23 грудня 2024 р. Справа № 440/9443/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.08.2023, головуючий суддя І інстанції: Н.Ю. Алєксєєва, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 15.08.23 по справі № 440/9443/23
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Полтавській області), в якому просив:
- визнати дії ГУ ПФУ в Полтавській області щодо призначення йому пенсії за віком без врахування права на пільги по визначенню стажу, необхідного для призначення пенсії в повному розмірі та її збільшенню, визначених частиною 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ (далі- Закон № 796-ХІІ), протиправними;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Полтавській області провести перерахунок йому пенсії з урахуванням пільг, наданих частиною 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ, і провести виплату сум недоплаченої пенсії.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 15.08.2023 позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Полтавській області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку та виплаті пенсії з 02.02.2013 по 10.10.2017 відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону № 796-ХІІ, в частині збільшення пенсії за кожний повний рік страхового стажу понад установлений стаж 20 років для чоловіків.
Зобов'язано ГУ ПФУ в Полтавській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 02.02.2013 по 10.10.2017 відповідно до частини 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ , в частині збільшення пенсії за кожний повний рік страхового стажу понад установлений стаж 20 років для чоловіків, із урахуванням фактично проведених виплат.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Відповідач, не погоджуючись із таким рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.03.2023 у справі № 440/9443/23, а позовні вимоги ОСОБА_1 залишити без задоволення.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначив, що правове регулювання спірних правовідносин змінилось і у зв'язку зі змінами Закон № 796-ХІІ пов'язує збільшення пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад стаж встановлений ч. 2 ст. 56 цього Закону, з призначенням пенсії на умовах визначених ч. 2 ст. 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (далі- Закон № 1058- ІV). Позивач не виявив бажання перейти на пенсію за віком на умовах ч. 2 ст. 27 Закону №1058-ІV, а тому позивачу правомірно відмовлено у перерахунку пенсії зі збільшенням пенсії на один відсоток заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років, але не вище 75 відсотків заробітку.
Відповідно до ч. 1 ст.308 та п. 3 ч. 1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини, які не оспорені сторонами.
ОСОБА_1 - учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (категорія 2) і мав право на пільги, встановлені Законом № 796-ХІІ.
З 02.02.2013 позивач перебував на обліку у ГУ ПФУ в Полтавській області та отримував пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-ІV, яка призначена з урахуванням статті 55 Закону № 796-ХІІ, за наявності загального страхового стажу 35 років 03 місяці 7 днів.
14.04.2023 позивач звернувся до відповідача із заявою про проведення перерахунку призначеної йому пенсії за віком, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
01.05.2023 листом ГУ ПФУ в Полтавській області №8196-7909/К-02/8-1600/23 у проведенні такого перерахунку позивачу було відмовлено за відсутності правових підстав.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом задля захисту своїх прав та інтересів.
Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки пенсія за віком призначена позивачу до внесення змін до п.2 ст. 56 Закону №796-ХІІ, то в силу вимог ст. 58 Конституції України, такі зміни не позбавляють позивача права на пенсію в повному розмірі із доплатою за додатковий стаж, оскільки таке право він набув значно раніше, ніж набрав чинність Закон №2148-УІІІ, яким були внесені зміни до п.2 ст. 56 Закону №796-ХІІ.
Колегія суддів погоджується із цими висновками суду першої інстанції та зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У цій справі спір виник у зв'язку із відмовою ГУ ПФ України нарахувати та виплатити позивачу надбавку за додатковий стаж, визначений пунктом 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ у період після змін, внесених до цієї норми Законом № 2148-VIII.
На час призначення позивачу пенсії (02.02.2013) діяла редакція пункту 2 статі 56 Закону №796-ХІІ, згідно з якою право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку.
Згодом Законом № 2148-VIII, який набрав чинності 11.10.2017, зокрема, до пункту 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ внесено зміни, згідно з якими право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, у разі призначення пенсії на умовах частини 2 статті 27 Закону № 1058-ІV.
Відповідно до частини 2 статті 27 Закону № 1058-IV за бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, - відповідно до цього Закону.
Отже правове регулювання щодо права на пенсію в повному розмірі із доплатою за додатковий стаж змінилось і у зв'язку із цими змінами Закон № 796-ХІІ пов'язує збільшення пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад стаж, встановлений пунктом 2 статті 56 цього Закону з призначенням пенсії на умовах, визначених частиною 2 статі 27 Закону № 1058-IV.
Колегія суддів наголошує на конституційному принципі незворотності дії законів та інших нормативно-правових актів у часі, який сформульований, зокрема, у рішеннях Конституційного Суду України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними, зокрема у рішенні від 12.02.2019 № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України підтримав раніше сформовану ним юридичну позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів: закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 25.06.2024 у справі №300/3435/21 вважає, що висновки, викладені в раніше ухвалених постановах Верховного Суду, зокрема від 23.10.2019 у справі №809/627/18, від 29.08.2022 у справі № 300/1390/19, від 06.09.2023 у справі №300/2091/21, від 10.01.2024 у справі № 300/168/21 та інших, у яких викладено правовий висновок про розповсюдження пункту 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ в редакції змін, внесених Законом №2148-VIII на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності, та відповідно про те, що згідно із пунктом 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ (у редакції, що діяла на час її реалізації за заявою пенсіонера) умовою призначення надбавки за понаднормативний стаж є призначення пенсії на умовах частини другої статі 27 Закону №1058-IV; пенсіонер, щодо якого не дотримано цієї умови, не має права на отримання надбавки за понаднормовий стаж, є такими, що не ґрунтуються на правильному правозастосуванні, та вирішила відступити від таких висновків та сформувала наступні висновки:
«(1) держава гарантувала зокрема, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС особливі норми та умови пенсійного забезпечення як компенсацію особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за втрачене здоров'я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, тому за особами, які набули право на призначення пенсії з урахуванням спеціального Закону № 796-XII, редакцією пункту 2 статі 56 якого було визначено, що право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, таке право зберігається й у разі зміни нормативно-правового регулювання цих правовідносин.
У разі зміни правового регулювання набуті такими особами права на пільги, компенсації і гарантії повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації або шляхом запровадження рівноцінних чи більш сприятливих умов соціального захисту.
(2) до осіб, яким на час призначення пенсії з урахуванням Закону № 796-XII її розрахунок мав здійснюватися згідно із пунктом 2 статті 56 Закону № 796-XII за кожний повний рік стажу роботи понад установлений для них мінімальний трудовий стаж для призначення пенсії (15 років - для жінок і 20 років - для чоловіків) шляхом збільшення пенсії на один процент заробітку за рік, вказана норма повинна застосуватися у тій редакції, яка діяла на час призначення пенсії (окрім випадку покращення становища особи). Розповсюдження на таких осіб нових правил виплати надбавки за понаднормовий стаж в залежності від призначення пенсії на умовах частини 2 статі 27 Закону № 1058-IV, запроваджених у зв'язку із внесенням до цієї норми змін Законом № 2148-VIII, свідчило б про звуження змісту та обсягу існуючих прав таких осіб, що в силу статті 22 Конституції України, є неприпустимим.»
Застосовуючи наведені вище правові висновки Верховного Суду до спірних відносин, які виникли у справі, яка переглядається, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскільки пенсія за віком призначена позивачу до внесення змін до пункту 2 статі 56 Закону № 796-XII, то в силу вимог статті 58 Конституції України, такі зміни не позбавляють позивача права на пенсію в повному розмірі із доплатою за додатковий стаж, оскільки таке право він набув значно раніше, ніж набрав чинності Закон № 2148-VIII, яким було внесено зміни до пункту 2 статі 56 Закону № 796-XII.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у позивача права на перерахунок та виплату пенсії з урахуванням доплати за понаднормовий стаж відповідно до пункту 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ, та відповідно до наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Висновки суду першої інстанції також узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 16.07.2024 у справі № 460/1401/23.
Посилання апелянта на те, що стаж роботи позивача зараховано у повному обсязі і пенсію обчислено відповідно до норм чинного законодавства, колегія суддів вважає необґрунтованими з урахуванням вище зазначеного.
Інші доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Під час судового розгляду в апеляційній інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , згідно Актового запису про смерть №477 від 08.11.2023, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Пунктом 5 частини 1 статті 238 КАС України, суд закриває провадження у справі у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою фізичної особи або припинення юридичної особи, за винятком суб'єкта владних повноважень, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
Пунктом 4 частини 1 статті 315 КАС України передбачено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у визначених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині.
Положеннями ч.1 ст. 319 КАС України встановлено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Якщо судом першої інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи - сторони у спорі чи припинення юридичної особи - сторони у спорі, що не допускає правонаступництва, після ухвалення такого рішення не може бути підставою для застосування вимог частини першої цієї статті (ч. 2 ст. 319 КАС України).
Виходячи з правового аналізу положень частини другої цієї статті, у разі смерті фізичної особи у спорі, що не допускає правонаступництва, рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню лише у випадку його законності та обґрунтованості.
Тобто, суд, вирішуючи питання про наявність підстав для закриття провадження у справі у разі смерті фізичної особи після ухвалення такого рішення має встановити чи є рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим та чи допускають спірні правовідносини правонаступництво.
Щодо правонаступництва колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до Актового запису про смерть №477 від 08.11.2023, ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто після ухвалення рішення судом першої інстанції.
За статтями 1218,1219 Цивільного кодексу України (далі- ЦК України) до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема:1) особисті немайнові права;2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 1227 ЦК України, суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Виходячи з аналізу вищезазначених правових норм слідує, що предметом спадкування можуть бути лише конкретні суми виплат, які належали спадкодавцеві за життя і залишилися недоотриманими у зв'язку з його смертю.
З матеріалів справи вбачається, що предметом спору є зобов'язання здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , і рішення суду першої інстанції не набрало законної сили, а тому право на ці кошти померлий не набув.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.10.2018 у справі № 522/19647/17 , від 13.03.2019 у справі № 484/3648/16-а, від 29.04.2020 у справі № 576/1388/17.
Отже спірні правовідносини не допускають правонаступництво.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України»(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені всі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права, тому оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення. Факт смерті фізичної особи - позивача, сторони у спорі не допускає правонаступництва, а тому відповідно до вимог ч.2 ст. 319 КАС України підстави для закриття провадження по справі відсутні.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 311, 315, 316, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2023 року по справі № 440/9443/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк