справа № 755/1955/22 головуючий у суді І інстанції Гончарук В.П.
провадження № 22-ц/824/14868/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
18 грудня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Надточий К.О.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 24 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ніщенко Анастасія Петрівна, Перша Київська державна нотаріальна контора про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності на спадкове майно, -
У лютому 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом в якому просив суд встановити факт родинних відносин між фізичними особами, що має юридичне значення, а саме те, що ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 є рідним дідом позивача ОСОБА_2 ; визнати за ОСОБА_2 в порядку спадкування після померлого ОСОБА_5 право власності на спадкове майно, яке було прийнято ОСОБА_5 за життя у спадщину після смерті ОСОБА_4 , а саме: 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 ; 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_2 ; 1/3 частину грошових коштів, які знаходяться на рахунку ОСОБА_4 відкритого в Головному управлінні по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк» № НОМЕР_1 , що складає 6363,53 грн.; 1/3 частину грошових коштів, які знаходяться на рахунку ОСОБА_4 відкритого в Головному управлінні по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк» № 9760/8632, що складає 94,15 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після якого залишилась спадщина у вигляді квартири за адресою: АДРЕСА_3 , житлового будинку АДРЕСА_2 , а також грошових коштів на рахунках в ПАТ «Державний ощадний банк України» в загальній сумі 19 373,03 грн. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є рідним дідом ОСОБА_2 . Після смерті ОСОБА_4 на підставі заяви його дружини - ОСОБА_1 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ніщенко А.П. була заведена спадкова справа № 35/2017 від 15 червня 2017 року. Із заявою про прийняття спадщини, яка залишилась після смерті ОСОБА_4 , звернувся також батько Позивача - ОСОБА_5 , якому приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ніщенко А.П. було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину через те, що факт перебування ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у родинних відносинах не підтверджений документально. Зокрема, нотаріусом було повідомлено, що оскільки в свідоцтві про народження ОСОБА_5 не зазначено прізвище та по-батькові його батька, а міститься лише ім'я - ОСОБА_6 , він не зможе оформити спадщину, у зв'язку з чим необхідно звернутись до cyдy з відповідною позовною заявою про встановлення факту родинних відносин із ОСОБА_4 з метою подальшої реалізації свого права на прийняття спадщини. Окрім ОСОБА_5 та ОСОБА_1 із заявою про прийняття спадщини звернулась також дочка померлого ОСОБА_4 - ОСОБА_3 . Не погоджуючись з відмовою нотаріуса, ОСОБА_5 подав до Подільського районного суду міста Києва позовну заяву про встановлення факту родинних відносин між ним та ОСОБА_4 . 20 травня 2021 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який є рідним батьком Позивача та позивачем по справі № 758/11055/17 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 21 травня 2021 року серії НОМЕР_2 , виданим Київським міським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ). Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 04 серпня 2021 року по справі № 758/11055/17 провадження за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , 3-тя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ніщенко Анастасія Петрівна про встановлення факту родинних відносин було закрите у зв'язку із тим, що спірні правовідносини не допускають правонаступництва. Таким чином ОСОБА_5 за життя не встиг отримати свідоцтво про право на спадщину, що залишилась після смерті його рідного батька - ОСОБА_4 , оскільки не було встановлено факту родинних відносин між ним та ОСОБА_4 в судовому порядку до смерті ОСОБА_5 . Однак, як було зазначено, ОСОБА_5 звернувся до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, тобто реалізував свої майнові права, проте не встиг оформити право власності на спадщину за життя, оскільки помер. Позивач, будучи спадкоємцем першої черги після ОСОБА_5 , звернувся із заявою про прийняття спадщини до першої київської державної нотаріальної контори, де за його заявою була заведена спадкова справа № 1191/2021. Постановою від 27 січня 2022 року позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_5 на 1/3 (одну третю) частку квартири АДРЕСА_1 , що належала ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкоємцем якого був його син ОСОБА_5 , який прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав, у зв'язку із тим, що документи, які підтверджують факт родинних відносин ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , з ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та документ, що підтверджує право власності померлого ОСОБА_4 на 1/3 частку квартири не надані. Таким чином позивач є спадкоємцем першої черги після померлого батька, який, в свою чергу, був спадкоємцем першої черги після померлого діда позивача ( ОСОБА_4 ). Однак право позивача на спадщину, яка залишилась після діда не визнається через відсутність документів, які підтверджують факт родинних відносин, а також через відсутність у позивача правовстановлюючих документів на нерухоме майно, яке належало ОСОБА_4 . Враховуючи, що батько позивача - ОСОБА_5 перед смертю встиг реалізувати своє право та подав заяву про прийняття спадщини, яка залишилась після його батька ОСОБА_4 , він вважається таким, що прийняв спадщину, незважаючи на те, що не зміг отримати свідоцтво про право на спадщину через недоведеність родинних відносин із ОСОБА_4 . Відповідно, право на отримання спадщини, яка залишилась після діда позивача - ОСОБА_4 також увійшло до спадкової маси, яку залишив його батько - ОСОБА_5 , і позивач має законне право претендувати також і на частку спадщини, яку його батько мав отримати як спадкоємець першої черги після ОСОБА_4 . Однак, право позивача на спадщину, яка залишилась після ОСОБА_4 , не визнається, оскільки державним нотаріусом першої київської державної нотаріальної контори Кароєвою-Яремчук Т.М. після прийняття заяви позивача про прийняття спадщини, відмовлено останньому у видачі свідоцтва про право на спадщину через те, що факт родинних відносин між ним та ОСОБА_4 не підтверджений документально. Відмова також обґрунтована відсутність у позивача правовстановлюючих документів на спадкове майно, що залишилось після смерті ОСОБА_4 . Окрім цього, право позивача на спадщину, яка залишилась після смерті діда, не визнається відповідачами по справі, які стверджують, що він не є родичом померлого. У даному випадку визнання за позивачем права власності на спадкове майно залежить від того, чи буде доведеним в ході судового розгляду факт родинних відносин між ним та дідом - ОСОБА_4 . Факт родинних відносин між позивачем та дідом не визнається через те, що у свідоцтві про народження померлого ОСОБА_5 , який був батьком позивача, зазначене лише ім'я батька - ОСОБА_6 , проте не зазначено прізвища і по-батькові. Однак із тим, що ОСОБА_4 не є дідом позивача останній не погоджується з огляду на наступне. Померлий батько позивача - ОСОБА_8 народився ІНФОРМАЦІЯ_6 в селі Забуяння, Макарівського району, Київської області. Свідоцтво про народження видане 08 квітня 1960 року, про що в книзі записів актів громадянського стану зроблено відповідний запис № 9. Відповідно до даних, зазначених в свідоцтві про народження ОСОБА_5 , його матір'ю вказано ОСОБА_9 , а батьком особу на ім'я ОСОБА_6 . Реєстрація шлюбу між матір'ю та батьком померлого ОСОБА_5 не проводилась. Однак, факт родинних відносин між батьком позивача - ОСОБА_5 та дідом - ОСОБА_4 підтверджується численними доказами. Зокрема, ОСОБА_5 постійно спілкувався зі своїм батьком ОСОБА_4 та спільно проводив з ним вільний час, що підтверджується спільними фотографіями. Факт родинних відносин між ними можуть підтвердити друзі та родичі, а саме: ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 . Про факт родинних відносин між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 відомо також і відповідачам. На підтвердження факту родинних відносин свідчать також книжки, які ОСОБА_4 , будучи письменником, дарував ОСОБА_5 , його дружині та дітям, в яких містяться його привітання та особисті підписи. Основним документом, який підтверджує факт родинних відносин між батьком позивача та його дідом є рішення суду від 13 травня 1963 року по справі № 2-944/63 за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів, оригінал якого зберігається в архіві Солом'янського районного суду міста Києва. Зі змісту зазначеного рішення вбачається, що судом було встановлено той факт, що між ОСОБА_9 та ОСОБА_4 існували фактичні шлюбні відносини, від яких ІНФОРМАЦІЯ_6 народився син ОСОБА_13 . Згідно свідоцтва про народження ОСОБА_5 , його матір'ю записана ОСОБА_9 . Інших синів на ім'я ОСОБА_14 не має. Враховуючи, що жодною особою не були спростовані обставини, встановлені вищевказаним судовим рішенням, той факт, що ОСОБА_5 був сином ОСОБА_4 є підтвердженим обставинами, встановленими в ході судового розгляду даної справи. За життя ОСОБА_4 факт свого батьківства відносно ОСОБА_5 не оспорював та в судовому порядку не спростовував. В свою чергу, згідно свідоцтва про народження позивача, серії НОМЕР_3 від 03 липня 1984 року народження, його батьком визначено ОСОБА_5 . Тобто, факт родинних відносин між позивачем та померлим батьком - ОСОБА_5 є беззаперечним. Отже, позивач має право претендувати на спадщину, яка залишилась після смерті діда, право на яку не встиг оформити його батько за життя, хоча подав заяву про прийняття спадщини. Щодо відсутності у позивача правовстановлюючих документів на спадкове майно, позивач зазначає, що згідно інформаційної довідки від 13 липня 2017 року, виданої Комунальним підприємством Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» на запит приватного нотаріуса Ніщенко А.П. від 15 червня 2017 року № 236/02-14, згідно з даними реєстрових книг Бюро, кв. АДРЕСА_4 на праві власності зареєстрована на ім'я: ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Дніпровською районною державною адміністрацією м. Києва 11 лютого 1999 року, розпорядження № 46-612, зареєстрованого в Бюро 03 березня 1999 року, за реєстровим № 208 в реєстровій книзі д.630-53. Таким чином, спірна квартира на праві власності належала діду позивача, а отже позивач має право претендувати на 1/3 частину зазначеного спадкового майна.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 24 травня 2024 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Встановлено факт родинних відносин, а саме те, що ОСОБА_2 є рідним онуком ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . В порядку спадкування визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 . В порядку спадкування визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частину грошових коштів, що знаходяться на рахунках відкритих на ім'я ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 в Головному управлінні по м. Києві та Київській області АТ «Ощадбанк» №9760/8632 в розмірі 94,15 грн. та №26200017153226 в розмірі 6363,52 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що висновок суду першої інстанції про достатність доказів, які підтверджують родинні відносини ОСОБА_4 , як батька відносно сина ОСОБА_5 є таким, що не відповідає обставинам справи, факт родинних відносин між ними не підтверджений належними та допустимими доказами, а тому встановлення факту родинних відносин позивача у справі ОСОБА_2 як онука по відношенню до діда ОСОБА_4 , є помилковим та необґрунтованим жодною нормою матеріального права.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , вказує, що доводи апеляційної скарги не відповідають дійсності, є безпідставними, не мають законодавчого обґрунтування, через що не можуть бути задоволені, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що 0 ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 79 років помер спадкодавець ОСОБА_4 . За життя останній 28 грудня 1988 року уклав шлюб з ОСОБА_15
15 червня 2017 року до приватного нотаріуса КПНО Ніщенко А.П. з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , звернулася ОСОБА_1 , як дружина померлого.
07 серпня 2017 року до вказаного приватного нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 звернувся ОСОБА_5 , який вказував, що він є сином померлого.
23 жовтня 2017 року про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 звернулася ОСОБА_3 , що є донькою померлого.
ІНФОРМАЦІЯ_6 народився ОСОБА_5 , в свідоцтві про народження якого вказано відомості про матір - ОСОБА_9 , відомості про батька « ОСОБА_6 ».
Відповідно до актового запису про народження № 9 від 08 квітня 1960 року про народження ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 вказані відомості про батьків: Мати: ОСОБА_9 ; батько ОСОБА_6 .
В пункті 22 даного актового запису вказано під підписом «Підписи почесного батька» вказано « ОСОБА_16 ».
13 травня 1963 року по справі № 2-944/63 Народним судом Жовтневого району міста Києва було винесено рішення за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів, відповідно до якого даний позов було задоволено та стягнуто з відповідача аліменти на утримання сина ОСОБА_13 ІНФОРМАЦІЯ_4 до досягнення останнім повноліття.
Відповідно до наданого суду висновку Українського бюро лінгвістичних експертиз від 27 вересня 2021 року «Українські записи імені по батькові ОСОБА_17 (свідоцтво про народження ОСОБА_5 , запис мати ОСОБА_9 ) і ОСОБА_18 (паспорт громадянина України, запис ОСОБА_9 ) у документах наданих для експертизи є ідентичними.
За життя ОСОБА_5 для захисту своїх інтересів 22 серпня 2017 року звернувся до Подільського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , третя особа приватний нотаріус КМНО Ніщенко А.П. про встановлення факту родинних відносин , а саме що він є сином ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 04 серпня 2021 року провадження по даній справі було закрито на підставі п.7 ч.1 ст. 255 ЦПК України, а саме у зв'язку зі смертю позивача ОСОБА_5 .
ІНФОРМАЦІЯ_5 помер ОСОБА_5 . Після його смерті першою київською державною нотаріальною конторою була відкрита спадкова справа № 1191/2021.
Від ОСОБА_12 - дружини спадкодавця ОСОБА_5 та ОСОБА_11 - сина спадкодавця ОСОБА_5 були подані нотаріальні заяви, відповідно до яких останні відмовляються від прийняття спадщини після смерті спадкодавця ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 - позивача у даній справі.
ОСОБА_2 26 липня 2021 року звернувся з заявою до нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті спадкодавця ОСОБА_5 .
Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_2 є сином спадкодавця ОСОБА_5 .
В матеріалах справи містяться фотокартки з брошур та видань, якими автор був ОСОБА_19 та які останнім були в послідуючому подаровані ОСОБА_5 та ОСОБА_2 з підписами спадкодавця ОСОБА_4 як сину та онуку.
Відповідач ОСОБА_3 є донькою спадкодавця ОСОБА_4 .
Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 11 лютого 1999 року ОСОБА_4 належала квартира АДРЕСА_1 , а також грошові кошти, що містяться в ПАТ «Державний ощадний банк України» на рахунку № 9760/832 сума залишку складає 282,45 грн. та на рахунку № НОМЕР_1 сума залишку складає 19 090,58 грн.
Будь-якого іншого майна, що було зареєстроване у встановленому законом порядку за спадкодавцем ОСОБА_4 виявлено не було.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведений факт родинного зв'язку між спадкодавцем ОСОБА_4 , а саме що він є онуком останнього. Оскільки він є спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_5 , в зв'язку з чим має право на спадкування в порядку спадкової трансмісії на частку в спадковому майні що залишилося після смерті спадкодавця ОСОБА_4 .
Апеляційний суд по суті погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою вказаної статті.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).
Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Звертаючись до суду з позовною заявою, ОСОБА_2 вказав, що він є онуком померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , оскільки батько позивача - ОСОБА_5 є сином померлого, а тому для прийняття спадщини необхідно встановити факт родинних відносин із спадкодавцем, адже у свідоцтві про народження відомості про батька записані зі слів матері.
ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_6 , тому до вирішення справи застосовні положення КпШС України.
Відповідно до статті 55 КпШС України, якщо батьки не перебувають у шлюбі між собою, запис про матір дитини провадиться за заявою матері, а запис про батька дитини - за спільною заявою батька і матері дитини, або батько записується згідно з рішенням суду. В разі смерті матері, визнання матері недієздатною, позбавлення її батьківських прав, а також при неможливості встановити місце її проживання, запис про батька дитини провадиться за заявою батька. При народженні дитини у матері, яка не перебуває в шлюбі, якщо немає спільної заяви батьків і рішення суду про встановлення батьківства, запис про батька дитини в книзі записів народжень провадиться за прізвищем матері, ім'я, по батькові та національність батька дитини записуються за її вказівкою. В разі смерті матері, визнання матері недієздатною, позбавлення її батьківських прав, а також при неможливості встановити місце її проживання, запис відомостей про матір і батька дитини провадиться за правилами, викладеними в цій статті, за заявою осіб, зазначених у статті 163 цього Кодексу.
Статтею 53 КпШС України було передбачено, що походження дитини від батьків, які не перебувають між собою в шлюбі, встановлюється шляхом подачі спільної заяви батьком і матір'ю дитини в державні органи запису актів громадянського стану. В разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття. При встановленні батьківства суд бере до уваги спільне проживання та ведення спільного господарства матір'ю дитини і відповідачем до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 зроблено висновок, що юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов'язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов'язків.
При розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 01 січня 2004 року, необхідно застосовувати відповідні норми КпШС України, беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, в їх сукупності, зокрема, спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір'ю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини.
Спільне проживання та ведення спільного господарства може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття.
Спільне виховання дитини має місце, коли вона проживає з матір'ю та особою, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, або коли ця особа спілкується з дитиною, проявляє батьківську турботу щодо неї.
Під спільним утриманням дитини слід розуміти як перебування її на повному утриманні матері й особи, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, так і, як правило, систематичне надання цією особою допомоги в утриманні дитини незалежно від розміру допомоги.
Таким чином, встановлення судом батьківства може мати місце в разі доведення хоча б однієї із зазначених обставин.
Доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства. Батьківство може бути визнано як у період вагітності матері (наприклад, висловлення бажання мати дитину, піклування про матір майбутньої дитини тощо), так і після народження дитини. У необхідних випадках суд для з'ясування питань, пов'язаних із походженням дитини, може з урахуванням обставин справи призначити відповідну судову експертизу.
Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 543/738/16-ц (провадження № 61-4163св18), від 29 серпня 2018 року у справі № 641/9147/15-ц (провадження № 61 26210св18), від 21 листопада 2018 року у справі №225/6301/15-(провадження № 61-30047св18).
Чинне законодавство не містить вичерпного переліку засобів доказування, за допомогою яких має підтверджуватися факт родинних відносин, тому застосовуються загальні правила щодо доказів та обов'язків щодо доказування.
Згідно положень статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Із зібраних доказів у їх сукупності, які оцінено відповідно до вимог процесуального закону, суд першої інстанції достовірно встановив підтвердження визнання ОСОБА_4 себе батьком ОСОБА_5 .
Вказане підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме: в свідоцтві про народження ОСОБА_5 серії НОМЕР_4 від 08 квітня 1960 року, вказано відомості про матір - ОСОБА_9 , відомості про батька « ОСОБА_6 ». Відповідно до актового запису про народження № 9 від 8 квітня 1960 року про народження ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 вказані відомості про батьків: матір - ОСОБА_9 , батько « ОСОБА_6 ». В пункті 22 даного актового запису вказано під підписом «Підписи почесного батька» вказано « ОСОБА_16 ». В судовому засіданні будучи допитаною в якості свідка ОСОБА_20 ( ОСОБА_21 ) підтвердила факт, що спадкодавець ОСОБА_4 є біологічним батьком її покійного сина ОСОБА_5 та ОСОБА_4 визнавав факт, що ОСОБА_5 є його сином та ніколи даний факт не спростовував. 13 травня 1963 року по справі № 2-944/63 Народним судом Жовтневого району м. Києва було винесено рішення за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів, відповідно до якого даний позов було задоволено та стягнуто з відповідача аліменти на утримання сина ОСОБА_13 ІНФОРМАЦІЯ_4 до досягнення останнім повноліття. Також, в матеріалах справи містяться фотокартки з брошур та видань, якими автор був ОСОБА_19 та які останнім були в послідуючому подаровані ОСОБА_5 та ОСОБА_2 з підписами спадкодавця ОСОБА_4 як сину та онуку.
Дані обставини не спростовувалися відповідачами ні в судовому засіданні першої інстанції, ні під час апеляційного розгляду.
Посилання в апеляційні скарзі на те що, в рішенні Народного суду Жовтневого району м. Києва вказано за позовом « ОСОБА_22 », а в актовому записі про народження ОСОБА_23 , вказано матір « ОСОБА_24 », не заслуговують на увагу, оскільки в матеріалах справи міститься експертний висновок, з якого вбачається, що в українській і російській ономастичних традиціях є особові імена, які мають кілька офіційних варіантів. Варіантні ряди в різних мовах кількісно і якісно не збігаються. Іноді кожен офіційний варіант однієї мови має в іншій мові єдиний варіантний відповідник. Іноді офіційному варіанту однієї мови відповідають в іншій мові декілька офіційних варіантів. Зокрема, ономастична традиція співвідносить два українські офіційні варіанти імені Никифор і Ничипір з російським Никифор. З практики лінгвістичних експертиз відомі численні випадки фіксації в різних документах однієї особи відмінних офіційних варіантів цього імені й похідних форм імені по батькові, зокрема, внаслідок сплутування варіантних пар при міжмовних перетвореннях. Ідентифікація таких записів ґрунтується на їх співвіднесенні з типовими девіаціями, зумовленими наведеними вище причинами. 3 урахуванням зазначеного українські записи імені по батькові ОСОБА_25 (свідоцтво про народження ОСОБА_5 , запис мати ОСОБА_9 ) і ОСОБА_18 (паспорт громадянина України, запис ОСОБА_9 ) у документах, наданих для експертизи, є ідентичними (т. 1 а.с. 65).
З огляду на рішення Народного суду Жовтневого району м. Києва, а також надані позивачем письмові докази, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем доведений факт того, що ОСОБА_5 є сином ОСОБА_4 , який в свою чергу є дідусем ОСОБА_2 ..
Отже позивач має право на спадкування майна після свого батька ОСОБА_5 , який в свою чергу прийняв спадщину після свого батька ОСОБА_4 .
Факт прийняття спадщини позивачем після свого батька ОСОБА_5 , та факт прийняття спадщини ОСОБА_5 після смерті ОСОБА_4 , підтверджено належними доказами та сторонами не спростовується.
Посилання апеляційної скарги на безпідставне застосування судом першої інстанції положень ст. 1261 ЦК України, апеляційний суд вважає не обґрунтованим, оскільки такі посилання не впливають на законність оскаржуваного рішення.
Так, судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення дійсно зроблено посилання на вимоги ст. 1261 ЦК України, а саме суд зазначив, що позивач має право на спадкування в порядку спадкової трансмісії.
Не дивлячись на помилковість вказаного висновку, останній не призвів до неправильного вирішення справи, оскільки судом також зроблено висновок про прийняття спадщини позивачем після свого батька ОСОБА_5 та прийняття спадщини, останнім після свого батька ОСОБА_4 .
Так, судом зазначено, що померлий ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_5 за життя скористався своїм правом щодо прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , який, як було встановлено в судовому засіданні, був його біологічним батьком, а саме звернувся з відповідною заявою до нотаріальної контори.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції, дійшов вірного висновку про наявність підстав для визнання за позивачем права власності на спадкове майно після смерті його батька ОСОБА_5 , який в свою чергу прийняв спадщину після ОСОБА_4 .
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які є достатньо мотивовані.
Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).
Таким чином, доводи апеляційної скарги з урахуванням наведених в цій постанові апеляційного суду підстав та обґрунтувань, зведені лише до незгоди з висновком суду першої інстанції без наведення будь-яких аргументів, які б ставили під сумнів зроблений судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами чи невірне застосування законодавства, яке призвело до неправильного вирішення справи.
Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи, судом повно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарг без задоволення.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 24 травня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повне судове рішення складено 20 грудня 2024 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.