Справа № 510/2212/24
Провадження № 2/510/1521/24
09.12.24 року Ренійський районний суд Одеської області
у складі: - головуючого судді Дудник В.І.;
-за участю секретаря Лабановой С.І.,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в м. Рені цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності, -
Відповідач позовні вимоги визнав, щодо їх задоволення не заперечував, просив розглянути справу у його відсутності.
Позивач позовні вимоги підтримав, просив про розгляд справи без його участі.
Відповідно до ч. 3 ст. 200 ЦПК за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Виходячи з наведеного, суд вважає, що рішення у справі можливо постановити при проведенні підготовчого судового засідання.
В ході розгляду справи судом були дослідженні наступні докази: копія свідоцтва № НОМЕР_1 про право власності на житло від 10.06.1993р. (2 співвласників); копія свідоцтва про смерть ОСОБА_3 - померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ; копія витягу від 18.01.2022р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (щодо ОСОБА_2 ); копія витягу від 18.01.2022р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (щодо ОСОБА_3 ); копія технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_1 , оформленого на ім'я ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ; копія звіту від 08.10.2024р. про проведення незалежної оцінки вартості нерухомості.
Судом в ході судового розгляду справи встановлено, що на підставі свідоцтва № НОМЕР_1 про право власності на житло від 10.06.1993р. відповідачу на праві спільної сумісної власності із його нині померлою матір'ю - ОСОБА_3 належала квартира АДРЕСА_2 . У 2013 р. між позивачем та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 (вже нині померлою) була досягнута домовленість про купівлю-продаж належної йому та матері квартири АДРЕСА_2 , сторони досягли усної домовленості щодо купівлі-продажу нерухомості, письмово вони цей договір не оформлювали. Тоді ж позивач оплатив вартість придбаної квартири, а відповідач та ОСОБА_3 передали нерухомість, ключі, документи на квартиру (які були в них в наявності). У майбутньому відповідач та ОСОБА_3 пообіцяли позивачу засвідчити договір купівлі-продажу нерухомості в нотаріальному порядку. Після вчинення правочину позивач розпорядився щодо догляду за придбаною квартирою, зробив там ремонт, сплачує всі необхідні комунальні платежі. З метою нотаріального засвідчення правочину позивач неодноразово звертався до відповідача та ОСОБА_3 , однак вони від посвідчення договору ухилялись, на прохання позивача про зустріч не реагували, мотивуючи нестачею вільного часу, матеріальними труднощами та ін., а потім це стало взагалі неможливо у зв'язку із смертю ОСОБА_3 . Незважаючи на це, з 2013р. відповідач, його матір (за життя) у спірній квартирі не з'являлись, їхніх речей там немає, будь-яких вимог або претензій до позивача вони не пред'являли. В даний час позивачу невідомо, де зареєстрований за місцем мешкання відповідач, будь-яка інформація про нього відсутня.
Отже, з 2013р. квартира цілком перейшла у володіння та розпорядження позивача, він утримує її, розпоряджається доглядом за нею, зв'язатися із відповідачем будь-яким чином в даний час неможливо.
Незважаючи на це, позивач фактично, відкрито володіє нерухомістю в цілому, стежить за її технічним станом, сплачує за утримання комунальні послуги - з 2013р. і до теперішнього часу, він користується вищевказаною нерухомістю, яка весь цей час не витребувалася із володіння позивача відповідачем. Таким чином, ОСОБА_1 вважає, що має право на вищевказану квартиру з підстав ст. 344 ЦК України, а саме за набувальною давністю.
Вивчивши матеріали справи та надані документи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача обґрунтовані і підлягають задоволенню, оскільки його доводи знайшли своє належне підтвердження в судовому засіданні.
Оскільки щодо позовних вимог, обставин справи сторони не заперечують, визнають їх, суд вважає, що факти, які обґрунтовують заявлені вимоги і мають значення для справи встановлені, у зв'язку із чим немає необхідності у підтвердженні їх доказами засобом дослідження показань свідків.
Як було встановлено судом, позивач у справі у 2013р. досягнув домовленості із відповідачем та ОСОБА_3 щодо купівлі-продажу квартири. Договір купівлі-продажу у письмовому порядку він із відповідачем та ОСОБА_3 не укладав, однак всі документи на квартиру останні йому передали, саму нерухомість також.
У 2013р. відповідач разом із ОСОБА_3 виїхали зі спірної житлоплощі, питання про утримання відповідної нерухомості перейшло до позивача, участі у сплаті комунальних послуг та квартплати відповідач та ОСОБА_3 не приймали. Вже більше 11 років позивач утримує квартиру, доглядає за її технічним станом та сплачує всі належні платежі. Будь-яких домовленостей із відповідачем щодо розподілу витрат, пов'язаних із утриманням квартири, немає.
Виходячи із ситуації, що склалася в даній справі, вбачаються підстави для визнання за позивачем права власності на квартиру в порядку набувальної давності.
Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Згідно із ч. 4 ст. 344 ЦК України право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
За ч. 1, 3 ст. 397 ЦК України володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо
інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.
Як виходить з доводів позивача, з 2013р. по теперішній час він безперервно, відкрито володіє квартирою, сплачує всі належні платежі, як власник нерухомості, розпоряджається нею, проводить ремонти, використовує її за цільовим призначенням та ін. За весь час володіння позивачем квартирою відповідач не пред'являв до нього жодних вимог про витребування нерухомості (грошової компенсації), документів на неї, не брав участі в утриманні квартири та не ніс витрат по сплаті належних платежів. На момент розгляду справи в суді відповідач до судового засідання не явився, відзиву на позов не надав.
Таким чином, суд встановив, що володіння позивачем квартирою (що належить відповідачу та право до якого в порядку спадкування могло перейти після смерті ОСОБА_3 , як до спадкоємця за законом першої черги) є добросовісним, правомірним, відкритим (позивач, вважаючи себе власником квартири, сплачував комунальні платежі за її утримання, розпоряджається житлом та ін.) та безперервним. Таким чином, суд вважає, що квартира цілком з законних підстав перейшла у володіння та користування ОСОБА_1 , внаслідок чого останній набув право власності на неї за набувальною давністю.
Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
З урахуванням викладених позивачем та досліджених у судовому засіданні обставин, суд вважає можливим задовольнити його вимоги щодо визнання за ним права власності на майно за набувальною давністю.
Керуючись ст.ст. 12, 76 - 81, 128, 200, 258, 259, 264 - 265, 268, 354, 355 ЦПК України, ст. ст. 15, 328, 344, 397 ЦК України, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 ) за набувальною давністю право власності на:
квартиру АДРЕСА_2 , що належала ОСОБА_2 та рахується у тому числі зареєстрованою за ОСОБА_3 , померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Суддя Вячеслав ДУДНИК