Справа № 638/5696/24
Провадження № 2/638/3669/24
05 грудня 2024 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:
Головуючого судді Цвірюка Д.В.,
за участю секретаря Рудської В.П.,
представника позивача Шведа А.М.,
представника відповідача Мещаненко Д.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань Дзержинського районного суду м.Харкова в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв'язку в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про відшкодування моральної шкоди, -
встановив:
Адвокат Шведа Андрій Михайлович звернувся до Дзержинського районного суду м.Харкова в інтересах ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області, в якому просить стягнути з державного бюджету України на користь позивача 7 000 000 гривень у відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями посадової особи органу досудового розслідування Головного управління Національної поліції в Донецькій області.
В обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою АДРЕСА_1 , разом з дружиною ОСОБА_2 , 1957 року народження, яка з 2010 року є інвалідом третьої групи у зв'язку із захворюванням опорно-рухомого апарату на підґрунті сахарного діабету, єдиним доходом якої є пенсія по інвалідності. Позивач з 26.04.2017 також є пенсіонером за віком, перебуває на пенсійному обліку в ГУ ПФУ в Харківській області, отримує пенсію, яка є його єдиним доходом. Позивач отримував пенсію до середини 2020 року, а з цього періоду пенсійні виплати позивачу було припинено. На його звернення до сервісного центру у місті Ізюм ГУ ПФУ в Харківській області для з'ясування підстав невиплати пенсії, на особистому прийомі фахівець пенсійного органу повідомив, що за даними автоматичного обміну відомостями Міністерства юстиції України з Пенсійним фондом України в державному реєстрі актів цивільного стану громадян наявні відомості про факт смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який став підставою для припинення нарахування і виплати йому пенсії, як померлій особі, але після ідентифікування пенсіонера ОСОБА_1 . ГУ ПФУ в Харківській області поновило пенсійні виплати. 21.07.2020 ОСОБА_1 подав до Ізюмського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області заяву з додатками для обміну паспорта у формі книжки на паспорт нового зразка у формі ID -картки, долучивши до заяви старий паспорт на обмін. Однак, після проведеної територіальним органом міграційної служби верифікації особи ОСОБА_1 на підставі поданих документів, йому відмовлено у видачі нового паспорта ID-картки з причини того, що у державному реєстрі актів цивільного стану громадян органом державної реєстрації стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 внесено актовий запис від 21.02.2020 №346 про його смерть, з тієї ж підстави (актовий запис від 21.02.2020 №346 про смерть) поданий для обміну паспорт позивача у формі книжки серії НОМЕР_1 виданий 13 березня 1997 року було вилучено та до ІП ЄІАС УМП щодо паспорта внесено відмітку «Недійсні документи». З грудня 2020 року пенсійні виплати ОСОБА_1 знову було припинено та не виплачувалися по лютий місяць 2024 року.
Представником позивача також зазначено, що з метою поновлення порушених прав ОСОБА_1 в червні 2021 року звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ГУ ДМС України в Харківській області про визнання протиправною відмови у видачі (обміну) паспорта та зобов'язати видати паспорт громадянина України, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.10.2021 по справі №520/11466/21 позов ОСОБА_1 задоволено частково, відмову Ізюмського районного відділу Головного управління ДМС України в Харківській області в оформленні паспорта у зв'язку з обміном визнано протиправною та зобов'язано територіальний орган міграційної служби повторно розглянути заяву щодо оформлення паспорта громадянина України у зв'язку з обміном з урахуванням висновків суду в судовому рішенні по справі. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 04.02.2022 рішення суду першої інстанції по справі №520/11466/21 скасовано через обрання позивачем невірного способу захисту порушеного права, у задоволенні позову відмовлено повністю. Після розпочатої 24 лютого 2022 року повномасштабної військової агресії російської федерації проти України та її вторгнення та територію держави подальше поновлення конституційних прав і доведення факту неправомірного визнання померлим для позивача унеможливилось, оскільки позивач проживає в місті Ізюм Харківської області, яке з 01 квітня 2022 року зазнало окупації та віднесено до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією. Після деокупації міста Ізюм, за першої можливості ОСОБА_1 звернувся на «гарячу лінію» до відповідних державних органів з проханням оформити/обміняти йому зданий для обміну в липні 2020 року паспорт громадянина України на новий та поновити припинені йому з грудня 2020 року пенсійні виплати.
Як зазначено представником позивача, з інформації отриманої на адвокатські запити стало відомо, що актовий запис про смерть №346 складений 21.02.2020 Слов'янським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , було внесено до державного реєстру на підставі остаточного лікарського свідоцтва про смерть №106 від 06.02.2020, що в свою чергу оформлене Слов'янським відділенням СМЕ на підставі відомостей з винесеної в межах розслідування кримінального провадження №12020050510000290 старшим слідчим Слов'янського ВП ГУНП в Донецькій області Скляровою О.М. постанови про призначення судово-медичної експертизи трупа особи чоловічої статі, де слідчим поліції труп ідентифіковано з особою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Будь-яких документів, що посвідчують особу померлого, з трупом до Слов'янського відділення СМЕ не надходило. Усі документи (в тому числі свідоцтво про смерть №106) щодо померлого заповнювалися з постанови про призначення експертизи, винесеної старшим слідчим Слов'янського ВП ГУНП Скляровою О.М. Відомості про померлу особу в актовому записі про смерть зазначені згідно лікарського свідоцтва про смерть, паспорт і військовий квиток померлої особи до органу державної реєстрації актів цивільного стану не здавалися. За даними Державного реєстру актів цивільного стану громадян на території України значиться лише один запис про народження ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_1 , що виключав у спірних обставинах наявність (смерть) двійника позивача, тобто його тезки ОСОБА_1 з тією ж датою народження ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Представник позивача неодноразово звертався до ВП №4 Краматорського РУП ГУНП в Донецькій області з метою отримання відомостей по кримінальному провадженню №12020050510000290 щодо підстав ідентифікації в постанові про призначення судово - медичної експертизи померлої особи, як ОСОБА_1 з одночасною вимогою поновити розслідування по кримінальному провадженню, провести невідкладні слідчі дії за участі ОСОБА_1 для його ідентифікації, як живої особи, виправити допущені слідством помилкові дії з ідентифікації трупа невстановленої померлої особи та поновити порушені права позивача ОСОБА_1 шляхом надіслання до Слов'янського відділу ДРАЦС у Краматорському районі відповідні висновки слідства про позивача, як живу людину для анулювання актового запису про його смерть №346 від 21.02.2020 та направляв документи, які посвідчують особу позивача та факт того, що він є живою людиною. В подальшому, в поновленому досудовому розслідуванні в кримінальному провадженні №12020050510000290, 16.06.2023 слідчим Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області за постановою слідчого СВ ВП №4 Краматорського РУП ГУНП в Донецькій області від 05.06.2023 про проведення слідчих дій на іншій території по кримінальному провадженню №12020050510000290 встановлено особу та допитано в якості свідка ОСОБА_1 в місті Ізюм. Рішенням Слов'янського міськрайонного суду від 10 жовтня 2023 року по справі №243/1771/23 скасовано лікарське свідоцтво про смерть №106, видане 06 лютого 2020 року Слов'янським відділенням судово-медичної експертизи комунального закладу охорони здоров'я «Донецьке обласне бюро судово-медичної експертизи» на ім'я ОСОБА_1 та анульовано актовий запис про смерть №346, складений 21 лютого 2020 року Слов'янським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) на ім'я ОСОБА_1 , зобов'язано відділ державної реєстрації актів цивільного стану по Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції анулювати актовий запис про смерть №346, складений 21 лютого 2020 року Слов'янським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) на ім'я ОСОБА_1 в Державному реєстрі актів цивільного стану громадян. Вищезазначеним рішенням встановлено, що позивач ОСОБА_1 став заручником ситуації (визнаний померлим), тривалий час не може отримувати пенсію не зі своєї вини, а тому повинен звертатися до суду за ефективним захистом своїх порушених прав та інтересів через недбалість чи помилку працівників поліції. Після анулювання в Державному реєстрі актів цивільного стану громадян актового запису про смерть №346 від 21 лютого 2020 року за вищевказаним судовим рішенням, в січні 2024 року ОСОБА_1 отримав в територіальному органі Державної міграційної служби України паспорт громадянина України (ID - картка) № НОМЕР_2 від 10.01.2024. Після отримання паспорта громадянина України та проходження процедури ідентифікації в територіальному органі ГУ ПФУ в Харківській області з січня 2024 року ОСОБА_1 поновлено належні пенсійні виплати.
В позовній заяві представником позивача вказано, що позивач вимушений був майже 3 роки свого життя доводити державі Україна те, що він є ОСОБА_1 , що він є живою людиною та наділений правом на життя, і доказувати державним органам України протиправність внесення ними до державного реєстру актів цивільного стану громадян актового запису від 21.02.2020 №346 про його смерть.
Як вважає представник позивача, наведені стороною позивача факти доводять, що старшим слідчим Слов'янського ВП ГУНП в Донецькій області ОСОБА_3 вчинено неправомірні дії в межах розслідування кримінального провадження №12020050510000290 - без належних на то доказів безпідставно, тобто незаконно, ідентифіковано труп невстановленого чоловіка, як ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що призвело до неправомірного визнання останнього померлим шляхом внесення до державного реєстру актового запису про його смерть №346 від 21.02.2020. Між безпосередніми діями старшого слідчого Слов'янського ВП ГУНП в Донецькій області ОСОБА_3 в межах розслідування кримінального провадження №12020050510000290 та внесенням до державного реєстру актів цивільного стану громадян актового запису про смерть №346 від 21.02.2020 щодо ОСОБА_1 існує причинно-наслідковий зв'язок, розмір завданої моральної шкоди позивач оцінює в 7 000 000 гривень, в зв'язку з чим просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, в якій просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю з причин того, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
В обгрунтування заперечень проти заявлених позовних вимог посилається на те, що 05.02.2020 до Слов'янського ВП ГУНП в Донецькій області (нині - ВП № 4 Краматорського РУП ГУНП в Донецькій області) надійшло повідомлення від ОСОБА_4 про виявлення ним у буд. АДРЕСА_2 трупу невідомого чоловіка. За вказаним фактом слідчим Слов'янського ВП ГУНП в Донецькій області було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020050510000290, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України. В рамках досудового розслідування кримінального провадження 05.02.2020 було оглянуто будинок за вищевказаною адресою, під час якого було встановлено, що будівля напівзруйнована, занедбана. У ній виявлено труп чоловічої статі, вказаний у протоколі як труп ОСОБА_1 . Огляд проводився за участю заявника - ОСОБА_4 , який вказав, що вказаний труп чоловічої статі він знав як особу на ім'я ОСОБА_5 . До протоколу долучено фототаблицю із зображенням трупу. Цього ж дня слідчим було винесено постанову про призначення судово-медичної експертизи по трупу вказаної особи, ідентифікованої як ОСОБА_1 . Згідно висновку експерта №92 від 06.02.2020, причиною смерті ОСОБА_1 стала ішемічна хвороба серця. 06.02.2020 допитано в якості свідка ОСОБА_4 , який повідомив, що знав особу, труп якої виявлено ним у вказаному будинку, як ОСОБА_5 . Також останній пояснив, що той мешкав у м.Ізюм та зловживав спиртними напоями. Під час проведення досудового розслідування до матеріалів було додано скріншот з телефону із зображенням (прижиттєвим) чоловіка та наявною інформацією про нього, як про ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , мешкає: АДРЕСА_1 . На вказаному фото зображено особу, яка повністю співпадає за зовнішніми ознаками з особою, труп якої виявлено 05.02.2020. Так само, до матеріалів кримінального провадження було долучено рапорт помічника ПОМ, у якому він зазначає, що 05.02.2020 до нього звернувся ОСОБА_4 із повідомленням про смерть ОСОБА_1 . 15.02.2020 слідчим СВ Слов'янського ВП ГУНП в Донецькій області винесено постанову про закриття вищевказаного кримінального провадження на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України. 30.03.2023 року за результатами перевірки законності висновків кримінального провадження №12020050510000290 постанова про закриття кримінального провадження скасована прокурором та матеріали кримінального провадження спрямовані для проведення подальшого досудового розслідування до СВ ВП № 4 Краматорського РУП ГУНП в Донецькій області.
Як зазначено представником відповідача. позивач не оскаржував рішення, дії чи бездіяльність слідчого Слов'янського ВП ГУНП в Донецькій області, внаслідок яких було завдано шкоди, та не надав жодного судового рішення, яке набрало законної сили, про визнання дій слідчого протиправними. так як позивач не оскаржував дії слідчого або прокурора в порядку ст.ст.303 - 313 КПК України, відповідно, з діями слідчого та проведенням досудового розслідування він був згоден. Незаконні дії старшого слідчого Слов'янського ВП ГУНП в Донецькій області ОСОБА_3 , ніби-то, виразились у неналежному розслідуванні кримінального провадження №12020050510000290, у безпідставній ідентифікації трупа невстановленого чоловіка як ОСОБА_1 , що спричинило позивачу моральну шкоду. Однак, для настання відповідальності за вказаними нормами, необхідно щоб дії правоохоронних органів у встановленому порядку були визнані незаконними, а дії ГУНП в Донецькій області, внаслідок яких було завдано шкоди, у судовому порядку не розглядались та не визнавались незаконними. Дії (бездіяльність) ГУНП в Донецькій області, внаслідок яких було завдано шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність хоча б одного елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов'язки. Майже рік (з липня 2020 року до червня 2021 року) ОСОБА_1 не звертався до будь-яких державних органів для поновлення своїх порушених прав, не оскаржував рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора під час досудового розслідування та не надав жодного судового рішення, яке набрало законної сили, про визнання дій слідчого, дізнавача або прокурора протиправними. Звернення позивача до суду із цим позовом свідчить лише про штучну видимість заподіяння позивачу моральної шкоди, адже останній не вчиняв будь-яких дій задля захисту порушених, як на його думку, прав. Посилання позивача на те, що моральна шкода виражається , в тому числі, в неможливості виїхати без паспорта із зони окупації та на дружину - інваліда, якій постійно необхідний інсулін, суд не повинен приймати до уваги, бо ГУНП в Донецькій області не має нести відповідальність за дії країни - агресора, а саме рф, при наявності бажання у позивача, останній міг евакуюватись на підконтрольну територію України і без паспорта, відсутність такого бажання не може бути доказом спричинення позивачу моральної шкоди.
На думку представника відповідача позивачем не доведено протиправність діяння вчиненого відповідачем, факт заподіяння йому моральних чи фізичних страждань, наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправними діями відповідача, жодних доказів ОСОБА_1 на підтвердження своїх слів суду не надано, не обґрунтовано вказаного ним розміру моральної шкоди та не враховано великого проміжку часу своєї бездіяльності. При цьому, обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. В зв'язку з чим позовна заява не підлягає задоволенню.
Представником позивача подано до суду відповідь на відзив, в якій сторона позивача не погоджується з доводами та міркуваннями представника відповідача в зв'язку з чим просить суд відхилити відзив, прийняти до уваги відповідь на відзив при вирішенні позову та задовольнити в повному обсязі позовні вимоги ОСОБА_1 .
Представник позивача не погоджується з зазначеними у відзиві твердженнями представника відповідача про штучну видимість заподіяння позивачу моральної шкоди, бо існування понад три роки позивача із статусом «мертвої» особи без жодних громадянських прав через відсутність паспорта громадянина призвело до завдання йому моральної шкоди. Зміст відзиву на позов суперечить висновкам службового розслідування, проведеного Слідчим управлінням ГУНП в Донецькій області, за результатами якого підтверджено факт неналежного проведення первинних слідчих дій у кримінальному провадженні №12020050510000290 та вину колишнього старшого слідчого ОСОБА_3 в безпідставній ідентифікації невстановленого трупа чоловічої статі, як ОСОБА_1 , за що ОСОБА_3 підлягала притягненню до дисциплінарної відповідальності, однак зі спливом строку уникла таких заходів впливу. Докази, на підставі яких старшим слідчим Скляровою О.М. було проведено ідентифікацію особи, які представник відповідача вважає належними та достатніми для такої ідентифікації є неналежними доказами та викликають сумніви. Невизнання позовних вимог представник відповідача мотивує тим, що позивач не оскаржував дії слідчого в порядку ст.ст. 303-313 КПК України, а тому, з діями слідчого та проведенням досудового розслідування був згоден, що не відповідає дійсності, бо ці норми визначають конкретний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого, які можуть бути оскаржені, час, коли може мати місце таке оскарження та виключне коло осіб, які можуть здійснювати таке оскарження, позивач не був повідомлений про початок, хід та наслідки досудового розслідування і не входить до визначеного законом кола осіб, що можуть подавати скарги в порядку ст.ст. 303-313 КПК України та/чи отримувати відомості з кримінального провадження. Законом не встановлено прямої вимоги, що для відшкодування моральної шкоди необхідним є рішення суду, винесене за результатами оскарження дій/бездіяльності слідчого в порядку ст.ст. 303-313 КПК України. Як зазначено представником позивача, стороною позивача доведено протиправність дій заподіювача моральної шкоди, наявність такої шкоди та причинно-наслідковий зв'язку між ними, в зв'язку з чим просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Дзержинського районного суду м.Харкова від 02 квітня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання у справі.
Ухвалою Дзержинського районного суду м.Харкова від 24 травня 2024 року клопотання представника позивача задоволено, судові засідання у даній цивільній справі визначено проводити в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням представником позивача - адвокатом Шведою Андрієм Михайловичем власних технічних засобів.
Ухвалою Дзержинського районного суду м.Харкова від 24 травня 2024 року клопотання представника відповідача задоволено, судові засідання у даній цивільній справі визначено проводити в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням представником відповідача - Мещаненко Діаною Ігорівною власних технічних засобів.
Ухвалою Дзержинського районного суду м.Харкова від 24 липня 2024 року закрито підготовче провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про відшкодування моральної шкоди та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд позов ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі та стягнути з державного бюджету України на користь позивача 7 000 000 гривень з підстав викладених в позовній заяві з врахуванням викладеного у відповіді на відзив.
У судовому засіданні представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечувала та просила суд в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю з підстав зазначених в відзиві на позовну заяву, враховуючи недоведення позивачем факту заподіяння йому моральної шкоди внаслідок дій чи бездіяльності ГУ НП в Донецькій області.
Суд, заслухавши вступне слово представника позивача та представника відповідача, з'ясувавши обставини, безпосередньо дослідивши наявні в матеріалах справи докази, оцінивши їх кожний окремо та у сукупності й взаємозв'язку, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).
Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Згідно із статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ст. 55 Конституції України).
Статтею 56 Конституції України закріплено право особи на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Вимога ефективності судового захисту, закріплена в національному законодавстві, перегукується з міжнародними зобов'язаннями України. Зокрема, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» від 17.07.1997 року гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява № 40450/04, п. 64, від 15 жовтня 2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.
Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішенні порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно.
Відповідно до ч.1 ст.23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів (п.2 ч.2 ст.23 ЦК України); приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (п.4 ч.2 ст.23 ЦК України).
У практиці Європейського суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89, від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005).
Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчить про заподіяння людині моральної шкоди.
Предметом спору є стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 компенсації моральної шкоди у розмірі 7000000 гривень, завданої незаконними діями посадової особи органу досудового розслідування Головного управління Національної поліції в Донецькій області.
Згідно з ч.1 ст.15, ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Отже, об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес і саме воно є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені частиною першою статті 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Відповідно до частини 1 статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Відповідно до частини 2 статті 1176 ЦК України право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі №920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зазначено, що «шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Тобто, необхідною підставою для притягнення посадової особи органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії посадової особи цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.»
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною 1 статті 1174 ЦК України «Відшкодування шкоди, завданої посадовою або службовою особою органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування» - шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Для наявності підстав зобов'язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог статті 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її заподіювача та причинний зв'язок між його діями та шкодою, а тому позивач в цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди в розумінні статей 1167, 1174 ЦК України.
Такі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 25 січня 2021 року у справі № 227/4410/19 (провадження № 61-9407св20), від 22 березня 2021 року у справі №203/1067/19 (провадження № 61-23293св19), від 25 березня 2021 року у справі №227/3052/19 (провадження № 61-22337св19).
При цьому, відповідно до правових висновків щодо застосування норм статей 1166, 1167, 1176, 1174 ЦК України, викладених в постановах Верховного Суду від 22 червня 2017 року у справі 36-501цс17, від 25 липня 2018 року у справі № 638/6944/16-ц, від 06 лютого 2019 року у справі №199/6713/14-Ц, від 22 травня 2019 року у справі №686/20012/18, за приписами норми ст.1174 ЦК України обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що листом №579 від 27.10.2020 Слов'янського відділення судово - медичної експертизи КЗОЗ «Донецьке обласне бюро судово-медичної експертизи» адресованим Ізюмському районному відділу ДМС України в Харківській області повідомлено, що 05.02.2020 року до Слов'янського відділення СМЕ у рамках розслідування кримінального провадження №12020050510000290 від 05.02.2020 року надійшов труп ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після дослідження якого 06.02.2020 року експертом було виписане лікарське свідоцтво про смерть №106 від 06.02.2020 та передане в Слов'янський відділ ДРАЦС, після чого труп захоронений за державні кошти. Будь-яких документів, що посвідчують особу померлого з трупом до Слов'янського відділення СМЕ не надходило. Усі документи щодо померлого заповнювалися з постанови про призначення експертизи, винесеної старшим слідчим Слов'янського ВП ГУНП Скляровою О.М.
Відповіддю Ізюмського районного відділу Харківської області Міграційної служби України в Харківській області від 18.11.2020 року на ім'я ОСОБА_1 повідомлено, що відповідно до п.100 Порядку оформлення видачі, обміну пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, затвердженого Постановою КМУ №302 від25.03.2015 року, йому відмовлено в оформленні паспорта громадянина України у зв'язку з тим, що 24.03.2020 року до Ізюмського РВ ГУДМС України в Харківській області надійшла інформація про осіб, які за даними органів державної реєстрації цивільного стану померли, але паспорти громадянина України після реєстрації смерті не здано, серед яких виявленого особу з його персональними даними, у зв'язку із чим паспорт громадянина України оформлений на його ім'я було визнано недійсним та внесено до ІП ЄІАС УМП «Недійсні документи».
Згідно довідки ГУ ПФУ в Харківській області, ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ України в Харківській області і отримував пенсію за віком, виплату пенсії призупинено з 01.12.2020 року.
Згідно відповіді ГУ ПФУ в Харківській області від 24.02.2023 року ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ України в Харківській області, як отримувач пенсії за віком відповідно до ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», внаслідок автоматичного обміну даними між Міністерством юстиції України та Пенсійним фондом України було встановлено співпадіння ПІБ та дати народження ОСОБА_1 з датою смерті ІНФОРМАЦІЯ_6
Відповідно до відповіді Слов'янського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) від 22.02.2023 року за №7484/59-26-23-28.20/28.20 на адвокатський запит від 18.02.2023 року № 2001/23-02 про надання детальних відомостей, що стали підставою для внесення до державного реєстру актів цивільного стану громадян запису про смерть громадянина ОСОБА_1 повідомлене, що в архіві Слов'янського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції знаходиться на зберіганні актовий запис про смерть №346, складений 21.02.2020 р. Слов'янським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за клопотанням Слов'янського відділення судово-медичної експертизи комунального закладу охорони здоров'я «Донецьке обласне бюро судово-медичної експертизи» №98 від 14.02.2020 р. на підставі остаточного лікарського свідоцтва про смерть 106, виданого 06.02.2020 р. Слов'янським відділенням судово-медичної експертизи комунального закладу охорони здоров'я «Донецьке обласне бюро судово-медичної експертизи». Відомості про померлу особу в актовому записі про смерть зазначені згідно лікарського свідоцтва про смерть. Паспорт та військовий квиток померлої особи не здані. Дата смерті - ІНФОРМАЦІЯ_6 , місце смерті - Україна, Донецька область, місто Слов'янськ, місто Святогірськ.
Постановою про часткову відмову в задоволенні клопотання від 26 квітня 2023 року, винесеної прокурором Слов'янської окружної прокуратури Донецької обласної прокуратури Сергеевим М.В. встановлено, що в провадженні СВ ВП №4 Краматорського РУП ГУНП в Донецькій області перебувають матеріали кримінального провадження №12020050510000290 від 06.02.2020 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України.
У вищезазначеній постанові зазначено, що під час досудового розслідування встановлено, що 05.02.2020, приблизно о 16:00 год., за адресою: АДРЕСА_2 , виявлено труп невстановленого чоловіка, якого під час розслідування ідентифіковано як ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Згідно висновку експерта №92 за результатами проведення судово-медичної експертизи, причиною смерті стало захворювання - ішемічна хвороба серця у формі атеросклеротичного коронарокардіосклерозу, ускладнене гострою серцево-судинною недостатністю. На підставі вищезазначеного, 15.02.2020 слідчим СВ Слов'янського ВИ ГУНП в Донецькій області (наразі СВ ВП № 4 Краматорського РУП ГУНП в Донецькій області) прийнято рішення про закриття кримінального провадження на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України. Проте, факт того, що невстановлений чоловік, труп якого було виявлено, с ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , належним чином в ході досудового розслідування не підтверджено (документи, що підтверджують особу, до матеріалів провадження не долучено, пред'явлення трупу для впізнання не проведено тощо). Крім того, 21.03.2023 від адвоката Шведи А.М., який представляє ОСОБА_1 , надійшла заява про те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , живий та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , з наданням копій паспорту, довідки з місця проживання та довідки про склад сім і.
На підставі викладеного, прокурором зазначено, що 30.03.2023 постанова слідчого про закриття кримінального провадження була скасована, провадження направлено для подальшого досудового розслідування з метою встановлення особи померлого. 23.04.2023 від представника ОСОБА_1 - адвоката Шведи А.М. надійшло клопотання, в якому він просить: 1.встановити слідчому по кримінальному провадженню №12020050510000290 невідкладність проведення слідчих дій за участю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем його проживання ( АДРЕСА_1 ), в тому числі щодо ідентифікації/верифікації його особи та перевірки факту, що він є живий. 2. Доручити слідчому по кримінальному провадженню №12020050510000290 після проведення слідчих дій з ОСОБА_1 надіслати до Слов'янського відділу РАЦС відповідну інформацію з підтвердженням факту, що ОСОБА_1 є живий, для відома. 3. За результатами проведення невідкладних слідчих дій з ОСОБА_1 повідомити його, як представника, про висновки досудового слідства по кримінальному провадженню №12020050510000290 щодо ідентифікації/верифікації особи ОСОБА_1 та підтвердження/спростування факту, що він є живий.
Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 10 жовтня 2023 року у справі №243/1771/23, яке розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень та набрало законної сили 10.11.2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шведа Андрій Михайлович до Відділу державної реєстрації актів цивільного стану по Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, треті особи: Головне управління Національної поліції в Донецькій області, Відділ поліції №4 Краматорського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправним та скасування актового запису про смерть задоволено. Скасовано лікарське свідоцтво про смерть № 106, видане 06 лютого 2020 року Слов'янським відділенням судово-медичної експертизи комунального закладу охорони здоров'я «Донецьке обласне бюро судово-медичної експертизи» на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Анульовано актовий запис про смерть № 346, складений 21 лютого 2020 року Слов'янським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зобов'язано Відділ державної реєстрації актів цивільного стану по Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції анулювати актовий запис про смерть №346, складений 21 лютого 2020 року Слов'янським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Слов'янським міськрайонним судом Донецької області у справі №243/1771/23 встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером, з 26.04.2017 перебуває на пенсійному обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсію за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_3 від 10 травня 2017 року, виданим Пенсійним фондом України. В середині 2020 року пенсійні виплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 були припинені з підстав його смерті, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_6 . З моменту припинення по теперішній час належні позивачу суми пенсії не виплачуються, що підтверджується довідкою Пенсійного фонду України від 17.06.2021 №2000- 0210-5/81495 та листом №2000-0202-8/24340 від 24.02.2023. В судовому засіданні встановлено та підтверджено відповідними доказами, що позивач через недбалість чи помилку працівників поліції став заручником ситуації, тривалий час не може отримати пенсію не з своєї вини, тому повинен звертатися до суду з даним позовом за ефективним захистом своїх порушених прав та інтересів.
Як зазначено представником позивача, після анулювання в Державному реєстрі актів цивільного стану громадян актового запису про смерть №346 від 21 лютого 2020 року за вище наведеним судовим рішенням, в січні 2024 року ОСОБА_1 було отримано в територіальному органі Державної міграційної служби України паспорт громадянина України (ID - картка) № НОМЕР_2 від 10.01.2024, а після проходження процедури ідентифікації в територіальному органі ГУ ПФУ в Харківській області з січня 2024 року ОСОБА_1 поновлено належні пенсійні виплати.
Відповідно до довідки до акту огляду МСЕК серії 10ААА №274204 від 20.10.2010 року, виданої на ім'я ОСОБА_2 , 1957 року народження, остання з 20.10.2010 року є інвалідом третьої групи загального захворювання, довідка видана безстроково.
ОСОБА_2 призначена пенсія по інвалідності в зв'язку з третьою групою інвалідності за загальним захворюванням з 16.05.2013 року довічно, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_4 .
Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади виданої виконавчим комітетом Ізюмською територіальною громадою від 25.01.2024 року, ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно довідки про склад сім'ї виданою виконавчим комітетом Ізюмською міською радою 13.03.2023 року за №345-ВС, ОСОБА_1 разом з дружиною зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 з 26.04.2017 року є пенсіонером за віком, перебуває на пенсійному обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області, що підтверджується його пенсійним посвідченням № НОМЕР_3 від 10 травня 2017 року.
Згідно довідки Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ України в Харківській області і отримував пенсію за віком, виплату пенсії призупинено з 01.12.2020 року.
З відповіді ГУ ПФУ України в Харківській області від 24.02.2023 року ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ України в Харківській області, як отримувач пенсії за віком відповідно до ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», внаслідок автоматичного обміну даними між Міністерством юстиції України та Пенсійним фондом України було встановлено співпадіння ПІБ та дати народження ОСОБА_1 з датою смерті ІНФОРМАЦІЯ_6
Заперечення викладені представником відповідача в відзиві на позовну заяву суд не приймає до уваги, бо вони не спростовують викладені представником позивача обставини та надані на їх підтвердження докази, належних та допустимих доказів в обгрунтування заперечень відповідачем суду не надано.
Представник відповідача посилається на те, що для виникнення зобов'язання по відшкодуванню моральної шкоди позивачу необхідна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу дізнання, попереднього (досудового) слідства та їх посадових осіб, а позивачем незаконність дії відповідача не доведено.
При цьому, посилається на правову позицію викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17.
В правовій позиції Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі №920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зазначено, що «дії (бездіяльність) ГУНП в Сумській області, внаслідок яких було завдано шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність хоча б одного елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов'язки (статті 11 ЦК України)».
Суд відхиляє доводи представника відповідача про те, що для настання відповідальності за вказаними нормами, необхідно щоб дії правоохоронних органів у встановленому порядку були визнані незаконними, а незаконні дії ГУНП в Донецькій області у судовому порядку не розглядались та не визнавались, та позивач, відповідно до ст.ст. 303 - 313 КПК України, не оскаржував рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора під час досудового розслідування та не надав жодного судового рішення, яке набрало законної сили, про визнання дій слідчого, дізнавача або прокурора протиправними.
Зазначене відповідачем спростовують правові висновки, на які посилається сам відповідач, які викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) в яких Великою Палатою Верховного Суду зазначено наступне.
«5.30. Щодо посилання в ухвалі Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду на виключну правову проблему в питанні самостійного встановлення господарськими судами незаконності дій органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування під час розгляду справ про відшкодування шкоди, Велика Палата Верховного Суду визначає, що питання наявності між сторонами деліктних зобов'язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, що не регулюються нормами КПК України, а господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.».
Норми ст.ст.303-308 КПК України визначають конкретний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого, які можуть бути оскаржені, час/період такого оскарження (під час досудового розслідування, підготовчого провадження у суді чи підготовчого судового засідання) та виключне коло осіб, які можуть здійснювати таке оскарження, як то заявник, потерпілий, його представник чи законний представник, підозрюваний, його захисник чи законний представник, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володілець тимчасово вилученого майна, інша особа, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.
В рамках кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020050510000290 від 05.02.2020 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, за яким труп особи було ідентифіковано як труп саме громадянина ОСОБА_1 , ОСОБА_1 не входить до визначеного законом кола осіб, які можуть подавати скарги в порядку ст.ст. 303- 313 КПК України та/або отримувати будь-які відомості стосовно кримінального провадження.
У правовій позиції викладеній в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 червня 2024 року у справі №369/14404/17 зазначено, що «як Велика Палата Верховного Суду, так і Верховний Суд неодноразово зазначали, що для відшкодування моральної шкоди за неправомірні дії преюдиційного судового рішення про визнання таких дій неправомірними не потрібно, так як цей юридичний факт сам по собі входить у предмет доказування за вимогою про відшкодування шкоди».
У пункті 5.32. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зазначено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У пункті 9.9. постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 910/6355/20 (провадження № 12-41гс21) зазначено: «Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що ухвалення попереднього судового рішення про визнання протиправними дій (бездіяльності) державного виконавця не є обов'язковим для вирішення іншої справи, у якій розглядаються позовні вимоги про відшкодування збитків (шкоди), завданих такими діяннями, оскільки законодавство не містить обмежень у засобах доказування обставин, що можуть свідчити про протиправність діянь державного виконавця, а господарський суд може самостійно встановити наявність чи відсутність складу відповідного цивільного правопорушення, яке стало підставою для звернення до суду, шляхом оцінки наданих сторонами доказів».
Зазначені судові рішення та висновки Великої Палати Верховного Суду вже існували на час ухвалення оскаржуваних судових рішень.».
Незаконними вважаються діяння, які суперечать приписам законів та інших нормативних актів або здійснені поза межами компетенції вищезазначених органів.
За результатами проведеного Слідчим управлінням ГУНП в Донецькій області службового розслідування та складеного висновку від 01.12.2024 року (лист №3аз/20/02-2024 від 09.01.2024 СУ ГУНП в Донецькій області) встановлено, що факт неналежного проведення первинних слідчих дій працівниками СВ ВП №4 Краматорського РУП ГУНП в Донецькій області у кримінальному провадженні №12020050510000290, внаслідок чого невстановлений труп чоловічої статі безпідставно ідентифіковано, як ОСОБА_1 , знайшов своє підтвердження.
За порушення службової дисципліни, що виразилось у недотриманні вимог ст.1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, п.п.1, 2 ч.1 ст.18 Закону України «Про національну поліцію», ст.2, п.1, 2 ч.1 ст.7, ч.1 ст.8, ч.ч.1, 2 ст.9, ст.28, ч.1 ст.40, ч.ч.1, 2 ст.91 КПК України під час проведення досудового розслідування кримінального провадження №12020050510000290 підлягала притягненню до дисциплінарної відповідальності колишній старший слідчий ОСОБА_3 , однак враховуючи, що з часу вчинення дисциплінарного проступку минуло більше шести місяців, відповідно до ч.1 ст.21 Дисциплінарного статуту притягнути її до дисциплінарної відповідальності не надається можливим.
Також, за порушення службової дисципліни, що виразилось у недотриманні вимог ст.18 Закону України «Про національну поліцію», ст.ст. 1, 3 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, ст.39 КПК України в частині здійснення належного відомчого контролю під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №12020050510000290 підлягала притягненню до дисциплінарної відповідальності заступник начальника відділу поліції - начальник СВ відділу поліції №4 Краматорського РУП ГУНП в Донецькій області Пеженко В.О., однак притягнути її до дисциплінарної відповідальності не надається можливим з тих же підстав.
В вищезазначеному листі зазначено, що згідно з відомчими нормативними документами не передбачено надання висновків та матеріалів службового розслідування іншим особам крім осіб, службове розслідування щодо яких проводилось, у зв'язку з чим відмовлено у наданні копій матеріалів службового розслідування представнику позивача на його звернення до правоохоронних органів.
Перевіркою, проведеною прокурором Слов'янської окружної прокуратури Донецької обласної прокуратури Сергєєвим М.В., за результатом якої ним винесено постанову про часткову відмову в задоволенні клопотання 26 квітня 2023 року, встановлено, що під час досудового розслідування СВ ВП №4 Краматорського РУП ГУНП в Донецькій області матеріалів кримінального провадження №12020050510000290 від 06.02.2020 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, де виявлено труп невстановленого чоловіка, якого під час розслідування ідентифіковано як ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 факт того, що невстановлений чоловік, труп якого було виявлено, є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , належним чином в ході досудового розслідування не підтверджено (документи, що підтверджують особу, до матеріалів провадження не долучено, пред'явлення трупу для впізнання не проведено тощо).
При цьому за результатами службового розслідування підтверджено невідповідність дій старшого слідчого Слов'янського ВП ГУНП в Донецькій області Склярової О.М. вимогам закону, а саме: п.п.1, 2 ч.1 ст.18 Закону України «Про національну поліцію», ст.2, п.1, 2 ч.1 ст.7, ч.1 ст.8, ч.ч.1, 2 ст.9, ст.28, ч.1 ст.40, ч.ч.1, 2 ст.91 КПК України під час проведення досудового розслідування кримінального провадження №12020050510000290.
Відповідно до п.п.1, 2 ч.1 ст.18 Закону України «Про національну поліцію» поліцейський зобов'язаний неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва.
Статтею 2 КПК України передбачено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться: верховенство права; законність (п.1, 2 ч.1 ст.7 КПК України).
В частині 1 статті 8 КПК України закріплено, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства (ч.1 ст.9 КПК України).
Відповідно до частини 1 статті 40 КПК України слідчий несе відповідальність за законність та своєчасність здійснення процесуальних дій.
Обставинами, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні є: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання; 6) обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов'язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення; 7) обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру (частина 1 статті 91 КПК України).
Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження (частина 2 статті 91 КПК України).
Вищенаведених норм закону старшим слідчим Слов'янського ВП ГУНП в Донецькій області Скляровою О.М. під час досудового розслідування кримінального провадження №12020050510000290 від 06.02.2020 дотримано не було.
В рішенні від 30 травня 2001 р. № 7-рп/2001 у справі № 1-22/2001 (справа про відповідальність юридичних осіб) Конституційний Суд України зазначив таке: «Конституція України закріпила принцип відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, який проявляється передусім у конституційному визначенні обов'язків держави (статті 3, 16, 22). Така відповідальність не зводиться лише до політичної чи моральної відповідальності публічної влади перед суспільством, а має певні ознаки юридичної відповідальності … держави та її органів за невиконання чи неналежне виконання своїх обов'язків».
Встановлена судом по даній справі неправомірність дій старшого слідчого СВ Слов'янського ВП ГУНП в Донецькій області Склярової О.М. не є певними недоліками у процесуальній діяльності зазначеної посадової особи, а свідчить саме про незаконність цих дій.
З встановлених судом обставин вбачається, що актовий запис про смерть №346 від 21.02.2020 на ім'я позивача - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складено та внесено до державного реєстру актів цивільного стану громадян Слов'янським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану СМУМЮ (м. Харків) згідно лікарського свідоцтва про смерть №106 від 06.02.2020, що в свою чергу оформлене Слов'янським відділенням СМЕ на підставі відомостей з винесеної в межах розслідування кримінального провадження №12020050510000290 від 05.02.2020 року старшим слідчим Слов'янського ВП ГУНП в Донецькій області Скляровою О.М. постанови про призначення судово-медичної експертизи трупа особи чоловічої статі, де слідчим поліції особу трупу ідентифіковано з особою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Таким чином, між безпосередніми діями старшого слідчого Слов'янського ВП ГУНП в Донецькій області Склярової О.М. в межах розслідування кримінального провадження №12020050510000290 (першопричина) та внесенням до державного реєстру актів цивільного стану громадян актового запису про смерть №346 від 21.02.2020 позивача, що зумовило спричинення йому моральної шкоди (наслідок), наявний причинно-наслідковий зв'язок.
Суд також не приймає до уваги твердження відповідача про те, що звернення позивача до суду із цим позовом свідчить лише про штучну видимість заподіяння позивачу моральної шкоди, адже не вчиняв будь-яких дій задля захисту порушених прав, бо представник позивача неодноразово звертався як до органів прокуратури, так і до слідчого відділу з доказами того, що ОСОБА_1 є живою людиною, але ідентичними за змістом та формальними по суті листами №5АЗ/205/01-2023 від 01.03.2023, №8АЗ/205/01-2023 від 17.03.2023 ВП №4 Краматорського РУП ГУНП в Донецькій області відмовлено представнику позивача у наданні будь-яких відомостей по кримінальному провадженню №12020050510000290, в тому числі про обставини та підстави ідентифікації трупа, як ОСОБА_1 , обґрунтовуючи таку відмову відсутністю процесуального статусу у позивача та його представника в кримінальному провадженні.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п. 56).
Психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди. Взагалі відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89, від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005).
При цьому, слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (ст. 3. 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
Представником позивача в позовній заяві зазначено, що спричинена позивачу діями відповідача моральна шкода полягає в:
- порушенні його конституційних прав, так як він був позбавлений можливості підтверджувати свою правоздатність і користуватися конституційними та іншими правами громадянина України в абсолютно всіх сферах свого життя;
- відсутність паспорту прирікло останнього на безправне існування понад три роки без паспорта громадянина України та зумовило позбавлення його єдиного для існування фінансового джерела - пенсійних виплат;
- позивач перебував в стані розпачу і безвиході, оскільки пенсіонер залишився без єдиного у нього фінансового джерела для життя, що прирекло його та його дружину -інваліда до вимушеного бідного впроголодь існування понад три роки за рахунок несуттєвої пенсії його дружини;
- в нього та членів його сім'ї суттєво порушився звичайний ритм та уклад їх життя, що спричинило численні незручності, нервовість, переживання;
- позивач відчував страх, відчай та безвихідність за своє та дружини життя через жорстке свавілля і репресії тимчасової окупаційної «влади» до місцевого населення, а відсутність паспорта позбавляли ОСОБА_1 будь-якої можливості виїхати з окупованого міста Ізюм на підконтрольну владі України територію та вивезти свою дружину;
-відчування страху, відчаю та безвихідності наштовхувало позивача на періодичні нав'язливі думки про власний суїцид, які непоправно негативно вплинули на його психічне здоров'я та морально - психологічний стан;
- позивач зазнав муки від приниження своєї гідності, оскільки у період після звільнення Силами оборони України міста Ізюм факт відсутності паспорта громадянина України ускладнив, а в деяких випадках унеможливив для нього можливість отримання соціальної і гуманітарної допомоги (продуктів харчування, засобів побутової хімії та гігієни), які для нього та дружини-інваліда в умовах, що склалися, були вкрай необхідними для виживання;
-позивач зазнав також приниження своєї честі та гідності від проявленої бюрократії, бездіяльності та байдужості з боку державних органів протягом намагань довести свій статус живої людини і поновити свої права;
- позивач відчував розчарування з-за негативного відношення держави до власного громадянина, що породило у позивача зневіру до правоохоронних, державних та контролюючих органів, до принципу верховенства права в державі Україна;
- позивач витратив (змарнував) понад 3 роки власного життя на поновлення своїх паплюжених прав, на намагання привести до відносно нормального ритм свого та сім'ї існування, на вимушену необхідність докласти неймовірних зусиль та доводити державі Україна, що позивач є живою людиною попри визнання державою його померлим.
Перенесені моральні страждання позивач оцінює у розмірі 7 000 000,00 гривень.
Факт спричинення моральної шкоди позивачу підтверджується наданими стороною позивача доказами, які суд вважає належними та допустимими, якими встановлені порушення органом досудового розслідування норм законів, є невмотивованими та такими, що не грунтуються на належних доказах, в зв'язку з чим порушують права та інтереси позивача та завдають йому шкоди, у зв'язку з чим у позивача виникло право на відшкодування моральної шкоди відповідно до ст.ст.1173, 1174 ЦК України.
У постанові Великої Палати ВС від 15 грудня 2020 року № 752/17832/14-ц визначено, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення стосунків з людьми, які його оточують, інших негативних наслідків морального характеру.
А компенсація моральної шкоди повинна відбуватися в будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм законодавства (постанова ВП ВС від 1 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц). Така позиція відповідає практиці ЄСПЛ (рішення від 22 лютого 2005 року у справі «Новоселецький проти України» (Novoseletskiy v. Ukraine, заява № 47148/99).
КЦС ВС неодноразово застосовував цю позицію. Зокрема, в постанові від 1 березня 2023 року у справі № 496/1691/19 суд вказав, що ст. 23 ЦК України є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи.
Таким чином, суд вважає доведеними обставинами за цією справою, що дії посадової особи старшого слідчого Слов'янського ВП ГУНП в Донецькій області Склярової О.М. були неправомірними, факт їх негативного впливу на позивача, який досяг рівня страждання та приниження, в зв'язку з чим заподіяння позивачу моральної шкоди, а також причинний зв'язок між діями посадової особи відповідача та завданою позивачу шкодою, з огляду на що позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо розміру моральної шкоди суд виходить з наступного.
На законодавчому рівні нормативно не встановлено мінімальний і максимальний розміри відшкодування моральної шкоди та методику його визначення. В той же час, при оцінці розміру відшкодування моральної шкоди, зважаючи на її сутність, не можна її відшкодувати у повному обсязі, оскільки не має (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є (і не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.05.2022 у справі № 487/6970/20 приведено правову позицію, за якою гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2022 по справі № 477/874/19 розширено вище приведену правову позицію щодо суті і розміру моральної шкоди та зазначено, що абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати.
В рішенні ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі "Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі", зазначається, що "з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи, які…зіткнулися з проблемами...можуть зазнати страждань і тривоги". Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин.
Ґрунтуючись на природно-правових засадах розумності й добросовісності, суд бере до уваги вразливість становища позивача, ступінь важливості для нього предмету спору та, відповідно, необхідність вияву суб'єктами правозастосування особливої сумлінності при розгляді справи цієї особи.
Керуючись приписами ст.23, 1173, 1174 ЦК України, суд, визначаючи розмір моральної шкоди, який підлягає стягненню на користь позивача, враховує обставини, при яких моральна шкода була заподіяна, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, глибину та тривалість душевних страждань позивача, час та зусилля, які були ним витрачені для відновлення свого попереднього стану.
Враховуючи глибину та тривалість психічних страждань позивача, їх негативний вплив на психічне здоров'я та морально - психологічний стан, який виразився у відчуттях розпачу та безвиході, муки, тривоги, страху та відчутті безправного існування у суспільстві, приниженні власної честі і гідності, а також суттєвість вимушених змін в його житті та житті його родини, які потребують тривалого часу для поновлення, так як позивач вимушений був на протязі значного часу майже трьох років витрачати свій особистий час на звернення до органів пенсійного фонду, ДМС, органів поліції, прокуратури, суду за захистом своїх порушених прав, виходячи із засад справедливості, добросовісності та розумності, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди підлягають задоволенню частково.
Очевидним та таким, що не потребує доказування, є те, що протиправна ідентифікація трупа особи, як трупу саме громадянина ОСОБА_1 в рамках кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020050510000290 від 05.02.2020 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, та внесення до державного реєстру актів цивільного стану громадян актового запису про смерть №346 від 21.02.2020 щодо ОСОБА_1 , навіть якщо особа у межах кримінального провадження не понесла певних фізичних ушкоджень, провокує у неї негативні моральні переживання, страждання, для відновлення порушеного права особа має витрачати час, у зв'язку з чим змінюється сталий спосіб та ритм її життя.
На підставі викладеного з урахуванням вимог розумності, добросовісності та справедливості, суд вважає, що на користь позивача у відшкодування моральної шкоди підлягає стягненню грошова сума у розмірі 100000,00 гривень. Такий розмір відшкодування заподіяної моральної шкоди суд вважає співмірним з моральними стражданнями, які заподіяні позивачу.
Суд також врахував правову позицію Верховного Суду висловленої у постанові ВП ВС від 15 грудня 2020 року у справі за № 752/17832/14-ц, а саме, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Що стосується стягнення судових витрат, суд виходить з наступного.
Пунктом 13 частини статті 3 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.
Судовий збір у цій справі відповідно до вимог п.13 ч.2 ст.3 Закону України «Про судовий збір» не справлявся, а тому судові витрати компенсуються за рахунок держави.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 4, 10-13, 15, 16, 76-81, 133-141, 259, 263, 265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про відшкодування моральної шкоди, - задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 100000 (сто тисяч) гривень 00 копійок компенсації моральної шкоди.
Судові витрати по справі віднести за рахунок держави.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Повний текст рішення суду складено 13.12.2024 року.
Відомості про учасників справи:
позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , рнокпп НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 .
Представник позивача - ОСОБА_6 , рнокпп НОМЕР_5 , АДРЕСА_3 .
відповідач - Головне управління Національної поліції в Донецькій області, ЄДРПОУ 40109058, Донецька область, м.Покровськ, вул.Мандрика, буд.7.
Головуючий суддя: Д.В.Цвірюк