23 грудня 2024року м. Київ
Справа № 753/20849/23
Провадження: № 22-ц/824/14836/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.,
суддів Нежури В.А., Соколової В.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Мельничука Віталія Вікторовича в інтересах ОСОБА_1
на заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 січня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Сирбул О. Ф.,
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У листопаді 2023 року ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» звернулося до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 30.10.2007 року між ВАТ «Комерційний банк «Експобанк» (після змін назви - ПАТ «Комерційний банк «Експобанк») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 143/АК-2007. В зв'язку з невиконанням умов кредитного договору, первісний кредитор звертався до суду з позовом про стягнення заборгованості. Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 01.10.2012 по справі № 02/2-6501/2012 позов задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Комерційний банк «Експобанк» суму заборгованості за договором кредиту № 143/АК-2007 від 30.10.2007 у розмірі 180 053,42 грн. та судових витрат у розмірі 1 800,53 грн., а всього 181 853,95 грн. Загальна сума заборгованості, встановлена рішенням суду, складає 180 053,42 грн. Відповідно до договору про відступлення прав вимоги від 06.03.2018, укладеного між ПАТ «Комерційний банк «Експобанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», первісний кредитор відступив на користь ТОВ «ФК Дніпрофінансгруп» право вимоги за договором кредиту від 30.10.2007 разом з усіма додатками до нього (у т.ч. графіками здійснення платежів) та додатковими договорами (угодами), договорами про внесення змін, змінами і доповненнями, що є невід'ємними частинами. Однак, відповідач не виконує рішення суду про стягнення заборгованості, а тому позивачем за прострочення виконання рішення суду нараховано 3 % річних та інфляційні втрати в межах загального періоду строку позовної давності, встановленого ст. 257 ЦК України, а саме з 09.11.2020 по 09.11.2023. Розмір грошового зобов'язання відповідача за час прострочення виконання рішення суду складає: 16 217,46 грн. - 3% річних та 83 992,68 грн. -інфляційних нарахувань, а всього 100 210,14 грн., які позивач просить стягнути з відповідача.
Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 24 січня 2024 року позов ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» 3% річних у розмірі 16 217,46 грн., інфляційні нарахування у розмірі 83992,68 грн., а всього 100 210,14 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 684 грн.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 09 липня 2024 року заяву адвоката Мельничука Віталія Вікторовича, що діє в інтересах ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24.01.2024 залишено без задоволення.
Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Мельничук В. В. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про часткове задоволення позову, а саме на суму у розмірі 35 507,99 грн.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції не врахував, що згідно п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Отже, суд не вправі стягувати 3 % річних та інфляційні втрати за період з 24.02.2022 по 09.11.2023. Обґрунтованою є лише сума 3 % річних та інфляційних втрат за період з 09.11.2020 по 23.02.2022 в розмірі 35 507,99 грн.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 02 вересня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
У відзиві на апеляційну скаргу Скребець О.С. в інтересах ТОВ «ФК'Дніпрофінан сгруп» заперечив проти апеляційної скарги та зазначив, що згідно п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України регулює відносини між кредитором та боржником внаслідок невиконання умов договору, проте, в рамках даної справи позивач звернувся до суду із позовом про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат згідно ст. 625 ЦК України у зв'язку з невиконанням рішення суду від 01.10.2012 року, а не умов договору кредиту від 30.10.2007 року. Отже, вказана норма не може бути застосована до спірних правовідносин. Просив заочне рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, 30.10.2007 між ВАТ «Комерційний банк Експобанк» та ОСОБА_1 був укладений договір кредиту № 143/АК-2007.
Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 01.10.2012 року у справі № 02/2-6501/2012 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Комерційний банк «Експобанк» суму заборгованості за договором кредиту № 143/АК-2007 від 30.10.2007 у розмірі 180 053,42 грн. та судові витрати у розмірі 1 800,53 грн., а всього 181 853,95 грн.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 12.06.2018 року замінено сторону виконавчого провадження - кредитора ПАТ «Комерційний Банк «Експобанк» на ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» по виконанню заочного рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 01.10.2012. у справі № 02/2-6501/2012 за позовною заявою ПАТ «Комерційний банк «Експобанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Задовольняючи позов у повному обсязі, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем не виконується рішення Дарницького районного суду м. Києва від 01.10.2012 про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому позивач не позбавлений права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум за невиконання відповідачем судового рішення, яке набрало законної сили, за період з 09.11.2020 по 09.11.2023.
Колегія суддів не може в повній мірі погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини п'ятої статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, норми розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Такий правовий висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), у якій відступлено від правових висновків, зроблених Верховним Судом України у постановах від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України); та від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, який полягав у тому, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п'ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов'язальних правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що норми статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
За змістом частини другої статті 625 ЦК України три проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, за своєю правовою природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів, а відтак відрізняються від процентів, які підлягають сплаті за правомірне користування грошовими коштами, що свідчить про відсутність подвійного стягнення при нарахуванні трьох процентів річних від простроченої суми, включаючи нараховані проценти за користування коштами, встановленими договором.
Враховуючи наведене, три проценти річних, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, підлягають застосуванню до порушеного грошового зобов'язання, складовою якого є, зокрема нараховані проценти за користування коштами, строки сплати яких визначено договором.
В постанові Об'єднаної Палати Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18, на яку послався заявник в касаційній скарзі, зроблено правовий висновок про те, що враховуючи положення частини другої статті 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Установивши, що рішення суду відповідач не виконав, суд першої інстанції зробив правильний висновок про наявність у позивача права на стягнення відповідно до статті 625 ЦК України 3 % річних та інфляційних втрат унаслідок прострочення виконання грошового зобов'язання, що виникло на підставі рішення суду.
Однак, суд першої інстанції помилково не урахував, що згідно з пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, в подальшому його дія неодноразово продовжувалася до теперішнього часу.
З огляду на вищевказані положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги та вважає, що позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за період з 24 лютого 2022 по 09 листопада 2023 року задоволенню не підлягають.
Отже, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню є лише позовні вимоги про стягнення 3 % річних за період з 09.11.2020 по 23.02.2022 року, що становить 6 985,09 грн (180053,42х3%х472/365), та інфляційні втрати за період з 09.11.2020 по 23.02.2022 року у розмірі 28 327,70 грн за наступним розрахунком:
ІІС=(ІІ1:100)x(ІІ2:100)x(ІІ3:100)x...(ІІZ:100)
ІІ1-індекс інфляції за перший місяць прострочення,......
ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення.
Останній період
IIc (101,30 : 100) x (100,90 : 100) x (101,30 : 100) x (101,00 : 100) x (101,70 : 100) x (100,70 : 100) x (101,30 : 100) x (100,20 : 100) x (100,10 : 100) x (99,80 : 100) x (101,20 : 100) x (100,90 : 100) x (100,80 : 100) x (100,60 : 100) x (101,30 : 100) x (101,60 : 100) = 1.15732940
Інфляційне збільшення:180 053,42 x 1.15732940 - 180 053,42 = 28 327,70 грн.
Отже, загальна сума 3% річних та інфляційних втрат за період з 09.11.2020 по 23.02.2022 судом апеляційної інстанції розраховано у розмірі 35 312,79 грн.
Відповідно до положень ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Під матеріальними межами судового розгляду слід розуміти обов'язок суду вирішити справу на підставі тільки тих вимог, які заявлені заінтересованими особами. Процесуальні межі полягають у тому, що суд розпочинає розгляд справи не інакше як за заявою (скаргою) заінтересованої особи.
Оскільки сума 3% річних та інфляційних втрат за період з 09.11.2020 по 23.02.2022 розрахована судом апеляційної інстанції в меншому розмірі, аніж скаржником, а суд не вправі вийти за межі заявлених позовних вимог, колегія суддів доходить висновку про зменшення суми 3 % річних, які підлягають стягненню з відповідачки на користь позивача, з 16 217,46 грн до 7 022,96 грн грн, та інфляційних втрат, з83 992,68 грн до 28 485,03 грн. Відповідно, загальна сума стягнення підлягає зменшенню з 100 210,14 грн до 35 507,99 грн.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З таких підстав, апеляційну скаргу адвоката Мельничука В.В. в інтересах ОСОБА_1 слід задовольнити, а заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 січня 2024 року змінити шляхом зменшення сум, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» згідно ст. 625 ЦК України, а саме 3% річних, з 16 217,46 грн до 7022,96 грн, та інфляційних втрат, з 83 992,68 грн до 28 485,03 грн, відповідно, загальної суми стягнення, з 100 210,14 грн до 35 507,99 грн.
Згідно з вимогами п. п. в) п. 4 ч.1 ст. 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови апеляційного суду зазначається щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).
Згідно ч.ч. 1,2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку зі зміною рішення суду першої інстанції, пропорційно розміру задоволених позовних вимог (35,43%) з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню 950,94 грн судового збору за подання позовної заяви.
У зв'язку з повним задоволенням апеляційної скарги з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 4026 грн, сплачених за подання апеляційної скарги.
При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (ч. 10 ст. 141 ЦПК України).
У відповідності до ч. 10 ст. 141 ЦПК України, з ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню різниця у сумі 3075,06 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 369, 374, 376, 382, 384 України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Мельничука Віталія Вікторовича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити.
Заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 січня 2024 року змінити.
Зменшити суму 3% річних, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» (код ЄДРПОУ 40696815, місцезнаходження: 49089, м. Дніпро, вул.. Автотранспортна, 2, оф. 205), з 16 217,46 грн до 7022,96 грн, та суму інфляційних втрат з 83 992,68 грн до 28 485,03 грн, та загальну суму стягнення з 100 210,14 грн до 35 507,99 (тридцяти п'яти тисяч п'ятсот семи) грн 99 коп.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» (код ЄДРПОУ 40696815, місцезнаходження: 49089, м. Дніпро, вул.. Автотранспортна, 2, оф. 205) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3075,06 (три тисячі сімдесят п'ять) грн 06 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Т.О. Невідома
Судді В.А. Нежура
В.В. Соколова