Дата документу 19.12.2024
Справа № 334/3169/22
Провадження № 1-кп/334/738/24
про зміну запобіжного заходу
19 грудня 2024 року Ленінський районний суд міста Запоріжжя у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Запоріжжі клопотання прокурора ОСОБА_3 про продовження строку тримання під вартою обвинуваченій ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , яка обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 115 КК України,
за участю: прокурора ОСОБА_3 , потерпілого ОСОБА_5 , обвинуваченої ОСОБА_4 та її захисника адвоката ОСОБА_6 ,
встановив:
судом здійснюється судове провадження у кримінальному проваджені № 1-кп/334/738/24 за обвинуваченням ОСОБА_4 за частиною першою статті 115 КК України.
Прокурором заявлене клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченій ОСОБА_4 на 60 діб.
Клопотання обґрунтовує тим, що ризики, передбачені пунктами 1, 3 частини першої статті 177 КПК України, які були встановлені під час досудового розслідування не зменшились, а саме обвинувачена може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадження. Обвинувачена обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до п'ятнадцяти років, не має стійких соціальних зв'язків та офіційного місця роботи, через що може переховуватись від суду. Також вона є дружиною прямого свідка злочину та проживає з ним за однією адресою. Отже вона шляхом фізичного та психологічного впливу може залякувати та погрожувати свідкам з метою зміни їх показань або відмови від дачі показань. Застосування до обвинуваченої більш м'якого запобіжного заходу неможливе.
Потерпілий ОСОБА_5 клопотання прокурора підтримав.
Захисник адвокат ОСОБА_6 проти задоволення клопотання заперечив. Вважає, що обвинувачення є необґрунтованим, що підтверджується ухвалою Запорізького апеляційного суду. Крім цього свідки у даному кримінальному провадженні вже допитувались судом, на досудовому розслідуванні з ними проведені слідчі експерименти, через що у обвинуваченої відсутня необхідність впливати на свідків. Обвинувачена раніше притягувалась до кримінальної відповідальності. Проте вона завжди з'являлась за судовими викликами. Також вона тримається під вартою понад два роки, а отже зазначені прокурором ризики значно зменшились. Її мати не заперечує проти проживання обвинуваченої за її місцем проживання у разі обрання до обвинуваченої домашнього арешту.
Обвинувачена ОСОБА_4 проти клопотання прокурора заперечила, підтримавши думку захисника.
Заслухавши клопотання прокурора, думки інших учасників судового провадження, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до частини першої статті 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Згідно з частиною другою статті 131 КПК України одними із заходів забезпечення кримінального провадження з метою досягнення його дієвості є запобіжні заходи.
Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та сьомою статті 176 цього Кодексу, що передбачено частиною першою статті 183 КПК України.
Положеннями частин третьої та п'ятої статті 199 КПК України визначено, що клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: (1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; (2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. Слідчий суддя зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
Відповідно до положень статті 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобіганням спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити злочину діяльність.
Згідно зі статтею 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, слідчий суддя на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний в сукупності оцінити тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі, дані про особу підозрюваного, розмір майнової шкоди, в заподіянні якого підозрюється особа.
При вирішенні питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неналежної процесуальної поведінки обвинуваченого, суд відмічає, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинитися з високим ступенем ймовірності.
У клопотанні прокурора необхідність продовження обвинуваченій строку тримання під вартою обґрунтовується тим, що не зменшились ризики, передбачені пунктами 1, 3 частини першої статті 177 КПК України, а саме обвинувачена може переховуватися від суду; незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні.
Ухвалою від 13.11.2024 обвинуваченій ОСОБА_4 продовжений строк тримання під вартою на 60 днів - до 11.01.2025 включно.
В контексті практики Європейського суду з прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення у справі «Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення у справі «Бекчиєв проти Молдови»).
Крім цього у рішенні у справі «Ноймайстер проти Австрії» викладена позиція відповідно до якої позбавлення волі особи (тримання під вартою) не повинно перетворюватися на своєрідну прелюдію до завчасного відбування можливого у майбутньому вироку про позбавлення волі.
Таким чином запобіжний захід не може бути виправданий очікуваним покаранням у виді позбавлення волі.
Проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 25.07.2001 Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків повторного вчинення злочинів або переховування від слідства та суду».
Суд встановив, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченому частиною першою статті 115 КК України, який відповідно до статті 12 КК України є особливо тяжким злочином, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до п'ятнадцяти років. Тяжкість ймовірного покарання та суворість можливого вироку значно підвищують ймовірність ризику переховування від суду.
Також суд враховує, що обвинувачена не має місця роботи та дітей.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченої переховуватися від суду, враховуючи тяжкість покарання та відсутність стійких соціальних зв'язків, суд дійшов висновку, що існує певна ймовірність того, що ОСОБА_4 з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину, може вдатися до відповідних дій, що свідчить про те, що ризик, передбачений пунктом 1 частини першої статті 177 КПК України на теперішній час не зменшився.
Ризик, передбачений пунктом 3 частини першої статті 177 КПК України також не зменшився. Судом ще не допитані свідки у кримінальному провадженні. Обвинуваченій відомі місця проживання свідків, які є її чоловіком та сусідкою, а отже вона має можливість незаконно впливати на вказаних осіб з метою спонукання їх до відмови від давання показань.
Відповідно до частини третьої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «c» пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання.
Згідно з рішенням у справі «Ноймайстер проти Австрії» (Neumeister v. Austria) (від 27 червня 1968 року, заява № 1936/63, пункт 4, серія A № 8) розумність часу, який обвинувачений провів під вартою до початку судового розгляду, слід оцінювати у зв'язку з самим фактом його затримання. До винесення обвинувального вироку він повинен вважатися невинним, і мета положення, що розглядається, по суті полягає у тому, щоб вимагати його тимчасового звільнення після того, як його продовження тримання під вартою перестане бути розумним.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обраний обвинуваченій на підставі ухвали слідчого судді від 18.05.2022. Таким чином обвинувачена ОСОБА_4 тримається під вартою два роки та сім місяців.
За цей період кримінальне провадження не вдалось розглянути через скасування попереднього вироку щодо ОСОБА_4 .
За такої обставини суд дійшов висновку, що тримання під вартою обвинуваченої ОСОБА_4 перестало бути розумним.
Враховуючи існування зазначених вище ризиків, оцінюючи сукупність обставин, а саме: вагомість ризиків; тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченій й разі визнання винною у інкримінованому злочині, а також аргументи сторони захисту про можливість застосування до обвинуваченої запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, суд дійшов висновку про зміну обвинуваченій запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.
Оскільки на даний час по справі триває судовий розгляд, який зважаючи на категорію та складність справи, потребує значного проміжку часу для його закінчення, суд вважає за необхідне визначити строк дії запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту ОСОБА_4 в два місяці.
Керуючись статтями 181, 183, 196, 199, 201, 202, 331, 372, 376 КПК України, суд
постановив:
клопотання задовольнити частково.
Змінити обраний ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, заборонивши їй цілодобово залишати житло, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 .
Покласти на ОСОБА_4 наступні обов'язки: прибувати за викликом до суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; утримуватися від спілкування зі свідками ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .
Зобов'язати Запорізький РУП ГУНП в Запорізькій області негайно доставити ОСОБА_4 до місця проживання і звільнити її з-під варти.
Строк дії ухвали становить два місяці та закінчується 19 лютого 2025 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Повна ухвала складена 24 грудня 2024 року.
Суддя ОСОБА_1