1Справа № 335/7726/24 2/335/2767/2024
09 грудня 2024 року м. Запоріжжя
Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя в складі головуючого судді Стеценка А.В., за участю секретаря судового засідання Резніченко Ю.В., представник позивача ОСОБА_1 , представників відповідачів Шевченка А.О., Демянчук А.С., Климчук Н.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжі за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Запорізької обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди,
03.07.2024 ОСОБА_2 з вернулася до суду з позовом до Запорізької обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди, в обґрунтування якого зазначила наступне.
05.03.2015 слідчим слідчого відділу Орджонікідзевського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області позивачу було повідомлено про підозру у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 03.08.2014 за № 12014080060003782.
05.03.2015 ОСОБА_2 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри на ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 190 КК України.
14.12.2016 слідчим проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_2
14.12.2016 позивачеві про зміну раніше повідомленої підозри на ч. 4 ст. 190 КК України.
21.12.2016 ОСОБА_2 допитано як підозрювану у вищезазначеному кримінальному проваджені.
Ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 15.12.2016 (справа № 335/13680/16-к) до позивача застосовано запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання. У цей же день слідчим суддею Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя накладено арешт на належні позивачеві квартири та нежитлове приміщення.
26.12.2016 складений обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, який направлено до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя.
Вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 30.03.2020 ОСОБА_2 визнано невинуватою у чиненні інкримінованого їй злочину. Проте, ухвалою Запорізького апеляційного суду зазначений вирок було скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16.06.2021 ОСОБА_2 визнано невинуватою у пред'явленому їй обвинуваченні за ч. 4 ст. 190 КК України та виправдано за недоведеністю, що в її діянні є склад кримінального правопорушення. Цим же вироком скасовані застосований до обвинуваченої запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання, арешт на об'єкти нерухомого майна, накладений ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 15.12.2016.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 10.02.2022 виправдувальний вирок суду першої інстанції залишено без змін, а апеляційну скаргу прокурора на нього - без задоволення.
23.05.2022 Верховним Судом відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора на вищезазначені судові рішення.
Позивач зазначає, що вона безпідставно перебувала під кримінальним переслідуванням 67 місяців та сім днів.
Від моменту повідомлення про підозру до дня набрання виправдувальним вироком законної сили позивач зазнала страждань та вимушених змін у своєму житті, викликаних неправомірним кримінальним переслідуванням.
Довготривале кримінальне переслідування негативним чином вплинуло на її підприємницьку діяльність, дохід від якої був її єдиним джерелом доходу, оскільки інформація щодо обвинувачення її у вчинені шахрайства призвела до втрати частини клієнтів. Отже, безпідставним кримінальним переслідуванням діловій репутації позивача було завдано істотної шкоди.
Крім того, наявність довготривалі досудове розслідування та судове провадження потребувало постійного перебування позивача у місті Запоріжжі. Наявність запобіжного заходу унеможливлювало зміну місця проживання позивачем, а арешт майна - зміну напрямку підприємницької діяльності та отримання додаткових коштів на це.
Завдану незаконними діями органу досудового розслідування та прокуратури моральну шкоду позивач оцінила в 996000,00 грн., яку просила стягнути з державного бюджету шляхом безспірного списання з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.
Ухвалою судді від 12.07.2024 позов ОСОБА_2 прийнято до розгляду, відкрито провадження в справі, розпочато підготовче провадження та призначене підготовче судове засідання, встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.
26.07.2024 Державною казначейською службою України подано відзив на позовну заяву, в якій відповідач заперечував проти позовних вимог, посилаючись на те, що позивачем не надано належних доказів завдання моральної шкоди. Визначений позивачем розмір моральної шкоди значно перевищує гарантований законом мінімальний розмір відшкодування. Твердження позивача про зменшення доходів від підприємницької діяльності внаслідок кримінального переслідування ґрунтується лише на припущеннях позивача, та не підтверджено належними та допустимими доказами. Також позивачем не надано доказів вимушених змін у життєвих стосунках, погіршення стану здоров'я і інших негативних наслідків, які пов'язані із необхідністю докладати зусилля для відновлення та організації життя та здоров'я.
26.07.2024 Головним управлінням Національної поліції в Запорізькій області подано відзив на позов ОСОБА_3 , в якому відповідач просив відмовити у задоволені позовних вимог, посилаючись на те, що позивачем не доведено спричинення їй моральної шкоди.
08.08.2024 Запорізькою обласною прокуратурою подано відзив на позов, в якому представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог ОСОБА_2 , вважаючи їх недоведеними у заявленому розмірі та такими, що не ґрунтуються на вимогах закону.
Ухвалою суду від 08.08.2024 продовжено строк підготовчого провадження в справі на тридцять днів.
09.09.2024 ОСОБА_2 подала до суду заява про уточнення позову, в якій уточнила період її перебування під слідством та судом.
Ухвалою суду від 07.10.2024 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті.
В судове засідання позивач не з'явилася. Представник позивача підтримала позов та просила його задовольнити з підстав, зазначених у позові.
Представники відповідачів заперечували проти позовних вимог позивача з підстав, викладених у поданих відповідачами відзивах на позов.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані сторонами докази, суд встановив наступні фактичні обставини.
05.03.2015 слідчим слідчого відділу Орджонікідзевського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області позивачу ОСОБА_2 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, у кримінальному провадженні № 12014080060003782 від 03.08.2014 (а.с. 84-88).
У цей же день ОСОБА_2 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри за ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 190 КК України (а.с. 89-93).
Постановою слідчого від 10.03.2015 зупинено досудове розслідування у кримінальному провадженні та оголошено ОСОБА_2 у розшук (а.с. 94).
Постановою слідчого від 04.06.2015 досудове розслідування відновлено (а.с. 95).
Постановою прокурора від 07.06.2015 кримінальне провадження № 12014080060003782 від 23.08.2014 відносно підозрюваної ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 190 КК України закрито у зв'язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості останньої в суді і вичерпанням можливості їх отримання (а.с. 69-99).
Постановою прокурора від 11.06.2015 відновлено досудове розслідування кримінального провадження № 12014080060003782 від 23.08.2014 (а.с.100).
Постановою прокурора від 11.06.2015 кримінальне провадження закрито за відсутністю складу злочину в діянні ОСОБА_2 (а.с. 101-103).
Ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18.12.2015 в справі № 335/10598/15-к вищезазначені постанови прокурора про закриття кримінального провадження скасовані (а.с.104-105).
05.02.2016 слідчим відновлено досудове розслідування у кримінальному кримінального провадженні (а.с.106-107).
15.02.2016 прокурором винесено постанову про закриття кримінального провадження за відсутності події кримінального правопорушення (а.с. 108-113).
Постановою керівника Запорізької місцевої прокуратури № 2 від 18.11.2016 вищезазначену постанову прокурора скасовано (а.с. 114-118).
14.12.2016 ОСОБА_2 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України (а.с. 120-123).
Ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 15.12.2016 застосовано до позивача запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання строком до 15.02.2017 з покладенням на позивача обов'язків, передбачених ч. 5 ст.194 КПК України (а.с. 145-147).
Ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 15.12.2016 накладено арешт на майно позивача, а саме на: квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ; квартиру за адресою: АДРЕСА_2 та нежиле приміщення за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.148-149).
26.12.2017 прокурор звернувся до суду з обвинувальним актом (а.с. 124).
16.06.2021 вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_2 визнано невинуватою у пред'явленому їй обвинуваченні за ч. 4 ст. 190 КК України, та виправдано за недоведеністю, що в її діянні є склад кримінального правопорушення (п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України). Цим же вироком скасовані застосовані заходи забезпечення кримінального провадження у виді запобіжного заходу та арешту майна. (а.с. 11 - 20).
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 10.02.2022 вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16.06.2021 залишено без змін, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.
Ухвалою Верховного Суду від 23.05.2022 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора на вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16.06.2021 та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 10.02.2022.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Завдання майнової шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частини перша-друга статті 1176 ЦК України).
Згідно з нормами статей 1, 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон) відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.
Відповідно до статті 3 Закону у передбачених цим законом випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.05.2022 в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22)).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2022 в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21)).
У частинах першій, п'ятій, шостій статті 4 Закону визначено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини п'ята, шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12.07.2007).
Розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом (стаття 13 Закону).
Таким чином, законодавець визначив мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зазначено, що «у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».
Аналогічний висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.04.2019 у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), у постановах Верховного Суду від 21.10.2020 у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03.03.2021 у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).
У частині третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, що позивач перебувала під слідством і судом в період з 05.03.2016 (день повідомлення їй про підозру) по 04.06.2015 (винесення постанови про закриття кримінального провадження), що становить 2 місяці 29 днів; у період з 18.12.2015 (день скасування постанови про закриття кримінального провадження) по 15.02.2016 (день винесення постанови про закриття кримінального провадження), що становить 1 місяць 28 днів; з 18.11.2016 (день скасування постанови про закриття кримінального провадження) по 10.02.2022 (залишення судом апеляційної інстанції виправдувального вироку суду першої інстанції без змін), що становить 62 місяців 23 дні. Отже, позивач у кримінальному проваджені № 1201408060003782 від 23.08.2014 перебувала під судом слідством 67 місяців та 20 днів.
Збільшення мінімально гарантованого державою розміру відшкодування моральної шкоди позивач обґрунтовує тим, що незаконне перебування її під слідством та судом порушило її звичний уклад життя, позбавило можливості змінити місце проживання, вільно розпоряджатися належним їй майном, на яке було накладено арешт, завданням кримінальним переслідуванням шкоди її діловій репутації, що призвело до погіршення її майнового стану.
Між тим, судом не встановлено обґрунтованих підстав для збільшення мінімального гарантованого державою розміру відшкодування моральної шкоди (541333,33 грн.), з урахуванням усіх обставин справи та наданих позивачем доказів.
Позивачем не доведено, що кримінальне переслідування призвело до погіршення стану її здоров'я, оскільки надана медична документація складена до моменту повідомлення їй про підозру у кримінальному провадженні № 12014080060003782 від 23.08.2014.
Також позивачем не надано доказів того, що кримінальне переслідування завдало шкоди її діловій репутації, не доведено наявності причинно-наслідкового зв'язку між її переслідуванням та падінням рівня доходів від підприємницької діяльності.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
З урахуванням того, що позивачем не доведено завдання їй маральної шкоди в розмірі, більшому ніж гарантовано законом, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з розміру одного мінімального розміру заробітної плати (8000,00 грн.), встановленого за кожен місяць перебування під слідством чи судом. На переконання суду, такий розмір відшкодування моральної шкоди буде достатнім для поновлення порушених прав позивача.
При цьому, суд відхиляє доводи відповідачів щодо того, що при визначені гарантованого законом розміру відшкодування моральної шкоди, суд має виходити з розрахункової величини на рівні 1600,00 гривень, оскільки межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування. Визначений статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» мінімальний розмір моральної шкоди не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Зазначений закон є спеціальним, і саме його норми визначають порядок визначення розміру моральної шкоди у спірних правовідносинах.
Доказів понесення судових витрат сторони суду не надали, із заявами про намір подати такі докази протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду до суду не зверталися.
Керуючись ст.ст. 2, 3,10-12,13,81,82, 133, 137,141,263-265 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_4 ) 541333 (п'ятсот сорок одна тисяча триста тридцять три) гривні 33 копійки на відшкодування моральної шкоди.
В інший частині позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складене 19 грудня 2024 року.
Суддя А.В. Стеценко