ЄУН 337/3611/24
№2/337/1610/2024
19 грудня 2024 року Хортицький районний суд м.Запоріжжя в складі:
головуючого судді - Мурашової Н.А.
за участю секретаря - Бессарабової Т.П.
позивачки - ОСОБА_1
представника відповідача - адвоката Сивової Я.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - ОСОБА_3 , приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Лебідь Олена Андріївна, про встановлення факту непроживання спадкоємця із спадкодавцем на момент його смерті, визнання таким, що не прийняв спадщину, зобов'язання нотаріуса внести зміни до свідоцтва про право на спадщину,
26.06.2024 позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_4 . Після його смерті відкрилась спадщина у вигляді квартири за адресою: АДРЕСА_1 .Спадкоємцями першої черги є вона, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Вона та ОСОБА_3 прийняли спадщину шляхом подання заяви до нотаріуса. За інформаційною довідкою нотаріуса син померлого ОСОБА_2 вважається таким, що прийняв спадщину відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК України, оскільки постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. При цьому, відповідач ОСОБА_2 , незважаючи на те, що дійсно був зареєстрований за однією адресою з батьком на час його смерті, однак фактично з ним на момент смерті не проживав. Задовго до смерті батька він виїхав на постійне проживання за межі України і до цього часу перебуває за кордоном. У зв'язку з цим він не може вважатись таким, що пасивно прийняв спадщину. Заяву про прийняття спадщини до нотаріуса у встановлений 6-місячний строк він не подав. З урахуванням встановлення факту непроживання відповідача зі спадкодавцем на момент смерті та неприйняття спадщини до свідоцтва про право на спадщину мають біти внесені зміни.
Просить встановити факт непроживання відповідача ОСОБА_2 разом з спадкодавцем ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 на час відкриття спадщини; визнати відповідача ОСОБА_2 таким, що не прийняв спадщину відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК України після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зобов'язати приватного нотаріуса ЗМНО Лебідь О.А. внести зміни до свідоцтва про право на спадщину за законом від 06.04.2023, виданого на ім'я ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_4 , виключивши з числа спадкоємців відповідача ОСОБА_2 та зазначивши, що ОСОБА_1 є спадкоємцем частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою суду від 01.07.2024 відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі за цим позовом та призначено підготовче судове засідання з повідомленням (викликом) сторін.
16.07.2024 від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Сивової Я.В. до суду надійшов відзив на позову заяву, в якому відповідач позов не визнав повністю, зазначивши, що на час відкриття спадщини після померлого батька позивачка визнавала його спадкоємцем 1/3 частини спадщини, оскільки в своїй заяві нотаріусу про прийняття спадщини від 19.01.2024 зазначила про існування двох інших спадкоємців - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , отримавши від нотаріуса постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 27.03.2023 не оскаржувала її в частині визначення кола спадкоємців, 06.04.2023 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/3 частину спадкової квартири. Визнаючи відповідача як спадкоємця позивачка 13.03.2024 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про встановлення порядку користування зазначеною квартирою. Судовий розгляд вказаної справи наразі триває. З огляду на наведене, звернення позивачки до суду з цим позовом покликано не порушенням її прав, а виключно неможливістю дійти домовленості щодо користування спадковим майном або отримання грошової компенсації за частку у праві спільної часткової власності. Матеріалами спадкової справи підтверджено, що постійне місце проживання відповідача є спірна спадкова квартира. Наразі, через військовий стан в Україні та ведення бойових дій поблизу м.Запоріжжя він тимчасово знаходиться за межами України. Вказані обставини, в сукупності з діями інших спадкоємців щодо погодження з прийняттям спадщини відповідачем, свідчать про те, що відповідач ОСОБА_2 прийняв спадщину відповідно до ст.1268 ЦК України. Також вважає, що позивачкою обрано неналежний спосіб захисту, який не узгоджується з положеннями ст.16 ЦК України. Просить в позові відмовити повністю.
Ухвалою суду від 01.10.2024 підготовче провадження закрито та призначено розгляд справи по суті у відкритому судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Позивачка ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю з підстав, викладених в позовній заяві, просить позов задовольнити. Додатково суду пояснила, що вважає відповідача спадкоємцем після смерті батька, але він не прийняв спадщину у визначений законом спосіб. Із заявою про прийняття спадщини відповідач до нотаріуса не звертався, на момент смерті батька був з ним лише зареєстрований, але фактично вже задовго до цього не проживав, перебуває з родиною за кордоном. При зверненні до нотаріуса з заявою вона дійсно зазначила про наявність інших спадкоємців, в т.ч. відповідача. Свідоцтво про спадщину їй було видано нотаріусом на 1/3 частину спадкової квартири з урахуванням частки інших двох спадкоємців. Нотаріус вважає ОСОБА_2 таким, що прийняв спадщину відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК України. Такі дії нотаріуса вона не оскаржувала, а звернулась до суду з цим позовом. Встановлення факту непроживання відповідача разом зі спадкодавцем на час його смерті та відповідно визнання його таким, що не прийняв спадщину згідно з ч.3 ст.1268 ЦК України, дозволить збільшити її частку в спадковому майні з 1/3 на 1/2. Відповідні зміни до виданого їй свідоцтва про право на спадщину повинен внести нотаріус на підставі цього рішення суду.
Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Сивова Я.В. в судовому засіданні позовні вимоги не визнала з підстав, викладених у відзиві на позов, просить в позові відмовити повністю.
Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в м.Запоріжжі помер ОСОБА_4 , який є батьком сторін та третьої особи.
Після його смерті відкрилась спадщину у вигляді квартири АДРЕСА_2 .
05.05.2022 із заявою про прийняття спадщини звернулась донька спадкодавця ОСОБА_3 і приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Лебідь О.А. була заведена спадкова справа №58/2022, в спадковому реєстрі № 69266312.
19.01.2023 до нотаріуса надійшла нотаріальна посвідчена 12.01.2023 заява ОСОБА_1 про прийняття спадщини за законом після смерті батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до інформації Департаменту реєстраційних послуг ЗМР від 13.03.2023, наданої на запит приватного нотаріуса ЗМНО Лебідь О.А., на момент смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто станом на 30.04.2022, крім нього, за адресою: АДРЕСА_1 були також зареєстровані: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .
29.03.2023 року приватним нотаріусом ЗМР Лебідь О.А. третій особі ОСОБА_3 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/3 частину квартири АДРЕСА_2 , реєстровий № 240.
В свідоцтві нотаріус посвідчив, що спадкоємцями майна ОСОБА_4 , 1943р.н., який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 є його донька ОСОБА_3 , донька ОСОБА_1 , син ОСОБА_2 . Свідоцтва про право на спадщину видається ОСОБА_3 на 1/3 частину спадкової квартири, свідоцтва про право на спадщину на інші 2/3 частин спадкової квартири не видані.
06.04.2023 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Лебідь О.А. позивачці ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/3 частину квартири АДРЕСА_2 , реєстровий № 270.
В свідоцтві нотаріус також посвідчив, що спадкоємцями майна ОСОБА_4 , 1943р.н., який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 є його донька ОСОБА_3 , донька ОСОБА_1 , син ОСОБА_2 . Свідоцтва про право на спадщину видається ОСОБА_1 на 1/3 частину спадкової квартири, 29.03.2023 видано свідоцтво про право на спадщину на 1/3 частину спадкової квартири ОСОБА_3 , свідоцтво про право на спадщину на іншу 1/3 частину спадкової квартири не видано.
Відповідач ОСОБА_2 із заявою про прийняття спадщини після батька ОСОБА_4 до нотаріуса не звертався, визнається нотаріусом таким, що прийняв спадщину в порядку ч.3 ст.1268 ЦК України, свідоцтво про право на спадщину за законом не отримував.
Згідно з інформацією Державної прикордонної служби України від 11.09.2024 в базі даних щодо перетинання державного кордону України за період з 01.01.2020 по 11.09.2024 містяться відомості про перетин 09.11.2020 року кордону України (виїзд) громадянином України ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, які належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті, в т.ч. право власності на майно.
Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (ч.1,2 ст.1220 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
Згідно з ст.1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до ст.1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.
Згідно з ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Згідно з ч.1,3,5 ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 цього кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Згідно з ч.1,2 ст.1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч.1 ст.1270 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
Згідно з ч.1 ст.1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.
Відповідно до ст.1300 ЦК України за згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, нотаріус або в сільських населених пунктах - уповноважена на це посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини може внести зміни до свідоцтва про право на спадщину. На вимогу одного із спадкоємців за рішенням суду можуть бути внесені зміни до свідоцтва про право на спадщину. У випадках, встановлених частинами першою і другою цієї статті, нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину.
Відповідно до ст.15,16 ЦК України, ст. 4,5 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, і має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ст.12,13,81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
П.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», №63566/00).
З'ясувавши повно, всебічно та об'єктивно усі обставини справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані сторонами докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, достатності і взаємозв'язку, виходячи з вищевикладених вимог діючого законодавства, суд вважає позов ОСОБА_1 безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню.
В цій справі судом достовірно на підставі матеріалів спадкової справи, заведеної приватним нотаріусом Лебідь О.А. після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено, що спадщину після його смерті шляхом подання нотаріусу відповідної заяви прийняли позивачка ОСОБА_1 та третя особа ОСОБА_3 . Останнім нотаріусом були видані свідоцтва про право на спадщину за законом кожній на 1/3 частину спадкової квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Крім того, за матеріалами спадкової справи на момент смерті ОСОБА_4 з ним за однією адресою: АДРЕСА_1 був зареєстрований і його син - відповідач ОСОБА_2 . Останній із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса в передбачений законом строк не звертався.
Свідоцтва про право на спадщину за законом були видані нотаріусом позивачці ОСОБА_1 та третій особі ОСОБА_3 з урахуванням частки ОСОБА_2 як спадкоємця за законом, який прийняв спадщину відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК України. Відповідні свідоцтва є чинними, недійсними не визнавались, дії нотаріуса спадкоємцями не оскаржувались.
В силу положень ч.3 ст.1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що своєчасно прийняв спадщину.
Разом з тим, в постановах від 21 жовтня 2020 року у справі №569/15147/17, від 19 травня 2021 року у справі №937/10434/19 Верховний Суд вказав, що для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень ч.3 ст.1268 ЦК України є необхідним встановлення місця проживання спадкодавця і спадкоємця.
При цьому, ч.3 ст.1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного. Державна реєстрація спадкоємця за однією адресою із спадкодавцем на момент його смерті сама по собі не є беззаперечним доказом його постійного проживання зі спадкодавцем.
Сторонами не оспорювалось та матеріалами справи підтверджено, що на момент смерті батька ОСОБА_4 - 30.04.2022 відповідач ОСОБА_2 фактично не проживав разом з ним за адресою: АДРЕСА_1 , в листопаді 2020 виїхав за межі України і до України до цього часу не повертався.
В межах цієї справи позивачка ОСОБА_1 просить встановити факт того, що відповідач ОСОБА_2 не проживав зі спадкодавцем ОСОБА_4 на час його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати його таким, що не прийняв спадщину відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК України і у зв'язку з цим зобов'язати приватного нотаріуса ЗМНО Лебідь О.А. внести зміни до виданого їй 06.04.2024 свідоцтва про право на спадщину за законом, виключивши з нього відомості про ОСОБА_2 як спадкоємця та змінивши її частку у спадщини з 1/3 на 1/2.
При цьому, в судовому засіданні вточнила, що встановлення вказаного факту необхідно їй для оформлення права на спадщину на більшу частку спадкового майна внаслідок його розподілу між двома спадкоємцями, які прийняли спадщину, - нею та третьою особою ОСОБА_3 ..
У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права, або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальними нормами конкретні заходи не встановлені, то особа має право обрати спосіб з передбачених ст.16 ЦК України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.
Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.
Відповідно до ч.1 ст.175 ЦПК України позивач викладає свої вимоги щодо предмета позову та їх обґрунтування. Предмет позову - це конкретна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, заявлена через суд. Підстава позову - це юридичні факти (фактична підстава) і норми права (юридична підстава), якими позивач обґрунтовує свої вимоги до відповідача.
Як вже зазначалось, предметом позову позивачка ОСОБА_1 визначила вимогу про встановлення факту непроживання відповідача ОСОБА_2 разом зі спадкодавцем та визнання відповідача таким, що не прийняв спадщину в порядку ч.3 ст.1268 ЦК України.
Однак, виходячи зі змісту позову та його обґрунтування, позивачка фактично намагається довести те, що лише вона та третя особа ОСОБА_3 є спадкоємцями першої черги за законом, які у визначений законом строк та порядку прийняли спадщину після смерті батька ОСОБА_4 , і відповідно збільшити розмір своєї частки в спадковому майні, що вказує на наявність між сторонами спору про право на спадкування, але відповідних вимог з цього приводу позивачка у встановленому порядку не заявила. Юридичний факт, про який заявлено позивачкою, підлягає встановленню при вирішенні певного спадкового спору, а не як окрема позовна вимога.
Позовна вимога про зобов'язання нотаріуса внести зміни до виданого позивачці 06.04.2024 свідоцтва про право на спадщину за законом у зв'язку із встановленням судом вищезазначених фактів, на думку суду, також не відповідає змісту та характеру спірних правовідносин. Крім того, приватний нотаріус Лебідь О.А. до участі в цій справі як відповідач позивачкою не залучалась.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, оскільки обраний позивачкою позовом спосіб судового захисту своїх прав не ґрунтується на положеннях ст.16 ЦК України.
На підставі вищевикладеного, в задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити повністю.
Керуючись ст.15,16,1216-1300 ЦК України, ст.2,4,5,12,13,76-82,89,137,141,258,263-265 ЦПК України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.
Рішення суду може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 23.12.2024.
Суддя Н.А.Мурашова
19.12.2024