Дата документу 17.12.2024
Справа № 334/7824/24
Провадження № 2/334/3040/24
17 грудня 2024 року м. Запоріжжя
Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючої: судді Телегуз С.М., при секретарі Міщенко А.О., розглянувши у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляції та трьох відсотків річних, -
25.09.2024 року до суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про стягнення інфляції та трьох відсотків річних.
В позові посилався на те, що 22.02.2021 року між сторонами був укладений договір позики №б/н, згідно якого він передав відповідачу грошові кошти в сумі 5000 доларів США, що в еквіваленті складає 131450 грн., а відповідач зобов'язався повернути суму боргу через шість місяців, тобто до 22.08.2021 року. 10.05.2021 року ОСОБА_1 передав відповідачу ОСОБА_2 грошові кошті в сумі 1000 доларів США, що в еквіваленті складає 26290 грн. Передача грошових коштів була оформлена розпискою. Згідно з умовами зазначеного договору він передав відповідачу грошові кошти, а відповідач зобов'язався повернути суму боргу через один місяць, тобто до 11.06.2021 року. Всього ним було передано відповідачу в борг 157740 грн.
Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 01.12.2021 року у справі № 334/8254/21 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за Договорами позики від 22.02.2021 та 10.05.2021 у сумі 157740 грн. Рішення суду набуло законної сили і пред'явлено до виконання, однак, до теперішнього часу відповідачем не виконано.
Так, за період з 01.12.2021 року по 23.09.2024 року відповідно ст.625 ЦК України інфляційні втрати склали 63689,62 грн., а проценти за користування грошовими коштами склали 13318,49 грн., а всього в сумі 77008,11 грн.
У зв'язку із тим, що відповідач добровільно не повертає борг тривалий час, він вимушений звернутися до суду з позовом і змушений нести значні матеріальні витрати. Вирішити спір в досудовому порядку і повернути суму боргу відповідач не бажає.
Прохав стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати за період з 01.12.2021 року по 23.09.2024 року в сумі 63689,62 грн., проценти за користування грошовими коштами за період з 01.12.2021 року по 23.09.2024 року в сумі 13318,49 грн., а всього 77008,11 грн.; вирішити питання про розподіл судових витрат.
26.09.2024 року ухвалою судді позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків.
25.10.2024 року до суду звернувся ОСОБА_1 з заявою на усунення недоліків.
28.10.2024 року ухвалою судді відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
17.12.2024 року в судовому засіданні позивач та його представник: адвокат Радостєва М.В. позовні вимоги підтримали та прохали задовольнити.
17.12.2024 року в судовому засіданні відповідач заперечував проти задоволення позову, посилаючись на п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Суд, вислухавши думки учасників справи, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Судом встановлені наступні обставини у справі та відповідні їм правовідносини.
ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Запоріжжя народився позивач - ОСОБА_1 , рнокпп НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 від 26.12.2009 року.
ІНФОРМАЦІЯ_2 народився відповідач - ОСОБА_2 , рнокпп НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується відповіддю №808662 від 26.09.2024 року з Єдиного державного демографічного реєстру.
01.12.2021 року заочним рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя по справі № 334/8254/21 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за Договорами позики від 22.02.2021 та 10.05.2021 у сумі 157740 грн. Рішення набрало законної сили 01.01.2022 року.
Виконавчий лист, виданий 18.01.2022 року на виконання рішення суду, 11.04.2024 року повернуто державним виконавцем стягувачу на підставі п.2 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» (у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними).
Відомості про виконання відповідачем рішенням суду на час розгляду справи відсутні.
Згідно ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, судом у справі №334/8254/21 встановлено, що «22 лютого 2021 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 укладений договір позики, відповідно до якого позивач надав відповідачу в борг грошові кошти у сумі 5000 доларів США з терміном повернення отриманої суми до 22.08.2021. Крім цього, 10 травня 2021 року між позивачем та відповідачем, шляхом написання розписки, укладено Договір позики, відповідно до якого позивач надав відповідачу в борг грошові кошти у сумі 1000 доларів США з терміном повернення отриманої суми до 11.06.2021. Факт одержання відповідачем грошових коштів підтверджується відповідними розписками від 22.02.2021 та 10.05.2021».
Позивачем надано суду розрахунок інфляційних втрат і 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 01.12.2021 року по 23.09.2024 року, згідно якого основна сума боргу - 157740 грн., інфляційні втрати згідно формули - 63689,62 грн., 3% річних згідно формули - 13318,49 грн.
Суд, задовольняючи позов частково, виходить з наступного.
Згідно ч.2 п.1 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини.
Згідно ч.5 ст.11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Згідно ч.4 ст.14 ЦК України особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.
Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.
Згідно ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 16.01.2019 року у справі №373/2054/16-ц зазначила: «Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом. Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. При обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України. 3 % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році)».
У Постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 04.06.2019 року у справі № 916/190/18 викладена наступна правова позиція: «Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення».
Однак, згідно п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Верховний Суд у Постанові від 31.01.2024 року у справі № 183/7850/22 зазначив: «Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (ч.1 ст.14 ЦК України). Критерії правомірності примусу суб'єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов'язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов'язковими для такого суб'єкта (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.10.2019 року у справі № 320/8618/15-ц). У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України). Касаційний суд вже робив висновки щодо застосування п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов'язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що: на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія п.18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.09.2023 року в справі № 910/8349/22). Тлумачення п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється: (1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; (2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; (3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч.2 ст.625 ЦК, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».
Судом встановлено, що до суду звернувся позивач, як кредитор у грошовому зобов'язанні за договорами позики від 22.02.2021 року та від 10.05.2021 року, заборгованість за якими стягнуто заочним рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 01.12.2021 року по справі № 334/8254/21 у розмірі 157740 грн., з позовом до відповідача, як боржника, з вимогою про стягнення на свою користь інфляційних втрат та три проценти річних згідно ст.625 ЦК України за період з 01.12.2021 року по 23.09.2024 року за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 77008,11 грн., що складається з: 3% річних в сумі 13318,49 грн. та інфляційні втрати в сумі 63689,62 грн.
З матеріалів справи вбачається, що заборгованість, стягнута 01.12.2021 року з ОСОБА_2 за рішенням суду, ним не погашена, відтак його боргове зобов'язання перед позивачем, як кредитором за договорами позики, продовжує існувати.
За таких обставин позивач має право на звернення до суду з вимогою про стягнення з відповідача на його користь індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми невиконаного зобов'язання згідно ст.625 ЦК України.
Однак, з 24.02.2022 року в України діє воєнний стан, підставами якого є Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затверджений Законом України від 24.02.2022 року (з наступними змінами).
Тому, з урахуванням вимог п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного стану відповідач, як позичальник, звільняється від відповідальності, визначеної ст.625 ЦК України, за прострочення виконання грошового зобов'язання за договорами позики, укладеними з позивачем, як позикодавцем.
Розрахунки позивача щодо інфляційних втрат та трьох відсотків річних проведено за період з 01.12.2021 року по 23.09.2024 року, на який припадає дія в Україні воєнного стану, тому суд з урахуванням вимог п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України вважає за необхідне здійснити розрахунок за період з 01.12.2021 року по 23.02.2022 року наступним чином.
Три відсотки річних за період з 01.12.2021 року по 23.02.2022 року складають: грудень 2021 року: сума боргу 157740 грн. * 31 день * 3% / 365 = 401,91 грн.; січень 2022 року - 23 лютого 2022 року: сума боргу 157740 грн. * 54 дні * 3% / 365 = 700,10 грн., а всього в сумі 1102,01 грн.
Інфляційні втрати за період з 01.12.2021 року по 23.02.2022 року складають: грудень 2021 року - індекс інфляції 100,60; січень 2022 року - індекс інфляції 101,30; лютий 2022 року - індекс інфляції 101,60; загальний коефіцієнт - 1,03538325; тому інфляційне збільшення складає: 157740 грн. * 1,03538325 - 157740 грн. = 5581,35 грн.
Таким чином, за розрахунком суду з відповідача на користь позивача за період з 01.12.2021 року по 23.02.2022 року підлягає стягненню інфляційні втрати у розмірі 5581,35 грн. та три відсотка річних в сумі 1102,01 грн., а всього в сумі 6683,36 грн.
Відповідно ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
В свою чергу, однією з засад судочинства, регламентованих п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Стаття 13 ЦПК України передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч.1 ст.76, ч.1 ст.77 та ст.80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами частин 1,5,6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
В силу вимог ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
А тому позов підлягає задоволенню в тій частині, що ґрунтується на законі, підтверджена встановленими обставинами та наданими суду доказами.
Відповідно ст.264 ЦПК України суд під час ухвалення рішення вирішує, у тому числі, і питання щодо розподілу судових витрат.
Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки судом задоволено вимоги позивача частково, а саме з заявленої суми 77008,11 грн. задоволено вимоги на суму 6683,36 грн., тобто на 8,67 %, то з відповідача на користь позивача відповідно ч.1 ст.141 ЦПК України підлягають стягненню витрати на сплату судового збору пропорційно розміру задоволених вимог, що складає в сумі 105,01 грн.
Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 19, 23, 76-83, 89, 141, 258-259, 263-265 ЦПК України, п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляції та трьох відсотків річних - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , рнокпп НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , рнокпп НОМЕР_1 , інфляційні втрати за період з 01.12.2021 року по 23.02.2022 року у розмірі 5581,35 грн. та три відсотка річних в сумі 1102,01 грн., а всього в сумі 6683,36 грн. (шість тисяч шістсот вісімдесят три гривень 36 копійок).
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , рнокпп НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , рнокпп НОМЕР_1 , витрати на сплату судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 105,01 грн. (сто п'ять гривень 01 копійка).
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 24 грудня 2024 року.
Суддя: С.М.Телегуз