Справа № 489/9929/24
Провадження №2/489/3303/24
про відмову у забезпеченні позову
23 грудня 2024 року м. Миколаїв
Ленінський районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Микульшиної Г.А., розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,
встановив:
В грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики від 06.01.2021 в розмірі 19 444 076,26 грн., з яких: 1 476 945,00 грн. - основний борг, 686 874,76 грн. - збитки внаслідок інфляції, 17 280 265,50 грн. - пеня, а також судового збору.
У позовній заяві ОСОБА_1 заявив про забезпечення позову, відповідно до якої просив вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно та транспортний засіб:
- квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна:2425205348101;
- незавершений будівництвом житловий будинок АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1740751848101; земельна ділянка місця розташування: реєстраційний номер : 1740734548101;
- житловий будинок АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 401666148000;
- транспортний засіб - автомобіль марки Volkswagen Jetta, 2014 р.в.
Метою вжиття заходів забезпечення позову є охорона матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом реальне виконання позитивно прийнятого рішення, у разі прийняття такого. Забезпечення позову має бути спрямовано проти несумлінних дій відповідача, який може продати, знищити або знецінити його. Таким чином усуваються утруднення і неможливості виконання рішення.
Відповідно до частини 1 статті 149 Цивільного процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
За змістом частини 3 статті 150 цього Кодексу, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Положеннями частини 1 статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову, в тому числі, накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; заборона вчиняти певні дії; заборона іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання, тощо.
Частина 8 статті 153 ЦПК України передбачає, що в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову.
Виходячи з вказаних норм, підставою забезпечення позову є обґрунтоване припущення позивача, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів про забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду.
Слід також зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Суд повинен лише пересвідчиться, що між сторонами виник спір.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за договором позики в загальному розмірі 19 444 076,26 грн.
Відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Згідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Поняття «законність» у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справах «Антріш проти Франції» та «Кушоглу проти Болгарії»).
Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав конкретної особи. Про необхідність досягнення такого балансу йдеться в ст. 1 Першого протоколу до Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод1950 року. Баланс не буде забезпечений якщо на особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Інакше кажучи, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти (рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).
З урахуванням підстав та предмету позову, надавши оцінку відповідності видів забезпечення позову позовним вимогам, балансу інтересів сторін, суд дійшов висновку про відсутність підстав для вжиття визначених позивачем заходів забезпечення позову.
Так, всупереч вимог діючого законодавства, позивачем взагалі не надано доказів на підтвердження належності відповідачу майна, на яке він просить накласти арешт: копій правоустановчих документів, витягів з реєстру прав власності, тощо. Також до позовної заяви (заяви про забезпечення позову) не надано будь-яких доказів на підтвердження оцінки всього майна, на яке ОСОБА_1 просить накласти арешт, що унеможливлює визначити співність заявлених заходів забезпечення позову відповідно до заявлених позовних вимог.
Будь-яких посилань на те, що позивач не має можливості отримати вищевказані відомо мості самостійно, а також клопотань про витребування доказів до матеріалів справи не долучено.
За таких обставин, заява ОСОБА_3 про забезпечення позову є безпідставною, необґрунтованою та в її задоволенні необхідно відмовити в повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 4, 149-153, 260 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
ухвалив:
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - відмовити.
Копію ухвали направити сторонам у справі для відома.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення або з дня складання повного тексту ухвали. Учасник справи, якому повну ухвалу суду не було вручено у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому повної ухвали суду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Повний текст ухвали складено 23.12.2024.
Суддя Г.А.Микульшина