23 грудня 2024 року м. Київ
Справа № 759/12301/24
Провадження: № 22-ц/824/18113/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.,
суддів Нежури В.А., Соколової В.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 вересня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Горбенко Н. О.,
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У червні 2024 року позивач ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» звернулося до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 28.02.2021 року ТОВ «БІЗПОЗИКА» направило відповідачу пропозицію (оферту) укласти договір №247353-КС-001 про надання кредиту. Зі своєї сторони ТОВ «БІЗПОЗИКА» направлено відповідачу через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор UA-7882 на номер телефону НОМЕР_1 (що зазначено позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті), котрий боржником було введено/відправлено. У такий спосіб 28.02.2021 року між ТОВ «БІЗПОЗИКА та відповідачем було укладено договір №247353-КС-001 про надання кредиту, підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію». Згідно п.1 договору кредиту, ТОВ «БІЗПОЗИКА» надало позичальнику грошові кошти у розмірі 24 000 грн. на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором кредиту та Правил про надання грошових коштів у кредит. Згідно з умовами договору кредиту, сторони визначили, що плата за користування кредитом є фіксованою та становить 0.85089584 процентів за кожен день користування кредитом. Пунктом 2 кредитного договору визначено, що протягом строку кредитування процентна ставка за кредитом (надалі - проценти за користування кредитом), нараховуються на залишок заборгованості по кредиту, наявну на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом, із урахуванням дня видачі кредиту та дня повернення кредиту згідно графіку платежів. пунктом 3. кредитного договору встановлений графік платежів, які має здійснювати позичальник для належного виконання умов кредитного договору.ТОВ «БІЗПОЗИКА» свої зобов'язання за договором кредиту виконало, та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 24 000,00 грн. шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_2 (котрий позичальником вказано при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті). До теперішнього часу боржник свої зобов'язання за кредитним договором про надання кредиту належним чином не виконав, а лише частково сплатив кошти, чим порушив свої зобов'язання встановлені договором. Відповідно до розрахунку заборгованості за договором, відповідач на виконання умов договору здійснив часткову оплату за договором № 247353-КС-001 на загальну суму 15 885,74 грн.Зробивши часткову оплату з метою виконання умов договору, відповідач вчинив конклюдентні дії щодо визнання договору і, відповідно, щодо правомірності вимог позивача за договором про надання кредиту.Оскільки відповідач належним чином не виконує свої зобов'язання за кредитним договором, у боржника станом на 09.06.2024 року утворилась заборгованість за договором № 247353-КС-001 про надання кредиту у розмірі 30 436,60 грн.З урахуванням викладених обставин ТОВ «БІЗПОЗИКА» просило суд стягнути із відповідача на свою користь заборгованість за договором № 247353-КС-001 про надання кредиту від 28.02.2021 року, що становить 30 436,60 грн, яка складається з суми прострочених платежів по тілу кредиту - 19 074,90 грн; суми прострочених платежів по процентах - 11 361,70 грн.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 24 вересня 2024 року позов ТОВ «БЕЗНЕС ПОЗИКА» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» заборгованість за договором про надання кредиту №247353-КС-001 від 28.02.2021 року в розмірі 30 436,60 грн, яка складається із: суми прострочених платежів по тілу кредиту у розмірі 19 074, 90 грн; суми прострочених платежів по процентах у розмірі 11 361, 70 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422, 40грн.
Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» дійсно направляло смс-повідомлення з одноразовим ідентифікатором на номер телефону, а також факт введення такого одноразового ідентифікатора на сайті позивача. Твердження позивача про вчинення відповідачем конклюдентних дій є лише припущенням, він, відповідач, не визнає факт внесення коштів на рахунок позивача на погашення заборгованості. Також вказав, що умовами договору передбачено обов'язок ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» вжити заходів досудового врегулювання спору, чого зроблено не було, а тому звернення до суду з цим позовом є передчасним. Крім того, не погоджуючись із вимогами позивача, відповідач посилається на правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 01 листопада 2024 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження.
Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше став розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У відзиві на апеляційну скаргу Клименко Т.В. в інтересах ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» заперечив проти апеляційної скарги та зазначив, що кредитний договір був підписаний відповідачем 28.02.2021 року шляхом введення одноразового ідентифікатора G-9092 в особистому кабінеті на веб-сайті в мережі інтернет https://bizpozyka.com. Також відповідачем у подальшому було укладено з позивачем та підписано шляхом обміну електронним повідомленням додаткові угоди кредитного договору від 28.02.2021 року. Отже, між сторонами укладено договір у формі електронного документу з електронними підписами сторін та із запропонованими умовами відповідач ознайомився та погодився з ними, зокрема із умовами укладених у подальшому додаткових угод до цього договору. Суд першої інстанції належним чином дослідив наявні в матеріалах справи та встановив факт отримання відповідачем кредитних коштів на підставі договору №247353-КС-001, здійснення ним платежів в рахунок погашення заборгованості. Наданий позивачем розрахунок заборгованості повністю відповідає умовам договору та вимогам законодавства, а саме ст.ст. 1048, 1050, 1056-1 ЦК України, а позовні вимоги у сумі 11 361,70 грн є законними та обґрунтованими.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, 28.02.2021 року позивач уклав із ОСОБА_1 договір №247353-КС-001 про надання кредиту (Споживчий кредит. Електронна форма) в електронній формі, відповідно до порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію» і Правилами про надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес Позика», через Особистий кабінет Позичальника на сайті кредитодавця.
Відповідно до п. 1 Договору №247353-КС-001 про надання кредиту від 28.02.2021, кредитодавець надає позичальнику грошові кошти у розмірі 24 000,00 грн., на засадах строковості, поворотності, платності (надалі - Кредит), а Позичальник зобов'язується повернути Кредит, сплатити проценти за користування Кредитом та комісію за надання Кредиту у порядку та на умовах, визначених цим договором та Правилами надання споживчих кредитів.
Тип Кредиту: Кредит. Строк кредиту: 16 тижнів. Процента ставка: в день 0,8508954, фіксована. Комісія за надання Кредиту (далі - Комісія): 2 400,00 грн. Загальний розмір наданого Кредиту: 24 000,00 грн. Термін дії Договору: до 20.06.2021. Орієнтовна загальна вартість наданого Кредиту: 42 240,00 грн. Орієнтовна реальна річна процентна ставка: 373, 90448160 процентів.
Згідно п. 2 договору, протягом строку кредитування процентна ставка за Кредитом (надалі - проценти за користування кредитом), нараховуються на залишок заборгованості по кредиту, наявну на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом, із урахуванням дня видачі Кредиту та дня повернення кредиту згідно графіку платежів.
Сторони в п. 3 договору кредиту погодили «Графік платежів», відповідно до якого визначено розмір та дату внесення Позичальником платежів.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем не виконано зобов'язання за Договором №247353-КС-001 від 28.02.2021 року, внаслідок чого виникла заборгованість на загальну суму 30 436,60 грн.
Перевіряючи такі висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Однією із загальних засад цивільного законодавства України є свобода договору (п.3 ч.1 ст. 3 ЦК України).
У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором
є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які
є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію»; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію»; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (частина шоста статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі частина дванадцята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію».
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною 1 статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними (стаття 77 ЦПК), допустимими (стаття 78 ЦПК), достовірними (стаття 79 ЦПК), а у своїй сукупності - достатніми (стаття 80 ЦПК ).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Надані ТОВ «Бізнес Позика» докази, в тому числі візуальнаформапослідовності дій клієнта свідчать, що 28.02.2021року о 19:35:26 ОСОБА_1 здійснив вхід до особистого кабінету на сайті ТОВ «Бізнес Позика» www.my.bizpozyka.com, використавши номер телефону, та надав всю необхідну інформацію для формування належної пропозиції клієнту. ТОВ «Бізнес Позика» направлено ОСОБА_1 в особистому кабінеті паспорт споживчого кредиту для ознайомлення та підписання. Також клієнту за номером телефону відправлено смс-повідомлення з однаразовим ідентифікатором «G-9092» для підписання. Відповідач ознайомився і підписав одноразовим ідентифікатором паспорт споживчого кредиту. ТОВ «Бізнес Позика» направлено Брезіцькому С.Т. в ІТС індивідуальну оферту (з відповідним активним посиланням), яка містить істотні умови договору, з якою клієнт ознайомся та прийняв її умови (а. с. 19, 35, 40, 42-43).
Відтак, кредитний договір між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 було укладено 28.02.2021 рокув електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису.
Відповідно до умов вказаного договору відповідач отримав кредит у розмірі 24000,00 грн. на засадах строковості, поворотності, платності та зобов'язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених цим договором про надання кредиту та Правилами про надання споживчих кредитів. Строк кредиту складає 16 тижнів; процентна ставка в день 0,85089584 (фіксована ставка); комісія за надання кредиту 2400,00 грн.; загальний розмір кредиту 24000,00 грн.; термін дії договору до 20 червня 2021 року; орієнтовна загальна вартість наданого кредиту 42 240 грн.;орієнтовна реальна річна процентна ставка 373,90448160процентів (а.с.35).
Пунктом 3 договору було встановлено графік платежів, якого повинен дотримуватись позичальник. Останній платіж в рахунок повернення боргу позичальник мав сплатити 20.06.2021, загальний розмір платежів, які мав сплатити позичальник за кредитним договором складав 42 240 грн, з яких: проценти за користування кредитом 15 840 грн, кредит 24000 грн, комісія за надання кредиту 2400грн (а.с. 35).
ОСОБА_1 ознайомився з Паспортом споживчого кредиту та підписав його одноразовим ідентифікатором «G-9092», що підтверджується візуальною формою.
Крім того, позивачем було додано відомості клієнта (витяг з інформаційно-телекомунікаційної системи - https://my.bizpozyka.com/), де були зазначені дані клієнта: ПІБ, адреса реєстрації, адреса проживання, РНОКПП, дата народження, паспортні дані, сума бажаного креиту, електронна адреса, фінанслвий номер телефону, номер банківського рахунку/картки для перерахунку коштів ( НОМЕР_2 ) (а.с. 41).
Також позивачем на підтвердження кредитних зобов'язань, позивачем до матеріалів справи було долучено платіжне доручення №380576403 від 28.02.2021 про переказ коштів шляхом поповнення на картку ( НОМЕР_3 ) коштів у сумі 24000 ОСОБА_1 (а.с. 39).
Вказані обставини підтверджують факт укладення сторонами електронного кредитного договору.
Оскаржуючи рішення суду першої інстанції, ОСОБА_1 не спростовував у порядку, встановленому ЦПК України, факту підписання ним самого договору.
Крім того, як було установлено судом першої інстанції та підтверджено самим відповідачем у відзиві на позовну заяву, ОСОБА_1 в рахунок погашення отриманого кредиту та сплати процентів за користування кредитом здійснив наступні платежі14.03.2021 року на суму 5280 грн, 28.03.2021 року на суму 5280 грн, та 13.04.2021року на суму 5325,74 грн, по банківських реквізитах ТОВ «Бізнес Позика» на загальну суму 15 885,74грн.
Зазначені обставини вказують на визнання ним факту укладення кредитного договору та наявності у нього обов'язку повернути кредит, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними. Крім того, колегія суддів враховує ту обставину, що відповідач фактично не заперечує обставиниотримання нимкредитних коштів, а тому такі його доводи є суперечливими відносно висловленої нимпозиції.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги в частині незаконності та необґрунтованості нарахування позивачем процентів за користування кредитом, колегія суддів ураховує, що порядок нарахування процентів сторони визначили у п. 2 договору.
Відповідно до третього пункту договору сторони визначили обов?язковий графік платежів за договором.
З графіку платежів вбачається, що якщо позичальник сплачує заборгованість згідно графіка платежів (без порушень чи прострочень), то в такому випадку треба сплата за договором складає 42 240,00 грн, з яких проценти - 15 840,00 грн.
Такий порядок розрахований на те, що з кожним платежем сума загального боргу, на яку нараховується кожного дня відсоток, зменшується.
Однак, як встановлено вище, відповідачем не були виконані умови кредитного договору належним чином, сплата по кредиту та відсотках здійснювалась із порушенням графіку погашення заборгованості, у зв?язку з чим після часткового погашення залишилась заборгованість у сумі 30 436,60 грн, з яких 19 074,90 грн - прострочене тіло кредиту, 11 361,70 грн - прострочені проценти.
Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості, проценти за користування кредитом нараховувались позивачем щоденно (за фактичну кількість календарних днів користування кредитом) на неповернену суму кредиту та виходячи із розміру фіксованої процентної ставки, визначеної в пункті 1 Договору (0,85089584% в день), починаючи з 28.02.2021 року до закінчення терміну дії договору - до 20.06.2021 року, з урахуванням сплачених платежів (зарахованих сум) на погашення нарахованих процентів у розмірі 8 560,64 гривень.
Відповідно проценти нараховувались позивачем у відповідності узгоджених сторонами умов договору, а тому посилання відповідача на орієнтовну суму процентів, яка розрахована на дотримання позивальником графіку сплати платежів, не приймаються колегією суддів до уваги.
Після 20.06.2021 року проценти на залишок по кредиту не нараховувались, а тому посилання скаржника на те, що проценти нараховувались позивачем поза межами строку дії договору, є безпідставними.
При цьому, заперечуючи розмір заявлених до стягнення процентів, відповідач не надає власного контррозрахунку на спростування наведених ТОВ «Бізнес позика» розрахунків.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про наявність підстав для задоволення позову.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги про невиконання позивачем обов'язку щодо досудового врегулювання спору, колегія суддів зазначає, що право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором, належить виключно позивачеві.
Пунктом 3 Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/20002 встановлено, що обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
Право на судовий захист не позбавляє суб'єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб'єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору.
Отже, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.
З урахуванням викладеного положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.
Також, безпідставним є і посилання відповідача на правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17, оскільки фактичні обставини справи, на яку посилається скаржник, і фактичні обставини справи, яка переглядається, не є тотожними, що виключає можливість їх застосування.
Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції повно і всебічно досліджено наявні у справі докази та дана їм належна правова оцінка, правильно встановлено обставини справи, в результаті чого ухвалено законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.
Апеляційна скарга за своїм змістом є повторенням правової позиції, викладеної у відзиві на позовну заяву, аргументи якої знайшли належну оцінку в рішенні суду першої інстанції. Доводів на спростування висновків суду апеляційна скарга не містить.
Відповідно до частини третьої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
За таких підстав, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 вересня 2024 року - без змін.
Керуючись ст.ст. 369, 374, 375, 382-384 України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 вересня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Т.О. Невідома
Судді В.А. Нежура
В.В. Соколова