Справа № 500/5444/24
23 грудня 2024 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Баб'юка П.М., розглянувши у письмовому провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 :
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні з військової служби ОСОБА_1 відповідно до пп. "г" п. 2 ч. 4 т. 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами, у зв'язку із вихованням дитини з інвалідністю до досягнення 18 років;
зобов'язати військову частину НОМЕР_2 прийняти рішення про звільнення з військової служби ОСОБА_1 відповідно до пп. "г" п. 2 ч. 4 т. 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами, у зв'язку із вихованням дитини з інвалідністю до досягнення 18 років.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . На даний час військова частина НОМЕР_1 переформована у військову частину НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
13 квітня 2024 року позивачем на ім'я безпосереднього командира своєї військової частини подано рапорт про звільнення його від проходження військової служби через сімейні обставини на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", зокрема у зв'язку із вихованням дитини з інвалідністю до 18 років, проте жодного рішення про звільнення чи відмову у звільненні з військової служби позивач по теперішній час так і не отримав, що слугувало підставою для звернення до суду із відповідним позовом.
Ухвалою судді від 10.09.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відзиву у встановлений судом строк до суду не надходило.
Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Ухвалою суду від 25.11.2024 залучено до розгляду справи №500/5444/24 в якості співвідповідача Військову частину НОМЕР_2 та встановлено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позов.
Дану ухвалу було доставлено до електронного кабінету Військової частини НОМЕР_2 26.11.2024 о 16 год. 30 хв., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (арк. справи 29 зворот), проте відзиву до суду від Військової частини НОМЕР_2 не надходило.
Відповідно до ч.6 ст.162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
З'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 є військовослужбовцем та станом на квітень 2024 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді оператора 1 відділення взводу протитанкових керованих ракет.
На даний час військова частина НОМЕР_1 переформована у військову частину НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
13 квітня 2024 року позивачем на ім'я командира своєї військової частини подано рапорт про звільнення його від проходження військової служби через сімейні обставини на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", а саме у зв'язку із вихованням дитини з інвалідністю до 18 років (арк. справи 10).
До вказаного рапорту позивачем було додано:
копію медичного висновку №281;
копію посвідчення дитини з інвалідністю № НОМЕР_4 ;
копію паспорта ОСОБА_1 ;
копію паспорта ОСОБА_2 ;
копія свідоцтва про народження ОСОБА_3 ;
копію свідоцтва про шлюб;
копію картки платника податків ОСОБА_1 ;
копію картки платника податків ОСОБА_3 .
Позивач не отримавши жодного рішення стосовно розгляду вказаного рапорту та вважаючи таку бездіяльність протиправною, вирішив звернутися до суду із даним позовом.
Визначаючись щодо спірних правовідносин суд виходить з наступного.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відносини між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регулюються Законом України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон №2232-XII).
Частинами 1, 2, 4 - 6 статті 2 Закону №2232-XII встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII і залежать від виду військової служби.
Підстави для звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, передбачені частиною четвертою цієї статті.
Пунктом першим визначені підстави для звільнення військовослужбовців під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану), пунктом другим під час дії воєнного стану.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався.
Зокрема, останнім Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 28 жовтня 2024 року № 740/2024 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 10 листопада 2024 року строком на 90 діб.
Таким чином, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 №389-VIII.
Згідно з підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII (в редакції чинній на момент подання рапорту від 13.04.2024) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах:
2) під час дії воєнного стану:
г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):
у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років;
у зв'язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я;
у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;
у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;
військовослужбовці-жінки - у зв'язку з вагітністю;
військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;
один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;
військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років;
перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років;
якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
Таким чином, підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII встановлено право військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на звільнення зі служби у зв'язку з сімейними обставинами.
Серед таких обставин, зокрема, визначено виховання дитини з інвалідністю віком до 18 років
Так, позивачем до рапорту надано копію медичного висновку №281 від 19.09.2023 про дитину-інваліда віком до 18 років (арк. справи 13) а також копію посвідчення дитини з інвалідністю №006479 (арк. справи 14).
Таким чином, на переконання суду позивачем підтверджено умову на звільнення з військової служби, передбачену п.п. "г" п. 2 ч. 4 статті 26 Закону (в чинній редакції закону на момент виникнення спірних правовідносин).
У зв'язку із наведеним, суд приходить до переконання про наявність підстав для зобов'язання командира Військової частини НОМЕР_2 звільнити ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами на підставі п.п."г" п.2 ч.4 ст.26 "Про військовий обов'язок і військову службу" (в редакції Закону до 18.05.2024, чинній на момент спірних правовідносин).
Обраний спосіб захисту є належним та ефективним способом відновлення прав позивача.
Щодо внесення Законом №3633-IX змін зокрема в ч.12 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", яка визначає підстави звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, слід зазначити, що вказані зміни набули чинності 18.05.2024, натомість, подання позивачем рапорту від 13.04.2024 відбулось більш як за місяць до набрання чинності вказаних змін.
Строків розгляду поданого позивачем рапорту, станом на час його подання, чинним законодавством України встановлено не було. Лише 06.08.2024 наказом Міністерства оборони України №531 затверджено Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерстві оборони України, пунктом 9 якого встановлено, що розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту.
До врегулювання вказаних правовідносин, з аналогією керувались Інструкцією про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 28.12.2016 №735, яким встановлено, що звернення розглядаються і вирішуються в термін не більше одного місяця від дня їх надходження.
Таким чином, розгляд рапорту позивача повинен був відбутись не пізніше 13.05.2024, тобто до набрання чинності Законом №3633-IX, - 18.05.2024.
Тому, до вказаних правовідносин слід застосовувати саме Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" в редакції чинній до 18.05.2024, яка надавала позивачу право на звільнення з військової служби.
При цьому, суд зазначає, що після звернення, на протязі усього часу у позивача були легітимні очікування на позитивне вирішення порушеного питання оскільки ним було подано всі необхідні документи на підтвердження права на звільнення з військової служби.
Легітимні очікування походять від принципу правової визначеності та корелюється з іншими принципами, такими як добросовісність, правова визначеність, належне урядування, пропорційність, передбачуваність тощо, які в умовах правової держави й верховенства права є важливими для подолання прогалин і суперечностей у праві, зокрема, під час вирішення спорів судами.
Так, у постанові від 20 жовтня 2020 року у справі № 826/3694/16 ВС підкреслив, що складовою принципу юридичної визначеності є принцип легітимних очікувань, який має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування чинних норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій.
Підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для захисту порушених прав позивача.
Бездіяльність командирів Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 13.04.2024 про звільнення з військової служби та винесенні відповідного наказу є протиправною.
У зв'язку з цим, з метою захисту порушених прав та інтересів позивача слід зобов'язати командира Військової частини НОМЕР_2 звільнити ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами на підставі п.п."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене та встановлені обставини справи, які перевірені зібраними доказами у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для вирішення судом питання про розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовні вимоги задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність командирів Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 13.04.2024 про звільнення з військової служби та винесенні відповідного наказу.
Зобов'язати командира Військової частини НОМЕР_2 звільнити ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами на підставі п.п."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 23 грудня 2024 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 );
відповідачі:
- Військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_2 );
- Військова частина НОМЕР_2 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 );
Головуючий суддя Баб'юк П.М.