Справа № 442/9817/24
Провадження №3/442/2788/2024
Іменем України
23 грудня 2024 року суддя Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області Нагірна О.Б., розглянувши матеріали, які надійшли з Дрогобицького РВП ГУНП у Львівській області, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого по АДРЕСА_1 , за ч. 1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Судом встановлено, що 19.11.2024 о 10.15 год. ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 вчинив насильство в сімїпсихологічного та фізичногоо характерувідносно своєї матері ОСОБА_2 , чим міг завдати шкоди психічному та фізичному здоров'ю потерпілої.
Таким чином, ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився. Від потерпілої надійшло клопотання про закриття провадження у справі, оскільки вони примирилися.
Вивчивши матеріали адміністративної справи, суд приходить до наступного.
Згідно із ст. 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Стаття 173-2 КУпАП передбачає відповідальність за умисне вчинення будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування фізичного насильства, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Зі змісту даної статті випливає, що протиправні дії особи повинні нести фізичний, психологічний чи економічний характер, а їх результатом має настання шкоди психічному або фізичному здоров'ю іншої особи.
Суб'єктивна сторона характеризується наявністю вини у формі умислу.
У протоколі про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 ставиться в провину вчинення домашнього насильства.
Враховуючи наведене, суддя вважає, що короткострокова сімейна суперечка не свідчить про заподіяння ОСОБА_2 якоїсь, передбаченої ст.173-2 КУпАП шкоди. При цьому доказів наявності у ОСОБА_1 умислу на вчинення насильства в сім'ї не здобуто і до протоколу не приєднано.
Ч. 2 ст. 251 КУпАП встановлено, що обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Суд не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (справа «Лучанінова проти України» (рішення від 09.06.2011 р., заява №16347/02), справа «Малофєєва проти Росії» ( заява №36673/04). справа «Карелін проти Росії» (заява №926/08. рішення від 20.09.2016 р.).
Відповідно до положень пункту третього частини другої ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а тому покладення на суд обов'язків ініціювати збір доказів для доказування вини особи суперечить принципам об'єктивності та неупередженості суду при розгляді справи та є неприпустимим.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»,- суди застосовують при розгляді справ «Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод» і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у справі «Гурепка проти України» (п. 50-55 Рішення від 06.09.2005) суд не має сумніву, що в силу суворості санкції справа про адміністративне правопорушення за суттю є кримінальною, а адміністративне покарання фактично носить кримінальний характер з усіма гарантіями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, що дає підстави для застосування практики Європейського суду з прав людини з кримінальних справ у справах про адміністративні правопорушення залежно від суворості санкції статті Закону.
Європейський суд з прав людини притримується у своїх рішеннях позиції того, що суд вправі обгрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом" (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Irelandv. theUnitedKingdom), n. 161, SeriesА заява № 25).
Крім того, у справі «Paul andAudreyEdwardsv. theUnitedKingdom» (№ 46477/99), суд зазначив, що компетентні органи завжди повинні докладати серйозних зусиль для з'ясування обставин справи і не повинні керуватись необдуманими або необгрунтованими висновками для розслідування, або в якості підстав для прийняття рішень.
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008 року, «Берктай проти Туреччини» від 8 лютого 2001 року, «Лавенте проти Латвії» від 07.11.2002 року неодноразово вказує, що оцінюючи докази суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій. В той же час, державні органи не мають права перекладати обов'язок доказування невинуватості на особу, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення.
Вимагання від особи представлення доказів на свій захист і спростування протоколу, є неприпустимим в розумінні принципу презумпції невинності, закріпленому в ст. 62 Конституції України, оскільки, доказування є правом особи, а не її юридичним обов'язком. Також, відповідно усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, висновок суду не може грунтуватися на припущеннях.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 № 23-рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї грунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні, в тому числі і закріпленій в ст. 62 Конституції України презумпції невинуватості.
Згідно ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У даній ситуації зібрані матеріали, як докази, уповноваженою на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу, особою, за своєю суттю залишають місце сумнівам, як наслідок, не узгоджується із стандартом доказування поза розумним сумнівом.
Тим самим, з огляду на обставини, встановлені під час судового розгляду, винуватість особи у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, не доведена.
Однак, нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення не передбачено закриття провадження у зв'язку з недоведеністю винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення, а тому вважаю, що провадження у справі підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю в його діях складу вказаного адміністративного правопорушення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, який вказує на те, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за умови відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
За таких умов, на думку суду, на цьому етапі, суть вчиненого правопорушення з кваліфікацією дій за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП є сумнівними, що є не прийнятним, та не кореспондується із стандартом доказування поза розумним сумнівом, а тому, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності вважаю, що провадження у цій справі слід закрити на підставі п. 1) ч. 1 ст. 247 КУпАП, а судовий збір не підлягає стягненню з особи, що притягається до адміністративної відповідальності, у зв'язку з встановленням обставин визначених п. 1) ч. 1 ст. 247 наведеного Кодексу.
Керуючись п.1 ч.1 ст. 247; ч.1 ст. 173-2, ст. 284 КУпАП,
справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП закрити за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення до Львівського апеляційного суду.
Суддя Нагірна О.Б.