Апеляційне провадження № 22-ц/824/16961/2024
Справа № 759/2528/24
Іменем України
20 грудня 2024 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 29 травня 2024 року, ухвалене у складі судді Єросової І.Ю. в м. Київ у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
В січні 2024 року позивач ТОВ «Коллект центр» звернувся до суду з даним позовом, просив стягнути з відповідача заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №4369652 від 25 червня 2021 року у розмірі 32209,32 грн. та понесені судові витрати.
Позов мотивував тим, що 30 грудня 2021 року ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Вердикт Капітал» уклали договір факторингу №30-12/2021-21, відповідно до умов якого ТОВ «Авентус Україна» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право грошової вимоги до позичальників, в тому числі до відповідача ОСОБА_1 . У свою чергу, ТОВ «Вердикт Капітал» відступило право грошової вимоги до позичальників ТОВ «Коллект Центр», в тому числі за договором про надання споживчого кредиту №4369652 від 25 червня 2021 року, укладеного ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 .
Вказував, що відповідач свої зобов'язання належним чином не виконує, внаслідок чого у неї виникла заборгованість, яка на день її формування становить 32209,32 грн. та складається з 11500,00 грн. - заборгованості у вигляді тіла кредиту; 20320,50 грн. - заборгованості у вигляді процентів; 52,93 грн. - 3% річних; 335,89 грн - інфляційні втрати.
Оскільки у добровільному порядку відповідач заборгованість не погашає, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення 32209,32 грн. боргу та судових витрат.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 29 травня 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект центр» заборгованість за кредитним договором №4369652 від 25 червня 2021 року у розмірі 30946,50 грн., 3% річних -52,93 грн., інфляційні втрати - 335,89 грн., витрати по сплаті судового збору у розмірі 2906,90 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13000 грн.
Відповідач ОСОБА_1 , не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правничу допомогу, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність рішення, порушення норм матеріального і процесуального права, просила змінити рішення Святошинського районного суду м. Києва від 29 травня 2024 року у частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу та визначити розмір витрат на правничу допомогу в розмірі 5000 грн.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, наводила зміст ст. 141 ЦПК України, судову практику ЄСПЛ у справах «East/West Alliance Limited» проти України» щодо компенсації судових витрат у разі їх фактичності і неминучості, а розміру - обґрунтованим, «Лавентс проти Латвії» про те, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Вказувала, що справа, яка переглядається, відноситься до справ, що можуть розглядатися в порядку спрощеного позовного провадження, тобто до справ незначної складності.
Посилалася на правові висновки Верховного Суду в постанові від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18, від 30 вересня 2020 року в справі № 201/14495/16-ц щодо самостійного зменшення судом судових витрат на професійну правничу допомогу, виходячи із критеріїв реальності та розумності вартості адвокатського гонорару. При цьому прийняття Верховним Судом рішень про зменшення витрат на професійну правничу допомогу базувалось на практиці ЄСПЛ.
Так, Верховний Суд в постанові від 01 серпня 2019 року в справі № 915/237/18 зазначив, що ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява N 19336/04, п. 269).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі N 904/4507/18.
У позиції, викладеній в постанові Верховного Суду від 30 січня 2023 року в справі № 910/7032/17 зазначено, що «Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу».
Таким чином, питання розподілу судових витрат не є вимогою позову, яка направлена на захист порушених прав, свобод або законних інтересів позивача, розподіл судових витрат має компенсаційний характер і є певною мірою відповідальністю кожної зі сторін за вчинення дій, в тому числі процесуальних, під час розгляду справи.
Застосовуючи критерій співмірності витрат на оплату послуг адвоката, суд повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених як у ч. 4 ст. 137 ЦПК України, так і у ч. 3-5 ст. 141 ЦПК України. При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Здійснивши аналіз ст. 137, 141 ЦПК України, апелянт приходить до висновку, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката. які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у ч. 4 ст. 37 ЦПК України, але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені ч. 3-5, 9 ст. 141 ЦПК України (пов'язаність витрат з розглядом справи, обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справи; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявленні неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
Тобто критерії, визначені ч. 4 ст. 137 ЦПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами ч. 2 ст. 141 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені ч. 3 ст. 141 ЦПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Така позиція випливає з правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2022 року в справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц, Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року в справі № 922/445/19, від 01 серпня 2019 року в справі № 915/237/18, від 24 жовтня 2019 року в справі № 905/1795/18, від 17 вересня 2020 року в справі № 904/3583/19, від 18 березня 2021 року в справі № 910/15621/19, від 07 вересня 2022 року в справі № 912/1616/21, від 12 січня 2023 року в справі № 908/2702/21.
Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд може з власної ініціативи застосовувати критерії, що визначені у ч. 3-5 ст. 141 ЦПК України, при цьому таке застосовування не є тотожним застосовуванню судом критеріїв, визначених у ч. 4 ст. 137 ЦПК України, де обов'язковою умовою є наявність клопотання іншої сторони. До подібного висновку дійшов і Верховний Суд в постанові від 12 січня 2023 року в справі № 908/2702/21.
Від позивача ТОВ «Коллект Центр» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Посилаючись зміст ст. 133, 137 ЦПК України, положення Правил адвокатської етики, правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц про те, що суд за власною ініціативою не може зменшити витрати на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку іншої зацікавленої сторони, проте, відповідач не зверталася з клопотанням про зменшення витрат на правничу допомогу.
Вказував, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Проте, обґрунтування, які містяться в апеляційній скарзі, не було зазначено відповідачем у суді першої інстанції. Відповідач не обґрунтувала неспівмірності витрат із складністю справи, а заперечення відповідача щодо розміру витрат не підтверджується будь-якими доказами, отже, такі твердження є припущеннями.
Звертав увагу, що позовна заява, на виконання вимог цивільного процесуального законодавства, містила попередню суму судових витрат, які позивач поніс у зв'язку з пред'явленням даного позову, та доказами на підтвердження понесених витрат, зокрема договір правової допомоги, прайс-лист, заявку на надання юридичної допомоги, акт виконаних послуг, докази оплати таких послуг. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову в частині стягнення судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частково задовольняючи позов ТОВ «Коллект Центр» та стягуючи з відповідача на користь позивача заборгованість за договором про надання споживчого кредиту, суд першої інстанції виходив із того, що із наданого позивачем розрахунку заборгованості станом на 10 січня 2023 р. вбачається, що нарахування відсотків здійснено поза межами строку кредитування (по 97 день кредитування), хоча згідно умов кредитного договору такий строк не може перевищувати 90 днів. Відтак вимоги у цій частині слід задовольнити частково, стягнувши з відповідача відсотки за користування кредитом за період з 25 червня 2021 року 25 вересня 2021 року у розмірі 19446,50 грн. Отже, у межах заявлених позовних вимог, у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань відповідача за кредитним договором, загальна заборгованість становить 30946,50 грн., що складає заборгованість за тілом - 11500 грн., відсотки - 19446,50 грн., 3% річних - 52,93 грн., інфляційні втрати - 335,89 грн., витрати на правничу допомогу в розмірі 13000 грн.
Рішення суду першої інстанції оскаржується в частині задоволення вимог про стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу, в іншій частині по суті спору судове рішення ніким не оскаржується і не є предметом апеляційного перегляду.
Рішення суду першої інстанції в частині, що оскаржується, вказаним вимогам закону в повній мірі не відповідає.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Перевіряючи правильність висновків суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правничу допомогу, апеляційний суд виходить із наступного.
Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною другою статті 141 ЦПК України встановлено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Тобто у ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року, у постановах від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) та від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19).
Розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації.
Відповідно до статей 1, 26, 27, 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги, за яким, зокрема, клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
У статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19, та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
Тобто, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю провадження, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правову допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited проти України»).
Так, 02 січня 2023 року ТОВ «Коллект Центр» та Адвокатським об'єднанням «Лігал Ассістанс» укладено договір № 02-01/2023 про надання правової допомоги, за умовами якого клієнт доручає, а адвокатське об'єднання приймає на себе зобов'язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором. Згідно п. 4 договору, вартість послуг узгоджується сторонами у формі заявок на надання юридичної допомоги, які є невід'ємними додатками до договору. Якщо інше не передбачено заявкою на надання юридичної допомоги, клієнт зобов'язується оплатити надані адвокатським об'єднанням послуги у строк до 60 банківських днів з моменту підписання акту про надання юридичної допомоги та надання адвокатським об'єднанням клієнту відповідного рахунку для оплати (а. с. 43 - 44).
До позову надано також прайс-ліст Адвокатського об'єднання «Лігал Ассістанс» (а. с. 45), яким визначено, що надання усної консультації (без вивчення документів) - 1500 грн., з вивченням документів - 2000 грн., складання позовної заяви - 3000 грн. за документ/годину у разі фіксованої ставки, та від 1500 грн. у разі погодинної ставки.
02 січня 2024 року ТОВ «Коллект Центр» та Адвокатським об'єднанням «Лігал Ассістанс» укладено заявку на надання юридичної допомоги № 749, якою погоджено надання наступних правових (юридичних) послуг Адвокатським об'єднанням «Лігал Ассістанс» по супроводу примусового стягнення заборгованості з ОСОБА_1 : надання усної консультації з вивченням документів - 2 години, 3000 грн., складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду - 5 годин, 10000 грн. (а. с. 47).
08 січня 2024 року ТОВ «Коллект Центр» та Адвокатським об'єднанням «Лігал Ассістанс» підписано акт про надання юридичної допомоги, яким погоджено надання правових послуг адвокатським об'єднанням товариству відповідно до заявки на надання юридичної допомоги за списком, в тому числі щодо відповідача ОСОБА_1 (а. с. 48).
10 січня 2024 року ТОВ «Коллект Центр» сплачено на рахунок Адвокатського об'єднання «Лігал Ассістанс» 51000 грн. за надання правової допомоги згідно договору № 02-01/2023 від 02 січня 2023 року (а. с. 46).
Крім того, в позові ТОВ «Коллект Центр» зазначено суму понесених ним витрат на правничу допомогу в розмірі 13000 грн. (а. с. 4).
Відповідачем ОСОБА_1 заперечення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу та клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, не подавались.
Суд першої інстанції керувався положеннями ст. 141 ЦПК України та встановив, що понесені позивачем судові витрати є доведеними та з відповідача підлягає стягненню 13000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Апеляційний суд відхиляє як нерелевантні посилання Недзведської Н.В. на правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2022 року в справі № 922/1964/21, Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року в справі № 922/445/19, від 01 серпня 2019 року в справі № 915/237/18, від 24 жовтня 2019 року в справі № 905/1795/18, від 17 вересня 2020 року в справі № 904/3583/19, від 18 березня 2021 року в справі № 910/15621/19, від 07 вересня 2022 року в справі № 912/1616/21, від 12 січня 2023 року в справі № 908/2702/21, оскільки вони стосуються застосування норм процесуального права визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу не в цивільному, а у господарському судочинстві.
Разом із тим, стягуючи з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 13000 грн., що складає повну вартість заявлених позивачем до стягнення витрат, суд першої інстанції не звернув уваги на таке.
У відповідності до пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивач ТОВ «Коллект центр» просив суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 32209,32 грн., разом із тим, стягнуто судом заборгованість за кредитним договором 30946,50 грн., 3 % річних 52,93 грн., інфляційні втрати 335,89 грн., що складає 97 % від заявлених вимог.
При таких обставинах, в силу положень пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягали стягненню витрати на правничу допомогу пропорційно задоволених вимог, а не в повному розмірі 13000 грн., як помилково присудив суд першої інстанції.
Крім того, судом першої інстанції не враховано, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 137 ЦПК України.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Схожі висновки зроблені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21 (провадження № 61-19599св21), від 20 серпня 2021 року у справі № 520/5311/2020, від 21 травня 2021 року у справі № 520/960/19 (провадження № 61-15800св20), від 16 серпня 2024 року у справі № 401/1289/21 (провадження № 61-4655св23).
Судом першої інстанції з урахуванням вищевикладеного залишено поза увагою, що правнича допомога ТОВ «Коллект центр» надається адвокатським об'єданням на підставі договору № 02-01/2023 від 02 січня 2023 року, правнича допомога за яким надається на підставі окремо наданих клієнтом заявок, тобто такий договір стосується необмеженого кола судових справ.
Апеляційний суд звертає увагу, що ТОВ «Коллект центр» до позовної заяви на підтвердження наявності у нього права вимоги до відповідача додано копію договору факторингу, на підставі якого до ТОВ «Коллект центр» перейшло право вимоги за кредитними договорами в загальній кількості 2061, виходячи з порядкового номеру останнього в переліку кредитного договору.
При цьому правнича допомога по складанню позовних заяв за кредитними договорами, право вимоги за якими перейшло до позивача на підставі договорів факторингу, є однотиповою, такі справи не є складними, тому, керуючись принципами справедливості і верховенства права, апеляційний суд приходить до висновку про необхідність зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект центр», до 5000 грн., задовольнивши її апеляційну скаргу.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Таким чином, за наслідками апеляційного перегляду апеляційна скарга ОСОБА_1 знайшла своє підтвердження, в зв'язку з чим рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягає зміні, а саме зменшенню розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект центр», до 5000 грн.
Керуючись ст. 7, 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 29 травня 2024 року в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу змінити, зменшивши розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр», до 5000 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді : Кашперська Т.Ц.
Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.