№ справи: 760/28654/18
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/17394/2024
Головуючий у суді першої інстанції: Оксюта Т.Г.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.
03 грудня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
головуючий - Немировська О.В.,
судді - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М.
секретар - Черняк Д.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Інвест-Кредо» до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, скасування реєстрації права власності на квартиру, внесення запису про реєстрацію обтяження, заборону відчуження об'єктів нерухомого майна та про визнання прав іпотекодержателя,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 22 лютого 2019 року,
встановив:
у жовтні 2018 року Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» звернувся до суду з позовом, в якому просив відновити порушене право позивача як іпотекодержателя за Договором іпотеки від 16.06.2007 шляхом:
- визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 21.12.2010, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Шевченко Н.М., зареєстрованого в реєстрі за №2112;
- визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 10.06.2011, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Івановою С.М., зареєстрованого в реєстрі за №1667;
- скасування реєстрації права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 за ОСОБА_1 ;
- скасування реєстрації права власності на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 за ОСОБА_3 ;
- реєстрації права власності на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 за ОСОБА_2 ;
- внесення до Державного реєстру іпотек запису про реєстрацію обтяження іпотекою нерухомого майна, а саме: однокімнатної квартири, загальною площею 31,80 кв.м, жилою 17,20 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яка є предметом за договором іпотеки від 16.06.2007;
- внесення до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запису про заборону відчуження нерухомого майна, а саме: однокімнатної квартири, загальною площею 31,80 кв.м, жилою 17,20 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яка є предметом за договором іпотеки від 16.06.2007;
- визнання за АТ «Райффайзен Банк Аваль» права пріоритету іпотекодержателя нерухомого майна, а саме: однокімнатної квартири, загальною площею 31,80 кв.м, жилою 17,20 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яка є предметом за договором іпотеки від 16.06.2007, на задоволення забезпечених іпотекою вимог відносно зареєстрованих прав чи вимог інших осіб з моменту державної реєстрації іпотеки, тобто з 16.06.2007.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 22 лютого 2019 року позов було задоволено в повному обсязі.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 16 грудня 2019 року було задоволено заяву АТ «Райффайзен банк Аваль» про роз'яснення рішення суду.
Рішенням Київської міської ради від 08 грудня 2022 року №5858/5899 було перейменовано АДРЕСА_3 .
Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення, яким відмовити задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
05.05.2023 представник ОСОБА_1 - ОСОБА_6 подав письмові пояснення, в яких просив апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та відмовити в задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 09 травня 2023 року було замінено позивача на його правонаступника - Акціонерне товариство «КРИСТАЛБАНК».
Ухвалою Київського апеляційного суду від 06 червня 2023 року було замінено АТ «КРИСТАЛБАНК» на правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Інвест-Кредо» (далі - ТОВ «ФК Інвест-Кредо»).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 липня 2024 року було залучено до участі в справі в якості третьої особи ОСОБА_4 .
Представник ОСОБА_4 - ОСОБА_7 у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Постановою Київського апеляційного суду від 15 серпня 2023 року апеляційну скаргу було задоволено частково - рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 22 лютого 2019 року скасовано та ухвалено по справі нове судове рішення, яким задоволено позовні вимоги частково та визнано за АТ «Райффайзен Банк Аваль» право іпотекодержателя нерухомого майна, а саме: однокімнатної квартири загальною площею 31,80 кв.м, жилою площею 17,20 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 , яка є предметом за договором іпотеки від 16.06.2007 з моменту реєстрації іпотеки тобто з 16.06.2007.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2024 року постанову Київського апеляційного суду від 15 серпня 2023 року в частині вирішення вимог про визнання за Акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» права іпотекодержателя нерухомого майна було скасовано та в частині вирішення цих вимог направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 , представника ОСОБА_4 - ОСОБА_7 , дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач - АТ «Райффайзен Банк Авал» зазначав, що між ним та ОСОБА_2 16.06.2007 було укладено Кредитний договір №014/9407/81/56852, за умовами якого позичальнику було надано в кредит кошти в сумі 76 125 дол. США на строк до 16.06.2027. Того ж дня на забезпечення виконання основного зобов'язання з позичальником було укладено Договір іпотеки, предметом якого була належна позичальнику квартира АДРЕСА_1 . Оскільки позичальник не виконував належним чином взяті на себе зобов'язання з погашення тіла кредиту та процентів, за заявою банку приватним нотаріусом КМНО Комарницькою О.В. 26.01.2009 було вчинено виконавчий напис, яким було звернуто стягнення на предмет іпотеки.
Заочним рішенням Солом'янського районного суду від 01 лютого 2011 року у справі № 2-5409/10 розірвано кредитний договір від 16 червня 2007 року № 014/9407/81/56852, укладений між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» і ОСОБА_2 . Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» 1 382 726,33 гривень заборгованості за кредитним договором та вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 21 травня 2010 року виконавчий напис нотаріуса визнано таким, що не підлягає виконанню, а записи про іпотеку виключено з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та з Державного реєстру Іпотек.
У період чинності вказаного рішення місцевого суду ОСОБА_2 продав квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 21 грудня 2010 року ОСОБА_3 , яка відчужила її за договором купівлі-продажу від 10 червня 2011 року ОСОБА_1 .
В зв'язку з цим позивач просив відновити порушене право позивача як іпотекодержателя за Договором іпотеки від 16.06.2007 шляхом:
- визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 21.12.2010, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Шевченко Н.М., зареєстрованого в реєстрі за №2112;
- визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 10.06.2011, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Івановою С.М., зареєстрованого в реєстрі за №1667;
- скасування реєстрації права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 за ОСОБА_1 ;
- скасування реєстрації права власності на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 за ОСОБА_3 ;
- реєстрації права власності на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 за ОСОБА_2 ;
- внесення до Державного реєстру іпотек запису про реєстрацію обтяження іпотекою нерухомого майна, а саме: однокімнатної квартири, загальною площею 31,80 кв.м, жилою 17,20 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яка є предметом за договором іпотеки від 16.06.2007;
- внесення до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запису про заборону відчуження нерухомого майна, а саме: однокімнатної квартири, загальною площею 31,80 кв.м., жилою 17,20 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яка є предметом за договором іпотеки від 16.06.2007;
- визнання за АТ «Райффайзен Банк Аваль» права пріоритету іпотекодержателя нерухомого майна, а саме: однокімнатної квартири, загальною площею 31,80 кв.м, жилою 17,20 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яка є предметом за договором іпотеки від 16.06.2007, на задоволення забезпечених іпотекою вимог відносно зареєстрованих прав чи вимог інших осіб з моменту державної реєстрації іпотеки, тобто з 16.06.2007.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 22 лютого 2019 року позов було задоволено в повному обсязі.
Оскільки постановою Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2024 року постанову Київського апеляційного суду від 15 серпня 2023 року в частині вирішення вимог про визнання за Акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» права іпотекодержателя нерухомого майна було скасовано та в частині вирішення цих вимог направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, рішення в частині інших заявлених вимог судом апеляційної інстанції не переглядається.
Задовольняючи позовну вимогу про визнання за АТ «Райффайзен Банк Аваль» права іпотекодержателя, суд першої інстанції виходив з того, що АТ «Райффайзен Банк Аваль», як іпотекодержатель за іпотечним договором від 16.06.2007, згоду на продаж предмету іпотеки не надавав, договори купівлі-продажу від 21.12.2010, що посвідчений приватним нотаріусом КМНО Шевченко Н.М. та від 10.06.2011, що посвідчений приватним нотаріусом КМНО Івановою С.М. є недійсними. Перехід права власності на предмет іпотеки від ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , яка згодом відчужила спірну квартиру ОСОБА_1 , то застосування ст. 23 Закону України «Про іпотеку» є обґрунтованим.
Зазначений висновок узгоджується з положеннями ст. 204 ЦК України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція полягає в тому, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Таким чином, презумпція правомірності договору не спростована (а у даному випадку - у зв'язку з скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за цим договором, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Відтак ухвалене судом рішення про недійсність (розірвання) договору іпотеки, яке згодом було скасоване, не спростовує презумпції правомірності правочину, а договір іпотеки (права й обов'язки сторін) залишаються чинними з моменту його первинної реєстрації в Державному реєстрі іпотек.
Отже, позовні вимоги про скасування реєстрації права власності на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 за ОСОБА_1 ; за ОСОБА_2 ; та внесення до Державного реєстру іпотек запису про реєстрацію обтяження іпотекою нерухомого майна, а саме: однокімнатної квартири, загальною площею 31,80 кв.м., житловою 17,20 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яка є предметом за договором іпотеки від 16.06.2017 року; внесення до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запису про заборону відчуження зазначеного нерухомого майна, також підлягають задоволенню.
Такий висновок суду першої інстанції не можна визнати законним і обґрунтованим, оскільки судом було неправильно застосовано норми матеріального права.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Статтею 3 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.
Підстави для припинення іпотеки визначені в ст. 17 Закону України «Про іпотеку»: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.
Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
В ст. 23 Закону України «Про іпотеку» закріплено, що у разі переходу права власності (права господарського відання, спеціального майнового права) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у випадку, якщо до відома набувача не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.
Особа, до якої перейшло право власності (право господарського відання, спеціальне майнове право) на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права та несе всі його обов'язки за іпотечним договором в обсязі та на умовах, що існували до набуття такою особою права власності на предмет іпотеки.
Відповідно до частин 1-3, 4 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
В ст. 264 ЦПК України закріплено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;
4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;
5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.
26 січня 2009 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Комарницька О. В. вчинила виконавчий напис про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 21 травня 2010 року зазначений виконавчий напис нотаріуса визнано таким, що не підлягає виконанню, а записи про іпотеку виключено з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та з Державного реєстру Іпотек.
У період чинності вказаного рішення місцевого суду ОСОБА_2 здійснив відчуження квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 21 грудня 2010 року ОСОБА_3 , яка відчужила її за договором купівлі-продажу від 10 червня 2011 року ОСОБА_1 .
Заочним рішенням Солом'янського районного суду від 01 лютого 2011 року у справі № 2-5409/10 розірвано кредитний договір від 16 червня 2007 року № 014/9407/81/56852, укладений між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» і ОСОБА_2 . Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» 1 382 726,33 гривень заборгованості за кредитним договором. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 10 листопада 2011 року рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 21 травня 2010 року скасовано, ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, та визнання кредитного договору недійсним, договору іпотеки недійсним, відшкодування збитків і моральної шкоди відмовлено.
Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 19 травня 2017 року, яка додана до позовної заяви, обтяження на предмет іпотеки, на час укладення договорів купівлі-продажу квартири, були відсутні,
Отже, на момент укладення ОСОБА_1 договору купівлі-продажу квартири від 10 червня 2011 року в реєстрі не було інформації про права інших осіб на це нерухоме майно (спірну квартиру) або їх обтяження.
29.06.2011 зареєстровано право власності на вказану квартиру за ОСОБА_1 .
20 липня 2021 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сліпченко Н. В. відповідно до статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» та на підставі акта від 13 липня 2021 року, складеного приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Кісельовою В. В., видала ОСОБА_4 свідоцтво про право власності на спірну квартиру, яку він придбав на електронних торгах. У свідоцтві зазначено, що предмет іпотеки належав ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 23 лютого 2007 року та рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 22 лютого 2019 року у справі № 760/28654/18, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 06 серпня 2019 року.
09.05.2023 до суду апеляційної інстанції представник АТ «Райффайзен Банк Аваль» - Лозіна О.Ю. подала заяву про заміну сторони її правонаступником. В заяві представник позивача вказувала, що 26.02.2021 між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та АТ «Кристалбанк» було укладено договір відступлення права вимоги, предметом якого права вимоги за Кредитним договором та Договором забезпечення, яким є Договір іпотеки від 16.06.2007 до Кредитного договору №014/9407/81/56852 від 16.06.2007.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 09 травня 2023 року було замінено позивача на його правонаступника - Акціонерне товариство «КРИСТАЛБАНК».
25.05.2023 до суду апеляційної інстанції представник АТ «КРИСТАЛБАНК» - Щиголь О.О. подав заяву про заміну позивача її правонаступником. В заяві представник АТ «Кристалбанк» посилався на те, що 26.02.2021 між АТ «КРИСТАЛБАНК» та ТОВ «ФК Інвест-Кредо» було укладено Договір відступлення права вимоги, предметом якого є права вимоги за Кредитним договором та Договором забезпечення, яким є Договір іпотеки від 16.06.2007 до Кредитного договору №014/9407/81/56852 від 16.06.2007.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 06 червня 2023 року було замінено АТ «КРИСТАЛБАНК» на правонаступника - ТОВ «ФК Інвест-Кредо».
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Відповідно до ст. 328 ЦК України встановлено презумпцію правомірності набуття права власності. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Тобто факт неправомірності набуття права власності, якщо це не передбачено законом, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності передбачає його законність і добросовісність.
Відповідно до ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни сторони у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.
За положеннями ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи, а також застава об'єкта незавершеного будівництва, майбутнього об'єкта нерухомості.
Згідно ст. 577 ЦК України (в редакції станом на час укладення договору іпотеки) якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню. Застава нерухомого майна підлягає державній реєстрації у випадках та в порядку, встановлених законом. Застава рухомого майна може бути зареєстрована на підставі заяви заставодержателя або заставодавця з внесенням запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна. Моментом реєстрації застави є дата та час внесення відповідного запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 14 липня 2020 року № 8-р/2020 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин першої, другої статті 23 Закону України «Про іпотеку» констатував, що іпотека є специфічним видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні його власника, який обмежений у правомочності самостійно розпоряджатися предметом іпотеки. Тобто іпотека обмежує такий елемент права власності, як право розпорядження нерухомим майном, яке є предметом іпотечного договору. Зазначений вид забезпечення виконання зобов'язання передбачає стимулювання боржника до належного виконання зобов'язання та запобігання негативним наслідкам, що настають у разі порушення ним свого зобов'язання. У разі порушення боржником свого зобов'язання до особи, яка передала в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання такого зобов'язання, можуть бути застосовані заходи цивільно-правової відповідальності у виді звернення стягнення на предмет іпотеки. Особливістю цього виду забезпечення виконання зобов'язання є те, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна, тому стосовно кожного наступного власника іпотечного майна виникають ризики настання відповідальності перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання, зокрема звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону).
Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
У ч. 1 статті 33 Закону передбачено як підставу для звернення стягнення на предмет іпотеки, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.
Згідно ч. 1 та 2 статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
В п. 2.6. Договору відступлення права вимоги, укладеного 26.02.2021 між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та АТ «КРИСТАЛБАНК» вказано, що в разі відновлення первісним кредитором права іпотекодержателя за Іпотечним договором від 16.06.2007 до Кредитного договору №014/9407/81/56852 від 16.06.2007, укладеним між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» (правонаступником якого є первісний кредитор), як іпотекодержателем та ОСОБА_2 як іпотекодавцем, посвідчений приватним нотаріусом КМНО «Ковальчуком С.П., за реєстровим номером 2138, сторони зобов'язуються укласти в нотаріальній формі договір відступлення права вимоги за вищезазанченим Іпотечним договором.
Також в п. 2.6 Договору відступлення права вимоги, укладеному 26.02.2021 між АТ «КРИСТАЛБАНК» та ТОВ «ФК Кредо-Інвест», було вказано, що в разі відновлення первісним кредитором права іпотекодержателя за Іпотечним договором від 16.06.2007 до Кредитного договору №014/9407/81/56852 від 16.06.2007, укладеним між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» (правонаступником якого є первісний кредитор), як іпотекодержателем та ОСОБА_2 як іпотекодавцем, посвідчений приватним нотаріусом КМНО «Ковальчуком С.П., за реєстровим номером 2138, сторони зобов'язуються укласти в нотаріальній формі договір відступлення права вимоги за вищезазначеним Іпотечним договором.
Скасовуючи постанову Київського апеляційного суду від 15 серпня 2023 року Верховний Суд в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 18 вересня 2024 року зазначив, що саме позивач повинен довести недобросовісність відповідача під час набуття у власність спірного майна як визначальну підставу для задоволення вимоги про визнання позивача іпотекодержателем нерухомого майна.
Відповідно до ч. 5 ст. 411 ЦПК України висновки суду касаційної інстанції, в зв'язку з якими скасовано рішення, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
При розгляді справи в суді апеляційної інстанції ухвалою Київського апеляційного суду від 11 липня 2024 року було залучено до участі в справі в якості третьої особи ОСОБА_4 .
Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 01.11.2019 державним реєстратором Микитенко О.В. 06.08.2019 було внесено запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на підставі договору дарування, серія та номер: 2537, виданий 23.02.2007, та рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 22 лютого 2019 року.
Представником ОСОБА_1 - ОСОБА_6 в липні 2023 року було надано до матеріалів справи копію Свідоцтва, згідно якого ОСОБА_4 придбав спірну квартиру АДРЕСА_1 з публічних електронних торгів, які відбулись на підставі 13 липня 2021 року. Відповідно до Свідоцтва, виданого приватним нотаріусом КМНО Сліпченко Н.В. 21.07.2021 ОСОБА_4 на підставі Акта про проведені електронні торги, складеного ОСОБА_8 , про право власності на спірну квартиру, яку він придбав на електронних торгах. У свідоцтві зазначено, що предмет іпотеки належав ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 23 лютого 2007 року та рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 22 лютого 2019 року у справі № 760/28654/18, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 06 серпня 2019 року.
Та обставина, що ОСОБА_4 було придбано спірну квартиру з електронних торгів, які відбулись 13.07.2021, не може бути підставою для задоволення позовних вимог АТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ТОВ «ФК Інвест-Кредо», про визнання за вказаною юридичною особою права іпотекодержателя.
Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову.
Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.
Відповідно до статей 15, 16 ЦКУкраїни, статей 4, 5 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, і має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Указана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
В ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов'язки суб'єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.
Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Процедура реалізації майна на прилюдних торгах полягає у забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця-учасника прилюдних торгів за плату. Така процедура полягає в укладенні та виконанні договору купівлі-продажу. На підтвердження його укладення складається відповідний протокол, а на підтвердження виконання з боку продавця - акт про проведені прилюдні торги. За змістом частини другої статті 638 та частини першої статті 640 ЦК України моментом укладення договору купівлі-продажу на прилюдних торгах є момент визначення переможця торгів, тобто момент акцепту пропозиції останнього щодо ціни (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (провадження № 14-577цс19)).
Таким чином на час укладення Договорів відступлення права вимоги 26.02.2021 запис про права іпотекодержателя щодо спірної квартири в Державному реєстрі іпотек був відсутній.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду наголошувала, що цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість (див. пункт 220 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі № 917/1212/21 (провадження № 12-24гс23).
Згідно пункту 6 статті 3 ЦК України одними з основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 міститься наступний правовий висновок:
- скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного рішення;
- виключення відомостей про право іпотеки з відповідного державного реєстру на підставі судового рішення є не правовим наслідком такого рішення, а фактичною дією, вчиненою на підставі цього рішення;
- виключення відомостей про право іпотеки з відповідного Державного реєстру, зокрема, на підставі судового рішення не впливає на чинність іпотеки. Скасування того судового рішення, що мало наслідком внесення до Державного реєстру іпотек запису про припинення іпотеки, не відновлює дію останньої, оскільки іпотека зберігає чинність незалежно від відсутності певний час відомостей про неї у відповідному державному реєстрі;
- запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису, а вчиняється державним реєстратором повторно за наявності для цього підстав, передбачених законом, зокрема договору іпотеки, а також судового рішення про визнання права іпотекодержателя;
- за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 за провадженням № 12-127гс19). За таких умов право іпотеки припиняється, відомості про іпотеку поновленню не підлягають, а позов про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає задоволенню;
- при вирішенні таких спорів необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного за відсутності в державному реєстрі відомостей про обтяження.
Також при вирішенні спору слід врахувати пасивну поведінку кредитора, який після скасування за його апеляційною скаргою рішенням Апеляційного суду Київської області від 10 листопада 2011 року рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 21 травня 2010 року на підставі якого були вилучено запис про обтяження квартири іпотекою, тривалий час - з листопада 2011 року до листопада 2018 року, знаючи про припинення обтяжень у відповідних державних реєстрах не вживав заходів щодо їх поновлення, а також звернення стягнення на предмет іпотеки.
Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 жовтня 2024 року (справа 308/9700/17) .
Визначальною підставою для задоволення вимоги про визнання позивача іпотекодержателем нерухомого майна є встановлення недобросовності відповідача як набувача нерухомого майна, яке було предметом іпотеки. Колегія суддів дійшла висновку, що звертаючись до суду з цим позовом, позивач не доводив недобросовісності набуття ОСОБА_1 спірного майна належними та допустимими доказами, хоча, виходячи з характеру цивільно-правового спору, саме він мав довести недобросовісність відповідача під час набуття у власність спірного майна.
Щодо заяви представника ОСОБА_1 - ОСОБА_9 про пропуск позивачем позовної давності від 08.01.2019, що є підставою для відмови в задоволенні позову, слід зазначити наступне.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За змістом статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.
Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цc18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18), від 07 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (провадження № 14-194цс19), від 18 грудня2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-27-цс19),від 16 червня 2020 року у справі №372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17-ц (провадження № 14-448цс19).
Таким чином, відмова в задоволенні позову у зв'язку зі спливом позовної давності без встановлення порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача не відповідає вимогам закону.
Відповідно до правової позиції, висловленої у постанові Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №755/612/16-ц, згідно з якою, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього. Таким чином, підставами для відмови в позові у зв'язку з пропуском позовної давності є наступні факти: доведеність порушення цивільного права або інтересу, за захистом якого особа звернулася до суду, закінчення перебігу встановленого законодавством строку звернення до суду, відсутність поважних причин його пропуску, заява сторони у справі про застосування позовної давності.
При розгляді даної справи суд першої інстанції не дав оцінку доводам позивача, не установив належним чином обставин справи, не оцінив зібрані у справі докази, що відповідно до положень частини 1 статті 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення по суті спору.
Таким чином, рішення суду першої інстанції слід скасувати в частині вирішення вимоги про визнання права іпотекодержателя за позивачем та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні вказаної позовної вимоги.
Керуючись стст. 367, 368, 376, 382 ЦПК України суд,
постановив:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 задовольнити частково.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 22 лютого 2022 року скасувати в частині задоволення позовної вимоги про визнання за Акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» права іпотекодержателя нерухомого майна, а саме: однокімнатної квартири загальною площею 31,80 кв.м, жилою площею 17,20 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 , яка є предметом за договором іпотеки від 16.06.2007 з моменту реєстрації іпотеки, тобто з 16.06.2007.
Ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким в задоволенні вимоги про визнання за Акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» права іпотекодержателя нерухомого майна, а саме: однокімнатної квартири загальною площею 31,80 кв.м, жилою площею 17,20 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 , яка є предметом іпотеки за договором іпотеки від 16.06.2007 з моменту реєстрації іпотеки тобто з 16.06.2007, відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Інвест-Кредо» на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 21 144 гривні, на користь ОСОБА_1 - в розмірі 2 945, 60 гривень.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови виготовлено 23 грудня 2024 року.
Головуючий
Судді