задоволенні позову.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 вчинив дії, які призвели до порушення прав позивача ПрАТ «Хмельницькрибгосп». Разом із тим, з часу закриття кримінального провадження за фактом вчинення відповідачем та іншими особами протиправних дій, якими порушено право позивача (як вказав представник позивача у судовому засіданні - 2017 рік) минуло понад п'ять років, а представник відповідача заявив про застосування позовної давності, доказів поважності причин не звернення до суду у період з 2017 року до 2023 року позивач не надав, тому місцевий суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску позивачем.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції та мотиви його ухвалення
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 12 грудня 2023 року рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 17 жовтня 2023 року змінено, викладено мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що місцевий суд помилково відмовив у позові через пропуск позивачем позовної давності, оскільки позов про усунення перешкод у користуванні майном є негаторним позовом, на який не поширюються положення закону про позовну давність і законний користувач майна може звернутися до суду за захистом свого порушеного права протягом усього строку його порушення.
Суд апеляційної інстанції змінив підстави для відмови в позові у цій справі, указавши, що позивач не надав доказів, а матеріали справи не містять підтверджень технологічної можливості знесення залізобетонної плити, розміщеної у шлюзному водоскиді гідротехнічної споруди або можливості усунення порушення прав позивача іншим шляхом, окрім як знесенням споруди, яка є об'єктом нерухомо майна. Оскільки шлюзний водоскид є частиною складної інженерної споруди, а також враховуючи, що виведення його з ладу шляхом знесення відповідної залізобетонної плити може призвести до невідворотних наслідків у вигляді прориву, неконтрольованого затоплення території села Кузьмин, а позивач не обґрунтував та не довів наявність технологічної можливості виконання рішення суду у спосіб, зазначений ним у позовній заяві, апеляційний суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту, з урахуванням встановлених обставин справи, не є ефективним та не відповідає порушеному праву позивача і можливим суспільним наслідкам у разі виконання судового рішення у заявлений позивачем спосіб.
Зобов'язання відповідача розібрати бетонну стіну, яка є капітальною спорудою, об'єктом нерухомості, та відновити шандорну систему шлюзного водоскиду гідротехнічної споруди без дослідження доказів щодо об'єктивної можливості провести такі дії з точки зору дотримання відповідних державних будівельно-інженерних вимог, норм та правил, не можна вважати ефективним способом його захисту, що відповідає порушеному праву позивача.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
21 грудня 2023 року ПрАТ «Хмельницькрибгосп» засобами поштового зв'язку звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 17 жовтня 2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 12 грудня 2023 року у цій справі, у якій представник заявника, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник у касаційній скарзі посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування:
- частини четвертої статті 376 ЦК України щодо можливості знесення відповідачем (за його рахунок) об'єкта самочинного будівництва (залізобетонної стінки, розміщеної у шлюзному водоскиді гідротехнічної споруди ставка та проведення відновлення шандорної системи шлюзного водоскиду гідротехнічної споруди) і чи ставиться в залежність така можливість із підтвердженням позивачем доказами щодо технологічної можливості знесення залізобетонної стінки, розміщеної у шлюзному водоскиді гідротехнічної споруди;
- статті 391 ЦК України щодо права (можливості) вимагати користувачем гідротехнічної споруди усунення перешкод у здійсненні ним права користування орендованим майном шляхом зобов'язання знести відповідачем (за його рахунок) об'єктів, які створюють такі перешкоди (залізобетонної стінки, розміщеної у шлюзному водоскиді гідротехнічної споруди ставка та проведення відновлення шандорної системи шлюзного водоскиду гідротехнічної споруди) і чи ставиться в залежність така можливість із підтвердженням позивачем доказами щодо технологічної можливості знесення залізобетонної стінки, розміщеної у шлюзному водоскиді гідротехнічної.
Заявник указує на те, що у негаторному позові захист прав та інтересів позивача надається судом у формі припинення дій, що порушують право або відновлення становища, яке існувало до порушення права. Позивач самостійно визначає спосіб, у який він вбачає можливим усунути виявлені порушення, тому підлягає відновленню становище, яке існувало до порушення права, у спосіб усунення перешкод у користуванні орендованою позивачем гідротехнічною спорудою шляхом знесення за рахунок відповідача споруди, розміщеної у шлюзному водоскиді гідротехнічної споруди нагульного ставка та проведення відновлення шандорної системи шлюзного водоскиду гідротехнічної споруди нагульного ставка «Кузьмин».
У випадку задоволення позову відповідач може виконати рішення суду у різний спосіб, зокрема шляхом звернення до юридичної особи, яка спеціалізується на будівельних роботах з демонтажу спірного об'єкту відповідно до норм законодавства України та з дотримання усіх чинних нормативних актів і вимог.
Позиція інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу, поданому до Верховного Суду у березні 2024 року, представник ОСОБА_1 адвокат Киричук С. В. просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін, посилаючись на правильність та обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій.
Також зазначає, що ОСОБА_1 не може бути відповідачем у цій справі, оскільки згідно із зібраними судами доказами ОСОБА_1 та інші присутні мешканці села Кузьмин залили бетоном нижню частину балок мосту (який був в аварійному стані), під яким знаходиться спірний шлюзовий водостік, з метою запобігти його руйнуванню. Указані дії вчинялися усією громадою села.
Крім того, власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який враховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право (статті 16, 386, 391 ЦК України).
У поясненнях до касаційної скарги, поданих до Верховного Суду у березні 2024 року, представник ДП «Укрриба» Денисюк Л. М. підтримав доводи касаційної скарги та просив її задовольнити. Зазначає, що згідно з договором оренди спірного майна відповідальність за збереження і цілісність майна несе орендар, тобто позивач, права якого порушено, у зв'язку із чим позов у цій справі підлягає задоволенню.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У березні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.
Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що ПрАТ «Хмельницькрибгосп», яке є правонаступником ПАТ «Хмельницьке виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство», АТ «Хмельницьке виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство» та ВАТ «Хмельницьке виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство», на підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою водного фонду серії І-ХМ № 000588, виданого 15 листопада 2000 року Кузьминською сільською радою Красилівського району Хмельницької області, має право постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер 6822785500:04:001:0001, площею 789,0443 га, цільове призначення землі - для рибогосподарських потреб; та земельною ділянкою, кадастровий номер 6822785500:01:008:0250, площею 0,8901 га, цільове призначення землі - для рибогосподарських потреб.
Земельні ділянки знаходяться на території Щиборівської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, на них також розташована рибогосподарська технологічна водойма нагульного ставка Кузьмин і гідротехнічна споруда, за допомогою якої здійснюється регулювання рівня води у цій водоймі.
Відповідно до пункту 1.1 договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності від 29 вересня 2015 року № 1720, укладеного між РВ ФДМУ та ПАТ «Хмельницьке виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство» (далі - договір), гідротехнічна споруда на нагульному ставу Кузьмин (Красилівський район, село Кузьмин) передана в строкове оплатне користування позивача.
Пунктом 1.2 договору визначено, що вказане майно передано в оренду з метою розміщення рибних господарств, здійснення виробничої діяльності з прісноводного рибництва - аквакультури.
У пункті 5.1 договору сторони узгодили використовувати орендоване майно відповідно до мети використання згідно з пунктом 1.2 та умов цього договору, та відповідно до чинних правил технічної експлуатації гідротехнічних споруд рибоводних господарств, затверджених наказом Державного департаменту рибного господарства України від 13 січня 2004 року № 6.
Згідно з додатком 2 до договору ДП «Укрриба» (балансоутримувач), з однієї сторони, та ПАТ «Хмельницьке виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство», (орендар), з другої сторони, а також РВ ФДМУ (орендодавець), 29 вересня 2015 року підписали акт приймання-передавання індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності. Відповідно до вказаного акта стан майна (визначені договором № 1720 гідротехнічні споруди в кількості 52 одиниці, в тому числі, і гідротехнічна споруда на нагульному ставу Кузьмин, Красилівський район, село Кузьмин), на момент укладання договору потребує капітального та поточного ремонту відповідно до актів обстеження технічного стану об'єктів оренди за узгодженим висновком балансоутримувача та орендаря.
Відповідно до паспорта рибогосподарської технологічної водойми товарного рибного господарства «Кузьминське» Антонінського рибцеху в заплаві річки Случ Красилівського району Хмельницької області, розробленого ТОВ «Рибпромсервіс» на замовлення ПАТ «Хмельницькрибгосп», у характеристиці рельєфу ложа водойми вказано: рельєф ложа ставка рівний, пониження в сторону водоскиду, ставок спускний.
Згідно з технічним паспортом гідротехнічних споруд ставка, розміщеного в Красилівському районі в межах кварталу площею земель 790,05 га вбачається, що у водонапускній споруді нагульного ставу «Кузьмин» встановлені дерев'яні шандори.
29 вересня 2018 року між РВ ФДМУ та ПАТ «Хмельницьке виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство» укладено додатковий договір до договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності від 29 вересня 2015 року № 1720, яким викладено вказаний договір оренди в іншій редакції, в тому числі щодо об'єкта нерухомого майна під № 16: «Гідротехнічні споруди нагульного ставу Кузьмин, інвентарний номер 04-001», адреса: Хмельницька обл., Красилівський р-н, Кузьминська с/р, реєстровий номер майна з Єдиного реєстру об'єктів державної власності 25592421.93, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1357958968227, номер запису про право власності і в ДРРП 22452505, номер запису про інше речове право в Державному реєстрі речових прав (право господарського відання) 22475650.
Згідно з актом перевірки виконання орендарем ПАТ «Хмельницькрибгосп» умов договору оренди та стану використання державного майна від 14-15 грудня 2016 року під час перевірки гідротехнічних споруд нагульного ставу «Кузьмин» встановлено, що водонапускна споруда шахтного типу призначена для повного скиду води із ставка, який має площу 764,88 га, зруйнована за рахунок будівництва підпірної залізобетонної стінки висотою 2200 мм, довжиною 10000 мм, товщиною 600 мм, яка за допомогою опалубки залита залізобетоном біля направляючих для установки шандорних щитів. Зазначені дії призвели до фактичної руйнації призначеної гідроспоруди - повний скид води із нагульного ставка «Кузьмин» виконати практично неможливо (том 1, а. с. 64-65).
Відповідно до акта обстеження державного нерухомого майна - гідротехнічних споруд, яке обліковується на балансі ДП «Укрриба» та значиться за договором оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності від 29 вересня 2015 року № 1720, укладеного РВ ФДМУ з ПАТ «Хмельницькрибгосп», складеним провідним інженером-гідротехніком відділу ЕГТС та рибництва, в присутності (спільно) директора ПАТ «Хмельницькрибгосп» Сладковського І. В., інженера-гідротехніка ПАТ «Хмельницькрибгосп» ОСОБА_2 проведено обстеження гідротехнічних споруд, із метою встановлення фактичного технічного стану та його користування. В цьому акті вказано, що гідротехнічна споруда потребує поточного ремонту, а частина конструкцій (зб та метал) та кам'яна кладка споруди потребує ремонту та заміни на нові. Встановлено, що невідомі особи виконали несанкціоноване будівництво підпірної стінки перед входом до паводкового водопуску. Розміри стінки: висота - 2,2 м, довжина - 10,4 м, товщина - 0,6 м. Після будівництва використати паводковий водоспуск неможливо (том 1, а. с. 66-68).
06 березня 2017 року позивач звернувся до Красилівського ВП ГУНП в Хмельницькій області з заявою про те, що в період з 29 листопада 2016 року до 30 листопада 2016 року в селі Кузьмин Красилівського району місцеві мешканці самовільно, всупереч установленому законом порядку, забетонували шлюзовий водостік гідротехнічної споруди на рибогосподарській технологічній водоймі «Кузьмин». За факту цього звернення 09 березня 2017 року Красилівським ВП ГУНП в Хмельницькій відомості внесено до ЄРДР за №12017240170000116 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 356 КК України.
Згідно з протоколом допиту свідка від 06 квітня 2017 року у межах кримінального провадження № 12017240170000116 допитано як свідка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який повідомив, що у період з 29 листопада 2016 року до 30 листопада 2016 року він разом із мешканцями села Кузьмин, з метою запобігання аварії, яка могла статися з мостом (міст був в аварійному стані), нижню частину його гнилих балок залили бетоном з метою упередження весняного паводку. Укріпленням балок займалися всі, хто був на той момент, тобто вся сільська громада. Працювали зранку до шостої години вечора (том 1, а. с. 71-72).
У матеріалах справи відсутня інформація щодо стану кримінального провадження №12017240170000116 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених статтею 356 КК України на момент звернення позивача до суду та станом на дату розгляду справи судами попередніх інстанцій.
Суди також установили, що ОСОБА_1 був присутній під час виконання певних робіт на гідротехнічній споруді та на запитання працівника поліції, який здійснював відеозапис, надав пояснення, з якою метою група осіб та ОСОБА_1 проводять роботи з бетонуванню. ОСОБА_1 пояснив, що роботи проводяться задля запобігання руйнуванню дамби весняним паводком, при цьому зазначив, які частини гідротехнічної споруди вони мають забетонувати та яким чином (том 1, а. с. 76).
Згідно з актами обстеження гідротехнічної споруди від 06 липня 2021 року та від 17 травня 2022 року, складеними представниками ПрАТ «Хмельницькрибгосп», для усунення перешкод у здійсненні господарської діяльності необхідно відновити шандорну систему шлюзного водоскиду гідротехнічної споруди нагульного ставу «Кузьмин» шляхом знесення залізобетонної стіни, висота якої складає 2,2 м, товщина 0,6 м, довжина 10 м, розміщеної у шлюзному водоскиді гідротехнічної споруди вказаного ставка (том 1, а. с. 74, 75).
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та врахувавши позиції усіх учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду першої інстанції в частині, яка не змінена апеляційним судом, та постанова суду апеляційної інстанції відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи заявника є неприйнятними з огляду на таке.
Згідно з частинами першою, другою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Статтею 391 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування.
У пункті 33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року в справі № 761/5115/17 (провадження №14-391цс19) вказано, що одним зі способів захисту права користування майном є припинення дії, яка це право порушує (пункт 3 частини другої статті 16 ЦК України) - усунення перешкод у здійсненні права користування майном (негаторний позов). Підставою для подання такого позову є вчинення перешкод правомірній реалізації речового права. Цей спосіб захисту може використати не тільки власник майна, але й особа, яка відповідно до закону або договору має право користування ним, зокрема і у випадку, коли перешкоди у здійсненні зазначеного права чинить власник майна.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження №14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження №12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження №14-338цс18).
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).
Тлумачення статті 391 ЦК України дає підстави для висновку, що негаторний позов - це вимога власника (особи, яка має речове право на чуже майно) про усунення перешкод. Тобто негаторний позов подається з метою усунення перешкод у здійсненні власником (особою, яка має речове право на чуже майно) права користування та розпоряджання своїм майном, тобто припинення неправомірних дій, не пов'язаних з порушенням володіння. Негаторний позов може вчинятися тоді, коли майно не вибуває з володіння власника (особи, яка має речове право на чуже майно), тобто при порушенні насамперед таких правомочностей власника, як користування та розпорядження своїм майном (постанова Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі № 759/13182/19, провадження № 61-14025св23).
Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння (постанова Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 522/16228/19-ц, провадження № 61-20948св21).
Власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який враховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право (статті 16, 386, 391 ЦК України) (постанова Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 127/9859/14-ц, провадження № 61-7732св23).
У статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 5 ЦПК України визначено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У частині першій статті 13 зазначеного Кодексу також визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Частина третя цієї ж статті прямо вказує, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
З урахуванням наведених норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно із частинами першою та другою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно зі статтею 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У цій справі суди встановили, що доказами, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог, є акти обстеження гідротехнічної споруди від 06 липня 2021 року та від 17 травня 2022 року, що складені представниками ПрАТ «Хмельницькрибгосп», тобто самим позивачем.
Спірний об'єкт нерухомого майна є складною інженерною спорудою, призначеною для управління водними ресурсами (підготовки, постачання, збереження, транспортування води та водовідведення), а також для запобігання шкідливої дії води (частина перша статті 1 Закону України «Про аквакультуру»).
Позивач брав участь у розгляді цієї справи у судах першої та апеляційної інстанцій через представника (адвоката), який є фахівцем у галузі права. У присутності представника як суд першої інстанції, так і апеляційний суд вирішували питання щодо роз'яснення учасникам справи їх процесуальних прав. До таких процесуальних прав належить, зокрема, право сторони подати клопотання про призначення судової експертизи.
Позивач як особа, яка вважала свої права порушеними, ні у суді першої інстанції, ні в апеляційному суді не порушував питання щодо необхідності проведення експертизи та не подавав суду клопотання про призначення відповідної експертизи, тобто не довів належними та допустимими доказами своїх позовних вимог, а саме чи вплинуло та яким чином вплинуло будівництво залізобетонної стіни у 2016 році на можливість використання позивачем шандорної системи шлюзного водоскиду гідротехнічної споруди нагульного ставу «Кузьмин» на момент звернення до суду, а також чи можливо відновити попередній стан указаної гідротехнічної споруди у спосіб, запропонований позивачем.
У зв'язку із наведеним Верховний Суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції щодо зміни мотивів рішення місцевого суду, які стали підставою для відмови у позові, а саме через недоведеність позивачем його позовних вимог належними та допустимими доказами.
Також у цій справі підлягає врахуванню, що згідно з матеріалами справи, зокрема матеріалів кримінального провадження, будівництво спірної залізобетонної стіни у 2016 році здійснювалося особами - мешканцями територіальної громади села Кузьмин Хмельницького району Хмельницької області, однак належних та допустимих доказів здійснення будівництва відповідачем матеріали справи не містять. Апеляційний суд правомірно відхилив як неналежні та недопустимі докази матеріали відеозйомки, які не доводять, що саме відповідачем проводилися роботи з будівництва на гідротехнічній споруді нагульного ставу «Кузьмин».
Тому заявлені позовні вимоги, які зводяться фактично до покладення відповідальності за діяння, які за обґрунтуванням позивача здійснено саме групою осіб, лише на одного відповідача порушує принципи законності та справедливості, а також рівності усіх перед законом та судом, що є недопустимим.
Щодо доводів касаційної скарги за пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України
Доводи касаційної скарги про те, що правильне застосування статті 376 ЦК України та статті 391 ЦК України не може залежати від доведеності позивачем своїх позовних вимог, зокрема, у цій справі, від доведеності технологічної можливості знесення залізобетонної стінки, розміщеної у шлюзному водоскиді гідротехнічної споруди, є неспроможними.
Такі доводи суперечать принципу змагальності цивільного процесу (стаття 12 ЦПК України), за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а також положенням частини першої статті 13 ЦПК України, відповідно до якої суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Підхід щодо можливості задоволення лише доведених позовних вимог є сталим та послідовним, що спростовує вказані доводи касаційної скарги.
У зв'язку з наведеним колегія суддів не вбачає підстав для формування висновку Верховного Суду про застосування статті 376 ЦК України та статті 391 ЦК України у цій справі.
Доводи касаційної скарги про те, що позивач, який звернувся до суду з негаторним позовом, самостійно визначає спосіб, у який він вважає за можливе усунути виявлені порушення, не дають підстав для скасування оскаржених судових рішень, оскільки таке право позивача не скасовує його обов'язок щодо доведення заявлених позовних вимог, який у цій справі позивач не виконав.
Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог у зв'язку з їх недоведеністю і такі доводи не дають передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції у незміненій після апеляційного перегляду частині, та постанови суду апеляційної інстанції, висновків місцевого та апеляційного судів не спростовують, значною мірою зводяться до встановлення протилежних зазначеному обставин, тоді як встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Колегією суддів враховує усталену практику ЄСПЛ який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
ЄСПЛ зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України», рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року, заява № 3236/03).
ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (справа «Проніна проти України», рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд керується тим, що у справі, що розглядається, сторонам надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення від 21 жовтня 2010 року у справі «DIYA 97 v. UKRAINE», заява № 19164/04, пункт 47).
За таких обставин касаційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 17 жовтня 2023 року в незміненій після апеляційного перегляду частині та постанова Хмельницького апеляційного суду від 12 грудня 2023 року підлягають залишенню без змін.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з вимогами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Виходячи з наведеного, касаційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції в незміненій після апеляційного перегляду частині та постанова апеляційного суду підлягають залишенню без змін.
Щодо судових витрат
З огляду на результат касаційного розгляду, новий розподіл понесених у справі судових витрат не здійснюється, а витрати понесені у зв'язку з переглядом справи судом касаційної інстанції не розподіляються.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Хмельницьке виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство» залишити без задоволення.
Рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 17 жовтня 2023 року в незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову Хмельницького апеляційного суду від 12 грудня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийІ. М. Фаловська
СуддіВ. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
О. М. Ситнік