23 грудня 2024 р. Справа № 440/10130/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.10.2024 (ухвалене суддею Чесноковою А.О.) по справі № 440/10130/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому просив: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо невірного обчислення пенсії, а саме неврахування довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 23.11.2022 № 02/2703/2022-вих, № 02/2705/2022-вих, виданих Територіальним управлінням Державної судової адміністрації у Полтавській області (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років, про складові заробітної плати за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією); зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області здійснити нарахування та виплату пенсії з 12.12.2022 з врахуванням довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 23.11.2022 № 02/2703/2022-вих, № 02/2705/2022-вих, виданих Територіальним управлінням Державної судової адміністрації у Полтавській області Документ сформований в системі.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 03.10.2024 позов задоволено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.10.2024 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про державну службу", Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області та отримує пенсію по інвалідності з 01.11.2017, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Позивачка є особою з інвалідністю ІІ групи, має стаж на посаді державної служби понад 20 років, перед зверненням за призначенням пенсії працювала на посаді, віднесеній до посад державних службовців.
Територіальним управлінням Державної судової адміністрації у Полтавській області позивачці видано довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 23.11.2022 № 02/2703/2022-вих, № 02/2705/2022-вих.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 26.01.2024 у справі № 440/16905/23, яке набрало законної сили 08.04.2024, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, зокрема, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити та здійснити нарахування ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 12.12.2022 пенсію державного службовця, відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII "Про державну службу".
На виконання вищезазначеного рішення суду відповідач призначив пенсію позивачці державного службовця, відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII "Про державну службу" з 12.12.2022.
Листами від 09.05.2024 та від 07.06.20234 відповідач помідовив позивачці, що під час обчислення розміру зазначеного виду пенсії територіальний орган Пенсійного фонду не врахував довідки Територіального управління Державної судової адміністрації у Полтавській області про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 23.11.2022 № 02/2703/2022-вих, № 02/2705/2022-вих, оскільки рішенням суду на органи Пенсійного фонду України в Хмельницькій області жодних зобов'язань щодо обчислення пенсії позивачки з урахуванням довідки не покладено.
Позивач не погодився з вищезазначеними діями відповідача щодо не врахування довідок звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області в частині неврахування під час обчислення розміру пенсії позивача довідок Територіального управління Державної судової адміністрації у Полтавській області про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 23.11.2022 № 02/2703/2022-вих, № 02/2705/2022-вих, є протиправними, у зв'язку з чим позовні вимоги такими що підлягають задоволенню.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пунктом 6 частини 1статті 92 Конституції України визначено основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України “Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ, на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини першої статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011 - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011 - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Тобто, необхідною умовою для наявності у осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, права на пенсію відповідно до цієї статті є досягнення такими особами певного віку та наявність страхового стажу, передбаченого абзацом 1 частини 1 статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Також, вищезазначений вік, визначений статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
До 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом України “Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VІІІ) право на пенсію державного службовця мали особи, які: досягли певного віку (62 роки для чоловіків, 60 років для жінок) та мають передбачений законодавством страховий стаж; мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Після 01.05.2016, відповідно до статті 90 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VІІІ, пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-ХІІ.
Відповідно до п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VІІІ, державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Попереднього Закону та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно із пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VІІІ для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статті 25 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-ХІІ в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VІІІ передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії, відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Водночас, для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, стаття 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-ХІІ передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.
Таким чином, обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії, відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною 1 статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 року № 3723-ХІІ і Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VІІІ, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Отже, після 01.05.2016 року (дата набрання чинності Законом України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VІІІ) зберігають право на призначення пенсії державного службовця, відповідно до статті 37 Закону України “Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ, лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VІІІ та мають, передбачені частиною 1 статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-ХІІ, вік і страховий стаж.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального та процесуального права, викладений у постановах Верховного Суду від 04.04.2018 року у справі № 822/524/18, від 26.06.2018 у справі № 676/4235/17, від 19.03.2019 у справі № 466/5138/17.
Судовим розглядом встановлено, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 26.01.2024 у справі № 440/16905/23, яке набрало законної сили 08.04.2024, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, зокрема, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити та здійснити нарахування ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 12.12.2022 пенсію державного службовця, відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII "Про державну службу".
Згідно із пунктом 5 Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 № 622, форма довідки про заробітну плату, що подається для призначення пенсії державним службовцям, затверджується правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із Мінсоцполітики.
Постановою Правління Пенсійного фонду України від 17.01.2017 № 1-3 "Про форми довідок про заробітну плату для призначення пенсії державним службовцям", зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08.02.2017 за № 180/30048, затверджено форми довідок про заробітну плату для призначення згідно з пунктами 10 і 12 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII "Про державну службу" пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII "Про державну службу", що додаються: форму довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років); форму довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією); форму довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби.
Судовим розглядом встановлено, що надані позивачем довідки, які виданні позивачціТериторіальним управлінням Державної судової адміністрації у Полтавській області 23.11.2022 № 02/2703/2022-вих, № 02/2705/2022-вих. про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років ) станом на вересень 2022 року та про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією) за період з 01.05.2016 по 12.10.2022, підписані уповноваженими особами, скріплені гербовою печаткою та складені за формою, передбаченою Постановою Правління Пенсійного фонду України від 17.01.2017 № 1-3 "Про форми довідок про заробітну плату для призначення пенсії державним службовцям", зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08.02.2017 за №180/30048, у зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції вважає, що відсутні підстави для відмови у перерахунок пенсії позивачки, відповідно до Закону України "Про державну службу" з урахуванням цих довідок.
Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії передбачені Законом України "Про пенсійне забезпечення" та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Також, суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Із урахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Таким чином, суд апеляційної інстанції, переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.10.2024 без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 308, 311, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.10.2024 по справі № 440/10130/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич