12 грудня 2024 року м.Дніпросправа № 160/20847/23
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Баранник Н.П.,
суддів: Малиш Н.І., Щербака А.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 червня 2024 року у справі № 160/20847/23 (суддя Савченко А.В., справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку письмового провадження) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
17.08.2023 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.12.2020 по 28.07.2023 включно;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.12.2020 по 28.07.2023 у сумі 183 510,34 грн. включно, відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року № 100.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначав, що він проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 . Позивача було звільнено зі служби 13.12.2020. Проте, у період проходження військової служби позивачу не у повному розмірі виплачувалась індексація грошового забезпечення. У зв'язку з цим позивач звернувся до суду для захисту своїх прав. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22.12.2022 у справі № 160/3016/22 відповідача зобов'язано: нарахувати і виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно із прийняттям індексу споживчих цін за 1 або 100 відсотків для обчислення індексації грошового забезпечення у січні 2008 року (базовий місяць), з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44; нарахувати і виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 13.12.2020 включно відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 з урахуванням раніше виплачених сум. 29.07.2023 на виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 22.12.2022 у справі №160/3016/22 відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року у сумі 80 213,87 грн.. Таким чином повідомленням про надходженням коштів підтверджено факт несвоєчасного остаточного розрахунку з позивачем при звільненні за період з 14.12.2020 по 28.07.2023. Оскільки позивача було виключено зі списків особового складу 13.12.2020, а крайню виплату відповідачем здійснено 29.07.2023, то відповідачем затримано розрахунок з 14.12.2020 по 28.07.2023 року на 957 днів.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 червня 2024 року адміністративний позов задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.12.2020 по 28.07.2023 включно;
- стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.12.2020 по 28.07.2023 в сумі 162 817,83 грн., з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Із рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач, ним була подана апеляційна скарга. В скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, відповідач зазначає, що у спірних відносинах взагалі не можуть застосовані положення КЗпП України, а порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців врегульовано спеціальним законодавством. Вказує на наявність підстав для закриття провадження у справі, оскільки наявність судового рішення у справі № 160/20844/23, яке виконується є достатньою правовою підставою у відмові в задоволенні позову і закриття провадження, оскільки позивач отримує подвійне стягнення за одною і тою самою позовною вимогою. Звертає увагу, що сума виплаченого перерахунку грошового забезпечення індексації позивача за рішенням суду становила 81 435,40 грн. без врахування податку (65 555,55 грн. з врахуванням податку), а позовна заява містить вимогу про виплату середнього заробітку в розмірі 183 510 грн., що більше ніж вдвічі за суму самої індексації. Вважає, що при розрахунку суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд першої інстанції не врахував засади добросовісності, розумності та співмірності з урахуванням всіх обставин справи.
Позивач своїм правом на подання до суду апеляційної інстанції відзиву на апеляційну скаргу відповідача не скористався.
Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів ст.311 КАС України.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.12.2020 №250, прапорщика ОСОБА_1 , техніка відділення бойового управління командного пункту, звільненого з військової служби у запас наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) №38-РС від 17 листопада 2020 року за пунктом "а". (у зв'язку закінченням строку контракту), відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», вважати таким, що 11 грудня 2020 року справи та посаду здав і направити для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 . З 13 грудня 2020 року позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Вислуга років у Збройних Силах України становить: календарна 26 років 07 місяців 18 днів.
У зв'язку з тим, що позивачу у період проходження військової служби не у повному розмірі виплачувалась індексація грошового забезпечення, він звернувся до суду із позовом.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22.12.2022 у справі № 160/3016/22, позов ОСОБА_1 задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року включно;
- зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 року включно із прийняттям індексу споживчих цін за 1 або 100 відсотків для обчислення індексації грошового забезпечення у січні 2008 року (базовий місяць), з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44;
- визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 13.12.2020 року включно відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078;
- зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 13.12.2020 року включно відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 з урахуванням раніше виплачених сум.
Остаточний розрахунок при звільнені проведений з позивачем 29.07.2023 у розмірі 80 213,87 грн., що підтверджується копією довідки Приватбанку.
Так, відповідачем не було здійснено виплату середнього заробітку за затримку у виплаті грошового забезпечення за період з 14.12.2020 по 28.07.2023.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку (виплати грошової індексації) при звільненні протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Рішення суду, в частині задоволених позовних вимог, мотивовано встановленими обставинами справи, які свідчать про те, що при звільненні позивача з ним не було проведено остаточного розрахунку у повному обсязі, що є підставою для стягнення з відповідача середнього заробітку за порушення строків розрахунку при звільненні. При цьому, суд першої інстанції зазначив, що період з 14.12.2020 до 18.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ), за який слід нарахувати середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. Період же з 19.07.2022 по 28.07.2023, за який слід нарахувати середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. Визначаючи суму середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача, суд першої інстанції встановив, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 346 295,6 грн., в той же час, виходячи з принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 162 817,83 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми при звільненні порівняно із середнім заробітком за час затримки розрахунку при звільненні.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
Щодо підстав для закриття провадження, оскільки, на думку відповідача, спір, що розглядається між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав вже був розглянутий в адміністративній справі №160/20844/23, колегія суддів зазначає наступне.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2023 року у справі № 160/20844/23 позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів за період з 01.12.2015 по 13.12.2020;
- зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів за період з 01.12.2015 по 13.12.2020.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.10.2023 у справі №160/20844/23 набрало законної сили 21.11.2023.
Колегія суддів зазначає, що позивач у цій справі просить нарахувати та виплатити на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.12.2020 по 28.07.2023 згідно з ст.116 КЗпП, в той час як у справі 160/20844/23 зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів за період з 01.12.2015 по 13.12.2020, яка передбачена Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Відповідно до ст.2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру:
пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Відповідно до ст.116 КЗпП, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Отже спори у справах 160/20844/23 та №160/20847 не є тотожними.
Беручи до уваги викладене, відсутні підстави для закриття провадження у даній справі.
Так, вирішуючи спір між сторонами суд першої інстанції дійшов висновку щодо можливості застосування до спірних відносин приписів КЗпП України.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, оскільки спеціальним законодавством, яким врегульовано правовідносини у сфері проходження військової служби, не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців, у зв'язку з чим в даному випадку застосуванню підлягають положення трудового законодавства, якими такі питання врегульовані.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Отже, компенсація за невикористанні дні додаткової відпустки, індексація грошового забезпечення, на які мав право позивач, що підтверджено рішеннями суду, які набрали законної сили, повинні бути виплачені у день звільнення позивача із військової служби, а факт їх несвоєчасної виплати є підставою для застосування наслідків, які передбачені ст. 117 КЗпП України.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Водночас судом першої інстанції обґрунтовано враховано, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року №2352-ІХ (далі - Закон №2352-ІХ) запроваджено ряд змін у трудовому законодавстві, зокрема, положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Отже, період стягнення середнього заробітку з 19 липня 2022 року до дня фактичного розрахунку при звільненні регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Щодо обраховування суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів зазначає наступне.
Правильно визначивши кількість днів затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції, з урахуванням довідки відповідача про середньоденне грошове забезпечення позивача, правильно визначив і загальну суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення, яка склала 346 295,6 грн..
В той же час, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд першої інстанції обґрунтовано врахував істотність частки грошового забезпечення, яке мало бути виплачено на час звільнення позивача та яке не було виплачено, в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку при звільненні та визначив суму середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, яка підлягає стягненню на користь позивача у розмірі 162 817,83 грн..
Колегія суддів зазначає, що відповідачем своїх розрахунків суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не наведено, а суд першої інстанції, обраховуючи суму нарахування, враховував правові висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц від 26.06.2019.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо можливості часткового задоволення позовних вимог.
Судом першої інстанції рішення ухвалено з додержанням норм матеріального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
З урахуванням результату апеляційного перегляду підстави для зміни розподілу судових витрат, здійсненого судом першої інстанції, відсутні.
Керуючись ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ч.1 ст.316, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 червня 2024 року у справі № 160/20847/23 - залишити без змін.
Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий - суддя Н.П. Баранник
суддя Н.І. Малиш
суддя А.А. Щербак