Справа № 369/2187/22
Провадження № 2/369/480/24
Іменем України
24.12.2024 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючої судді Пінкевич Н.С.,
секретаря Соловюк В.І.
за участі
представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про стягнення заборгованості -
У лютому 2022 року позивач звернувсь до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що ним особисто передано ОСОБА_5 у борг грошові кошти в розмірі 30 000 дол.США з обов'язком повернення по пред'явленню вимоги. Про отримання грошових коштів ОСОБА_5 власноручно написала розписку. Дані кошти отримані в борг для купівлі квартири.
Крім того, ОСОБА_5 отримала в борг для купівлі автомобіля грошові кошти в розмірі 14 000 дол.США, які зобов'язувалась повернути на першу вимогу, про що також склала відповідну розписку.
Вимогу про повернення коштів відповідачці направлено у березні 2021 року. Але кошти не повернуті.
Вказав, що ОСОБА_5 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 з 2010 року по 2020 рік. Саме за отримані в борг кошти ними придбана кватира в м.Києві, де вони проживали. Також за отримані в борг кошти ними придбано автомобіль, яким вони також спільно користувались. У 2019 році вони продали квартиру та придбали для сімї житловий будинок в с.Ходосівка, проживали там до розлучення. Тобто отримані в борг кошти використані в інтересах сім'ї і відповідати за повернення кошти вони також мають солідарно усім своїм майном.
Оскільки відповідачі розлучились, але кошти не повернули на його вимогу, тому вважає своє право порушеним та таким, що підлягає судовому захисту. На підставі ст.ст. 16, 545, 625, 1046, 1047, 1050 ЦК України, ст.ст. 61, 68, 73 СК України, просив суд:
визнати борг у загальній сумі 1 883 240 грн. спільним зобов'язанням подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ;
стягнути солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 заборгованість в розмірі 1 883 240 грн.;
судові витрати покласти на відповідачів.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 червня 2022 року провадження по справі відкрито та визначено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.
12 липня 2022 року до суду надійшов відзив на позов. Не погоджуючись з доводами позову ОСОБА_6 вказав, що між ним та ОСОБА_5 у судовому порядку вирішується спір про поділ спільного майна подружжя, а саме домоволодіння та земельної ділянки в с.Ходосівка, автомобіль. Дане майно придбано у шлюбі та за спільні кошти подружжя. Жодні кошти у батька ОСОБА_5 - ОСОБА_4 ніколи не брали. А для придбання майна використали лише власні кошти, в тому числі від продажу квартири в м.Києві, отримали в банку кредит. Якби дійсно брали у позивача, тому не було б необхідності у банку оформлювати кредит на його ім'я. Також вважає, що у разі існування такого боргу, то про його наявність і стягнення має вирішуватись при розгляді основної справи при поділі майна. Але таких вимог ОСОБА_5 не заявляла, вказуючи, що майно є її власністю. Позивач у цій справі не надав жодного доказу на підтвердження надання ним згоди на укладення договору позики дружиною. Просив відмовити у задоволенні позову.
14 липня 2022 року до суду надійшов відзив на позов та 19 липня 2022 року додаткові пояснення від відповідачки ОСОБА_5 .. Зазначила, що у позивача є фінансова можливість надати грошові кошти у борг. Тому за спільною згодою з ОСОБА_6 ними прийнято рішення про отримання у борг коштів в розмірі 1 883 240 грн. За ці кошти було придбано квартиру в м.Києві, автомобіль, а згодом - будинок. Нажаль, кошти витрачені у повному обсязі, але повернути кошти позивачу, перебуваючи у шлюбі, вони не змогли з спільного бюджету. Натомість ОСОБА_6 подав позов про поділ майна, придбаного у шлюбі, але за кошти, отримані в борг, які не повернуті. Після припинення спільного проживання, вони майже не спілкуються, тому їй не відомо чи повернув ОСОБА_6 кошти. Вона визнає укладення договору позики, отримання коштів та використані в інтересах сім'ї. Доказів протилежного ОСОБА_6 не надав. Просила позов задоволити у повному обсязі.
18 липня 2022 року до суду надійшла відповідь на відзив. Додатково позивач вказав, що на час укладення договору та отримання коштів в борг у них були справжні сімейні теплі стосунки, він вважав, що найкраще капіталовкладення - вкладення у своїх дітей, тому погодився їм допомогти. Передача коштів підтверджена розписками та актами приймання-передачі коштів. Коши не були повернуті, а наявність кредитного договору жодним чином не стосується наявності його бору. Щодо проведення експерти він не заперечує, але заперечує щодо пошкодження розписок, оскільки наявність оригіналу розписки підтверджує наявність невиконаного боргового зобов'язання. Просив позов задоволити.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 жовтня 2022 року закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду в судовому засіданні.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 листопада 2022 року по справі призначено судово-технічну експертизу та провадження по справі зупинено.
05 березня 2024 року до суду надійшло повідомлення від КНДІСЕ про залишення ухвали без виконання та повернення матеріалів справи.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 березня 2024 року відновлено провадження по справі та призначено судове засідання.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 - адвокат Бойко Ю.О. позовні вимоги підтримала. Просила суд задоволити позов.
У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_5 - адвокат Калініченко О.В. позовні вимоги визнала, просила задоволити позов.
У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_6 , - адвокат Федосєєва Т.Ю. проти позову заперечувала. Просила відмовити в задоволенні позову.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в розгляді справи, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. (стаття ст. 627 Цивільного кодексу України)
Як зазначено у частині першій статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Розписка- це документ, що засвідчує в письмовій формі факт одержання особою у власність, користування чи розпорядження грошей від іншої особи.
При розгляді справи судом встановлено, що ОСОБА_5 склала розписку наступного змісту: «Я, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,…отримала від ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,…у тимчасове користування грошові кошти в розмірі тридцять тисяч доларів США та двадцять тисяч євро готівкою на купівлю квартири. Я, ОСОБА_5 , зобов'язуюсь повернути ОСОБА_4 грошові кошти в розмірі тридцять тисяч доларів США та двадцять тисяч євро в повному обсязі на першу вимогу ОСОБА_4 ». Дата складення 26 січня 2013 року.
Також цього ж числа між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 складено та підписано акт приймання-передачі грошових коштів.
Крім того, ОСОБА_5 склала ще одну розписку наступного змісту: «Я, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,…отримала від ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,…у тимчасове користування грошові кошти в розмірі чотирнадцять тисяч доларів США на купівлю автомобіля. Я, ОСОБА_5 , зобов'язуюсь повернути ОСОБА_4 грошові кошти в розмірі чотирнадцять тисяч доларів США в повному обсязі на першу вимогу ОСОБА_4 ». Дата складення 09 жовтня 2016 року.
Також цього ж числа між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 складено та підписано акт приймання-передачі грошових коштів.
Згідно з ч. 2 ст.1047 Цивільного кодексу України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.
У постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 зазначено, що відповідно до норм статей 1046, 1047 Цивільного кодексу України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.
У постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 наголошено, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Саме такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року за наслідками розгляду цивільної справи № 464/3790/16-ц.
При розгляді справи відповідачка ОСОБА_5 не оспорювала факт написання такої розписки саме нею. Доказів того, що грошові кошти не передавались, або передавались у меншому розмірі, або приховання іншого правочину, існування інших відносин, домовленостей між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 матеріали справи не містять, сторони суду не повідомили.
Разом з тим, відповідач ОСОБА_6 заперечував отримання грошових коштів його колишньою дружиною ОСОБА_5 від свого батька ОСОБА_4 у борг для купівлі квартири та автомобіля.
Згідно ст.12ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.76ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Характеристиками доказів є їх належність, достовірність, допустимість та достатність. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. ст. 77 - 80 ЦПК України).
Відповідно до ст.229 ЦПК України суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Відповідно до ст.95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. ( ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України)
Відповідно до ч. 2 та 3 ст.83 Цивільного процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви; відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Частиною 3 ст.77Цивільного процесуального кодексу України визначено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд приходить до висновку, що розписки від 26 січня 2013 року та 09 жовтня 2016 року відповідає формі правочину, містить усі істотні умови договору позики, у тому числі зобов'язання відповідача ОСОБА_5 повернути грошові кошти.
Станом на дату розгляду справи боргова розписка перебуває у кредитора, що, за правилом ст. 545 Цивільного кодексу України, також свідчить про невиконання позичальником зобов'язання.
Оцінивши зібрані у справі докази у їх сукупності, надавши правову оцінку відносинам, які виникли між сторонами спору, суд приходить до висновку, що позивачем доведено у встановленому процесуальним законом порядку обставини, що підлягають доказуванню у справі: факт укладення договору позики з ОСОБА_5 , який оформлено у виді боргових розписок, датованих 26 січня 2013 року та 09 жовтня 2016 року, та передачі позивачем ОСОБА_4 відповідачу ОСОБА_5 коштів на його виконання.
Відповідно до ст.1049Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. ( ст. 526 Цивільного кодексу України).
Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги. (ст. 527 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно ч. 1, 2 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачка ОСОБА_5 не повернула отриманих від позивача коштів у загальному розмірі 44 000 доларів США та 20 000 євро в обумовлений строк (на першу вимогу, отриману 19 березня 2021 року, у строк до 19 квітня 2021 року), у зв'язку з чим суд приходить до висновку про правомірність заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача ОСОБА_5 суми заборгованості в розмірі 1 883 240 грн.. Доказів протилежного відповідачка ОСОБА_5 суду не подала, не заявила клопотань про їх витребування у разі складнощів в їх отриманні, а натомість підтвердила факт отримання нею та неповернення грошових коштів.
Щодо відповідача ОСОБА_6 та використання грошових коштів в інтересах сімї, а саме для придбання квартири в м.Києві та автомобіля.
Перебування відповідачів у зареєстрованому шлюбі на час виникнення правовідносин щодо позики само по собі не є безумовною підставою для покладення на іншого з подружжя, який не був позичальником за договором позики, у солідарному порядку обов'язків, визначених договором позики щодо повернення суми боргу, оскільки за таких умов підлягає доведенню укладення договору в інтересах сім'ї та використання отриманих у позику коштів в інтересах сім'ї.
Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 15 грудня 2021 року у справі № 205/4616/15-ц, від 02 листопада 2022 року у справі № 754/6033/18, від 28 червня 2023 року у справі № 712/13196/21, від 27 березня 2024 року у справі № 359/950/16-ц.
При розгляді справи встановлено, що 07 серпня 2020 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 зареєстровано шлюб у відділі реєстрації актів цивільного стану по Придніпровському району міста Черкаси Черкаського міського управління юстиції.
Подружжя мають спільну малолітню дитину: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 жовтня 2020 року шлюб між сторонами розірвано.
З пояснень сторін вбачається, що між колишнім подружжям після припинення спільного проживання склались напружені та неприязні стосунки, в тому числі щодо поділу майна.
Так, у період зареєстрованого шлюбу ОСОБА_6 та ОСОБА_5 набуто наступне майно:
30 липня 2014 року отримано свідоцтво про право власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка продана на підставі укладеного 17 вересня 2019 року договору купівлі-продажу квартири;
17 вересня 2019 року укладено договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 ;
08 жовтня 2016 року придбано автомобіль марки KIA Rio, 2016 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 .
У провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про поділ вищевказаного майна подружжя (справа 369/14420/20).
Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до частин першої, другої статті 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно із частиною першою статті 70 СК України в разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Норми статті 60 СК України закріплюють презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, зокрема в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Відповідні правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), від 29 червня 2021 року в справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20).
До складу майна, що підлягає поділу, включається спільне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, зокрема яке знаходиться в третіх осіб. Під час поділу майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (постанова Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року в справі № 712/8602/19 (провадження № 61-14809сво21), постанова Верховного Суду від 06 листопада 2024 року в справі № 405/1459/20 (провадження № 61-5836св24)).
Згідно з частиною третьою статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, зокрема гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
Під час укладення договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).
Аналіз наведених положень закону, які визначають порядок розпорядження майном, що знаходиться у спільній сумісній власності подружжя, дозволяє дійти висновку, що чоловік та дружина розпоряджаються спільним майном за взаємною згодою, наявність якої презюмується під час укладення договорів одним з подружжя.
Такі висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року в справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21).
Умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не особисті, не пов'язані із сім'єю інтереси одного з подружжя.
Отже, якщо один із подружжя уклав договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Подружжя має відповідати за спільними зобов'язаннями всім майном, яке належить їм на праві спільної сумісної власності.
Такий правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15 (провадження № 14-712цс19), а також у постанові Верховного Суду від 02 квітня 2020 року в справі № 638/17330/16-ц (провадження № 61-43636св18), на яку посилається заявник у касаційній скарзі.
Перебування сторін у зареєстрованому шлюбі на час виникнення правовідносин щодо позики само собою не є безумовною підставою для покладення на іншого з подружжя, який не був позичальником за договором позики, в солідарному порядку обов'язків, визначених договором позики щодо повернення суми боргу, оскільки за таких умов підлягає доведенню укладення договору в інтересах сім'ї та використання отриманих у позику коштів в інтересах сім'ї.
Подібний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 02 листопада 2022 року в справі № 754/6033/18 (провадження № 61-2852св21), від 28 червня 2023 року в справі № 712/13196/21 (провадження № 61-9595св22), від 27 березня 2024 року в справі № 359/950/16, від 14 листопада 2024 року в справі № 727/1140/21 (провадження № 61-14646св23).
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою, п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Цивільна справа вирішується з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
12 лютого 2013 року між ПрАТ «НЕО ВІТА» та ОСОБА_5 укладено договір про участь у будівництві об'єкту нерухомості Б-1805/3/396, а саме щодо квартири по АДРЕСА_3 .
П.2.4 договору визначено, що інвестор зобов'язується набути право власності на наступний лот, шляхом укладення договору купівлі-продажу облігацій.
Також між укладений договір купівлі-продажу облігацій (відсутній в матеріалах справи) та договір про внесення змін та доповнень №1 до договору №БВ-27/13_9 купівлі-продажу облігацій від 12 лютого 2013 року.
У п.1.1. зазначено, що продавець продав, а покупець придбав 5990 шт. облігацій загальною вартістю 685 165,74 грн.
При укладенні вищевказаних договорів ОСОБА_6 надав свою згоду, про що свідчить відповідна примітка вкінці договорів.
ОСОБА_5 та ОСОБА_4 стверджували, що саме на укладення цих договорів було отримано першу позику, але при цьому не надали доказів того, коли саме були внесені кошти при купівлі облігацій (всі сума відразу або кошти сплачувались частинами, сплачувалась готівкою чи переказувались на рахунок). За відсутності відповідних квитанцій, основного договору купівлі-продажу облігацій визначити дані обставини лише з їх слів не вбачається за можливе.
Також 08 жовтня 2016 року між ТОВ «Автоцентр на Харківському» та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу автомобіля на умовах 100% оплати.
У своїх поясненнях ОСОБА_5 та ОСОБА_4 вказували, що на придбання саме цього автомобіля були надані кошти в борг, але не надали суду квитанції про внесення коштів на рахунок товариства (коли, скільки, ким). При цьому, договір позики датований 09 жовтня 2016 року. Твердження, що даний договір укладений 18 жовтня, суд оцінює критично, оскільки з копії, наданої ОСОБА_5 , вбачається дата саме «8 жовтня». Інших доказів нею не подано.
Покази свідків, допитаних у судовому засіданні 17 листопада 2022 року ОСОБА_8 та ОСОБА_9 як підтвердження передачі коштів в борг подружжю на придбання квартири та автомобіля, суд не приймає до уваги. Так, дані свідки з одного боку підтвердили про відсутність ОСОБА_6 при передачі коштів, а з іншого - вони не були присутні при внесенні цих коштів на рахунок товариства при придбанні облігацій та автомобіля.
Будь-яких інших доказів на підтвердження того, що ОСОБА_6 був обізнаний про договори позики та не заперечував проти такої позики, а також те, що кошти, отримані ОСОБА_5 за договорами позики, використані та витрачені в інтересах сім'ї, не надано. Так, судом встановлено, що під час укладення договорів позики, оформлених розписками не було отримано згоди ОСОБА_6 на їх укладення, а правочин виходить за межі дрібно-побутового, використання коштів в інтересах сім'ї та цільового використання коштів ОСОБА_5 та ОСОБА_4 не доведено, матеріали справи не містять належних і допустимих доказів про укладення ОСОБА_5 договорів позики в інтересах сім'ї та використання отриманих у борг грошових коштів за цим договорами для задоволення потреб сім'ї, а тому відсутні підстави для солідарного стягнення з чоловіка боргу за договором позики. Отримавши в позику грошові кошти без згоди другого з подружжя, що не підтверджено згодою ОСОБА_6 , відповідачка ОСОБА_5 стала учасником зобов'язальних правовідносин, особисто відповідає за повернення грошових коштів реально чи особистим майном.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову.
У порядку статті 141 ЦПК України, із відповідача ОСОБА_5 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 12 405 грн.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Керуючись ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, -
Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про стягнення заборгованості задоволити частково.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 заборгованість в розмірі 1 883 240 грн. (один мільйон вісімсот вісімдесят три тисячі двісті сорок грн.) та судовий збір в розмірі 12405 грн. (дванадцять тисяч чотириста п'ять грн.).
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Інформація про позивача: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Інформація про відповідача: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Інформація про позивача: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_4 .
Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текс рішення виготовлено 24 грудня 2024 року.
Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ