№ справи: 754/8120/23
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/16926/2024
Головуючий у суді першої інстанції: Бабко В.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.
17 грудня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
головуючий - Немировська О.В.,
судді - Желепа О.В., Мазурик О.Ф.
секретар - Черняк Д.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про поділ майна подружжя,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - Влащенка Олега Анатолійовича на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 04 вересня 2024 року,
встановив:
у червні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив розділити між ним та відповідачкою спільне сумісне майно подружжя, а саме: автомобіль марки «Hyndai i20», 2011 року, сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , виділивши автомобіль у власність відповідачки, та стягнути з неї на його користь частину його вартості в сумі 129 455 гривень.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 04 вересня 2024 року в задоволенні позову було відмовлено.
Додатковим рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 30 вересня 2024 року було стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000 гривень.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник позивача - Влащенко О.А. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення представника позивача - Влащенка О.А. , дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що він перебував у шлюбі з ОСОБА_2 з 23.11.1991, який був розірваний рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 30 листопада 2018 року. В період шлюбу ними було придбано автомобіль марки «Hyndai i20», 2011 року, сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 . Після розірвання шлюбу відповідачка не бажає добровільно розподілити спільне майно. 30.05.2023 йому стало відомо, що відповідачка продала без його згоди вказаний автомобіль, а тому він просить стягнути з відповідачки частину його вартості, що становить 129 455 гривень.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 04 вересня 2024 року в задоволенні позову було відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка 19.04.2024 подала заяву про застосування строків позовної давності, оскільки відповідач звернувся до суду із позовом про поділ майна подружжя із пропуском позовної давності, і спір між сторонами про поділ спільного майна подружжя виник тоді, коли між сторонами було розірвано шлюб. Крім того, 06.08.2021 позивач звертався до Деснянського районного суду м. Києва із позовом до відповідачки про визнання частки в спільній сумісній власності подружжя, в якому просив визнати спільним майном подружжя 1/2 частини автомобіля «Hyndai i20», вартістю 180 000 гривень. Однак позивач в подальшому заявив клопотання про залишення частини позовних вимог без розгляду, а саме залишити без розгляду позовну вимогу щодо визнання спільним майном подружжя 1/2 частини автомобіля «Hyndai i20». Ухвалою суду від 21.09.2023 у справі № 754/12275/21 дане клопотання було задоволено, отже позивач свідомо не скористався своїм правом щодо поділу майна подружжя. А залишення позову без розгляду, не зупиняє перебігу позовної давності. Таким чином позивач пропустив строк позовної давності для звернення до суду із цим позовом, оскільки позивачу було відомо про порушення його права з дня розірвання шлюбу, а саме 30.11.2018, оскільки з цього часу він не користувався спірним автомобілем.
Однак погодитись з таким висновком суду першої інстанції неможливо, оскільки він зроблений з порушенням норм матеріального права.
Як видно з матеріалів справи, 23.11.1991 було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 30 листопада 2018 року шлюб між сторонами було розірвано (справа №754/15149/18).
06.08.2021 ОСОБА_1 звертався до Деснянського районного суду м. Києва (справа №754/12275/21) з позовною заявою про визнання частки в спільній сумісній власності подружжя, у якій зокрема просив визнати спільним майном подружжя автомобіль «Hyndai і20», 2011 року випуску, сірого кольору, вартістю - 180 000 гривень, визнати за кожним зі сторін у порядку поділу майна подружжя - по 1/2 частці права власності за кожним на автомобіль «Hyndai і20», 2011 року випуску.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 21 вересня 2023 року по справі №754/12275/21 позовні вимоги задоволено - визнано за позивачем право власності на частину квартири в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва 21 вересня 2023 року задоволено клопотання ОСОБА_1 щодо залишення частини позовних вимог без розгляду щодо визнання спільним майном подружжя автомобіля «Hyndai і20», 2011 року випуску.
17.05.2023 між ТОВ «СПЕЦАВТОМОТО», який діяв від імені ОСОБА_2 на підставі Договору комісії, який був укладений 16.05.2023, та ОСОБА_3 було укладено Договір купівлі-продажу транспортного засобу.
Відповідачка ОСОБА_2 19.04.2024 подала заяву про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, в якій просила відмовити позивачу в задоволенні позову, посилаючись на те, що строк позовної давності почав перебіг з дати розірвання шлюбу між ними - 30.11.2018.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.
Відповідно до частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї (частина четверта статті 65 СК України).
У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Відповідно до статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено угодою між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Тлумачення положень статті 71 СК України дає підстави для висновку про те, що частини четверта та п'ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку.
Принцип обов'язкового отримання згоди особи на присудження їй грошової компенсації, крім випадків, передбачених ЦК України (стаття 365 цього Кодексу), у першу чергу застосовується до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до суду з вимогами про припинення права іншого з подружжя на частку у спільному майні з одночасним присудженням грошової компенсації.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно із статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Обов'язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.
За усталеною судовою практикою до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Отже, вирішуючи питання перебігу позовної давності, суди мають врахувати, що при визначенні початку перебігу позовної давності слід виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.
Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постановах Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 182/1428/20 (провадження № 61-3275св21) та від 19 жовтня 2022 року у справі № 587/1562/21 (провадження № 61-6658св22).
Отже, висновок суду першої інстанції про те, що строк позовної давності повинен відраховуватись з 30.11.2018 - дня розірвання шлюбу, суперечить усталеній судовій практиці в справах про поділ спільного майна подружжя.
Позивач звернувся до суду з позовом про поділ майна подружжя 06.08.2021 з метою захисту свого права на частину майна. В ході розгляду справи позивач дізнався, що відповідачка 17.05.2023 відчужила вказаний автомобіль, який є спільним сумісним майном подружжя.З даним позовом позивач звернувся 16.06.2023.
Крім того, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID - 19, спричиненої коронавірусом SARS-CоV-2» 12 березня 2020 року на всій території України було запроваджено карантин. Dідповідно до п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Таким чином, висновок суду першої інстанції про пропуск позивачем строку позовної давності є невірним, а заявлена ним вимога про стягнення компенсації за частину автомобіля, який був відчужений відповідачкою без його згоди підлягає задоволенню.
Позивач при зверненні до суду надав Звіт про оцінку спірного автомобіля, в якому було визначено вартість автомобіля в розмірі 258 910 гривень. Вказаний Звіт був виконаний директором ТОВ «КОАПРИ Д» -Дорофєєвим Д.В., який є оцінювачем, відповідно до Кваліфікаційного свідоцтва оцінювача №262 від 26.12.2015 за спеціалізацією в межах напряму, зокрема, «Оцінка колісних транспортних засобів», Посвідчення про підвищення кваліфікації оцінювача від 03.03.2023.
Вартість автомобіля, вказана в Договорі купівлі-продажу автомобіля в розмірі 10 000 гривень вочевидь не відповідає його реальній вартості.
Відповідачка не заявляла заперечень щодо визначеної вартості автомобіля. У відзиві на позовну заяву відповідачка вказувала, що в договорі купівлі-продажу було вказано реальну ціну автомобіля. Також відповідачка вказала клопотання про призначення експертизи для визначення ринкової вартості автомобіля, посилаючись на те, що тільки експерти несуть кримінальну відповідальність та те, що автомобіль не оглядався оцінювачем. У заяві від 02.11.2023 ОСОБА_2 заперечувала проти призначення по справі судової автотоварознавчої експертизи, посилаючись на те, що автомобіль продано і він знаходиться у власності ОСОБА_3 .
Таким чином, колегія суддів погоджується з визначеним позивачем розміром вартості автомобіля. Отже на користь позивача підлягає стягненню компенсація за частину автомобіля в розмірі 129 455 гривень.
Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення - про задоволення позовних вимог.
Оскільки додатковим рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 30 вересня 2024 року було стягнуто витрати на правничу допомогу з позивача на користь відповідачки, вказане додаткове рішення підлягає скасуванню.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, на користь позивача слід стягнути з відповідачки судовий збір, сплачений при подачі позовної заяви та апеляційної скарги.
Крім того, при зверненні до суду першої інстанції позивач просив також стягнути на його користь витрати на правничу допомогу в розмірі 20 000 гривень, посилаючись на те, що він 08 червня 2023 року уклав Договір про надання правової допомоги з адвокатом Влащенко О.А.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 3 статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
В ч. 8 статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Визначаючи суму відшкодування витрат на правову допомогу, суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, застосовує такі критерії. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
Враховуючи обставини справи та заперечення відповідачки щодо розміру витрат на правничу допомогу, колегія суддів вважає за доцільне визначити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , в розмірі 5 000 гривень.
Керуючись ст. 367, 368, 376, 382 ЦПК України, суд
постановив:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Влащенка Олега Анатолійовича задовольнити.
Рішення Деснянського районного суду міста від 04 вересня 2024 року та додаткове рішення Деснянського районного суду міста Києва від 30 вересня 2024 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 129 455 гривень.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000 гривень та судовий збір в розмірі 3 237, 87 гривень.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови виготовлено 23 грудня 2024 року.
Головуючий
Судді