23 грудня 2024 року місто Київ
справа № 382/283/24
апеляційне провадження № 22-ц/824/16441/24
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача - Головачова Я.В.,
суддів: Нежури В.А., Невідомої Т.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "БРАЙТ-К" на рішення Яготинського районного суду Київської області у складі судді Нарольського М.М. від 11 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "БРАЙТ-К", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: акціонерне товариство "КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК", про захист прав споживача та стягнення безпідставно сплаченої комісійної винагороди,
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ "ФК "БРАЙТ-К", у якому просив стягнути з відповідача суму сплачену за період з лютого 2020 року до квітня 2021 року комісійну винагороду в сумі 31 119 грн 49 коп.
Позов мотивував тим, що 9 січня 2020 року між ним і АТ "КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК", правонаступником якого є ТОВ "ФК "БРАЙТ-К", укладено кредитний договір № 4/3105938, відповідно до умов якого банк надав йому кредитні кошти на споживчі потреби в сумі 125 520 грн строком на 60 місяців, а саме з 9 січня 2020 року до 8 січня 2025 року. У пункті 1.3.2 цього договору встановлено, що за користування кредитом позичальник сплачує комісійну винагороду за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в розмірі 2,30 % від суми кредиту, зазначеної в пункті 1.1 кредитного договору. Обслуговування кредитної заборгованості включає моніторинг заборгованості, під яким розуміється електронне інформування (нагадування) про здійснення щомісячних платежів по кредиту та процентах, надання інформації щодо стану заборгованості через дистанційні системи обслуговування, інформування позичальника про виникнення простроченої заборгованості,
консультування позичальника (як усне, так і письмове) щодо погашення заборгованості, своєчасності сплати платежів тощо.
Позивач зазначив, що він належним чином виконував умови кредитного договору, у тому числі щодо сплати щомісячної комісійної винагороди, що підтверджується випискою банку. За розрахунком позивача загальна сума сплаченої комісії позивачем за період з 7 лютого 2020 року до 5 березня 2021 року складає 31 119 грн 49 коп.
Водночас у справі № 382/1621/21 суди встановили (а Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2023 року підтвердив) обставину нікчемності пункту 1.3.2 кредитного договору № 4/3105938 від 9 січня 2020 року.
Тому позивач вважав за необхідне застосувати наслідки нікчемності правочину в частині стягнення коштів сплаченої комісії з нового кредитора, а саме ТОВ "ФК "БРАЙТ-К". На думку позивача, зазначений спосіб захисту відповідає вимогам закону та забезпечить відновлення його порушених прав.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Яготинського районного суду Київської області від 11 липня 2024 року позов задоволено. Стягнуто з ТОВ "ФК "БРАЙТ-К" на користь ОСОБА_1 суму сплаченої за період з лютого 2020 року до квітня 2021 року комісійну винагороди в розмірі 31 119 грн 49 коп. Стягнуто з ТОВ "ФК "БРАЙТ-К" на користь держави 1 211 грн 20 коп. судового збору.
Рішення мотивовано тим, що питання про те, чи можливе встановлення комісії за обслуговування кредиту згідно Закону України "Про споживче кредитування", Велика Палата Верховного Суду досліджувала у постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19, у якій вказала, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше ніж один раз на місяць. Водночас умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України "Про споживче кредитування", щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої, другої статті 11 та частини п'ятої статті 12 цього Закону. Оскільки позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що положення пунктів кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.
Суд установив, що у пункті 1.3.2 кредитного договору № 4/3105938 від 9 січня 2020 року сторони обумовили, що за користування кредитом позичальник сплачує комісійну винагороду за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в розмірі 2,30 % від суми кредиту, зазначеної в пункті 1.1 кредитного договору (обслуговування кредитної заборгованості включає моніторинг заборгованості, під яким розуміється електронне інформування (нагадування) про здійснення щомісячних платежів по кредиту та процентах, надання інформації щодо стану заборгованості через дистанційні системи обслуговування, інформування позичальника про виникнення простроченої заборгованості, консультування позичальника (як усне, так і письмове) щодо погашання заборгованості, своєчасності сплати платежів тощо).
Надання інших послуг за обслуговування кредиту, не пов'язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, за вказану плату умовами кредитного договору не передбачено. В кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності та переліку додаткових або супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування); банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення кредитного договору.
З урахуванням викладеного суд констатував, що положення договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування".
Суд прийняв до уваги, що Велика Палата Верховного Суду у пунктах 71-73 постанови від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц дійшла висновку, що якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтepecy позивача; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду з вимогою про застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину.
Оскільки пункт 1.3.2 кредитного договору є нікчемним в силу закону, суд з урахуванням положень статті 216 ЦК України дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивача щодо наявності підстав застосування повернення виконаного за нікчемним пунктом правочину.Суд також відхилив заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності з посиланням на те, що відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Строк дії карантину неодноразово продовжувався. Крім того, відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та її узагальнені доводи
У поданій апеляційній скарзі ТОВ "ФК "БРАЙТ-К", посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду
обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Посилається на те, що позивач не довів факт сплати саме комісійних платежів на користь кредитора. Долучені до позовної заяви документи свідчать лише про внесення коштів на погашення заборгованості, розподіл яких здійснював банк у відповідності до договірних умов. За умовами договору про відступлення права вимоги ТОВ "ФК "БРАЙТ-К"є сингулярним правонаступником банку, який набув лише окремі права вимоги за договорами. Вважає, що до нового кредитора не перейшли будь-які зобов'язання банку, зокрема в частині повернення сплаченої комісії.
Вказує, що у справі № 382/1621/21 ОСОБА_1 вже заявляв вимоги про повернення сплачених ним коштів на погашення заборгованості з комісії, у задоволення яких йому було відмовлено. Тобто наявне судове рішення, яке набрало законної сили, у спорі про той самий предмет та з тих самих підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судом установлено, що 9 січня 2020 року між ОСОБА_1 та АТ "КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК" укладено кредитний договір № 4/3105938, відповідно до умов якого банк надав, а відповідач отримав кредитні кошти в сумі 125 520 грн строком на 60 місяців (з 9 січня 2020 року до 8 січня 2025 року включно).
У кредитному договорі № 4/3105938 сторони обумовили, що: позичальник сплачує платежі для погашення заборгованості за цим договором щомісячно в число місяця, визначене графіком платежів по кредиту (додаток № 1 до договору, що є його невід'ємною частиною), надалі - графік платежів по кредиту, як день повернення кредиту, повернення кредиту здійснюється у валюті кредиту (пункт 1.1.); кредит надається позичальнику на споживчі потреби (пункт 1.2); за користування кредитом позичальник сплачує комісійну винагороду за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно, в розмірі 2,30 % у місяць від суми кредиту, зазначеної в пункті 1.1 кредитного договору. Обслуговування кредитної заборгованості включає моніторинг заборгованості, під яким розуміється електронне інформування (нагадування) про здійснення щомісячних платежів по кредиту та процентах, надання інформації щодо стану заборгованості через дистанційні системи обслуговування, інформування позичальника про виникнення простроченої заборгованості, консультування позичальника (як усне, так і письмове) щодо погашання заборгованості, своєчасності сплати платежів тощо (пункт 1.3.2); позичальник зобов'язаний погашати кредит та сплачувати проценти та комісію у валюті кредиту, відповідно до розрахунків графіку платежів по кредиту, щомісяця, в день повернення кредиту на рахунок погашення заборгованості, сплачена сума платежу перераховується на позичковий рахунок та на рахунки нарахування процентів і комісій в день повернення кредиту (пункт 2.2).
5 серпня 2021 року між АТ "КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК" та ТОВ "ФК "БРАЙТ-К" укладений договір відступлення права вимоги грошових зобов'язань за фінансовими кредитами № 2-2021. Згідно цього договору 11 серпня 2021 року відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором № 4/3105938 від 9 січня 2020 року, що був укладений між АТ "КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК" та ОСОБА_1 , а тому ТОВ "ФК "БРАЙТ-К" набуло прав кредитора до позичальника за кредитним договором.
Позиція суду апеляційної інстанції
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою "текстуальної" недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах "нікчемний", "є недійсним". Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не "породжує" (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит)
позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (частини перша та друга статті 633 ЦК України).
Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина перша статті 634 ЦК України).
Згідно зі статтями 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування". Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
Отже, для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункту 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Відповідно до статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.
Після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит (частини перша та друга статті 11 Закону України "Про споживче кредитування").
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування" умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) зазначено, що:
"31.17. Відповідно до частини другої статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
31.18. Таким чином, Законом України "Про споживче кредитування" безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
31.19. На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" Правління Національного банку України постановою від 8 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит(далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту".
31.20. Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, -щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
31.22. Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
31.23. Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України "Про споживче кредитування" та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
31.29. З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України "Про споживче кредитування" (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування".
Подібний за змістом висновок викладений і у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 6 листопада 2023 року у справі № 204/224/21, у якій зазначено, що згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону України "Про споживче кредитування" умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України
"Про споживче кредитування" щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування".
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зроблено висновок про те, що якщо у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (і до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України "Про споживче кредитування"), положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування".
Питання нікчемності пункту 1.3.2 кредитного договору № 4/3105938 від 9 січня 2020 року вже досліджувалося судами у справі № 382/1621/21.
Зокрема, у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2023 року, прийнятій у вказаній справі, зазначено, що в пункті 1.3.2 кредитного договору № 4/3105938 сторони обумовили, що за користування кредитом позичальник сплачує комісійну винагороду за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно, в розмірі 2,30 % у місяць від суми кредиту, зазначеної в пункті 1.3.2 кредитного договору. Обслуговування кредитної заборгованості включає моніторинг заборгованості, під яким розуміється електронне інформування (нагадування) про здійснення щомісячних платежів по кредиту та процентах, надання інформації щодо стану заборгованості через дистанційні системи обслуговування, інформування позичальника про виникнення простроченої заборгованості, консультування позичальника (як усне, так і письмове) щодо погашання заборгованості, своєчасності сплати платежів тощо.
Надання інших послуг за обслуговування кредиту, не пов'язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, за вказану плату умовами договору не передбачено. Якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування".
За таких обставин суд касаційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що пункт 1.3.2 кредитного договору № 4/3105938 від 9 січня 2020 року, яким передбачено сплату ОСОБА_1 комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в розмірі 2,30 % від суми кредиту є нікчемним відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування".
Відповідач у цій справі також не заперечував нікчемність пункту 1.3.2 кредитного договору № 4/3105938 від 9 січня 2020 року.
У зв'язку з викладеним місцевий суд правильно вважав установленими як обставину нікчемності окремого пункту договору, так і обставину порушення прав позичальника у зв'язку з частковим виконанням ним умов цього пункту.
Визначаючи правомірний і ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, апеляційний суд виходить із наступного.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідками.
У постанові від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не повинне породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.
У пункті 33.5 постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 Велика Палата Верховного Суду констатувала, що якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов'язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення.
Тлумачення зазначеного пункту дає підстави для висновку, що в разі виконання умов нікчемного правочину позичальником останній має такі способи захисту поновлення порушеного права: позов про повернення кредитором одержаного на виконання такого правочину (наприклад, про стягнення сплаченої комісії) та позов про зобов'язання здійснити перерахунок заборгованості з урахуванням платежів, внесених на виконання нікчемного пункту правочину. Крім того, в разі якщо в суді наявний спір про стягнення заборгованості за таким договором, позичальник може заперечувати проти розміру заборгованості,
вимагаючи включення платежів, внесених на виконання нікчемного пункту правочину, наприклад у тіло кредиту.
При виборі одного з наведених способів захисту визначальним є те, чи наявний у суді спір про стягнення заборгованості за кредитним договором, що містить нікчемні умови про нарахування комісії за обслуговування кредиту, та чи можливо захистити права позичальника шляхом проведення перерахунку заборгованості.
Апеляційний суд ураховує, що у справі № 382/1621/21 заборгованість за кредитним договором № 4/3105938 від 9 січня 2020 року вже стягнута з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "БРАЙТ-К".
Розмір заборгованості визначено судами в сумі: 96 006,51 грн за тілом кредиту та 15 014,81 грн за процентами за користування кредитом. У частині вимог про стягнення заборгованості за комісією за обслуговування кредиту відмовлено.
Водночас питання зарахування вже сплаченої позичальником комісії в загальний розмір заборгованості чи питання перерахунку такої заборгованості у вказаній справі не вирішувалося.
Відтак на цей час наявне судове рішення про стягнення з ОСОБА_1 кредитної заборгованості, яке набрало законної сили, у зв'язку з чим проведення перерахунку заборгованості є неможливим.
Тому єдиним ефективним та правомірним способом захисту порушеного права, який має ОСОБА_1 у правовій ситуації, що склалася, є пред'явлення позову про повернення кредитором одержаного за нікчемним пунктом кредитного договору, що було обґрунтовано враховано місцевим судом при ухваленні судового рішення про задоволення позову.
В апеляційній скарзі ТОВ "ФК "БРАЙТ-К" посилається на те, що за умовами договору про відступлення права вимоги ТОВ "ФК "БРАЙТ-К"є сингулярним правонаступником банку, який набув лише окремі права вимоги за договорами. Вважає, що до нового кредитора не перейшли будь-які зобов'язання банку, зокрема в частині повернення сплаченої комісії.
Відхиляючи такі доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з таких мотивів.
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов'язки сторін (позивача та відповідача).
Згідно зі статтею 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
У постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 (провадження № 61-9953св20) зазначено, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням потрібного кола осіб, які мають відповідати за позовом.
Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 4 червня 2020 року у справі № 910/1755/19 зазначено, що у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.
Тобто після укладення договору про відступлення прав вимоги новий кредитор набуває як прав кредитора за договором, так і його обов'язків.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 березня 2023 року у справі № 759/20374/20 вказано, що тлумачення пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України дозволяє стверджувати, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (стаття 519 ЦК України). Аналіз вказаних норм свідчить, що дійсність вимоги (суб'єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб'єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У разі, зокрема, коли право вимоги не виникло (наприклад у разі нікчемності чи недійсності договору), то така вимога не переходить від первісного до нового кредитора. Тобто, відступлення права вимоги (цесія) в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте це не зумовлює недійсність договору між первісним кредитором та новим кредитором, тому що правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором.
У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі № 382/1621/21 зазначено, що належним відповідачем за позовом боржника про застосування наслідків нікчемності правочину в частині комісії (зокрема проведення перерахунку заборгованості за
договором чи стягнення коштів сплаченої комісії) є особа, якій належить право вимоги за цим договором - кредитор, а у випадку заміни кредитора - новий кредитор. Суд касаційної інстанції також констатував, що позовних вимог до ТОВ "ФК "БРАЙТ-К" ОСОБА_1 у тій справі не заявляв, у зв'язку з чим у задоволенні позову про стягнення сплачених коштів на погашення заборгованості за комісією необхідно відмовити з підстав її пред'явленням до первісного, а не нового кредитора, тобто до неналежного відповідача.
Врахувавши роз'яснення суду касаційної інстанції, ОСОБА_1 у цій справі пред'явив вимогу про повернення отриманого за нікчемним правочином до належного відповідача - ТОВ "ФК "БРАЙТ-К"як єдиної особи, яка може здійснювати права та обов'язки кредитора за кредитним договором № 4/3105938 від 9 січня 2020 року.
З урахуванням викладеного апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що в справі № 382/1621/21 ОСОБА_1 вже заявляв вимоги про повернення сплачених ним коштів на погашення заборгованості з комісії, у задоволення яких йому було відмовлено, а тому вже наявне судове рішення, яке набрало законної сили, у спорі про той самий предмет та з тих самих підстав.
Як уже зазначалося, в справі № 382/1621/21 вимога про повернення сплачених коштів пред'явлена позичальником до АТ "КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК" як неналежного відповідача і лише з цих підстав у її задоволенні судом відмовлено без розгляду позову по суті.
Натомість у цій справі позов пред'явлено до нового кредитора - ТОВ "ФК "БРАЙТ-К", тому суб'єктний склад учасників справи відрізняється від справи № 382/1621/21, а підстави для закриття провадження у справі відсутні.
Апеляційний суд додатково зауважує, що з урахуванням приписів закону про те, що первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, ТОВ "ФК "БРАЙТ-К" не позбавлено права пред'явити до первісного кредитора вимогу про відшкодування збитків, пов'язаних з виконанням недійсної (нікчемної) умови договору.
Аргументи апеляційної скарги про те, що позивач не довів факт сплати саме комісійних платежів на користь кредитора, а долучені до позовної заяви документи свідчать лише про внесення коштів на погашення загальної заборгованості, апеляційний суд відхиляє як такі, що суперечить матеріалам справи.
Зокрема, до позовної заяви ОСОБА_1 додав 13 квитанцій за період з лютого 2020 року до березня 2021 року, кожна з яких крім суми погашення та призначення платежу (зарахування коштів за кредитним договором) містить "додаткові реквізити", які полягають в зазначенні всіх складових заборгованості, яка погашалася позичальником. Серед складових заборгованості чітко простежується така складова, як "нарахована комісія", загальна сума якої складає 31 119,49 грн. Саме вказану суму і просив стягнути позивач з відповідача у цій справі.
Інших доводів щодо незаконності та/або необґрунтованості рішення суду першої інстанції апеляційна скарга не містить.
Ураховуючи встановлені судом обставини, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги
висновків суду не спростовують, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "БРАЙТ-К" залишити без задоволення.
Рішення Яготинського районного суду Київської області від 11 липня 2024 рокузалишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді: