11 грудня 2024 року місто Київ
справа № 753/8522/24
провадження №22-ц/824/15109/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Височанської Н.В.
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційні скаргиОСОБА_2 , подані адвокатом Князьською Наталією Анатоліївною, та ОСОБА_2 ,
на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27 червня 2024 року, ухвалене у складі судді Каліушка Ф.А.,
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
У квітня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з позовною заявою до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Позовобґрунтовано тим, що подружжя перебували в зареєстрованому шлюбі з 27 вересня 2002 року. Протягом останніх років спільного життя подружні стосунки між позивачем та відповідачем поступово погіршувалися, між ними часто виникали непорозуміння та конфлікти, що в кінцевому результаті призвело до того, що кожен почав жити особистим життям, мати власні інтереси та цілі.
На даний час сторони не ведуть спільного господарства, не підтримують подружні стосунки, подальшого сенсу підтримувати сімейні відносини немає, тому розлучення є необхідною міро.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 27 червня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задоволено.
Шлюб, зареєстрований 27 вересня 2002 року Відділом реєстрації актів громадянського стану Дніпровського районного управління юстиції в м. Києві, актовий запис №1415, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - розірвано.
Стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 211, 20 грн.
Не погоджуючись з таким рішенням, представник ОСОБА_2 - адвокат Князьська Н.А. та сама ОСОБА_2 подали апеляційні скарги,в яких просять скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27 червня 2024 року у справі та ухвалити нове рішення, якимвідмовити у задоволеніпозовних вимогОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що на момент реєстрації шлюбу та до досить недавнього часу між сторонами у справі панувала повага та любов, вони підтримували подружні стосунки, вели спільне господарство, а тимчасові обставини непорозуміння в родині через погіршення психологічного стану позивача спровоковані лише зовнішніми, незалежними від них обставинами,які відповідачка намагалася урегулювати з метою виходу із ситуації та зберегти сім'ю.
Попри стрес, соціальну та економічну невизначеність, яка стала наслідком військової агресії російської федерації проти України, що продовжується в даний час, у позивача з відповідачем траплялися певні труднощі та непорозуміння, однак відповідач вважає, що вони є тимчасовим явищем та не є приводом для розірвання шлюбу.
Сторони у справі зберігають почуття поваги та любові одне до одного, піклуються один про одного та спільно вирішують питання майнового та немайнового характеру спільної родини. Позивач піклується питаннями матеріального забезпечення відповідача та їхньої спільної доньки, фінансово забезпечує їх спільний побут.
Судом першої інстанції під час вирішення справи не було встановлено чи є у сторін спільне бажання розірвати шлюбні відносини та чи дійсно припинили сторони подружнє життя, оскільки сину виніс своє рішення без участі відповідача.
Судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та не надано належної правової оцінки взаємовідносинам подружжя, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення про задоволення позову.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін.
Вказує, що більше десяти років позивач та відповідач спільне господарство не ведуть, фактичні шлюбні відносини не підтримують, відпочинок спільно не проводять, мають власне приватне життя. Спілкування сторін між собою зумовлене виключно тим, що їхня спільна донька ОСОБА_5 була неповнолітньою і для того, щоб не створювати додатковий стрес для доньки позивачем було відтерміновано звернення до суду з позовом про розірвання шлюбу. Більше десяти років позивач та відповідач спілкувались виключно як батьки спільної доньки, яка була неповнолітньою.
На даний час донька сторін є самостійною дорослою людиною, має вищу освіту та будує своє життя, а також має власні стосунки з кожним із батьків. Інших причин зберігати шлюб сторони не мають, тому розлучення є необхідною мірою.
В судове засідання ОСОБА_2 та її представник адвокат Князьська Н.А. не з'явилися, про місце, день і час розгляду справи були повідомлені шляхом направлення судового повідомлення до електронного кабінету представника відповідача, що підтверджується звітом про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду (а.с.166). Будь-яких заяв від сторони відповідача до суду не надходило, у зв'язку з чим колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у відсутність відповідача.
Представник ОСОБА_1 адвокат Лець Ю.В. проти доводів апеляційних скарг заперечувала і просила апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом установлено,що сторони перебувають в шлюбі з 27 вересня 2002 року, який було зареєстровано Відділом реєстрації актів громадянського стану Дніпровського районного управління юстиції в м. Києві, актовий запис №1415. Від даного шлюбу сторони малолітніх чи неповнолітніх дітей не мають.
Подружжя не ведуть спільного господарства та не підтримують шлюбних стосунків.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що сторони мали необхідну кількість часу на примирення, позивач мав час задля зміни своєї позиції щодо розірвання шлюбу з відповідачем, але його позиція залишається незміною, у зв'язку з чим шлюб між сторонами підлягає розірванню.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Згідно з ч. 1 ст. 55 СК України дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.
Частинами 3 та 4 ст. 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.
За змістом ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Статтею 110 СК України визначено, що позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Відповідно до ст. 112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Встановивши, що сторони не підтримують шлюбні стосунки, не ведуть спільного господарства, позивач наполягає на розірванні шлюбу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що збереження шлюбу буде суперечити інтересам позивача.
Колегія суддів, вважає що в апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_5 не навела переконливих та обґрунтованих мотивів, які б свідчили про помилковість висновків суду першої інстанції про неможливість збереження шлюбу.
Встановивши, що збереження сімейних відносин між сторонами є неможливим, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для розірвання шлюбу, що відповідає вимогам ст.ст. 24, 56 СК України.
Примушування будь-якої із сторін до збереження шлюбу суперечить вільному волевиявленню сторони, яка наполягає на розірванні шлюбу та є обмеженням прав особи, гарантованих Конституцією України та нормами СК України.
Вирішуючи спір, суд з'ясував узагальнені причини фактичного припинення шлюбу та мотиви, на підставі яких дійшов висновку про те, що збереження сім'ї є неможливим, а перебування у шлюбі з відповідачем суперечили б волі позивача, оскільки примушування жінки чи чоловіка до шлюбу не допускається.
Відповідачка ОСОБА_2 , будучи повідомленою про день і час розгляду справи судом першої інстанції, розпорядилася своїм правом бути присутньою в судовому засіданні на власний розсуд, в судове засідання не з'явилася. Суд першої інстанції клопотання сторони відповідача про відкладення розгляду справи, призначеного на 27 червня 2024 року, вирішив відповідно до вимог процесуального закону. Сама по собі відсутність відповідача та її представника в судовому засіданні, в якому було ухвалено рішення суд, не може бути підставою для скасування рішення та відмови ОСОБА_1 у задоволенні позову про розірвання шлюбу.
Доводи апеляційної скарги відповідача висновків суду першої інстанції не спростовують та на їх правильність не впливають.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального права, а тому рішення необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-
Апеляційні скарги ОСОБА_2 , подані адвокатом Князьською Наталією Анатоліївною, та ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Постанова складена 23 грудня 2024 року.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус