Справа № 466/4892/23 Головуючий у 1 інстанції: Баєва О.І.
Провадження № 22-ц/811/2113/24 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.
21 листопада 2024 року м.Львів
Справа № 466/4892/23
Провадження № 22-ц/811/2113/24
Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Приколоти Т.І.,
суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В.
секретар Іванова О.О.
з участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2
розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_3 , підписану його представником ОСОБА_1 , на рішення Шевченківського районного суду міста Львова, ухвалене у м. Львові 22 травня 2024 року у складі судді Баєвої О.І. у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , про стягнення коштів,-
встановив:
11 травня 2023 року позивач звернулася до Шевченківського районного суду м.Львова із позовною заявою, у якій просила стягнути солідарно з відповідачів на її користь суму основного боргу в розмірі 65 000 доларів США, 128 4660 грн. пені, а також сплачений судовий збір. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що у листопаді 2021 року між її матір'ю ОСОБА_6 та ОСОБА_3 було укладено три договори позики, а саме: №11/04 від 4 листопада 2021 року, №11/18 від 18 листопада 2021 року та №11/29 від 29 листопада 2021 року. Відповідно до цих договорів ОСОБА_3 отримав у позику грошові кошти на загальну суму 50 000 доларів США. Також 8 листопада 2021 року між її матір'ю ОСОБА_6 та ОСОБА_5 укладено договір позики №11/08, відповідно до якого ОСОБА_5 отримала позику у розмірі 15 000 доларів США. Договори позики передбачали термін повернення коштів - до 31 грудня 2021 року, у випадку протермінування повернення коштів передбачена пеня в розмірі 1% від простроченої суми за кожен день прострочки. Проте, відповідачами кошти у строк до 31 грудня 2021 року не повернуті. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла. Вона (позивач) прийняла спадщину після смерті своєї матері. У зв'язку із невиконання умов договорів позики відповідачами, позивач змушена звернутися до суду.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 22 травня 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_3 в користь ОСОБА_4 50 000 доларів США заборгованості, що станом на день ухвалення рішення еквівалентно 1 982 500 грн.; стягнуто із ОСОБА_5 в користь ОСОБА_4 15 000 доларів США заборгованості, що станом на день ухвалення рішення еквівалентно 594 750 грн.; стягнуто із ОСОБА_3 в користь ОСОБА_4 976 341, 60 грн. пені. Стягнуто з ОСОБА_5 в користь ОСОБА_4 308 318, 40 грн. пені. У решті позову відмовлено. Проведено розподіл судових витрат.
Рішення суду через свого представника ОСОБА_1 оскаржив ОСОБА_3 . Вважає рішення незаконним та необґрунтованим, таким, що винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові. Зазначає, що відповідач перебував із ОСОБА_6 у приязних відносинах. ОСОБА_6 було передано йому ( ОСОБА_3 ) кошти на загальну суму 50 000 доларів США, про що він писав розписку. Вказує, що між ними не було домовленості про сплату відсотків за користування коштами. Стверджує, що частину коштів - 26 000 доларів США ним було повернуто ОСОБА_6 . Щодо нарахування пені 1% від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення, зазначає, що така вимога безпідставна, оскільки така умова договору є неприпустимою та нереальною. Про неприпустимість умов договорів позики можна стверджувати із їх змісту, так як вбачається, що у випадку протермінування повернення вказаної суми позики, передбаченої цим договором, позичальник сплачує позикодавцеві пеню в розмірі 1% від простроченої суми за кожен день такого прострочення. Відповідно, розмір пені у разі прострочення повернення коштів буде становити 365% річних, що є неприпустимими, нереальними умовами. Вважає, що вказаний пункт у договорі не відповідає принципу справедливості, оскільки встановлений у договорі розмір пені перевищує розумну межу відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, є явно завищеними, не відповідає вимогам п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» і засадам справедливості, добросовісності, розумності, що свідчить про непропорційність великої суми компенсації у разі невиконання зобов'язань за цим договором. Крім позивача спадкоємцем за законом є син померлої - ОСОБА_7 . У матеріалах справи відсутні відомості про те, що ОСОБА_7 відмовився від прийняття спадщини. На підставі цього вважає, що, що ОСОБА_4 не мала права одноосібно подавати позовну заяву про стягнення заборгованості з відповідачів, так як не успадкувала 100 % права вимоги за такими договорами. Отже, ОСОБА_4 та ОСОБА_7 мають право на спадщину у рівних частках, а позов був заявлений лише ОСОБА_4 . Вказує, що відповідачі не могли виконувати своє зобов'язання, оскільки позикодавець померла, а відомості про її спадкоємців та осіб, перед ким належало виконувати подальші зобов'язання, їм не були відомі. Відтак, нарахування пені є неправомірним. З вимогами спадкоємці до відповідачів не звертались, не надавали жодних документів, що підтверджували їхні права вимоги за згаданими договорами. У своїй позовній заяві ОСОБА_4 зазначає, що є спадкоємцем за законом після смерті матері на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, яке зареєстровано в реєстрі за №438 від 7 квітня 2023 року. Із змісту вказаного свідоцтва вбачається, що позивач отримала спадщину після смерті матері зокрема на земельну ділянку площею 0,0475 га, що розташована у АДРЕСА_1 , наданої для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. У свідоцтві не зазначено, що до позивача перейшли і інші права та обов'язки ОСОБА_6 , зокрема, право вимоги за договорами позики, а також не зазначено про наявність інших спадкоємців за законом або заповітом. Вважає, що ОСОБА_8 не може бути позивачем у цій справі, так як таке право не перейшло до неї від ОСОБА_6
1 жовтня 2024 року на адресу Львівського апеляційного суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу. У якому зазначено про законність та обґрунтованість рішення суду. Просить апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, рішення Шевченківського районного суду м. Львові від 22 травня 2024 року залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача ОСОБА_2 представника відповідача ОСОБА_1 , перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
На підставі ч. 3 ст. 12, ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.
Встановлено, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 укладено договір позики №11/04 від 4 листопада 2021 року, відповідно до якого ОСОБА_6 передала ОСОБА_3 у позику 20 000 доларів США. ОСОБА_3 зобов'язувався у термін до 31 грудня 2021 року повернути вказану суму коштів ОСОБА_6 . Факт отримання коштів ОСОБА_3 стверджується розпискою від 4 листопада 2021 року.
18 листопада 2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 укладено договір позики №11/18 від 18 листопада 2021 року, відповідно до якого ОСОБА_6 передала ОСОБА_3 у позику 10 000 доларів США. ОСОБА_3 зобов'язувався у термін до 31 грудня 2021 року повернути ці кошти ОСОБА_6 . Факт отримання коштів ОСОБА_3 стверджується розпискою від 18 листопада 2021 року.
29 листопада 2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 укладено договір позики №11/29 від 29 листопада 2021 року, відповідно до якого ОСОБА_6 передала ОСОБА_3 у позику 20 000 доларів США. ОСОБА_3 зобов'язувався у термін до 31 грудня 2021 року повернути вказану суму ОСОБА_6 . Факт отримання коштів ОСОБА_3 стверджується розпискою від 29 листопада 2021 року.
8 листопада 2021 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладено договір позики №11/08 від 8 листопада 2021 року, відповідно до якого ОСОБА_6 передала ОСОБА_5 у позику 15 000 доларів США. ОСОБА_5 зобов'язувалася у термін до 31 грудня 2021 року повернути вказану суму ОСОБА_6 . Факт отримання коштів ОСОБА_5 стверджується розпискою від 8 листопада 2021 року.
ОСОБА_3 та ОСОБА_5 порушено пункти 1.2 вищевказаних договорів та в строк до 31 грудня 2021 року кошти ОСОБА_6 не повернуто.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла, що стверджується свідоцтвом про смерть, виданим 26 квітня 2022 року Жовківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів).
Згідно із свідоцтвом про право на спадщину, виданим 7 квітня 2023 року державним нотаріусом Жовківської державної нотаріальної контори Львівської області Галань О.Я., спадкоємцем майна ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є її дочка ОСОБА_4 .
Судом встановлено, що ОСОБА_4 фактично набула право вимоги заборгованості за договорами позики, укладеними між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 і ОСОБА_5 , оскільки борг відповідачів перед померлою ОСОБА_6 існував, а, в силу закону, до ОСОБА_4 перейшли всі права та обов'язки померлої матері.
Суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскільки ОСОБА_6 договори позики укладалися із ОСОБА_3 та ОСОБА_5 окремо, то і стягувати заборгованість за вказаними договорами належить не солідарно з відповідачів, а окремо з кожного із них із врахуванням суми позики кожного.
З урахуванням встановленого, суд прийшов до висновку, що вимоги ОСОБА_4 про стягнення із ОСОБА_3 коштів в розмірі 50 000 доларів США та з ОСОБА_5 коштів в розмірі 15 000 доларів США підлягають до задоволення в повному обсязі.
Узв'язку із невиконанням ОСОБА_3 своїх зобов'язань за період з 1 січня до 23 лютого 2022 року відповідно до умов договорів позики № 11/04 від 4 листопада 2021 року, №11/18 від 18 листопада 2021 року та 11/29 від 29 листопада 2021 року, із ОСОБА_3 підлягає стягненню на користь ОСОБА_4 976 341,60 грн. пені. У зв'язку із невиконанням ОСОБА_5 своїх зобов'язань за період з 1 січня по 23 лютого 2022 року за договором позики №11/08 від 8 листопада 2021 року, з ОСОБА_5 належить стягнути на користь ОСОБА_4 308 318,40 грн. пені.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується з врахуванням наступного.
Згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору. Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) наведено висновок про те, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори (п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України). Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (ч.1 ст. 14 ЦК України).
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).
Договір позики є реальним договором згідно з абз. 2 ч.1 ст. 1046 ЦК України, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною другою ст. 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно з вимогами ч.1, ч.2 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
У постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 520/11358/15-ц (провадження № 61-7539св21) зроблено висновок, що «тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок».
Аналогічний висновок наведено у постанові Верховного Суду від 3 листопада 2021 року у справі № 705/3275/18 (провадження № 61-12851св21).
Наявність у позивача боргових документів - розписок відповідачів від 4 листопада 2021 року, від 18 листопада 2021 року та від 29 листопада 2021 року, долучених позивачем до матеріалів справи, свідчить про невиконання ними взятих на себе зобов'язань та спростовує посилання автора апеляційної скарги на повернення ним частини позичених коштів.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про стягнення з відповідачів на користь позивача суми боргу за договорами позики.
Такі висновки не суперечать правовим позиціям, висловленим Верховним Судом у постановах від 18 травня 2020 року у справі № 177/1659/17, від 23 грудня 2021 року у справі № 501/1243/20, від 26 квітня 2022 року у справі № 753/1349/20, від 27 листопада 2019 року у справі № 752/19567/14-ц, у яких, установивши на підставі належним чином оцінених доказів, що між сторонами виникли договірні правовідносини, а відповідачі, отримавши грошові кошти у позику, не повернули їх у повному розмірі у встановлений строк, суди зробили висновок про стягнення боргу за договорами позики.
Сплата пені за несвоєчасне виконання зобов'язань, передбачена умовами договорів. Розмір пені розрахований відповідно до умов цих договорів. Виходячи із принципів диспозитивності та свободи договорів, судом вірно стягнуто пеню у зв'язку з невиконанням відповідачами умов договорів.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Підстави для скасування оскаржуваного рішення не встановлені.
Керуючись: ст. 367, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , підписану його представником ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 22 травня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.
Повний текст постанови складено 26 листопада 2024 року.
Головуючий
Судді