23 грудня 2024 р. Справа № 520/30603/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Жигилія С.П. , Любчич Л.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.03.2024, головуючий суддя І інстанції: Спірідонов М.О., м. Харків, по справі № 520/30603/23
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, в якій просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення командира військової частини НОМЕР_1 щодо відмови в задоволенні рапорту військовослужбовця ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби на підставі підпункту «Г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2233-ХП від 25.03.92;
- зобов'язати командира військової частини НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт військовослужбовця ОСОБА_1 та прийняти рішення щодо його дострокового звільнення.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06 березня 2024 року у справі № 520/30603/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Скасовано рішення командира військової частини НОМЕР_1 щодо відмови в задоволенні рапорту військовослужбовця ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби на підставі підпункту «Г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2233-ХП від 25.03.92.
Зобов'язано командира військової частини НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт військовослужбовця ОСОБА_1 від 06.09.2023 щодо його дострокового звільнення, з урахуванням висновків суду.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Відповідач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06 березня 2024 року у справі № 520/30603/23 скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні вимог позову ОСОБА_1 в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилався на те, що за положеннями абзацу 2 пункту 12, підпункту 2 пункту 225 Положенням №1153/2008 та Закону №2232-ХІІ звільнення з військової служби військовослужбовця у званні лейтенант здійснюється командирами корпусів та командувачами оперативних командувань, а не командирами бригад. Так, Військова частина НОМЕР_2 перебуває у підпорядкуванні Військової частини НОМЕР_1 і Командир Військової частини НОМЕР_1 є командиром бригади, а тому в силу вимог підпункту 2 пункту 225 Положення № 1153/2008 не здійснює звільнення з військової служби військовослужбовців у військовому званні лейтенанта, у зв'язку з чим право звільнення позивача з військової служби належить командувачу військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Водночас, за позицією відповідача, суд першої інстанції помилково не застосував постанову Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413, згідно якої необхідність постійного догляду за повнолітньою особою підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії, а не висновком лікарсько-консультативної комісії.
Позивач своїм правом надання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи, що справа судом розглянута за правилами спрощеного провадження, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі, який відноситься до незначної складності, не вимагають витребування нових доказів та проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, то за таких обставин колегія суддів вважає за необхідне розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно з частиною четвертою статті 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З огляду на норми частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , 10 липня 2023 року був мобілізованим до лав Збройних сил України згідно Указу Президента України № 255/2023 від 01.05.2023 «Про продовження строку загальної мобілізації» та по теперішній час проходить військову службу у лавах Збройних сил України (Військова частина НОМЕР_1 ).
06 вересня 2023 року позивачем до свого безпосереднього командування військової частини НОМЕР_3 , яке підпорядковано командуванню НОМЕР_1 , був поданий рапорт про звільнення його на підставі підпункту «Г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2233-ХІІ від 25.03.92, через сімейні обставини, у зв'язку з необхідністю догляду за матір'ю ОСОБА_2 .
До вказаного рапорту було надано наступні документи: висновок лікарсько-консультативної комісії № 223 від 30.08.23, виданий комунальним некомерційним підприємством «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Новопокровської селищної ради Чугуївського району Харківської області, у відповідності до якого, ОСОБА_2 за станом здоров'я потребує постійного стороннього догляду та не здатна до самообслуговування; свідоцтво про народження позивача НОМЕР_4 від 06.09.67, де зазначено, що ОСОБА_2 є мати позивача, а ОСОБА_3 - батько; докази фактичного проживання до мобілізації на військову службу, зі своєю матір'ю за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: копія паспорту ОСОБА_2 та довідка № 890 від 30.08.23; докази проживання ОСОБА_2 за вказаною вище адресою, а саме витяг № 890 від 30.08.23 про зареєстрованих у житловому приміщенні, виданий Чугуївською селищною радою та висновок за формою № 080-4/о від 30.08.23 про наявність у ОСОБА_2 порушення функцій організму через які вона не може самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребує соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, виданий КНП «Центр ПМСД»; докази смерті батька - ОСОБА_3 , а саме свідоцтво про смерть НОМЕР_5 від 10.08.23, де зазначено, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та докази того, що у ОСОБА_2 немає близьких осіб, які можуть доглядати за нею.
Відповідач листом від 26.09.2023 № 2/360 повідомив зокрема, що висновок ЛКК № 223 до протоколу № 71 від 30.08.2023 та висновок КНП "Центр первинної медико-санітарної допомоги" від 30.08.2023 про наявність порушення функції організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі не є належними документами, що підтверджують необхідність постійного догляду за повнолітньою особою.
Позивач, вбачаючи в зазначеному порушення своїх прав, звернувся за їх захистом до суду.
Частково задовольняючи позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що наявні підстави для звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ, оскільки його мати є особою, яка потребують постійного догляду, а отже суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення командира військової частини НОМЕР_1 , викладене у формі листа від 26.09.2023 року № 2/360, щодо відмови в задоволенні рапорту військовослужбовця ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби на підставі підпункту «Г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2233-ХП від 25.03.92 є протиправними та таким, що підлягає скасуванню.
Колегія суддів з приведеними висновками суду першої інстанції погоджується, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби регулюються Законом України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ, в редакції, станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з частинами другою, третьою та п'ятою статті 1 Закону № 2232-ХІІ військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 2 Закону № 2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Видом військової служби є, зокрема, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період (абзац 3 частини шостої статті 2 Закону № 2232-ХІІ).
Відповідно до частини третьої статті 24 Закону № 2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався та діє до тепер.
Указом Президента України "Про загальну мобілізацію" №69/2022 від 24.02.2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-ХІІ.
Так, відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), як, зокрема, у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Згідно з частиною сьомою статті 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» від 12.06.2013 за № 413 передбачено, що військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини: необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.
Колегія суддів зауважує, що предметом спірних правовідносин у цій справі є допустимість висновку лікарсько-консультативної комісії № 223 від 30.08.2023, виданого комунальним некомерційним підприємством «Центр первинної медико- санітарної допомоги» Новопокровської селищної ради Чугуївського району Харківської області для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за матір'ю військовослужбовця та його звільнення зі служби за сімейними обставинами.
Правовий висновок щодо питання стосовно того, який саме орган видає медичний висновок щодо необхідності здійснення постійного догляду, Верховний Суд висловив у постановах від 21 лютого 2024 року у справі № 120/1909/23 та від 11 квітня 2024 року у справі № 420/16689/23.
Серед іншого Верховний Суд у вказаних постановах звернув увагу на таке.
Визначення терміну «медичний висновок» наведено у пункті 3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров'я України «Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я» від 18.09.2020 № 2136, як електронний документ, що формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров'я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.
У пункті 3 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.10.2020 № 705, термін «медичний висновок» вжито у значенні висновку у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого поліцейського.
У пункті 3 розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337, термін «медичний висновок» визначено, як висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та висновок у формі рішення лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров'я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого про встановлення зв'язку погіршення стану здоров'я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров'я виконувати роботу.
Отже, медичний висновок це документ, який містить відомості про стан здоров'я особи та видається з питань, пов'язаних з таким станом здоров'я.
Суб'єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров'я.
У свою чергу, процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (далі - Положення № 1317).
Відповідно до пунктів 19, 24 Положення № 1317 комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акту огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.
Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акту огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виписку з акту огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.
Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.
З наведеного вбачається, що лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії - довідку, акт огляду (витяг з акту огляду).
Стосовно повноважень лікарсько-консультативної комісії та медико-соціальної експертної комісії на видачу медичного висновку щодо необхідності здійснення постійного догляду, Верховний Суд зазначив таке.
Положенням № 1317 визначено процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.
Відповідно до пункту 3 Положення № 1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення № 1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають:
- ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків;
- потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;
- потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;
- ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;
- причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім'ї померлого;
- медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.
У наведеному переліку прав та обов'язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття «постійного догляду», який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду.
При цьому, поняття «сторонній догляд» не є тотожним поняттю «постійний догляд», позаяк перше говорить про те, ким надається догляд, а друге - тривалість такого догляду.
Отже, поняття «постійний догляд» передбачає безперервний догляд, який надається особі, яка не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, безперервно, постійно.
В свою чергу, відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 № 189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 01.06.2021 № 1066), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункту 1 розділу III).
За приписами пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить:
1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку;
2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності;
3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження;
4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб'єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб'єкта господарювання).
Пунктом 4 розділу ІV Порядку передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи:
- форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»;
- висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний),- до досягнення дитиною 16-річного віку.
Повноваження лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я визначені ще в одному нормативно-правовому акті - наказі Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 № 667 «Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання», в якій зазначено, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу (далі - висновок ЛКК) видається лікарською консультативною комісією (далі - ЛКК) закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю.
Повертаючись до підстав для звільнення військовослужбовця з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», Верховний Суд зауважив про недосконалість та неузгодженість термінів та понять в нормативно-правових актах стосовно питання, яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду та який орган має право видавати цей документ.
З аналізу повноважень медико-соціальної експертної комісії, передбачених Положенням № 317, Верховний Суд дійшов висновку про те, що така комісія визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.
Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров'я нездатні до самообслуговування і потребують постійного стороннього догляду, то Верховний Суд вважає, що такі повноваження можуть бути віднесені до лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, які також мають право приймати висновки, зокрема, про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (зокрема, за формою № 080-2/о) з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг.
Повертаючись до обставин даної справи, колегія суддів бере до уваги, що порядок видання та заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о "Висновок про наявність порушення функцій організму через, які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі" визначає Інструкція щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о "Висновок про наявність порушення функцій організму через, які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі", яка затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України 09.03.2021 № 407, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 15.04.2021 за № 510/36132 (далі - Інструкція № 407).
Відповідно до Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о "Висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі", затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України 09.03.2021 № 407, висновок надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 № 859.
Висновок призначений для надання до структурних підрозділів з питань соціального захисту населення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчих органів міської, міста обласного значення, районної в місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади за місцем проживання/перебування особи, якій надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, або до структурного підрозділу, що визначений договором про співробітництво територіальних громад для вирішення питання призначення особі соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.
Відповідно до пункту 7 Інструкції № 407 у пункті 4 Висновку вказуються рекомендовані соціальні послуги: денного догляду, догляду вдома, паліативного догляду вдома; отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
Згідно пункту 11 Інструкції № 407 особам, яким встановлено інвалідність безстроково, висновок видається безстроково. Особам, яким інвалідність встановлена на певний строк, висновок видається на строк не більше ніж до завершення строку встановлення їм інвалідності, але не менше ніж на 12 місяців. Іншим категоріям осіб висновок видається на 12 місяців з дати видачі.
Також у вказаних постановах Верховний Суд зауважив, що абзац 4 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначає два документи альтернативно для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за особою або висновок медико-соціальної експертної комісії, або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Водночас, колегія суддів зазначає, що відповідно до абзацу 6 постанови Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 №413 "Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу" військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини, зокрема:
- необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.
Таким чином, щодо підстави звільнення з військової служби через такі сімейні обставини та інші поважні причини, як необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), то постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 визначено, в яких випадках такі обставини підтверджуються висновком медико-соціальної експертної комісії (щодо осіб віком понад 18 років), а в яких висновком лікарсько-консультативної комісії (щодо осіб до 18 років).
Суд апеляційної інстанції вважає доречним вказати на те, що на момент прийняття Постанови № 413, стаття 26 Закону №2232-ХІІ не містила переліку сімейних обставин, що можуть бути підставою для звільнення, а містила лише посилання на відповідну постанову Кабінету Міністрів України.
Водночас станом на момент виникнення спірних правовідносин, норми статті 26 Закону №2232-ХІІ уже містять виключений перелік сімейних обставин, за якими можливе звільнення військовослужбовця зі служби.
Так, під час дії воєнного стану пункт 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII доповнений підпунктом «г» згідно із Законом України від 01.04.2022 №2169-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян», згідно з яким військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), як, зокрема, у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Підпункт «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII визначає два документи альтернативно для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за особою, або висновок медико-соціальної експертної комісії, або ЛКК закладу охорони здоров'я. Повноваження таких органів залежно від суб'єкта, якому надається відповідний висновок, вже не розмежовано.
Пунктом 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України від 01.04.2022 №2169-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян» було зобов'язано Кабінет Міністрів України протягом одного місяця з дня набрання чинності цим Законом: узгодити свої нормативно-правові акти з положеннями Закону та забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів відповідно до цього Закону.
Однак, станом на час виникнення спірних відносин, Кабінет Міністрів України не виконав обов'язку щодо узгодження положень Постанови №413 з новою редакцією Закону № 2232-ХІІ.
Колегія суддів зауважує, що норми Закону № 2232-XII мають вищу юридичну силу у застосуванні до спірних правовідносин на відміну від Постанови № 413. Отже, до спірних правовідносин положення Постанови №413 не застосовуються. Це підтверджується і тим, що у подальшому набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21.05.2024 № 582, якою військовослужбовців виключено з Постанови №413.
Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, наведеній у постанові від 13.06.2024 у справі № 520/21316/23.
Виходячи з приведеного вище вбачаються безпідставними доводи апеляційної скарги відповідача про те, що для підтвердження необхідності стороннього догляду за матір'ю, позивач мав надати лише висновок медико-соціальної експертної комісії, адже необхідність постійного стороннього догляду за хворою матір'ю може підтверджуватися як відповідним медичним висновком лікарсько-консультативної комісії, так і висновком медико-соціальної експертної комісії.
Як встановлено судовим розглядом, 30.08.2023 позивач звернувся до відповідача з рапортом про звільнення зі служби за мобілізацією в Збройних Силах України за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із здійсненням постійного догляду за матір'ю на підставі висновку лікарсько-консультативної комісії № 223 від 30.08.23, виданого комунальним некомерційним підприємством «Центр первинної медико- санітарної допомоги» Новопокровської селищної ради Чугуївського району Харківської області (а.с.15, 22 том 1).
За наслідками розгляду рапорту відповідач склав лист № 2/360 від 26.09.2023, в якому роз'яснив, що належним документом, який підтверджує необхідність стороннього догляду за особою, яка досягла 18-ти річного віку, є висновок медико-соціальної експертної комісії, а не висновок лікарсько-консультативної комісії, адже висновок ЛКК № 223 від 30.08.23 до протоколу №71 від 30.08.2023 та висновок КНП «Центр первинної медичко-санітарної допомоги» від 30.08.2023 не є належними документами, що підтверджують необхідність постійного догляду за повнолітньою особою (а.с. 26-27 том 1).
Водночас, з урахуванням вищевказаних висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 21 лютого 2024 року у справі № 120/1909/23 та від 11 квітня 2024 року у справі № 420/16689/23, колегія суддів дійшла висновку, що, викладені у вищевказаному листі відповідача висновки про неналежність висновку лікарсько-консультативної комісії як документу, що може засвідчувати необхідність постійного догляду за членом сім'ї як підстави звільненні з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», не відповідають чинному законодавству, а відтак не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду.
При цьому, проаналізувавши лист відповідача № 2/360 від 26.09.2023, колегія суддів встановила, що відповідачем рішення по суті рапорту щодо відмови в задоволенні або задоволення наведеного в ньому питання прийнято не було, вказаний лист не містить надання оцінки доводам, обставинам викладеним позивачем в рапорті, а також наданих ним до нього документам, відповідачем не перевірялося чи відповідає висновок встановленій формі, чи містить він всі відомості притаманні такому висновку, на підставі якої інформації він видавався. Отже наведений лист не свідчить про прийняття відповідачем рішення за наслідками його розгляду, оскільки відповідачем не було наведено про відмову в задоволенні рапорту або його задоволенні, неприйнято до уваги та не надано оцінку документам, які були підставою для написання рапорту.
Таке повідомлення не звільняє відповідача, як суб'єкта, до повноважень якого належить вирішення питання щодо можливості звільнення позивача з військової служби, від обов'язку прийняття рішення, за наслідком розгляду рапорту про звільнення останнього з військової служби або мотивовану відмову в такому. Суб'єкт владних повноважень не може утриматись від прийняття рішення, що входить до його виключної компетенції.
Таким чином, оскільки за наслідками поданого позивачем рапорту про звільнення відповідачем не прийнято рішення по суті поставлених в ньому питаннях, не розглянуто надані позивачем документи та не надана ним оцінка, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що належним способом захисту порушеного права буде задоволення позову про визнання протиправних дій суб'єкта владних повноважень щодо неналежного розгляду рапорту про звільнення позивача та зобов'язання повторно розглянути рапорт по суті та прийняти відповідне рішення.
Посилання апеляційної скарги позивача про те, що Військова частина НОМЕР_2 перебуває у підпорядкуванні Військової частини НОМЕР_1 і командир Військової частини НОМЕР_1 є командиром бригади, а тому в силу вимог підпункту 2 пункту 225 Положення №1153/2008 командир Військової частини НОМЕР_1 не здійснює звільнення з військової служби військовослужбовців у військовому званні лейтенанта і право звільнення позивача з військової служби належить командувачу військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 », колегія суддів не вважає такими, що доводять правомірність дій відповідача у даній справі, виходячи з наступного.
Так, за обставинами даної справи рапорт про звільнення з військової служби ОСОБА_1 (а.с. 14 том 1) було подано безпосередньому начальнику - командиру Військової частини НОМЕР_2 , проте оскільки Військова частина НОМЕР_2 підпорядкована командуванню Військової частини НОМЕР_1 , вказаний рапорт було перенаправлено саме до Військової частини НОМЕР_1 , якою відповідно і було надано лист-відповідь від 26.09.2023 №2/360 (а.с. 26 том 1).
Відповідач в апеляційній скарзі зазначив, що у даній справі не було вирішено питання про звільнення позивача зі служби, яке за положеннями підпункту 2 пункту 225 Положення №1153/2008 мав здійснювати лише командувач військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 », в той час коли у даній справі було лише повернуто без реалізації рапорт позивача з документами до нього.
Отже, колегія суддів зазначає, що відповідач в апеляційній скарзі посилався на відсутність повноважень розглядати рапорт, проте розглянув такий рапорт та надав відповідь, яка не ґрунтується на приписах діючого законодавства.
Окрім того, у вказаній відповіді немає зауважень про відсутність у відповідача повноважень на розгляд такого рапорту.
Також відповідач не був позбавлений можливості за наслідками розгляду отриманого рапорту позивача перенаправити його для розгляду уповноваженій особі, повідомивши про це позивача.
Підсумовуючи приведене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що рішення командира Військової частини НОМЕР_1 , викладене у формі листа від 26.09.2023 № 2/360, щодо відмови в задоволенні рапорту військовослужбовця ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2233-ХП від 25.03.92 є протиправними та таким, що підлягає скасуванню.
Колегія суддів також зауважує, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 24.01.2020 (справа № 420/2921/19).
Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За пунктом 1 частини першої статті 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Згідно із статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Зважаючи на положення статті 139 КАС України, питання розподілу судових витрат не вирішується.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.03.2024 по справі № 520/30603/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.М. Макаренко
Судді С.П. Жигилій Л.В. Любчич