Справа № 757/29583/23-ц Головуючий у суді І інстанції Остапчук Т.В.
Провадження № 22-ц/824/11772/2024 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
18 грудня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Голуб С.А.,
суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О.
за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 березня 2024 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління та житлової експлуатації «Новосервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління та житлової експлуатації «Новосервіс» про визнання недійсним договору про надання послуг,
У липні 2023 року ТОВ «Компанія з управління та житлової експлуатації «Новосервіс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позову зазначило, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , балансоутримувачем якого є ТОВ «Компанія з управління та житлової експлуатації «Новосервіс».
14 вересня 2021 року між сторонами було укладено договір № 143-002/1 про надання послуг, в тому числі послуг з утримання будинку та прибудинкової території, з централізованого постачання та водовідведення холодної і гарячої води, з централізованого опалення, забезпечення електропостачання, додаткових послуг, умови якого в частині оплати наданих позивачем послуг відповідач належним чином не виконує, у зв'язку з чимза період 14 вересня 2021 року по 30 червня 2023 рокуу нього утворилася заборгованість у розмірі 69 235,77 грн.
Крім того, відповідач як боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на підставі частини другої статті 625 ЦК України зобов'язаний сплатити зазначену суму боргу з урахуванням інфляційної складової в сумі 12 668,11 грн та 3 % річних в сумі 2 398,16 грн.
На підставі викладеного, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за надані послуги з обслуговування будинку та прибудинкової території, комунальні і додаткові послуги у загальному розмірі 84 302,40 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 684,00 грн.
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ТОВ«Компанія з управління та житлової експлуатації «Новосервіс» про визнання договору № 143-002/1 від 14 вересня 2021 року про надання послуг недійсним.
Зустрічні позовні вимоги обґрунтував тим, що він набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 лише 21 грудня 2021 року на підставі відповідного договору-купівлі продажу, тому оспорюваний договір від 14 вересня 2021 року про надання послуг укладений передчасно, без необхідних повноважень власника, який не набув право власності на квартиру.
Зазначив, що цей договір в порушення вимог статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить умови, що обмежують його права як споживача та є несправедливими, а відповідач, не маючи повного обсягу технічної документації на будинок, не мав належних повноважень на укладення договору про надання послуг, а також на його підставі незаконно здійснювати діяльність з надання житлово-комунальних послуг, що є окремою підставою для визнання його недійсним відповідно до частини першої статті 227 ЦК України.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 12 березня 2024 року позов ТОВ«Компанія з управління та житлової експлуатації «Новосервіс» задоволено.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Компанія з управління та житлової експлуатації «Новосервіс» заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги у розмірі 84 302,04 грн та судовий збір у розмірі 2 684,00 грн.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Ісаєва І.С. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісних позовних вимог відмовити, а його зустрічні позовні вимоги задовольнити.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказав, що всупереч частини четвертої статті 193 ЦПК України суд першої інстанції після надходження зустрічної позовної заяви не постановив ухвалу про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, а розглядав справу в порядку спрощеного провадження.
У справі не було проведено підготовче засідання та не надано можливості сторонам реалізувати свої права, фактично судом не були вчиненні всі необхідні дії, встановлені статтею 197 ЦПК України, що призвело до грубого порушення вимог процесуального права і позбавило сторін права на захист, тому ухвалене рішення є незаконним.
Наголошує на тому, що суд у своєму рішенні зазначив про неявку сторін, що не відповідає дійсності, оскільки сторони в судове засідання з'явились і надавали свої пояснення, проте рішення суду по закінченню судового засідання проголошено не було.
ОСОБА_1 вважає, що суд першої інстанції безпідставно встановив, що факт надання позивачем передбачених договором № 143-002/1 від 14 вересня 2021 року послуг доводиться наданими ним доказами.
Крім того, залишилось не з'ясованим, як саме були обліковані та нараховані ці послуги. Немає посилань на облікові пристрої та рахунки відповідних комунальних служб, не надані докази фактичних витрат (з доказами сплати) позивачем щодо користування комунальними послугами для обґрунтування нарахування та сплати відповідачем відповідної компенсації, а наявність тільки одних договорів не свідчить про їх виконання, докази чого позивачем надано не було. Вимоги позивача щодо сплати компенсації про нібито користування комунальними послугами безпідставні.
Стверджує, що суд першої інстанції необґрунтовано вважав встановленими обставин надіслання рахунків на оплату послуг на його електронну пошту, оскільки він не надавав своєї згоди на це, які і не надавав адреси своєї пошти.
Печерський районний суд м. Києва взагалі не розглядав його доводи щодо безпідставності нарахованих позивачем до стягнення інфляційної складової та трьох відсотків річних. Таке нарахування суперечить Постанові Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану», якою до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.
Не були розглянуті та прийняті судом першої інстанції його доводищодо порушення умов і процедури отримання на облік позивачем житлового будинку.Вважає, що управління будинком без отримання технічної документації неможливо та суперечить нормам Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та Постанови Кабінету Міністрів України від 05 вересня 2018 року № 712 «Про затвердження Правил надання послуги з управління багатоквартирним будинком та Типового договору про надання послуги з управління багатоквартирним будинком».
Помилковими є висновки суду і про недоведеність факту обману з боку ТОВ «Компанія з управління та житлової експлуатації «Новосервіс» щодо природи оспорюваного договору, оскільки зустрічні позовні вимоги були заявлені не з підстав укладення правочину під впливом обману, а з тих підстав його умови обмежують права ОСОБА_1 як споживача та є несправедливими.
При цьому вважає, що договір про надання послуг є недійсним з причин того, що він був укладений ним без відповідних на те повноважень, адже він став власником квартири лише 21 грудня 2021 року відповідно до договору купівлі-продажу.
Також судом першої інстанції не було досліджено, що ТОВ «Компанія з управління та житлової експлуатації «Новосервіс» не мало ліцензії на постачання комунальних послуг. Хоча договір не має прямого посилання на постачання комунальних послуг, а умови його завуальовано посилаються на компенсацію позивачу отриманих комунальних послуг (пункти 2.1.3., 4.2.1. та інші), фактично за договором здійснюється постачання комунальних послуг. Це також підтверджується наданими суду розрахунками до рахунків, де вказується про кількість нібито наданих комунальних послуг.
Позивач фактично не має право надавати комунальні послуги, так як не може бути таким суб'єктом в рамках діючого законодавства, відтак згідно вимог статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - адвокат Бабур О.П. просить вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи відповідача є безпідставними, оскільки суд першої інстанції надав належну оцінку наявним доказам та обставинам справи, ухвалив законне й обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представники ТОВ«Компанія з управління та житлової експлуатації «Новосервіс» - Лещенко А.П. та Бабур О.П. заперечували проти доводів апеляційної скарги відповідача, просили залишити рішення суду першої інстанції в силі.
При цьому наголошували на тому, що предметом договору № 143-002/1 від 14 вересня 2021 року про надання послуг є надання виконавцем комунальних послуг за умови своєчасної компенсації споживачем виконавцю витрат з оплати (компенсації) виробникам (постачальникам, виконавцям), іншим суб'єктам господарювання, вартості комунальних послуг шляхом укладання від свого імені договорів з виробниками (постачальниками, виконавцями) комунальних послуг, іншими суб'єктами господарювання, отримання від споживача коштів та перерахування отриманих коштів в рахунок оплати (компенсації) вартості комунальних послуг. Однак, відповідачем не надано до суду належних та допустимих доказів щодо укладання ним з виконавцями комунальних послуг: ПрАТ «АК «Київводоканал», КП «Київтеплоенерго» та ТОВ «Київські енергетичні послуги» індивідуальних договорів про надання перелічених у договорі комунальних послуг у спірний період з 15 вересня 2021 року по 30 червня 2023 року. Нарахування за послуги водо-, електро- та теплопостачання провадиться на підставі індивідуальних засобів обліку, які встановлені поза межами квартир і з яких знімаються показники працівниками позивача.
ОСОБА_1 та його представник - адвокат Ісаєв І.С. в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, причини неявки до апеляційного суду не повідомили, тому колегія суддів дійшла висновку, що їх неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представників позивача в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнитиз таких підстав.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає.
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається із ухвали Печерського районного суду м. Києва від 28 вересня 2023 року про відкриття провадження дана справа мала розглядатись за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
15 лютого 2024 року ОСОБА_1 подав до суду зустрічний позов до ТОВ «Компанія з управління та житлової експлуатації «Новосервіс» про визнання договору № 143-002/1 від 14 вересня 2021 року про надання послуг недійсним.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 19 лютого 2024 рок зустрічний позов був прийнятий до спільного розгляду разом із первісним позовом.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Відповідно до частини четвертої статті 193 ЦПК України у випадку подання зустрічного позову у справі, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, суд постановляє ухвалу про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.
Проте суд першої інстанції продовжив розгляд справи за правилами спрощеного провадження.
Згідно із абзацом 2 частини другої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частина друга статті 376 ЦПК України).
Відповідно до пункту 7 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
З врахуванням наведеного, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення по суті спору.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відтак, об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 02 березня 2020 року між ТОВ «Будспецсервіс» та ОСОБА_1 був укладений попередній договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 .
Відповідно до пункту 2.3 статті 2 цього договору покупець зобов'язується до моменту укладання основного договору укласти з житлово-експлуатаційною організацією (далі - КУЖЕ), яка надає послуги з обслуговування (управління, утримання) будинку, в якому розташована квартира, договір (договори) про надання послуг з обслуговування (утримання, управління) будинку, комунальних та інших додаткових послуг та виконувати його умови.
Згідно із пунктом 1 статті 7 договору в разі проведення за згодою продавця покупцем до моменту укладання основного договору ремонтно-будівельних робіт у квартирі, зазначені роботи мають виконуватися покупцем за власний рахунок, вартість цих робіт (в тому числі невідокремлюваних поліпшень) компенсації покупцю за жодних обставин не підлягає.
Пунктом 3 статті 7 договору передбачено, що покупця може бути допущено до виконання робіт у квартирі лише за згодою продавця та лише за умов: укладання покупцем з продавцем та КУЖЕ договору, в якому будуть врегульовані відносини з приводу проведення покупцем (залученими ним особами) робіт у квартирі та виконання його умов; укладення покупцем з КУЖЕ експлуатаційного договору та виконання його умов.
На виконання взятих на себе зобов'язань за попереднім договором 14 вересня 2021 року між ОСОБА_1 , ТОВ «Будспецсервіс» та ТОВ «КУЖЕ «Новосервіс» був укладений тристоронній договір № 2-72.1/21-р з приводу проведення ОСОБА_1 робіт у квартирі АДРЕСА_1 .
Відповідно до пункту 3.5.3 статті 3 вказаного договору до початку робіт заявник підписує з компанією договір (договори) про надання послуг з обслуговування (утримання, управління) будинку, прибудинкової території, комунальних, додаткових послуг, сплачує авансові платежі, якщо такі передбачені зазначеними договорами, а також підписує акт чи інший документ з показання засобів обліку приміщення.
14 вересня 2021 року між ТОВ «Компанія з управління та житлової експлуатації «Новосервіс» та ОСОБА_1 укладено договір № 143-002/1 про надання послуг, предметом якого є надання виконавцем і своєчасна оплата споживачем послуг з обслуговування будинку та прибудинкової території, послуг з управління будинком та прибудинковою територією, забезпечення можливості отримання споживачем комунальних послуг з постачання теплової енергії, централізованого постачання і водовідведення, електропостачання, забезпечення утримання служби консьєржів в будинку та/або контрольно-пропускних постів до будинку, контрольно-пропускного в'їзду на територію, патрульної служби в будинку і на території, об'єктів зеленого господарства та інших об'єктів благоустрою на прилеглих територіях.
У пункті 3.5 статті 3 зазначеного договору сторони погодили, що розрахунковим періодом є календарний місяць. Платежі вносяться не пізніше 20 числа місяця, що наступає за розрахунковим, на підставі рахунку, виставленого виконавцем. Рахунок надається споживачу до 5-го числа місяця, наступного за розрахунковим.
22 грудня 2021 року між ТОВ «Будспецсервіс» та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Золотухіною О.М. та зареєстрований в реєстрі за № 4648.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Відповідно до статті 202, частини першої статті 626 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договором є домовленість двох або більше сторін на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 901 ЦПК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 903 ЦК України).
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
З огляду на статтю 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
За змістом статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі.
Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним.
Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
ОСОБА_1 вважав несправедливими умови договору про надання послуг, викладені в пунктах 4.2, 4.2.8, 4.2.19, 5.1.3., 5.9., 9.3., але при цьому він не просив змінити чи визнати недійсним вказані умови договору, а просив визнати недійсним в цілому договір про надання послуг, що суперечить статті 217 ЦК України.
Посилання ОСОБА_1 як на підставу для визнання договору недійсним на те, що на час його підписання він не був власником квартири, а тому не міг укладати такий договір, а також на те, що позивачу була передана в обслуговування лише житлова частина будинку, теж не можуть бути підставою для визнання договору недійсним.
ОСОБА_1 уклав попередній договір купівлі-продажу квартири і почав сплачувати за ним забезпечувальні платежі, підписав тристоронній договір, за яким отримав право на проведення ремонтних робіт та зобов'язався підписати договір про надання послуг, розпочав ремонт в квартирі до повної сплати вартості квартири і отримання цієї квартири у власність за договором купівлі-продажу, тобто розпочав користуватись усіма житлово-комунальними послугами.
Договір про надання послуг відповідач підписав як споживач, за яким взяв на себе обов'язки сплачувати ТОВ «Компанія з управління та житлової експлуатації «Новосервіс» за надані ним послуги, а також компенсацію за ті послуги, які надавались іншими виробниками, але оплачувались позивачем. Отже, підписання цього договору не передбачало обов'язковість сторони - власника квартири.
Доводи апеляційної скарги щодо того, що позивач не є постачальником комунальних послуг, а тому не може вимагати сплати наданих послуг не можуть бути сприйняті судом, оскільки підписавши договір № 143-002/1, ОСОБА_1 погодився з тим, що надані йому комунальні послуги оплачує виробникам (постачальникам) позивач, а він зобов'язаний компенсувати позивачу понесені ним витрати.
Зі змісту оспорюваного договору вбачається, що він відповідає вимогам діючого законодавства, підписаний уповноваженими особами, що не заперечується сторонами та виконувався сторонами, на доказ чого до матеріалів справи надано копії рахунків про часткову сплату ОСОБА_1 житлово-комунальних послуг, що є підтвердженням того, що волевиявлення сторін відповідало внутрішній волі та дії сторін направлені на реальне настання наслідків, що передбачені цим договором, що спростовує доводи позивача за зустрічним позовом щодо недійсності оспорюваного договору.
У відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Правило статті 526 ЦК України є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
Ураховуючи вимоги частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши належні, допустимі, достовірні та достатні докази відповідно до вимог статей 77-80 ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Тобто, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, зобов'язана їх довести, надавши суду докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про такі обставини. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Факт надання ТОВ «Компанія з управління та житлової експлуатації «Новосервіс» передбачених договором № 143-002/1 від 14 вересня 2021 року послуг підтверджується: повідомленням про приєднання до договору постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг від 10 березня 2023 року № 25/4/7/10/7422; договором № В 72.1-12/21 про здійснення компенсації з оплати водопостачання та водовідведення для цілей забезпечення ним житлового будинку АДРЕСА_3 ; договором № 10/21-Т про здійснення компенсації з оплати обсягів теплової енергії у гарячій воді від 01 грудня 2021 року для цілей теплопостачання житлового будинку АДРЕСА_3 ; договором № 521811 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 27 грудня 2021 року (листами КП «Київтеплоенерго» від 20 червня 2022 року та від 19 червня 2023 року про продовження терміну дії договору на постачання теплової енергії № 521811 від 27 грудня 2021 року); договором про надання охоронних послуг № 57 від 30 грудня 2019 року (додаткова угода № 4 від 11 жовтня 2021 року); договором про надання послуг (обслуговування зелених зон на прибудинковій території) № 1 від 19 червня 2019 року (додаткова угода № 7 від 01 квітня 2022 року до договору про надання послуг від 19 червня 2019 року); договором підряду № 09/11/2021-ДР-19А/19Б від 09 листопада 2021 року (технічне обслуговування індивідуального теплового пункту); договором на технічне обслуговування ліфтів № 01-10/2021 НЛ-2 від 01 жовтня 2021 року (додаткова угода № 1 від 01 жовтня 2022 року).
Крім того, наказом ТОВ «Компанія з управління та житлової експлуатації «Новосервіс» № 36 від 13 вересня 2021 року встановлено вартість додаткових послуг.
Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості за житлово-комунальні послуги та додаткові послуги відповідач у період з 14 вересня 2021 року по 30 червня 2023 року не оплачував надані йому житлово-комунальні послуги, у зв'язку з чим в нього перед позивачем наявна заборгованість у загальному розмірі 84 302,40 грн, яка складається із суми основного боргу у розмірі 69 235,77 грн, 12 668,11 грн - інфляційна складова та 2 398,16 грн - 3 % річних.
Як вбачається із вказаного розрахунку заборгованості, позивач нарахував інфляційні втрати та 3 % річних підставі частини другої статті 625 ЦК України за період з вересня 2021 року по червень 2023 року.
Разом із тим, при здійсненні позивачем розрахунку не було враховано положення постанови Кабінету Міністрів України № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» від 05 березня 2022 року, відповідно до якої з 24 лютого 2022 року та до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється, зокрема, нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням.
Отже, інфляційні втрати та 3 % річних нараховуються лише на заборгованість, яка виникла з вересня 2021 року по лютий 2022 року.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 20 серпня 2020 року у справі № 904/3546/19сформулював позицію щодо правил обрахування інфляційних витрат, якою керується колегія суддів при проведенні розрахунку в цій справі.
Верховний Суд у рішенні послався на постанову об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 26 вересня 2020 року у справі № 905/21/19, у якій суд дійшов висновку про те, що якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення (пункт 23 постанови Верховного Суду від від 26 вересня 2020 року у справі № 905/21/19).
Також об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у справі № 905/21/19 було наведено формулу, за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу в цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу в цьому ж місяці).
При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).
У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.
Суд зазначив, що такий спосіб розрахунку інфляції за статтею 625 ЦК України з точки зору математичного підходу не є єдиним, але вбачається найбільш простим для застосування юристами.
Отже, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відступила від висновків касаційного суду в постановах від 21 травня 2019 року у справі № 916/2889/13 та від 14 січня 2020 року у справі № 924/532/19 про можливість розрахунку інфляційних збитків за поточний період без урахування інфляційної складової основного боргу за попередній місяць, оскільки це порушує принципи індексації доходів населення, визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 та Методикою розрахунку базового індексу споживчих цін, затвердженою наказом Державного комітету статистики України від 27 липня 2007 року № 265, з дотриманням певної математичної послідовності розрахунку, закладеної у цих нормативних актах.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у справі № 910/13071/19 сформулювала позицію щодо нарахування та сплати боржником інфляційних втрат за неповний місяць. Об'єднана палата Касаційного господарського суду роз'яснила, що якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше пів місяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.
Таким чином, підлягає перевірці правильність розрахунку позивача нарахування інфляційної складової заборгованості за період з вересня 2021 по лютий 2022 року.
Як вбачається із розрахунку заборгованості відповідачу було нараховано у 2021 році за вересень боргу в сумі 1 767,03 грн, за жовтень - 3 171,26 грн, за листопад - 3 752,54 грн, за грудень - 8 354,87 грн, за січень 2022 року - 7 994,33 грн, за лютий 2022 року - 7 369,63 грн.
За цей період відповідач двічі сплатив позивачу по 5 000,00 грн, а саме 20 грудня 2021 року та 08 лютого 2022 року, тобто це входить в сплату за попередні місяці, а саме листопад 2021 року та січень 2022 року
Отже розрахунок інфляційної складової з вересня 2021 року по лютий 2022 року буде таким:
1 767,03 х 101,2 = 1 788,23;
(1 788,23 + 3 171,26) х 100,9 = 5 004,12;
(5 004,12 + 3 752,54) х 100,8 = 8 826,71 - 5 000,00 = 3 826,71;
(8 354,87 + 3 836,71) х 100,6 = 12 254,67;
7 994,33 + 12 254,67 = 20 249,00 х 101,3 = 20 512,23 - 5 000,00 = 15 512,23;
7 369,63 + 15 512,23 = 22 881,86 х 101,6 = 23 247,97.
Інфляційна складова буде становити різницю між сумою основного боргу з врахуванням інфляційної складової та без неї: 23 247,97 - 22 409,66 = 838,31 грн. Три проценти річних за вказаний період складають 215,50 грн.
З огляду на вищевикладене, загальний розмір заборгованості, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 70 289,58 грн (69 235,77 + 838,31 + 215,5 = 70 289,58 грн).
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, відтак відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог ТОВ «Компанія з управління та житлової експлуатації «Новосервіс» про стягнення заборгованості та відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору про надання послуг.
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.
У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відтак, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом, зокрема, у суді апеляційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.
На підставі викладеного з відповідача стягуються документально підтверджені судові витрати, понесені позивачем у межах даної справи в суді першої інстанції, а саме 2 684,00 грнсплаченого судового збору.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 березня 2024 року у даній справі скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління та житлової експлуатації «Новосервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління та житлової експлуатації «Новосервіс» заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги у розмірі 70 289,58 грн.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління та житлової експлуатації «Новосервіс» судовий збір у розмірі 2 684,00 грн.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління та житлової експлуатації «Новосервіс» про визнання недійсним договору про надання послуг відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 20 грудня 2024 року.
Головуючий С.А. Голуб
Судді: Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній