справа №759/19941/23 Головуючий у 1 інстанції: Твердохліб Ю.О.
провадження №22-ц/824/16601/2024 Головуючий суддя: Олійник В.І.
Іменем України
23 грудня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
Головуючого судді: Олійника В.І.,
суддів: Сушко Л.П., Болотова Є.В.,
розглянувши у письмовому провадженні справу апеляційною скаргою адвоката Остапенка Артема Петровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 09 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання,-
У жовтні 2023 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зазначеним позовом, в якому просила стягнути з відповідача на свою користь аліменти на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку, починаючи з моменту подачі позовної заяви і до закінчення навчання, але не більше як до досягнення ним 23 років.
Свої вимоги обгрунтовувала тим, що вона у 2001 році уклала шлюб з ОСОБА_1 , від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син - ОСОБА_3 .
Вказує, що на теперішній час їх син повнолітній і проживає разом з нею за адресою: АДРЕСА_1 та знаходиться на її утриманні.
Починаючи від 01.09.2022 року їх син навчається на денному відділенні Державного університету інформаційно-комунікаційних технологій. Відповідач має можливість надавати матеріальну допомогу на утримання їхнього сина, в період його навчання, оскільки він працює та має постійний дохід, у зв'язку з чим звернулась з позовом до суду.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 09 липня 2024 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання повнолітньої сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 частки від всіх видів заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, починаючи від 11 жовтня 2023 року і до закінчення ним навчання в Державному університеті інформаційно-комунікаційних технологій, тобто до 30 червня 2026 року.
В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі адвоката Остапенка А.П., який діє в інтересах ОСОБА_1 , з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про зміну рішення суду першої інстанції в частині розміру аліментів, що стягуються з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання повнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання повнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/10 частки від всіх видів заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, починаючи від 11 жовтня 2023 року і до закінчення ним навчання в Державному університеті інформаційно-комунікаційних технологій, тобто до 30 червня 2026 року.
В обґрунтування скарги вказує, що позивачем було подано відповідь на відзив, згідно якого позивачем наведено наступний перелік витрат, які несе повнолітній син відповідача:
1. Витрати на харчування - від 3 485, 1 до 3 946, 6 гривень на місяць;
2. Одяг: 2.1. Куртка зимова - 3 899 гривень;
2.2. Куртка демісезонна - 4 699 гривень;
2.3. Взуття зимове - 6 529 гривень;
2.4. Взуття демісезонне - 3 699 гривень;
2.5. Взуття літнє - 3 369 гривень;
2.6. Нижня білизна (труси) - 648 гривень;
2.7. Нижня білизна (майка) - 200 гривень;
2.8. Піжама - 800 гривень;
2.9. Термобілизна - 600 гривень;
2.10.Шкарпетки - 35 гривень;
2.11. Сорочка - 1265 гривень;
2.12.Светр - 2 290 гривень;
2.13. Джинси - 1 794 гривень.
3. Засоби гігієни:
3.1. Станок для гоління - 750 гривень;
3.2. Зубна паста - 105 гривень;
3.3. Шампунь - 225 гривень;
4. Постільна білизна - 1105 гривень;
5. Проїзд (в оби два боки) - 110 гривень;
6. Ноутбук - 35 690 гривень - 61 400 гривень;
7. Абонемент до басейну - 14 243 гривень на рік;
8. Мануальна терапія - 22 000 гривень (10 сеансів);
9. Лікування зубів - 116 120 гривень.
При цьому, вважає за необхідне зазначити, що такі витрати як: придбання ноутбука, абонемент до басейну, мануальна терапія, лікування зубів відносяться до додаткових витрат, які не покриваються аліментами, і не є предметом розгляду даної судової справи.
Також, слід звернути увагу, що придбання щорічно трьох пар коштовного взуття, і двох пар коштовних курток не є необхідним для забезпечення нормального існування, виглядає нереалістично та безрозсудно, в умовах нормального стану речей.
На сьогоднішній день повнолітньому сину ( ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 ) відповідача виповнилось 19 років і 6 місяців, тобто до досягнення двадцяти трьох річного віку залишилось 3 три роки і шість місяців.
Таким чином, повнолітній син відповідача може претендувати на отримання допомоги у зв'язку з навчанням не більше 42 місяців.
За таких умов, об'єктивний розмір витрат повнолітнього сина відповідача, з урахуванням принципу необхідності та достатності, із розрахунку на 42 місяці, виглядає наступним чином:
Разові витрати із розрахунку на 42 місяці: 3 899 грн (куртка зимова)+4 699 грн. (куртка демісезонна)+6 529 грн (взуття зимове)+3699 грн (взуття демісезонне)+ 3 369 грн (взуття літнє)=22 195 грн.
Всього щоденних витрат на 42 місяці - 22 195 грн.
Щоденні витрати із розрахунку на 42 місяці: (3 946,6 (харчування на місяць)+2420 (проїзд в обидва боки із розрахунку 22 робочих дні на місяць))х42=267414 грн.
Всього щоденних витрат на 42 місяці - 267 414 грн.
Періодичні витрати із розрахунку на 42 місяці: 648 грн (труси)х18=11664 грн (із розрахунку 18 шт. на 42 місяці);
200 грн (майка)хі 8=3 600 грн (із розрахунку 18 шт. на 42 місяці);
800 грн (піжама)х2=1 600 грн (із розрахунку 2 шт. на 42 місяці);
600 грн (термобілизна)х1 =600 грн (із розрахунку 1 шт. на 42 місяці);
35 грн (шкарпетки)х35=1 225 грн (із розрахунку 35 пар на 42 місяці);
1 265 грн. (сорочка)х18=22 770 грн (із розрахунку 18 шт. на 42 місяці);
2 290 грн (светр)хЗ=6 870 грн. (із розрахунку 3 шт. на 42 місяці);
750 грн (станок для гоління)х1=750 грн (із розрахунку 1 шт. на 42 місяці);
1 794 грн (джинси)х3=5 382 грн (із розрахунку 3 шт. на 42 місяці);
105 грн (зубна паста)х42=4410 грн (із розрахунку 42 шт. на 42 місяці);
225 грн (шампунь)х42=9450 грн (із розрахунку 42 шт. на 42 місяці);
1 105 грн (постільна білизна)х6=6 630 грн (із розрахунку 6 шт. на 42 місяці);
1 265 грн (сорочка)х18=22 770 грн (із розрахунку 18 шт. на 42 місяці);
Всього періодичних витрат на 42 місяці - 97 721 грн.
Вказує, що сума наведених разових, щоденних та періодичних витрат із розрахунку на 42 місяці складає: 97 721+267 414+22 195 = 387 330 гривень.
Сума наведених разових, щоденних та періодичних витрат на один місяць складає: 387 330/42 = 9 223 гривень (на місяць).
При цьому, відповідно до ст.180 СК України обов'язок утримувати дитину покладається на обох батьків, а отже 50% від вищенаведених витрат має нести мати повнолітнього сина відповідача - позивачка у справі.
Таким чином, частина відповідача у витратах на утримання повнолітнього сина становить суму: 9 223/2 = 4 612 гривень (на місяць).
В свою чергу, за період від квітня 2023 року до березня 2024 року відповідачу був нарахований дохід у сумі 819 120, 14 гривень 14 копійок.
Таким чином, середньомісячний нарахований дохід відповідача за період квітень 2023 року - березень 2024 року, становить суму: 819 120,14/11 (місяців) = 74 446 гривень.
Сума щомісячних витрат відповідача на утримання повнолітнього сина до досягнення 23 річного віку становить 6,2% від середньомісячний доходу відповідача.
Оскільки розрахунок витрат повнолітнього сина відповідача є приблизним, частку від середньомісячного доходу відповідача у таких витратах доцільно округлити до 10%, що становить 1/10 частину від середньомісячного доходу відповідача.
В свою чергу, аліменти на утримання повнолітнього сина - ОСОБА_3 до досягнення ним 23 річного віку у розмірі 1/6 частки від всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно значно перевищує реальні витрати наведені позивачем.
Враховуюче те, що відповідач, як це встановлено судом першої інстанції, сплачує заборгованість в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_5, на кошти позивача звернено стягнення на суму 1 013 497 гривень 58 копійок та те, що відповідач утримує неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , справедливий, розумний та достатній розмір аліментів на утримання повнолітнього сина - ОСОБА_3 до досягнення ним 23 річного віку, становить частку у розмірі 1/10 від всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно.
Таким чином, вважає, що висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції від
09 липня 2024 року у цивільній справі №759/19941/23, не відповідають обставинам справи, у зв'язку із чим підлягає зміні згідно ч.1 ст.376 ЦПК України.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Вказує, що підставами та мотивами оскарження рішення суду першої інстанції у справі №759/19941/23 апелянт визначив зарахування витрат на придбання ноутбуку, абонементу до басейну, мануальну терапію, лікування зубів як до додаткових витрат, та які не повинні бути враховані при визначенні розміру аліментів на повнолітню дитину, що продовжує навчання. Також зазначивши як велику розкіш та безрозсудність придбання для дитини трьох пар взуття одна пара на сезон: кросівки, зимові та демісезонні черевики та двох курток (зимової та демісезонної) на рік за цінами звичайних массмаркетів.
Апелянт визначив всі ті речі, які, на його розсуд, не повинні охоплюватися аліментами, виключив їх з розрахунку та базуючись на цьому зменшенні витрат на дитину зробив власний перерахунок розміру аліментів, які за розрахунком апелянта повинні складати 1/10 частину від заробітку (доходу) відповідача.
Таким чином, апелянтом/відповідачем підставою апеляційного оскарження зазначено виключення певних витрат на дитину та віднесення їх до додаткових витрат, які, на думку апелянта, не повинні охоплюватися призначеним розміром аліментів на утримання повнолітньої дитини.
Інших підстав для оскарження апеляційна скарга не містить.
З такими твердженнями відповідача/апелянта, викладеними у апеляційній скарзі, позивачка не погоджується та вважає їх необґрунтованими та такими, що не відповідають жодним нормам права, тоді як рішення Святошинського районного суду м. Києва у справі №759/19941/23 є законним, обґрунтованим, об?єктивним та таким, що прийнято у відповідності до чинного законодавства з повним дослідженням всіх обставин справи.
Сімейним кодексом України передбачено принцип рівності прав та обов?язків батьків: брати участь у матеріальних витратах зобов?язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина.
Вказує, що як вбачається з матеріалів справи, син сторін - ОСОБА_3 досяг повноліття, є студентом Державного університету інформаційно-комунікаційних технологій другого курсу за спеціальністю 172 «Телекомунікації та радіотехніка» Навчально-наукового інституту Телекомунікацій денної форми навчання. Термін навчання для здобуття рівня вищої освіти» Бакалавр» становить від 01.09.2022 року до 30.06.2026 року, стипендію не отримує, у зв?язку з чим самостійного заробітку не має та у зв?язку з цим потребує матеріальної допомоги.
Його батько (відповідач) офіційно працевлаштований, отримує заробітну плату та має можливість надавати сину відповідну допомогу.
При стягненні аліментів на утримання повнолітнього сина судом враховується наявність у батьків можливості надавати таку допомогу та матеріальний стан сторін.
Зазначає, що з наданих доказів вбачається, що апелянт (відповідач) проходить військову службу у 15- ому мобільному прикордонному загоні військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України від 01 квітня 2023 року і по теперішній час.
За період від 01 квітня 2023 року до 01 березня 2024 року він отримав дохід - грошове забезпечення у розмірі 819 120,14 грн. (згідно довідки №102 від 23.03.2024 року).
Від квітня 2021 року до листопада 2022 року відповідно до судового наказу апелянт (відповідач) повинен сплачувати аліменти на утримання дитини. Згідно довідки від 26.12.2022 року заборгованість по сплаті аліментів складає 55 294,25 грн.
Відповідно до розпорядження №65355028 від 02.04.2024 року відповідач досі не сплатив повністю заборгованість за аліментами на утримання своєї дитини ( ОСОБА_5 ) до досягнення повноліття.
Отже, з часу розлучення позивач самостійно здійснює утримання сина, відповідач не надає матеріальної допомоги на утримання повнолітнього сина, ОСОБА_3 у добровільному порядку і має заборгованість зі сплати аліментів, які йому було присуджено здійснювати в період від квітня 2021 року до листопада 2022 року.
Отже, весь тягар утримання неповнолітньої дитини та утримання дитини, що продовжує навчання після досягнення повноліття позивачка несла та несе самостійно, хоча СК України передбачено принцип рівності прав та обов?язків батьків: брати участь у матеріальних витратах зобов?язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина.
З рішення Святошинського районного суду у справі №759/11628/14-ц, копія якого міститься в матеріалах справи, вбачається, що, судом присуджено солідарне стягнення суми заборгованості за кредитом з ОСОБА_1 та ОСОБА_6 .
В рахунок погашення заборгованості, звернуто стягнення на нерухоме майно - трикімнатну квартиру, що перебуває в іпотеці ПАТ «УкрСиббанк» (договір №75484 від 22.01.2008 року) шляхом її реалізації на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження.
На підтвердження існування стягнення по виконавчому провадженню відповідачем було надано постанову приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 30.01.2020 року, а також звіт про здійснення відрахування та виплати відносно ОСОБА_1 за ВП № НОМЕР_5.
Зі звіту, наданого відповідачем разом з відзивом на позовну заяву, вбачається, що відрахування з ОСОБА_1 проводилися лише за один місяць, а саме, за січень 2024 року, та становили 20% від доходу, що складало 11 547,35грн.
З наданих доказів відповідачем не вбачається наявності заборгованості у відповідача, оскільки рішення суду передбачає як солідарне стягнення з двох фізичних осіб, так і альтернативний спосіб виконання рішення суду
- реалізацію квартири, що знаходиться в іпотеці у банку, на прилюдних торгах.
Таким чином, враховуючи надані докази у сукупності, наявність зазначеного способу виконання рішення суду - реалізація квартири на прилюдних, звіт про стягнення одноразової суми у січні 2024 року із заробітної плати відповідача не може беззаперечно підтверджувати існування всієї суми заборгованості, і тим більш це не може звільняти його від виконання батьківського обов?язку.
До того ж кредит апелянтом/відповідачем був взятий у банку під час шлюбу з позивачем, а квартира придбана у іпотеку також під час шлюбу на іншу особу без відома позивача. Тобто, у апелянта/відповідача існує фінансова спроможність брати величезні кредити, придбавати трикімнатну квартиру, що записана на матір відповідача, але на утримання рідного сина у відповідача/апелянта весь час не має грошей, а придбання двох курток та трьох пар взуття для дитини за рік, на розсуд апелянта, не є необхідним для забезпечення нормального існування рідної дитини, виглядає нереалістично та безрозсудно.
Враховуючи вищенаведене апелянт/відповідач, як батько є працездатною особою, що підтверджується наданими відповідачем доказами (наказ про призов на військову службу) та має заробіток у розмірі 819 120 грн. за 11 місяців, що дозволяє йому утримувати себе та свою повнолітню дитину.
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до незгоди апелянта/відповідача з висновками суду стосовно встановлення обставин справи та стосуються переоцінки доказів, які спрямовані на зменшення розміру аліментів.
Вважає, що зазначені підстави оскарження рішення суду першої інстанції є припущенням апелянта, не базуються на нормах матеріального права та є його власним баченням тлумачення та застосування законодавства, а також по утриманню свого сина, як за час неповноліття так і після повноліття дитини по утриманню свого сина апелянта (відповідача) до своїх обов?язків, як батька.
Також вважає, що висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позову та стягнення з апелянта/відповідача аліментів на повнолітнього сина, який продовжує навчання, у розмірі 1/6 частини його доходів щомісячно, є законним та обґрунтованим, суд першої інстанції на підставі аналізу встановлених обставин справи та наданих доказів дійшов правильного висновку про те, що відповідач зобов?язаний та спроможний сплачувати аліменти на утримання сина в розмірі 1/6 частини всіх видів доходу щомісячно, обгрунтовано вважаючи цей розмір достатнім та таким, що відповідає потребам повнолітнього сина, який продовжує навчання.
Вказує, що вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.
Також зазначає, що позивачка, як сторона у справі, для захисту прав свого сина змушена була звернутися за правничою допомогою. Розмір очікуваних витрат на правову допомогу в апеляційному суді складає 15 000 грн, а також витрати на поштове відправлення копії відзиву стороні та представнику складають 150 грн.
З огляду на викладене та враховуючи, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справ, а також бажання апелянта скористатися правом апеляційного оскарження, як засобом для переоцінки доказів та уникнення/відтермінування на тривалий проміжок часу сплати аліментів, що свідчить про небажання виконувати обов?язки батька дитини.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в редакції, яка діяла на день призначення справи до розгляду).
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13-ц).
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції врахував стан здоров'я та матеріальне становище дитини, яка навчається на денній формі навчання, матеріальне становище відповідача, наявність на утриманні останнього малолітньої дитини - 2014 року народження, наявність батьківського обов'язку утримання повнолітньої дитини за умови матеріальної можливості, яка наявна у відповідача, адже протилежного судом не встановлено, вважав можливим стягнути з відповідача аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання повнолітньої сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 частки від всіх видів заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, починаючи з 11.10.2023 року і до закінчення ним навчання в Державному університеті інформаційно-комунікаційних технологій, тобто до 30.06. 2026 року.
Суд вважав, що саме такий розмір аліментів, спрямований на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, відповідає вимогам розумності та є співмірний витратам, у зв'язку з навчанням, що потребує коштів на проїзд до навчального закладу, харчування, купівлю приладдя для навчання, тощо.
Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Судом встановлено, 27.09.2001 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 у Центральному відділі реєстрації шлюбів м.Києва, що підтверджується копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_2 від 27.09.2001 року (а.с. 16).
Від шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 12.11.2005 року (а.с. 13).
29.01.2008 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4 від 29.01.2008 року (а.с. 15).
Згідно витягів з реєстру Боярської територіальної громади від 11.10.2023 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проживають за адресою: АДРЕСА_1 .
За довідкою від 06.10.2023 року №635 виданої ОСОБА_3 , він навчається в Державному університеті інформаційно-комунікаційних технологій на 2 курсу навчально-наукового інституту Телекомунікацій за спеціальністю 172 «Телекумунікації та радіотехнік»" денної форми навчання, за рахунок коштів державного бюджету, термін навчання для здобуття рівня вищої освіти «Бакалавр» з 01.09.2022 року по 30.06.2026 року.
Згідно зі статтею 53 Конституції України кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.
Право особи на освіту може реалізовуватися шляхом її здобуття на різних рівнях освіти, у різних формах і різних видів, у тому числі шляхом здобуття дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти та освіти дорослих (частина третя статті 3 Закону України «Про освіту»).
Батьки зобов'язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати (стаття 198 СК України).
Відповідно до статті 199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
Згідно зі статтею 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.
За статтею 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Тому стягнення із батьків аліментів на повнолітніх дочки, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, є одним із механізмів забезпечення реалізації особою права на освіту, який узгоджується із соціальною спрямованістю держави та моральними засадами суспільства.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
Відповідно до вищевказаних правових норм, виявлення бажання на отримання матеріальної допомоги у зв'язку з продовженням навчанням є правом повнолітньої дочки (сина) або одного з батьків, з якими вона (він) проживають, яке нерозривно пов'язано з обов'язковою умовою можливості відповідача надавати таку допомогу і така умова оцінюється судом у сукупності з іншими обставинами, що мають істотне значення для вирішення спору.
Обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення ними повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18 років, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
У постанові від 16 лютого 2022 року у справі №381/2423/20 Верховний Суд виснував, що стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання, є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, потрібних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов'язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років. На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину (стаття 185 СК України), правовідносини щодо обов'язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка зокрема, передбачає обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). Обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття, існує незалежно від форми навчання. При визначенні розміру аліментів потрібно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Приписи цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов'язань, обов'язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.
Як встановлено судом, згідно довідки 15 - го мобільного прикордонного загону (військової частини НОМЕР_1 ) ОСОБА_1 проходить військову службу від 19.04.2023 року по теперішній час.
Згідно довідки про доходи ОСОБА_1 , яка надана Військовою частиною НОМЕР_1 , загальна сума доходу за період від 01.04.2023 року до 01.03.2024 року - 850425,72 грн.
Суд першої інстанції твірно взяв до уваги, що син сторін ОСОБА_3 продовжує навчатися та у зв'язку з цим потребує матеріальної допомоги, а відповідач є працездатною особою, отримує регулярний дохід, зобов'язаний та має можливість утримувати його, адже обов'язок батьків утримувати повнолітніх дітей, які продовжують навчатися після досягнення повноліття, існує незалежно від форми навчання.
Витрати на продукти харчування та інші додаткові витрати для життя дитини є беззаперечними, оскільки для власного існування та навчання будь-яка людина повинна повноцінно харчуватися, купувати одяг та взуття, засоби гігієни та миючі засоби, а це потребує відповідних коштів, оскільки син сторін, навчаючись на денній формі навчання, позбавлений можливості працювати, будь-якого іншого самостійного доходу не має.
Будь-яких доказів на підтвердження регулярних витрат на лікування протрузії міжхребцевих дисків хребта, міжостистого літаментуту не надано, консультативний висновок ТОВ «Клініка Оксфорд Медікал» та дослідження (магнітно-резонансна томографія) виконані 30.01.2023 року, не є належним підтвердженням витрат на лікування вказаних хвороб.
Та обставина, що звернуто стягнення на кошти відповідача, наявність непогашеної заборгованості на суму понад один мільйон гривень не звільняє відповідача від обов'язку сплачувати аліменти на повнолітнього сина, який продовжує навчання з урахуванням положень ст.199 СК України. Наявними у матеріалах справи належними та допустимими доказами підтверджується здатність відповідача надавати допомогу своєму повнолітньому сину на час його навчання, а також потреба повнолітньої дитини сторін у матеріальній допомозі у зв'язку з продовженням навчання.
Визначаючи розмір аліментів, суд врахував стан здоров'я та матеріальне становище дитини, яка навчається на денній формі навчання, матеріальне становище відповідача, наявність на утриманні останнього малолітньої дитини 2014 року народження, наявність батьківського обов'язку утримання повнолітньої дитини за умови матеріальної можливості, яка наявна у відповідача, адже протилежного судом не встановлено, та дійшов вірного висновку, що з відповідача слід стягнути аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання повнолітньої сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 частки від всіх видів заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, починаючи від 11.10.2023 року і до закінчення ним навчання в Державному університеті інформаційно-комунікаційних технологій, тобто, до 30.06. 2026 року.
Суд вірно вважав, що саме такий розмір аліментів, спрямований на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, відповідає вимогам розумності та є співмірний витратам, у зв'язку з навчанням, що потребує коштів на проїзд до навчального закладу, харчування, купівлю приладдя для навчання, тощо.
За ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно положень ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду зазделегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Тому, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість вимог позивача та їх часткове задоволення.
Також суд вірно вважав, що на підставі п.1 ч.1 ст.430 ЦПК України слід допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.
Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.
Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу адвоката Остапенка Артема Петровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 09 липня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий:
Судді: