Дата документу 24.12.2024 Справа № 332/1648/24
Єдиний унікальний №332/1648/24 Головуючий у 1 інстанції Марченко Н.В.
Провадження № 22-ц/807/2039/24 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.
24 грудня 2024 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Онищенка Е.А.
суддів: Кухаря С.В.,
Трофимової Д.А.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 22 серпня 2024 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У березні 2024 року АТ «ПУМБ» в особі представника за довіреністю Киричук Г.М. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 .
В обґрунтування позову зазначено про те, що між АТ «ПУМБ» та відповідачем було укладено кредитний договір №2001299007101 від 25.04.2019 року, за умовами якого відповідачу видано кредитну карту з кредитним лімітом у сумі 8800,00 грн., що у подальшому було збільшено до 49000,00 грн. Відповідач взяті на себе зобов'язання виконувала неналежним чином, внаслідок чого станом на 01.02.2024 у неї виникла заборгованість за договором в сумі 83165,95 грн., що складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 47216,82 грн. та заборгованості за відсотками у сумі 35949,13 грн.
Посили стягнути заборгованість у сумі 83165,95 грн., а також витрати зі сплати судового збору у сумі 2422,40 грн.
Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 22 серпня 2024 року позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший Українській Міжнародний Банк» заборгованість за кредитним договором №2001299007101 від 25.04.2019 року у розмірі 83165 гривень 95 копійок, з яких: 47216 гривень 82 копійки - заборгованість за сумою кредиту та 35949 гривень 13 копійок - заборгованість за відсотками.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший Українській Міжнародний Банк» витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422 гривні 40 копійок.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду в частині стягнення відсотків скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог щодо стягнення відсотків за користування кредитом.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не враховано відсутність підтвердження, що процентна ставка за користування кредитними коштами погоджена з відповідачкою.
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив, що згідно з частиною 3 статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, між АТ «ПУМБ» та відповідачем була підписана заява №2001299007101 від 25.04.2019 року про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб ( а.с. 21).
Заява відповідача про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, публічна пропозиція АТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, становлять укладений сторонами договір, який є договором приєднання в силу ст. 634 ЦК України, що підтверджується їхніми підписами в заяві.
Згідно довідки про збільшення кредитного ліміту по договору №2001299007101 від 25.04.2019 року видано кредитну картку з кредитним лімітом в сумі 8800,00 грн., який 03.03.2022 було збільшено до 49000,00 грн.( а.с. 55).
Факт отримання та користування кредитними коштами підтверджується виписками по особовому рахунку за період з 25.04.2019 по 01.02.2024, де вбачається рух коштів по рахунку відповідача ( а.с. 62-81).
Позивачем надано розрахунок заборгованості за договором №2001299007101 від 25.04.2019 року, згідно з яким станом на 01.02.2024 загальна сума заборгованості становить 83165,95 грн., з яких: заборгованість за сумою кредиту становить 47216,82 грн., заборгованість за відсотками - 35949,13 грн., заборгованість за комісією - 0,00 грн.( а.с. 56-61).
01.02.2024 АТ «ПУМБ» направило ОСОБА_1 письмову вимогу (повідомлення) про необхідність виконати зобов'язання щодо погашення заборгованості на загальну суму 83165,95 грн., проте відповідач залишив зазначене повідомлення банку без відповіді та задоволення ( а.с. 50-54).
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок неналежного виконання зобов'язань за кредитним договором №2001299007101 від 25.04.2019 року позичальник ОСОБА_1 порушила обумовлені договором строк і порядок повернення кредитних коштів, а також визначені діючим цивільним законодавством України вимоги до виконання зобов'язань.
Колегія суддів погоджується з таким рішенням суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно з пунктом 6 статті 3 ЦК України справедливість, добросовісність та розумність належать до загальних засад цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
За змістом частини 1, 2 статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).
Отже, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 623 ЦК України, боржник, що порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Матеріали справи містять підписану відповідачем заяву про приєднання, яка недійсною не визнавалась, відповідачем (боржником) з підстав безгрошовості у порядку ст. 1051 ЦК України не оскаржувалась.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
Таким чином, підписавши заяву відповідач підтвердив, що він в повній мірі ознайомився з умовами отримання кредиту, розміром процентів за користування кредитними коштами.
Наданий банком розрахунок відповідачем в частині стягнення процентів належними і допустимими доказами не спростований.
Отже, колегія суддів вважає встановленим існування між сторонами кредитних правовідносин, узгодженість процентної ставки.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку АТ «ПУМБ»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Як вбачається з заяви на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб від 25.04.2019 року, яка підписана ОСОБА_1 , річна процентна ставка складає 47,88%.
У п. 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, слід зауважити, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
У постанові Верховного Суду по справі справа № 306/486/17 (провадження № 61-34520св18) від 10 жовтня 2019 року Верховний Суд в оцінці поведінки та способу ведення справ позивачем зазначив, що банк є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв'язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання певних правил та процедур, які є традиційними у цій сфері послуг, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ позивачем є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного усі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах.
Разом з тим, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 була ознайомлена з умовами кредитування, в тому числі з встановленою процентною ставкою за користування кредитними коштами.
Зазначене спростовує доводи апеляційної скарги щодо відсутності підтвердження ознайомлення і погодження відповідачки з умовами кредитування та, відповідно, підтверджує наявність правових пістав для стягнення заборгованості за відсотками.
У постанові від 23 січня 2018 року (справа № 755/7704/15-ц, провадження № 61-283 св 18) Верховним Судом зазначено, що належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
Скаржником, в ході розгляду даної справи, як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції, свого розрахунку, у встановленому законом порядку до суду не надано.
Скаржником у справі не спростовано доводів позивача щодо отримання, використання, в тому числі і погашення, кредитних коштів.
Відтак, скаржником не виконано зобов'язань, визначених Договором, порушено умови щодо погашення кредиту та нарахованих відсотків за його користування.
Зважаючи на встановлене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягненя заборгованості за відсотками у сумі 35 949,13 грн є обґрунтованим.
Безпідставними є посилання заявника апеляційної скарги на відповідну судову практику Верховного Суду, оскільки висновки у зазначених справах, і у справі, яка переглядається, як і встановлені фактичні обставини, є різними, у кожній із цих справ суди виходили з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Інші твердження апеляційної скарги зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з рішенням суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції.
Докази та обставини, ні які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.
Порушень норм матеріального або процесуального права, які могли б призвести до скасування рішення суду першої інстанції, судом апеляційної інстанції не встановлено.
Приймаючи рішення колегія суддів враховує усталену практику Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів, де мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29).
Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії»(Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. ст. 279, 368, 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 22 серпня 2024 року у цій справі в оскаржуваній частині залишити без змін.
В іншій частині рішення суду не оскаржувалось та не переглядалось.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає за винятками, передбаченими частиною 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено 24 грудня 2024 року.
Головуючий
Судді: