Провадження № 22-ц/803/10379/24 Справа № 202/70/23 Суддя у 1-й інстанції - Бєсєда Г. В. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.
Категорія 39
11 грудня 2024 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - Петешенкової М.Ю.,
суддів - Городничої В.С., Красвітної Т.П.,
при секретарі - Шавкун Л.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 02 вересня 2024 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання спадкоємцем четвертої черги та визнання права власності в порядку спадкування,-
У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що вона є сусідкою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка мешкала в квартирі АДРЕСА_1 .
Позивач зазначає, що ОСОБА_4 , будь-яких родичів не мала, була самотньою, через свої хвороби та вік, самостійно піклуватися за собою не мала фізичної можливості.
26 квітня 2014 року вона уклала із ОСОБА_4 договір довічного утримання (догляду). Після укладання зазначеного договору вони почали мешкати разом з ОСОБА_4 в квартирі, що належала останній, аж до дня її смерті, без реєстрації її місця проживання в цій квартирі. Вона в свою чергу здійснювала догляд за ОСОБА_4 , забезпечувала її лікування, харчування.
Окрім цього, вони були пов'язані спільним побутом, разом оплачували комунальні послуги, разом вели спільне господарство, розподіляли інші побутові витрати.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла, оскільки інших родичів та відповідно спадкоємців ОСОБА_5 не мала, вона здійснювала всі витрати з поховання та кремації померлої.
Проте, постановою нотаріуса їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на спадщину за законом у зв?язку із відсутністю документів, що підтверджують факт її проживання із спадкодавцем ОСОБА_4 однією сім?єю не менш як п?ять років до часу відкриття спадщини.
За таких обставин вимушена звернутися до суду та просити встановити факт проживання однією сім'єю більше п'яти років із спадкодавцем ОСОБА_4 ,, визнати її спадкоємцем четвертої черги за законом, визнати право власності на грошові внески на відповідних рахунках та на квартиру, розташовану в АДРЕСА_2 .
Рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 02 вересня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт спільного проживання однією сім'єю з спадкодавцем ОСОБА_4 у період з травня 2014 року до моменту її смерті.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що було ухвалене внаслідок неповного з'ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи. Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що допитані свідки під час розгляду справи підтвердили фактичне її проживала разом з померлою, а тому суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про відмову у задоволенні позову. Окрім того, вказує, що відсутність місця реєстрації за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що вона не проживала із спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність реєстрації не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини на, що суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов до помилкового висновку про відмову у задоволенні позову.
У відзиві на апеляційну скаргу Дніпровська міська рада просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 26 квітня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Меньшиковою К.О. та зареєстрований в реєстрі за № 479.
За умовами п. 1 договору, ОСОБА_4 передала у власність ОСОБА_1 належну їй на праві власності кв. АДРЕСА_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).
08 лютого 2022 року ОСОБА_1 , як особа, яка проживала разом з спадкодавцем однією сім'єю до часу відкриття спадщини, звернулася до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , на підставі якої було заведено спадкову справу.
Згідно довідки відділу обліку проживання фізичних осіб Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур від 11 лютого 2022 року № 14/5-1798 ОСОБА_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 з 27 лютого 1980 року по день видачі довідки, інші зареєстровані особи за даною адресою, відсутні.
У матеріалах спадкової справи міститься копія заповіту від 31 травня 1997 року, посвідченого державним нотаріусом Шостої дніпропетровської державної контори, за змістом якого все своє майно ОСОБА_4 заповідає ОСОБА_6 та ОСОБА_2 .
Постановою приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу 06 грудня 2022 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі їй свідоцтв про право на спадщину за законом на грошові внески та квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 у зв'язку з неможливістю встановити факт проживання із позикодавицею однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Згідно із частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно зі статтями 3, 21 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За змістом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Частинами першої та другої статті 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Стаття 1264 ЦК України зазначає, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Аналіз наведеної норми права вказує, що для визначення статусу сім'ї необхідно встановити три складові компоненти: особи спільно проживали; ці особи пов'язані спільним побутом; ці особи мають взаємні права та обов'язки.
У постанові Верховного Суду у справі № 304/1648/14-ц (провадження № 61-6953св18) зроблено висновок, що «для набуття права на спадкування за законом на підставі положень статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім'єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п'ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім'єю».
Конституційний суд України у своєму рішенні від 3 червня 1999 року у справі № 1-8/99 зазначив, що обов'язковою умовою для визнання осіб членами сім'ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто: наявність спільних витрат; спільний бюджет; спільне харчування; купівля майна для спільного користування; участі у витратах на утримання житла, його ремонт; надання взаємної допомоги; наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням; інші обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
У постанові Верховного Суду України від 19 серпня 2019 у справі № 588/350/15 зазначено, що належними та допустимими доказами проживання є докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов'язків, інших доказів. Також, належними доказами спільного проживання є документи, довідки про реєстрацію, свідоцтва про народження дітей, фотографії, листи тощо, що підтверджує факт ведення спільного господарства.
На підтвердження факту проживання однією сім'єю ОСОБА_1 було надано акт від 08 грудня 2023 року, затверджений головою правління ОСББ «Берізка 3», а змістом якого мешканці квартир АДРЕСА_5 ( ОСОБА_7 ) та АДРЕСА_6 ( ОСОБА_8 ) підтвердили, що ОСОБА_4 та ОСОБА_1 проживали фактично разом за адресою: АДРЕСА_4 й зазначені особи були допитані під час розгляду справи у суді першої інстанції.
Проте, будь-яких інших доказів, що підтверджували б ведення ОСОБА_4 та ОСОБА_1 спільного господарства, здійснення спільних витрат, тощо, позивачем не було надано, а матеріали справи таких не містять, як і не містять належних і допустимих доказів на підтвердження обставин, які свідчать про проживання вказаних осіб однією сім'єю на протязі певного часу.
На підставі належним чином оцінених доказів, суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивачем суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що між нею та ОСОБА_4 протягом останніх п'яти років до часу відкриття спадщини склалися відносини, що притаманні сім'ї, не доведено наявності усіх наведених вище фактів у їх сукупності, а отже відсутні передбачені положеннями статті 1264 ЦК України правові підстави для визнання позивача спадкоємцем четвертої черги. Покази свідків щодо проживання позивача у спірній квартирі не є достатніми доказами, що підтверджують сукупність фактів, необхідних для встановлення факту проживання однією сім'єю та не можуть підтверджувати факт проживання однією сім'єю та ведення спільного господарства, існування спільного побуту та взаємних прав і обов'язків між померлою не менше як п'ять років.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, правильно застосував наведені вище норми матеріального права, дав належну оцінку правовим підставам заявленого позову та зібраним у справі доказам, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного процесу та засад змагальності сторін, відповідно до яких позивач зобов'язана була довести обставини, на які посилалася на підтвердження позову, у зв'язку з чим дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується колегія суддів щодо відсутності підстав для задоволення позову, внаслідок недоведеності факту спільного проживання однією сім'єю протягом останніх п'яти років до часу відкриття спадщини, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, що давало б підстави для визнання позивача спадкоємцем четвертої черги за законом.
Доводи апеляційної скарги про те, що відсутність реєстрації місця проживання ОСОБА_1 за місцем проживання спадкодавця не може бути підтвердженням того, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо ці обставини підтверджуються іншими належними та допустимими доказами, що містяться у матеріалах справи, але не взяті судом до уваги, зокрема договором довічного утримання, укладеним 26 квітня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 за умовами якого, померла передала у власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_3 , в якій остання будучи власником квартири фактично проживала разом із спадкодавцем, про що свідчить акт від 08 грудня 2023 року, затверджений головою правління ОСББ «Берізка 3», колегія суддів не приймає до уваги, оскільки не є беззаперечними доказами, що підтверджують спільне проживання однією сім'єю з померлою протягом останніх п'яти років до часу відкриття спадщини.
Аргументи апеляційної скарги з приводу того, що суд першої інстанції не звернув уваги на покази свідків, які підтвердили в судовому засідання факт постійного проживання з померлою однією сім'єю, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки покази свідків щодо проживання позивача у спірній квартирі не є достатніми доказами, що підтверджують сукупність фактів, необхідних для встановлення факту проживання однією сім'єю та не можуть підтверджувати факт проживання однією сім'єю та ведення спільного господарства, існування спільного побуту та взаємних прав і обов'язків між померлою не менше як п'ять років.
Разом з цим, покази свідків, допитаних в суді першої інстанції не узгоджуються з встановленими обставинами справи та дослідженими під час розгляду справи доказами, а тому не можуть бути покладені в основу судового рішення.
Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права під час вирішення заявленого клопотання про заміну відповідача у справі, за змістом якого, позивач просила замінити Дніпровську міську раду на належного відповідача у справі ОСОБА_2 , а Дніпровську міську раду залучити в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки спростовуються матеріалами справи, зокрема, протоколом судового засідання від 15 травня 2023 року та технічним записом судового засідання. Представником позивача ОСОБА_9 , було заявлено усне клопотання лише щодо залучення ОСОБА_2 в якості співвідповідача у справі. Матеріалами справи підтверджено розгляд клопотання представника позивача ОСОБА_9 , про залучення співвідповідача у справі ОСОБА_2 , без зміни процесуального статусу Дніпровської міської ради у справі.
Посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не в повній мірі встановив дійсні обставини справи та як наслідок зробив неправильний висновок, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки жодних додаткових обґрунтувань чи нових доказів, що не були подані скаржником до суду першої інстанції, апеляційна скарга не містить.
Таким чином, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно статті 141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв'язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 02 вересня 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: М.Ю. Петешенкова
Судді: В.С. Городнича
Т.П. Красвітна