Справа № 202/17196/23
Провадження № 1-кп/202/337/2024
24 грудня 2024 року м. Дніпро
Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська у складі:
головуючого судді: ОСОБА_1 ,
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
розглянувши у закритому судовому засіданні в приміщенні Індустріального районного суду міста Дніпропетровська кримінальне провадження, відомості про яке внесені 25 липня 2023 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62023050010002344, у відношенні:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Городниця Новоград-Волинського району Житомирської області, громадянина України, українця, з середньою освітою, який не одружений, раніше не судимий, військовослужбовець військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, стрілець-снайпер 2 механізованого відділення 1 механізованого взводу 1 механізованої роти 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , солдат, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 404 КК України, -
Згідно ст. 1 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
24 лютого 2022 року військовослужбовці Збройних Сил Російської Федерації, шляхом збройної агресії, з погрозою застосування зброї та її фактичним застосуванням, незаконно вторглись на територію Україну через державні кордони України в Автономній республіці Крим, Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, інших областях та здійснили збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об'єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, та здійснили окупацію частин вказаної території, чим вчинили дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що продовжується по теперішній час та призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків.
На підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в України» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб введено воєнний стан, який надалі неодноразово продовжувався та діяв на час вчинення вищезазначеного кримінального правопорушення.
Відповідно до наказу т.в.о. командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 06.03.2023 № 44 солдата ОСОБА_5 призначено на посаду стрільця-снайпера 2 механізованого відділення 1 механізованого взводу 1 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу т.в.о. командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 08.04.2023 № 102 молодшого лейтенанта ОСОБА_6 в зв'язку із призначенням на невакантну посаду допущено до тимчасового виконання обов'язків за посадою заступника командира 1 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 .
Згідно з положеннями ст. ст. 3, 28, 29, 68 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Кожен має право на повагу до його гідності, ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню. Кожна людина має право на особисту недоторканість та кожен зобов'язаний неухильно додержуватись Конституції та Законів України, не посягати на права та свободи, честь і гідність інших людей.
Будучи військовослужбовцем Збройних Сил України, солдат ОСОБА_5 , відповідно до вимог ст.ст. 9, 11, 13, 14, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний, серед іншого, свято і непорушно додержуватися Конституції та законів України, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, дорожити честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України, бути дисциплінованим, зразком високої культури, скромності й витримки, не допускати негідних вчинків самому та стримувати від них інших військовослужбовців.
Відповідно до ст. 17, 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Вимоги ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовій обов'язок і військову службу» зобов'язують кожного захищати Вітчизну, суверенітет і територіальну цілісність України.
Відповідно до вимог ст.ст. 20, 21, 22, 22-1 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів та зброї допускається, якщо інші заходи виявилися неефективними або якщо через обставини застосування інших заходів є неможливим.
Військовослужбовці мають право застосовувати спеціальні засоби, засоби фізичного впливу та зброю особисто або у складі підрозділу: для захисту свого здоров'я і життя, а також здоров'я і життя інших військовослужбовців і цивільних осіб від нападу, якщо іншими способами й засобами захистити їх у даній ситуації неможливо; для затримання особи, яку застали при вчиненні тяжкого злочину та яка намагається втекти або яка чинить збройний опір, намагається втекти з-під варти, а також для затримання озброєної особи, яка загрожує застосуванням зброї та інших засобів, що становить загрозу для життя і здоров'я військовослужбовця чи інших осіб; для відбиття нападу на об'єкти, що охороняються військовослужбовцями, а також для звільнення цих об'єктів у разі захоплення; у разі спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою, якщо іншими способами і засобами неможливо припинити цю спробу.
Опір - це дії винної особи, пов'язані з перешкодою начальникові або іншій особі виконувати обов'язки військової служби, покладені на неї, і спрямовані на те, щоб не дати цим особам можливості діяти у певній ситуації згідно із законом.
Опір начальникові або примушування його до порушення службових обов'язків є найбільш небезпечними злочинами у Збройних Силах України та інших військах. Підвищена суспільна небезпечність цих злочинів полягає в тому, що винний відкрито і зухвало втручається в службову діяльність начальника чи іншого військовослужбовця, яка здійснюється в інтересах військового порядку, з метою припинити або змінити її законний характер.
Начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов'язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов'язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою. Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником. За своїм військовим званням молодші офіцери є начальниками для сержантів, прапорщиків і мічманів однієї із ними військової частини і старшин, солдатів і матросів.
Згідно зі ст.ст.1, 4-6, 45 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України.
Військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
За стан дисципліни у військовому з'єднанні, частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов'язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення.
Кожний військовослужбовець зобов'язаний сприяти командирові у відновленні та постійному підтриманні порядку й дисципліни. Командир, який не забезпечив додержання військової дисципліни та не вжив заходів для її відновлення, несе встановлену законом відповідальність. У разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
Відповідно до ст. 28 Статуту єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця, наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази, а також в забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.
Статтями 29, 31 Статуту також передбачено, що за своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців. Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Статтею 32 Статуту також передбачено, що за своїми військовими званнями начальниками є військовослужбовці молодшого офіцерського складу - для військовослужбовців молодшого сержантського і старшинського складу однієї з ними військової частини та військовослужбовців рядового складу.
Відповідно до ст. 113 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України заступник командира роти в мирний і воєнний час відповідає за бойову й мобілізаційну готовність та успішне виконання ротою бойових завдань, за бойову підготовку роти, за утримання в належному стані об'єктів навчальної матеріально-технічної бази, навчальних приладів та обладнання, за спортивно-масову роботу, за підтримання внутрішнього порядку і військової дисципліни в роті, за підготовку кваліфікованих спеціалістів роти. Заступник командира роти підпорядковується командирові роти і є прямим начальником усього особового складу роти; за відсутності командира роти виконує його обов'язки.
Таким чином, т.в.о. командира 1 механізованої роти 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 молодший лейтенант ОСОБА_6 по відношенню до стрільця-снайпера 2 механізованого відділення 1 механізованого взводу 1 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_5 є прямим начальником за своїм службовим становищем та начальником за військовим званням, а останній - підлеглим молодшого лейтенанта ОСОБА_6 .
Проте, солдат ОСОБА_5 , достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеним вище законодавством та маючи можливість належно їх виконувати, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, тобто діючи з прямим умислом, свідомо допустив їх порушення та вчинив злочин проти встановленого порядку несення військової служби за наступних обставин.
У невстановлений під час досудового розслідування час, але не пізніше 17 год. 00 хв. 24 липня 2023 року солдат ОСОБА_5 перебуваючи у місті тимчасової дислокації підрозділу 1 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_2 , грубо порушуючи військову дисципліну вживав алкогольні напої.
В подальшому, близько 17 год. 00 хв. 24 липня 2022 року, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, на ділянці місцевості у місті тимчасової дислокації підрозділу 1 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_2 , діючи з прямим умислом, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, одержавши усний наказ т.в.о. заступника командира 1 механізованої роти 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 молодшого лейтенанта ОСОБА_6 , який є його прямим начальником за посадою та військовим званням, щодо вибуття до ІНФОРМАЦІЯ_2 , з метою освідування ОСОБА_5 на стан алкогольного сп'яніння, останній застосував опір по відношенню до т.в.о. заступника командира 1 механізованої роти 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 молодшого лейтенанта ОСОБА_6 , що виразилось у тому, що ОСОБА_5 почав погрожувати гранатою РГН, шляхом її демонстрації та утриманням її корпусу у правій руці, з фіксацією кільця запобіжної чеки - у лівій руці, т.в.о. заступнику командира 1 механізованої роти 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 молодшому лейтенанту ОСОБА_6 та іншим військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 , тим самим відкрито та зухвало втрутившись у службову діяльність т.в.о. заступника командира 1 механізованої роти 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 молодшого лейтенанта ОСОБА_6 з підтримання військового порядку у ввіреному йому підрозділі - 1 механізованої роти 3 механізованого батальйону вказаної військової частини та намагаючись протиправно припинити її, доки його дії не було припинено.
Вказаними діями ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 404 - опір начальникові, вчинений в умовах воєнного стану.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 404 КК України, визнав повністю, у вчиненому щиро покаявся, підтвердивши обставини, а саме: час, місце та спосіб вчинення ним інкримінованого йому органом досудового розслідування кримінального правопорушення, викладені в обвинувальному акті, які відповідають дійсності, і він їх у повному обсязі підтверджує та пояснив, що у вчиненому щиро кається, засуджує свою поведінку.
Потерпілий ОСОБА_6 в судове засідання не з'явився, до суду надав заяву про розгляд кримінального провадження за його відсутності.
Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_5 в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому органом досудового слідства кримінальному правопорушенні при обставинах, викладених у обвинувальному акті, та беручи до уваги, що прокурор також не оспорював фактичні обставини провадження, і судом встановлено, що учасники судового провадження, в тому числі обвинувачений ОСОБА_5 правильно розуміє зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності його позиції, роз'яснивши йому положення ч. 3 ст. 349 КПК України про те, що у такому випадку він буде позбавлений права оспорювати фактичні обставини провадження у апеляційному порядку, вислухавши думку учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, суд визнає недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким не оспорюються.
Це узгоджується з вимогами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ рекомендації №6 R (87) 18 Комітету Міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яким суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.
Суд, допитавши обвинуваченого ОСОБА_5 та дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого, прийшов до висновку, що винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому кримінальному правопорушенні при обставинах, викладених в обвинувальному акті, доведена повністю.
Дії ОСОБА_5 суд кваліфікує за ч. 4 ст. 404 КК України, опір начальникові, вчинений в умовах воєнного стану.
В якості обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченого, згідно ст. 66 КК України, суд визнає його щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких інших обставин.
Обставин, що обтяжують покарання, згідно ст. 67 КК України, судом не встановлено.
При призначенні обвинуваченому ОСОБА_5 покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчинених кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких кримінальних правопорушень, особу обвинуваченого, який є військовослужбовцем, не одружений, на утриманні неповнолітніх дітей не має, раніше не судимий, на обліку у лікаря- психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, позитивно характеризується за місцем проходження військової служби, приймав активну участь у бойових діях під час російської військової агресії, вину визнав, щиро розкаявся.
З урахуванням наведеного, враховуючи дані про особу винного, обставини, що пом'якшують його покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення - щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких інших обставин, а також приймаючи до уваги те, що покарання є формою реалізації кримінальної відповідальності, а також другорядну роль кари як мети покарання, поведінку обвинуваченого, як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду даного кримінального провадження, визнав вину у вчиненому ним кримінальному правопорушенні, дав критичну оцінку своїм злочинним діям, виказав готовність нести кримінальну відповідальність, усвідомлюючи свою вину, зробивши належні висновки, що свідчить про його щире каяття, суд приходить до висновку, що конкретні обставини кримінального провадження та наведені вище дані про особу обвинуваченого дають підстави вважати, що передбачена ч. 4 ст. 404 КК України навіть найнижча межа покарання у вигляді 3 років позбавлення волі за конкретних, вказаних вище обставин, буде надмірною та такою, що не відповідатиме меті кримінального покарання, передбаченого ч. 2 ст. 50 КК України та не сприятиме виправленню обвинуваченого ОСОБА_5 та запобіганню вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.
З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до обґрунтованого висновку, що достатнім та справедливим покаранням обвинуваченому ОСОБА_5 , що забезпечить його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, буде покарання за ч. 4 ст. 404 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України до основного покарання, а саме нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 4 ст. 404 КК України, у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік 6 (шість) місяців.
Разом з тим, враховуючи обставини справи та особу обвинуваченого, який продовжує військову службу, суд вважає за можливе, керуючись ст. 62 КК України, замінити основне покарання ОСОБА_5 у виді позбавлення волі строком 1 (один) рік 6 (шість) місяців на покарання у виді тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців строком на 1 (один) рік 6 (шість) місяців.
Саме таке покарання, на переконання суду, буде необхідним для виправлення обвинуваченого, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, відповідатиме особі обвинуваченого та є достатнім, для досягнення, відповідно до ст. 50 КК України, мети покарання.
До обвинуваченого застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Підстав для зміни або скасування застосованого запобіжного заходу до набрання вироком законної сили - суд не вбачає, з метою уникнення ризиків щодо ухилення ОСОБА_5 від виконання вироку суду.
Початок строку відбування покарання обвинуваченому слід обчислювати з дня набуття вироком законної сили, оскільки згідно з ч. 1 ст. 17 КПК України, особа не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде встановлено обвинувальним вироком, тобто покарання може бути призначене лише з моменту ухвалення судом обвинувального вироку та набрання ним законної сили.
Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України суд вважає за необхідне зарахувати в строк призначеного обвинуваченому ОСОБА_5 за даним вироком покарання строк попереднього ув'язнення обвинуваченого у межах даного кримінального провадження, із розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців за період тримання під вартою з 25.07.2023 року по день набрання вироком законної сили.
Цивільний позов не заявлено. Процесуальні витрати та речові докази відсутні.
Керуючись ст. 368-370, ст. 373, ст. 374, 615 КПК України, суд, -
ОСОБА_5 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення-злочину, передбаченого ч. 4 ст. 404 КК України та призначити йому покарання, із застосуванням ст. 69 КК України до основного покарання, у виді позбавлення волі строком на 1 (один) рік 6 (шість) місяців.
На підставі ст. 62 КК України замінити ОСОБА_5 основне покарання за вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 404 КК України у виді 1 (одного) року 6 (шість) місяців позбавлення волі на 1 (один) рік 6 (шість) місяців тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців.
Початок строку відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_5 слід обчислювати з моменту набрання вироком законної сили.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати в строк відбуття покарання строк попереднього ув'язнення ОСОБА_5 з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців з 25.07.2023 по день набрання вироком законної сили.
Запобіжний захід обраний у відношенні ОСОБА_5 до набрання вироком законної сили залишити - тримання під вартою, з утриманням в умовах гауптвахти військової служби правопорядку.
На вирок суду протягом 30 днів з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду через Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська.
Відповідно до ч. 2 ст. 394 КПК України цей вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.
Вирок набирає законної сили після спливу закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ч. 2 ст.395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Головуючий суддя ОСОБА_1