печерський районний суд міста києва
Справа № 524/6644/24-ц
пр. 2-7564/24
11 грудня 2024 року Печерський районний суд міста Києва
в складі головуючого судді Ільєвої Т.Г.,
з участю секретаря Ємець Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» про захист прав споживачів та зобов'язання вчинити дії, -
19.06.2024 до Автозаводського районного суду м. Кременчука надійшла вказана позовна заява ОСОБА_1 , згідно вимог якої позивач просить суд:
- визнати нечинними транзакції, які відбувалися в період часу з 17.11.2023 року по 23.11.2023 року за картковими рахунками АТ КБ «Приватбанк» НОМЕР_1 та НОМЕР_2 , відкритими на ім'я ОСОБА_1 на загальну суму 75000 (сімдесят п'ять тисяч грн.)
- зобов'язати АТ КБ «ПриватБанк» (юридична адреса: м. Київ, вул. Грушевського, буд ІД, ЄДРПОУ 14360570) відновити баланс по зазначених карткових рахунках шляхом перерахування незаконно знятих коштів в загальній сумі 75000 грн. на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).
Мотивуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , вказує, що між сторонами було укладено договір, відповідно до умов якого ОСОБА_1 були випущені платіжні картки, зокрема, кредитна картка "Універсальна" № НОМЕР_4 з встановленим кредитним лімітом 75000,00 грн. та дебетна картка "Для виплат" № НОМЕР_5 .
В період часу з 17.11.2023 року по 20.11.2023 року з відкритих на ім'я похивача розрахункових рахунків АТ КБ «Приватбанк» НОМЕР_1 та НОМЕР_2 були несанкціоновано зняті кошти в загальній сумі 75000 грн.
Зняття коштів відбулося без участі позивача, про незаконну трансакцію позивачу стало відомо від співробітників «Приватбанку», і після отримання такої інформації звернувся до правоохоронних органів.
Після відкриття кримінального провадження, 02.02.2024 року позивач письмово звернувся до керівництва АТ КБ «Приватбанк» в м. Дніпро із заявою про призупинення нарахування за кредитним договором, оскільки відносно нього вчинено шахрайство.
Натомість, на письмове звернення позивач відповідь так і не отримав, у зв'язку з чим, повторно звернувся з письмовою заявою, яка була отримана відповідачем 24.04.2024 року. Жодної відповіді і на це звернення на його адресу не надійшло, а АТ КБ «Приватбанк» продовжує порушувати законні права та інтереси ОСОБА_1 , проводячи нарахування відсотків та інших платежів на суми коштів, які були незаконно викрадені з його рахунків. Більше того, за кілька днів до викрадення коштів, ліміт по кредитній картці без моєї його був збільшений до 75000 грн., і майже одразу ці кошти були викрадені.
Вказані обставини в сукупності послугували підставою для звернення до суду з даним позовом, з метою захисту прав та інтересів.
09.07.2024 ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» про захист прав споживачів та зобов'язання вчинити дії, направлено для розгляду по суті до Печерського районного суду м. Києва за місцезнаходженням відповідача.
15.08.2024 до Печерського районного суду м. Києва, за підсудністю з Автозаводського районного суду м. Кременчука, надійшла вказана позовна заява, яка передана судді Ільєвій Т.Г. 20.08.2024, для вирішення питання про відкриття провадження.
Ухвалою суду від 21.08.2024 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного провадження, з повідомленням сторін.
16.10.2024 до суду надійшов відзив Акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» на позовну заяву, в якому представник просив відмовити у задоволенні позовних вимог, вказуючи, що позивач власними діями розкрив інформацію, в результаті чого доступ до платіжного інструменту могли отримати треті особи.
04.11.2024 до суду надійшла заява ОСОБА_1 про розгляд справи без участі позивача.
З огляду на викладене, суд вважає за можливе розглянути справу без участі сторін на підставі доказів, які містяться в матеріалах справи.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
За приписами ч. 3 ст. 208, ч. 1 ст. 209, ч. 1 ст. 218 ЦПК України судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду, яке проголошується негайно після закінчення судового розгляду і прилюдно.
Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Статтею 129 Конституції України визначено, що однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.
Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22).
Згідно зі ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договорів, виборі контрагента та визначенні умов договору. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
У ч. 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно із статтями 525, 526, 629 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до ст. 1066 ЦК України, за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
За змістом ст. 1068 ЦК України, банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 1071 ЦК України, банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Відповідно до ч. 2 вказаної статті грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
Відповідно до п. 2 розділу VI розділу ІІ «Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі за текстом - Положення), затвердженого Постановою Правління НБУ №705 від 05.11.2014, Клієнт зобов'язаний надійно зберігати та не передавати іншим особам електронний платіжний засіб, ПІН та інші засоби, які дають змогу користуватися ним.
Згідно з п. 6 розділу VI Положення Клієнт після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов'язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе Клієнт.
Відповідно до п. 9 розділу VI Положення користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Згідно з п. 1.27 ст. 1 Закону платіжна картка - електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.
Відповідно до п. 6.3 ст. 6 Закону порядок відкриття банками рахунків та їх режими, визначаються Національним банком України. Умови відкриття рахунка та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом - власником рахунка.
Зазначені норми є спеціальними і підлягають обов'язковому застосуванню до спірних правовідносин.
Судом встановлено, що 08 вересня 2022 року позивач ОСОБА_1 підписав Анкету-опитувальник клієнта - фізичної особи з метою встановлення/продовження ділових відносин та дотримання вимог законодавства України з питань фінансового моніторингу та внутрішніх процедур банку для проведення належним чином ідентифікації, верифікації та вивчення клієнта.
Підписанням вказаної Анкети-опитувальника від 08.09.2022 між ОСОБА_1 та АТ КБ «Приватбанк» також була укладена Угода про використання простого електронного підпису.
В цей же день, тобто 08.09.2022, ОСОБА_1 , також на підставі власного волевиявлення, згідно зі ст. 634 ЦК України, підписав Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг якою приєднався до розділу "Загальні положення", підрозділів "Кредитні картки", "Поточні рахунки", "Використання картки", "Віддалені канали обслуговування", "Оплата частинами та Миттєва розстрочка", "Миттєва розстрочка. Кредит готівкою" Умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ "ПриватБанк" (далі Умови та Правила), що розміщені в мережі Інтернет за адресою Мїрз://рггуаШапк.иаД;егт5, в редакції, чинній на дату підписання цієї Заяви, які разом становлять Договір банківського рахунка (далі - Договір), прийняв всі права та обов'язки, встановлені в цьому Договорі та зобов'язався їх належним чином виконувати.
Відповідно до укладеного Договору про надання банківських послуг, ОСОБА_1 були випущені платіжні картки, зокрема, кредитна картка "Універсальна" № НОМЕР_4 з встановленим кредитним лімітом 75000,00 грн. та дебетна картка "Для виплат" № НОМЕР_5 .
Позивач вказує, що в період часу з 17.11.2023 року по 20.11.2023 року з відкритих на ім'я розрахункових рахунків АТ КБ «Приватбанк» НОМЕР_1 та НОМЕР_2 були несанкціоновано зняті кошти в загальній сумі 75000 грн.
21.11.2023 року за заявою позивача відомості про вчинення криіманльного правопорушення були внесені до ЄРДР за №12023170500002829, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.
Так, Відповідно до Умов і правил надання банківських послуг (розміщені на офіційному сайті), а саме п. 1.1.10.4.2. У випадку втрати індивідуальної облікової інформації, втрати Платіжної картки/ ПІНу/постійного пароля/одноразових паролів/мобільної сім-картки із Фінансовим номером телефону Клієнта або виникнення у Клієнта підозри, що Картка/ПІН/постійний пароль/ одноразові паролі/ Фінансовий номер телефону могли бути втрачені, або виникнення ризику несанкціонованого використання Платіжної картки/ПІНу/постійного пароля/ одноразових паролів/Фінансового номера телефону Клієнт негайно зобов'язаний виконати одну з таких дій:
- звернутися до відділення Банку, в чат-онлайн або за телефоном: 3700 (безкоштовно по Україні), +38 073 (050, 098) 9000002 (для VIР-клієнтів),+38 073 716 11 31 (для дзвінків із-за кордону) і заявити про такий факт;
- якщо Платіжна картка підключена до послуги "Інформування про транзакцїї", виконати дії, необхідні для блокування Платіжної картки відповідно до інструкцій з використання послуги;
- якщо Платіжна картка підключена до Системи "Приват24" виконати дії, необхідні для блокування Картки відповідно до інструкцій з використання Системи "Приват24".
Даний пункт кореспондується з ч. 20 статті 38 Закону України "Про платіжні послуги" Користувач, якому наданий електронний платіжний засіб, зобов'язаний: негайно після того, як така інформація стала йому відома, повідомити емітента у спосіб та каналами зв'язку, передбаченими договором між емітентом та платником, про факт втрати електронного платіжного засобу та/або факт втрати індивідуальної облікової інформації.
Визначення терміну "негайно" наведено у розділі 1 п. 5 (22) Положення про здійснення установами фінансового моніторингу, завт. Постановою Правління Національного банку України від 28.07.2020 за №107, де негайно - це найкоротший термін протягом робочого дня, в який мають здійснюватися (відбуватися) відповідні дії з моменту настання підстав для їх здійснення.
Під втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення користувачем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів та/або індивідуальної облікової інформації. (аб. 7 ч. 19 статті 38 Закону України «Про платіжні послуги»).
Спірні перекази з карток позивача були проведені в період з 17.11.2023 по 20.11.2023, натомість до банку ОСОБА_1 вперше звернувся з заявою лише 07 лютого 2024 року, тобто майже через три місяці після того, як йому стало відомо про вчинені транзакції.
Відповідно до п. 4 статті 87 ЗУ «Про платіжні послуги» платник зобов'язаний негайно після того, як така інформація стала йому відома, повідомити надавача платіжних послуг у визначеному договором порядку про факт виконання з його рахунку неналежної або неакцептованої платіжної операції для отримання відшкодування за такою операцією.
До моменту повідомлення емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації відповідно до статті 38 цього Закону ризик збитків від виконання неналежних платіжних операцій та відповідальність за них покладаються на платника. З моменту повідомлення платником емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неакцептованих/неналежних платіжних операцій та відповідальність покладаються на емітента. Момент, з якого настає відповідальність емітента, має бути чітко визначений умовами договору, укладеного між користувачем та емітентом. (ч. 5 ст. 87 «Про платіжні послуги»).
Це положення кореспондує з п. 140 Положення НБУ №164 «до моменту повідомлення емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неналежних платіжних операцій та відповідальність за них покладаються на користувача. З моменту повідомлення користувачем емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неакцептованих/ неналежних платіжних операцій та відповідальність покладаються на емітента. Момент, з якого настає відповідальність емітента, має бути чітко визначений умовами договору, укладеного між користувачем та емітентом».
Таким чином, встановлення точного часу повідомлення банку клієнтом (користувачем) про виявлення несанкціонованої платіжної операції за допомогою платіжної картки, або при підозрі доступу третіх осіб рахунку та інших неправомірних дій таких осіб, має вирішальне значення визначення часу звернення клієнта до банку з відповідною заявою, оскільки до моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність за них несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк.
Подібним правовідносинам надано оцінку Верховним Судом по справі №585/1320/16-ц від 6 березня 2018 року, де зазначено, що "Крім того, до моменту повідомлення користувачем (відповідачем) банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк".
Оцінка своєчасного звернення до банку також міститься в ухвалі Верховного Суду від 17 серпня 2023 року у справі № 686/17744/21, якою обґрунтовано законність відмови у задоволенні вимог до Банку у зв'язку з відсутністю доказів негайного звернення позивача до банку з повідомленням про втрату електронного платіжного засобу та/ або факт втрати індивідуальної облікової інформації, а саме "висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову у зв'язку з недоведеністю ОСОБА_1 здійснення 11 травня 2021 року повідомлення АТ КБ «ПриватБанк» щодо викрадення його майна є законним і обґрунтованим, тобто таким, який відповідає завданню цивільного судочинства - справедливому розгляду і вирішенню справи».
Окрім цього, службовою перевіркою банку встановлено, що логів під обліковим записом клієнта ОСОБА_1 в період здійснення спірних переказів коштів встановлено, що такі входи відбувалися з пристрою (телефону) РНОNЕ SМ-G960NISAMSUNG ANDROID, 7.1.2. Авторизація вказаного пристрою проведена із коректним введенням логіну та паролю клієнта та підтвердженням таких входів через фінансовий телефон клієнта.
При цьому проведеною перевіркою встановлено, що за період з 18.08.2023 р. по 15.02.2024 р. з пристрою SМ-G960N/SAMSUNG входів до Приват24 іншими клієнтами не було крім клієнта ОСОБА_1 у період з17.11.2023 р. по 20.11.2023 р.
Відтак, відповідачем доведено, що спірні транзакції супроводжувались автентифікацією позивача з його мобільного пристрою, а також супроводжувались повідомленнями банку на його фінансовий номер НОМЕР_6.
Частиною 4 аб. 63 Загальних положень Положення про здійснення банками фінансового моніторингу (Постанова Правління Національного банку України 19.05.2020 №65) визначено, що фінансовий номер телефону - це контактний номер телефону клієнта, що використовується банком, зокрема, з метою проведення його автентифікації.
Так, відповідно до ч. 20 статті 38 ЗУ «Про платіжні послуги», користувач, якому наданий електронний платіжний засіб, зобов'язаний - не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції, а також не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права.
Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин.
Так, в Постанові Верховного Суду у справі №522/22780/15-ц від 09.07.2019 р. зазначено «саме на позивача покладено обов'язок нерозголошення (нерозкриття) інформації за рахунком в результаті використання клієнтом паролів, ПІН-кодів, CVV-кодів, як і обов'язок повідомлення банку в разі втрати, викрадення платіжної картки та розголошення».
Відповідно до ч. 1 статті 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.
Відповідно до п. 54 Закону України «Про платіжні послуги» платіжна інструкція - розпорядження ініціатора надавачу платіжних послуг щодо виконання платіжної операції.
Ініціатор в свою чергу це особа, яка на законних підставах ініціює платіжну операцію шляхом формування та/або подання відповідної платіжної інструкції, у тому числі із застосуванням платіжного інструменту. До ініціаторів належать платник, отримувач, стягувач, обтяжувач (п.21 Закону України «Про платіжні послуги»).
Ініціювання платіжної операції здійснюється шляхом, зокрема:"... 6) надання користувачем платіжної інструкції відповідному учаснику платіжної системи, у тому числі шляхом використання певного платіжного інструменту, в порядку, визначеному правилами цієї платіжної системи" (стаття 41 Закону України «Про платіжні послуги»).
В свою чергу, платіжний інструмент визначається законодавцем як персоналізований засіб, пристрій та/або набір процедур, що відповідають вимогам законодавства та погоджені користувачем і надавачем платіжних послуг для надання платіжної інструкції (аб.63 ч.1 статті 1 ЗУ «Про платіжні послуги»).
Платіжний пристрій - технічний пристрій (банківський автомат, платіжний термінал, програмно-технічний комплекс самообслуговування, програмно-апаратне середовище мобільного телефону, інший пристрій), що дає змогу користувачу ініціювати платіжну операцію, а також виконати інші операції згідно з функціональними можливостями цього пристрою (аб.65 ч.1 статті 1 ЗУ «Про платіжні послуги»).
Відповідно до п. 11 цього ж Положення №164, електронний платіжний засіб - платіжний інструмент, реалізований на будь-якому носії, що містить в електронній формі дані, необхідні для ініціювання платіжної операції та/або здійснення інших операцій, визначених договором з емітентом.
Електронний платіжний засіб може існувати в будь-якій формі, на будь-якому носії, що дає змогу зберігати інформацію, необхідну для ініціювання платіжної операції. (ч.8 статті 38 ЗУ "Про платіжні послуги").
Платіжна картка - електронний платіжний засіб у вигляді пластикової чи іншого виду картки (аб.56 ч.1 статті 1 ЗУ «Про платіжні послуги»).
Платіжний застосунок - програмне забезпечення, що дає змогу користувачу ініціювати платіжну операцію (у тому числі за допомогою платіжних інструментів) та/ або здійснювати інші операції, передбачені договором з надавачем платіжних послуг (аб. 23 ч. 3 Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затв. Постановою Правління Національного банку України 29.07.2022 №164.
Відповідно до п. 136 Положення №164, користувач зобов'язаний зберігати та використовувати платіжні інструменти відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання платіжних інструментів особами, які не мають на це законного права або повноважень».
Згідно з ч. 1 ст. 1071 ЦК України, банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.
Відповідно до ст. 1073 ЦК України, у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, при здійсненні операцій з використанням електронних платіжних засобів відповідальність за безпеку їх здійснення покладається як на банк, так і на користувача такого засобу, однак на останнього така відповідальність може бути покладена у разі доведення, що саме його дії чи бездіяльність призвели до втрати, незаконного використання належної йому інформації, яка дає змогу ініціювати відповідні платіжні операції.
Окрім цього, суд приймає до уваги доводи відповідача, що платіжні операції з переказу коштів з платіжної картки позивача були проведені за рахунок кредитного ліміту, тобто за рахунок коштів банку, а не особистих коштів позивача, а тому у ОСОБА_1 відсутнє право просити суд зобов'язати банк відновити залишок кредитних коштів, шляхом зобов'язання банку перерахувати їх на користь позивача. Зазначені вимоги не є належним способом захисту і спрямовані на незаконне збагачення позивача за рахунок коштів, які йому не належать.
Стаття 76 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідно до ч. 2 ст. 78 цього ж Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є будь-які документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 264 ЦПК України під час прийняття рішення суд, зокрема, вирішує чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.
Так, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
Керуючись ст.ст. 4, 5, 81, 141, 264, 268, 280-282 ЦПК України, суд, -
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» про захист прав споживачів та зобов'язання вчинити дії.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено та підписано 11 грудня 2024 року.
Суддя Тетяна ІЛЬЄВА