18 грудня 2024 року
м. Чернівці
справа № 719/535/24
провадження 822/1001/24
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Кулянди М.І.,
суддів: Одинака О.О., Половінкіної Н.Ю.,
за участю секретаря: Тодоряка Г.Д.,
учасники справи:
позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс»,
відповідач ОСОБА_1 ,
апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» на рішення Новодністровського міського суду Чернівецької області від 08 жовтня 2024 року,
головуючий в суді першої інстанції суддя Вербіцького М.В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
В травні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» (далі - ТзОВ «Діджи фінанс») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості.
Посилалися на те, що 28 грудня 2021 року ТзОВ «Слон Кредит» та відповідач уклали договір про надання споживчого кредиту № 785604, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав від ТзОВ «Слон Кредит» кредит у розмірі 62 500 гривень ( кошти кредиту у розмірі 50 000 гривень та у розмірі 12 500 гривень на користь товариства, з метою виконання зобов'язань, з оплати процентів за перший день користування кредитом, відповідно до п. 3.5. цього договору) на строк 1096 днів, з кінцевим терміном повернення 28 грудня 2024 року (включно).
03 серпня 2023 року між ТзОВ «Слон Кредит» та ТзОВ «Діджи Фінанс» було укладено договір факторингу № 0308-23, за умовами якого ТзОВ «Діджи Фінанс» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 , за кредитним договором № 785604.
Згідно з умовами кредитного договору, позичальник зобов'язувався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов'язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених договором. Однак, відповідач не виконує свого обов'язку за умовами договору, кредит та нараховані за його користування відсотки не повертає.
Просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором № 785604 від 28 грудня 2021 року у розмірі 124 893 гривні 73 коп та вирішити питання про розподіл судових витрат.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Новодністровського міського суду Чернівецької області від 08 жовтня 2024 року у задоволення позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем ТзОВ «Діджи фінанс», в порушення п. 4.1 кредитного договору, передчасно до закінчення строку дії кредитного договору заявлено вимогу про стягнення боргу за договором про споживче кредитування.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ТзОВ «Діджи фінанс» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Посилається на те, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права і неправильним застосуванням норма матеріального права, а також неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що відповідачем тривалий час не виконувались взяті на себе зобов'язання з повернення кредиту та інших обов'язкових платежів, що передбачені умовами договору про надання кредиту, і саме з цих підстав позивач звернувся до суду. На підтвердження вимог ст. 81 ЦПК України позивачем разом з позовною заявою надано докази, які підтверджують позовні вимоги, зокрема факт порушення прийнятих на себе відповідачем зобов'язань.
Відповідно до ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування», звернув увагу, що позичальник даною нормою жодним чином не звільняється від своїх зобов'язань.
Посилався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 10 січня 2019 року в справі № 526/405/13, та вказував на те, що невиконання кредитором обов'язку з направлення такого повідомлення (вимоги) не означає відсутність порушення його прав, а тому він може вимагати в суді виконання боржником обов'язку з дострокового повернення кредиту.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судом першої та апеляційної інстанцій
28 грудня 2021 року ТзОВ «Слон Кредит» та відповідач уклали договір про надання споживчого кредиту № 785604, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав від ТзОВ «Слон Кредит» кредит у розмірі 62 500 гривень ( кошти кредиту у розмірі 50 000 гривень та у розмірі 12 500 гривень на користь товариства, з метою виконання зобов'язань, з оплати процентів за перший день користування кредитом, відповідно до п. 3.5. цього договору) на строк 1096 днів, з кінцевим терміном повернення 28 грудня 2024 року(включно).
03 серпня 2023 року між ТзОВ «Слон Кредит» та ТзОВ «Діджи Фінанс» було укладено договір факторингу № 0308-23 за умовами якого ТзОВ «Діджи Фінанс» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 , за кредитним договором № 785604.
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.
За змістом пункту 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (п.11 ч.1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування»).
Відповідно до положень частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.
Кредитодавець зобов'язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.
Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.
У постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18) Велика Палата Верховного Суду виклала висновок, що боржник зобов'язаний виконати його обов'язок відповідно до умов договору. Тобто, порушивши права або законні інтереси кредитора, боржник зобов'язаний поновити їх, не чекаючи на повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредиту чи на звернення до суду з відповідним позовом. Враховуючи приписи статей 526, 527 і 530 ЦК України, направлення повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту стосується загального порядку досудового врегулювання відповідних спорів. Невиконання кредитором обов'язку з направлення такого повідомлення (вимоги) не означає відсутність порушення його прав, а тому він може вимагати у суді виконання боржником обов'язку з дострокового повернення кредиту.
Разом з тим, у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що висновок, наведений у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц, не враховує спеціальний порядок, передбачений Законом України «Про захист прав споживачів» в редакції до 2017 року, заявлення кредитодавцем вимоги про дострокове повернення коштів у разі неналежного виконання позичальником умов договору про надання споживчого кредиту, і вважала за необхідне відступити від зазначеного висновку, конкретизувавши його так: «суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, у якій був встановлений обов'язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту».
Враховуючи, що частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, містила положення про застосування обов'язкового досудового врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту, а після 10 червня 2017 року на ці правовідносини почала поширюватися частина четверта статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», суд вважає, що правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження №14-680цс19), є релевантною для даних правовідносин та може бути застосована в частині наслідків для кредитора у разі невиконання передбаченого законодавством досудового врегулювання спору.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, згідно Договору про споживчий кредит № 785604 від 28 грудня 2021 року, ТзОВ «Слон Кредит» надав ОСОБА_1 кредит в загальному розмірі 62500 гривень, з терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 28 грудня 2024 року.
Пунктом 4.1 договору про надання споживчого кредиту № 785604 від 28.12.2021року визначено, що товариство має право вимагати від споживача повернення кредиту, строк сплати якого ще не настав, та сплати процентів у разі затримання сплати споживачем сплати частини кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць. При цьому у такому випадку споживач має сплатити увесь розмір заборгованості з основної суми кредиту та відсотків за користування кредитними коштами протягом 30 днів з дня одержання від товариства повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов цього договору, така вимога товариства втрачає чинність.
Отже, сторонами договору погоджено можливість зміни терміну остаточного повернення кредиту виключно з дати вручення позичальнику вимоги банку, у якій буде зазначено термін повернення всієї суми кредиту, нарахованих процентів за його користування та інших платежів строк сплати яких не настав.
Оскільки, договір є обов'язковим до виконання, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що ТзОВ «Діджи фінанс» може набути право дострокового стягнення заборгованості за кредитом, тобто на зміну терміну остаточного повернення кредиту, виключно у випадку вручення позичальнику відповідної вимоги банку.
Доводи ж апеляційної скарги щодо неврахування судом першої інстанції постанов Верховного Суду у схожих правовідносинах, згідно яких невиконання кредитором обов'язку з направлення такого повідомлення (вимоги) не означає відсутність порушення його прав, а тому він може вимагати у суді виконання боржником обов'язку з дострокового повернення кредиту, колегією суддів до уваги не приймаються з вищенаведених підстав.
Апеляційний суд наголошує, що у розподілі тягаря доведення позову саме на позивача покладено обов'язок довести належними та допустимими доказами наявність заборгованості, яка підлягає стягненню з позичальника на користь кредитора, а відповідач має довести, що у нього немає такого обов'язку у зв'язку з відсутністю заборгованості, яка підлягає стягненню, або що розмір заборгованості не відповідає дійсності. У разі пред'явлення кредитором позову про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором саме на позивача покладається обов'язок з доведення того, що строк виконання такого зобов'язання настав.
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (частини друга, четверта статті77ЦПКУкраїни).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті76ЦПКУкраїни).
Для встановлення дійсних фактичних обставин справи сторони мають надати до суду належні, допустимі, достатні та достовірні докази, які підлягають оцінці судом.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (частини перша, третя статті77ЦПКУкраїни).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
Відповідно до статті 79 ЦПК України докази мають бути достовірними, тобто такими, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно достатті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Позивачем не надано, ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції, доказів виконання ним вимог п. 4.1 Договору про споживчий кредит № 785604 від 28 грудня 2021 року та вручення позичальнику ОСОБА_1 вимоги банку про дострокове повернення всієї суми кредиту, нарахованих процентів за його користування та інших платежів строк сплати яких не настав.
Наданий до суду першої інстанції лист № 2469610058-АВ від 15 листопада 2023 року правового значення для вирішення даного спору не має, оскільки це повідомлення не є вимогою банку про дострокове повернення всієї суми кредиту, нарахованих процентів за його користування та інших платежів строк сплати яких не настав. Також слід зазначити, що відповідно до номеру відстеження зазначеного листа, ОСОБА_1 не отримував вказаний лист про досудову вимогу.
З урахуванням наведеного, а також враховуючи, що право кредитора на дострокове стягнення в судовому порядку заборгованості за кредитним договором, має передувати реалізація ним права вимоги дострокового виконання основного зобов'язання, відповідно до вимог статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у банку не виникло право дострокового повернення всієї суми грошових коштів за кредитним договором, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що банком було завчасно направлено вимогу про дострокове повернення кредиту, а відповідачем таку вимогу було отримано.
Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини справи та дав належну оцінку зібраним доказам по справі, а тому прийшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу- без задоволення.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» залишити без задоволення
Рішення Новодністровського міського суду Чернівецької області від 08 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Дата складання повного тексту постанови - 19 грудня 2024 року.
Головуючий М.І. Кулянда
Судді : О.О. Одинак
Н.Ю. Половінкіна