Єдиний унікальний №317/4886/24 Головуючий в 1 інст. Сакоян Д.І.
Провадження №33/807/886/24 Доповідач в 2 інст. Рассуждай В.Я.
13 листопада 2024 року місто Запоріжжя
Суддя Запорізького апеляційного суду Рассуждай В.Я., розглянувши в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову судді Запорізького районного суду Запорізької області від 30 вересня 2024 року, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, РНОКПП НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000 гривень з позбавлення права керування транспортними засобами строком на 1 рік стягнуто судовий збір,-
Відповідно до оскаржуваної постанови суддя суду першої інстанції встановив, що 1 вересня 2024 року о 10 год. 15 хв. на вул. Центральній, буд. 131 в с-щі Кушугум Запорізького району Запорізької області ОСОБА_1 керував автомобілем MERSEDES VITO 111 CDI н.з. НОМЕР_2 з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, тремтіння пальців рук, почервоніння шкіри обличчя. Від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку відмовився під відеозапис.
Даними діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Обставини правопорушення викладені у протоколі про адміністративне правопорушення серії ААД № 594326, складеному 01.09.2024 року.
Не погоджуючись з вказаною постановою суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій зазначив, що оскаржувана постанова є незаконною, необґрунтованою, постановленою з порушенням норм матеріального та процесуального права, без всебічного дослідження всіх доказів, без надання їм належної оцінки, а отже підлягає скасуванню.
Вважає помилковими висновки суду про те, що відеозаписом події підтверджується його винуватість у вчиненні інкримінованого йому правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки судом в судовому засіданні не оглядався наявний в справі відеозапис. Отже, розгляд справи судом є необ'єктивним.
Звертає увагу, що суд першої інстанції не надав оцінку тій обставині, що він не є суб'єктом правопорушення - особою, яка керувала транспортним засобом в стані сп'яніння. Отже вважає, що протокол, з урахуванням всіх вищенаведених обставин викликає обґрунтовані сумніви, які виключають можливість визнання цього протоколу як допустимого та достовірного доказу.
Переконаний, що з метою об'єктивного з'ясування обставин справи необхідно дослідити наявні в справі відеозаписи, зафіксовані нагрудними камерами співробітників УПП.
Щодо визнання своєї вини у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП зазначає, що незважаючи на те, чи визнає особа, яка притягається до адміністративної відповідальності свою провину в інкримінованому правопорушення, чи не визнає, у суду є обов'язок у здійсненні основних засад у справах про адміністративні правопорушення відповідно до ст. 245 КУпАП, а саме - здійснення своєчасного, всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.
Враховуючи викладене, апелянт просить постанову судді Запорізького районного суду Запорізької області від 30 вересня 2024 року скасувати, провадження в справі закрити на підставі п. 1, ч. 1 ст. 247 КУпАП.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суддя апеляційного суду приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до положень ст. 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно зі ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Слід також звернути увагу, що відповідно до ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України»,ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод(далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.
Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам судочинства, а саме: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, повазі до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведеності перед судом їх переконливості.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ст. 245, 280 КУпАП, одним із завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до вимог ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото-, кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
За змістом ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність
Склад адміністративного правопорушення - це встановлена адміністративним законодавством сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням. Цими ознаками є об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт та суб'єктивна сторона і відсутність хоча б однієї з цих ознак означає відсутність складу адміністративного правопорушення в цілому.
Так, п. 2.5 ПДР України зобов'язує водія на вимогу поліцейського пройти у встановленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
За невиконання вимог пункту 2.5 ПДР України, передбачена відповідальність за ст. 130 КУпАП.
Диспозиція ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Складом правопорушення є наявність об'єктивних та суб'єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням.
При цьому, суд повинен обґрунтовувати свої висновки про винуватість лише доказами, що випливають із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих не спростованих презумпцій факту (рішення ЄСПЛ "Коробов проти України" №39598/0з від 21.07.2011 року), тобто таких, що не залишають місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування.
У рішенні у справі «Олег Колесник проти України» ЄСПЛ вказав, що вимоги пункту 3 статті 6 Конвенції слід розглядати як конкретні аспекти права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції, і завдання суду полягає у тому, щоб з'ясувати, чи був увесь зазначений процес, включно зі способом, у який здійснювався збір доказів, «справедливим» у значенні пункту 1 статті 6 Конвенції.
Однією з головних умов огляду водія транспортного засобу на стан сп'яніння є не лише наявність достатності підстав вважати, що особа перебуває у стані сп'яніння чи в неї маються ознаки такого стану, а й та обставина, що саме він у такому стані керував транспортним засобом, тобто перебував у статусі водія.
Отже, для притягнення особи до адміністративної відповідальності за порушення вимог п. 2.5 ПДР України, передбаченої ч. 1 ст. 130 КУпАП України, матеріали справи мають містити належні та допустимі докази сукупності обставин: керування особою транспортним засобом у конкретний час і місці; вимоги поліцейського до такої особи пройти відповідно до встановленого порядку огляд на стан наявності чи відсутності стану алкогольного сп'яніння; наявність категоричної відмови особи пройти відповідно до встановленого порядку огляд на стан алкогольного сп'яніння.
Відповідно до протоколу ААД №594326 від 1 вересня 2024 року, 01 вересня 2024 року о 10 год. 15 хв. на вул. Центральній, буд. 131 в с-щі Кушугум Запорізького району Запорізької області ОСОБА_1 керував автомобілем MERSEDES VITO 111 CDI н.з. НОМЕР_2 з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, тремтіння пальців рук, почервоніння шкіри обличчя. Від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку відмовився під відеозапис.
Так, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на противагу складеному протоколу працівниками поліції зазначив, що суд першої інстанції, через не дослідження відеозапису події, не надав оцінку тій обставині, що він не є суб'єктом правопорушення - особою, яка керувала транспортним засобом в стані сп'яніння.
Вказані доводи апелянта знайшли своє підтвердження дослідженим відеозаписом зазначених подій, з якого можна зробити єдиний та однозначний висновок, що водій ОСОБА_1 не був зупинений працівниками поліції в часі, вказаному в протоколі. Крім того з відеозапису взагалі не вбачається перебування ОСОБА_1 в салоні автомобіля або хоча б поряд з місцем водія.
Так, відповідно до правил, визначених п. 5 Інструкції про застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, затвердженої Наказом МВС України 18.12.2018 року №1026, включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов'язків або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов'язаних із виникненням у поліцейського особистого приватного становища. У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати і часу.
Відповідно до ст. 266 КУпАП огляд водія на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
Згідно з п.2 розділу І Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом МВС України від 18.12.2018 року №1026 (далі - Інструкція), застосування працівниками поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, здійснюється з метою: 1)попередження, виявлення або фіксування правопорушення; 2) охорони громадської безпеки та власності; 3) забезпечення безпеки осіб; 4) забезпечення публічної безпеки і порядку.
За визначеннями п. 3 розділу І Інструкції, відеореєстратор - це пристрій, призначений для запису, зберігання та відтворення відеоінформації; п.1 розділу III вказує, що відеореєстратор може бути встановлений усередині салону службового транспортного засобу та/або зовні для максимальної фіксації навколишньої обстановки та/або внутрішньої частини салону в спосіб, що не заважає огляду водія; портативний відеореєстратор - пристрій, призначений для запису, зберігання та відтворення відеоінформації, технічні характеристики та особливості конструкції якого дають змогу закріпити його на форменому одязі поліцейського.
Згідно із п. 4 розділу 2 Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом МВС України від 18.12.2018 року №1026, під час здійснення повноважень поліцейськими портативний відеореєстратор закріплюється на його форменому одязі на грудях (ближче до плечового суглоба) так, щоб не створювати перешкод діям поліцейського.
Згідно п. 3 розділу 2 Інструкції Портативні відеореєстратори та карти пам'яті зберігаються в приміщеннях органів, підрозділів поліції та видаються поліцейському під підпис у журналі обліку видачі, повернення портативного відеореєстратора та карт пам'яті, копіювання цифрової інформації (далі - Журнал обліку), який зберігається в органі, підрозділі поліції.
Отже, як убачається із вище наведених положень чинного законодавства та відомчих нормативно-правових актів, під час здійснення своїх повноважень поліцейськими повинен використовуватися портативний відеореєстратор, отриманий за підписом у відповідному підрозділі поліції, та закріплений на форменому одязі працівника поліції, та відеозапис саме з такого реєстратору є допустимим доказом наявності тих чи інших подій зафіксованих на ньому, оскільки саме з відеозапису, здійсненого на відеореєстраторі вбачається час, дата та фіксація всіх обставин події.
Однак, співробітниками поліції відеозапис під час зупинку не вівся з дотриманням зазначених вимог закону.
Як об'єктивно вбачається із долученого до матеріалів справи відеозапису, зафіксованого співробітниками поліції, відеозйомка обстановки та обставин подій даного правопорушення поліцейським велася не з моменту початку виконання ними службових обов'язків на момент зупинки транспортного засобу, а велась вже коли поліцейський оголосив особі ознаки сп'яніння та запропонував пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння. При цьому, з даної відео фіксації не можливо ідентифікувати особу, оскільки відеозаписом зафіксовано тільки її нижню частину тіла.
Отже, відеофіксація здійснена епізодично, та сам факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом не зафіксовано, відеозапис не відтворює подій перед зупинкою автомобіля та саму зупинку.
Визначення терміну «керування транспортним засобом» наведене в п. 27 Постанові Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також адміністративні правопорушення на транспорті», за яким керування транспортним засобом виконання функції водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.
Крім того, в п. 38 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року (справа № 404/4467/16-а (2-іс/811/3/17) зазначено, що «само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування».
Таким чином, керування транспортним засобом це умисне виконання особою функцій водія шляхом вчинення технічних дій для приведення транспортного засобу в рух та зворушення з місця, а під час руху для зміни напрямку руху та/чи швидкості транспортного засобу.
За вказаних обставин, матеріали провадження не містять достовірних відомостей, з яких можна було б беззаперечно, за принципом «поза розумним сумнівом» встановити факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом, в змісті визначення цього терміну, а тому зазначене в принципі не породжувало обов'язку проходити огляд для визначення стану алкогольного сп'яніння.
Таким чином, має місце недотримання поліцейським Інструкції №1026 щодо порядку роботи та застосування поліцейськими технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки відеозапису та Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
За таких обставин, протокол про адміністративне правопорушення складено поліцейським з порушенням норм чинного законодавства, оскільки працівниками поліції не здійснювалася відеофіксація у встановленому законом порядку з використанням портативних відео реєстраторів, а приєднаний до матеріалів справи відеозапис не містить фіксації обставин, яки б підтверджувала весь хід такої події під час зупинки транспортного засобу.
Таким чином версія апелянта про те, що він не є суб'єктом правопорушення - особою, яка керувала транспортним засобом в стані сп'яніння не спростовується матеріалами справи.
Вищенаведеним обставинам суд першої інстанції належної оцінки не надав та дійшов необґрунтованого та передчасного висновку про доведеність вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Так, стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Наявність обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.
Суд вправі обґрунтовувати свої висновки про винуватість лише доказами, що випливають із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення ЄСПЛ, справа "Коробов проти України" № 39598/03 від 21.07.2011), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом" (рішення від 18 січня 1978 року у справі "Ірландія проти Сполученого Королівства" (Ireland v. theUnitedKingdom), п. 161, Series А заява № 25).
Отже, наведені вище факти у відповідності до ст. 62 Конституції України повинні тлумачитись судом на користь ОСОБА_1 і вони не дають змоги суду однозначно оцінити дії останнього, як такі, що містять склад адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Відповідно до положень ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням не інакше як на підставах та у порядку, встановлених законом.
Таким чином, з протоколу про адміністративне правопорушення та наданих доказів в підтвердження вини, особи, яка притягається до адміністративної відповідальності не слідує, що в діях ОСОБА_1 наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, у зв'язку з чим є підстави для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 і скасування постанови суду першої інстанції із закриттям провадження у справі на підставі ч. 1 ст. 247 КУпАП, за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
На підставі зазначеного, керуючись ст. 294 КУпАП, суддя апеляційного суду,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , задовольнити.
Постанову судді Запорізького районного суду Запорізької області від 30 вересня 2024 року, якою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, скасувати.
Постановити нову постанову апеляційного суду, якою закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП за відсутності складу адміністративного правопорушення.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Запорізького
апеляційного суду В.Я. Рассуждай
Дата документу Справа № 317/4886/24