Справа № 500/6043/24
23 грудня 2024 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Баб'юка П.М., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення грошової компенсації за моральну шкоду, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - відповідач), в якому просить:
визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, у вигляді листа від 30.09.2024 №7672-7558/Б-02/8-1900/24, щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 пенсії призначеної з 01.03.2022 з урахуванням індексації згідно постанови Кабінету Міністрів України №118 від 16.02.2022 Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році, з 01.03.2023 з урахуванням індексації згідно постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 №168 Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році, з 01.03.2024 з урахуванням індексації згідно постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 №185 Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити нарахування та виплату індексації пенсії, призначеної ОСОБА_1 , згідно постанови Кабінету Міністрів України №118 від 16.02.2022 Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році, з 01.03.2023 з урахуванням індексації згідно постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 №168 Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році, з 01.03.2024 з урахуванням індексації згідно постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 №185 Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році з 01.03.2022 року, без обмеження максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум;
стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області в користь ОСОБА_1 грошової компенсації за моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач не нараховував та не виплачував позивачу індексацію грошового пенсійного забезпечення встановленого постановою КМУ від 16.02.2022 № 118, від 24.02.2023 № 168 та від 23.02.2024 №185 Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення.
16.07.2024 позивач звернувся до відповідача з листом про необхідність усунення порушення законодавства, щодо нарахування та виплати йому пенсії в повній сумі, однак отримав відмову, що і слугувало підставою для звернення до суду із даним позовом.
Ухвалою судді від 10.10.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Даною ухвалою відповідачу встановлено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
У вказаний строк відзиву від відповідача до суду не надходило.
Відповідно до ч.6 ст.162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
Позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Тернопільській області та отримує пенсію по інвалідності як особа з інвалідністю II групи (захворювання, пов'язане з виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС) відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-XII).
Як вбачається з листа відповідача від 31.07.2024, надісланого у відповідь на заяву позивача, на даний час пенсія виплачується з урахуванням обмеження десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, у розмірі 23610,00 грн.
Вважаючи дії ГУ ПФУ в Тернопільській області щодо застосування обмеження максимального розміру пенсії протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною третьою статті 46 Конституції України, пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відповідно до статті 1 Закону №796-XII, Закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.
Згідно зі статтею 49 Закону №796-XII пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: державної пенсії; додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Відповідно до частини першої статті 54 Закону №796-XII пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством. Дружинам (чоловікам), які втратили годувальника із числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесених до категорії 1, пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від причинного зв'язку смерті з Чорнобильською катастрофою.
Обмеження максимального розміру пенсії вперше були введені в дію Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" №3668-VI від 08.07.2011 (далі - Закон №3668-VI), який набрав чинності 01.10.2011.
За змістом статті 2 Закону №3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Підпунктом 6 пункту 6 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 3668-VI внесено зміни, зокрема, до статті 67 Закону № 796-XII, а саме: частину третю цієї статті викладено в новій редакції, згідно з якою максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, установлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Так, згідно з частиною третьою статті 67 Закону №796-XII (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Відтак, на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону № 3668-VІ, зокрема, Закону №796-XII, та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений цим Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 05.09.2023 у справі №120/1602/23, від 15.11.2023 у справі №120/6735/23 та інших.
Водночас 20.03.2024 Конституційний Суд України прийняв рішення №2-р(II)/2024, яким визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), припис статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 №3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII зі змінами.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 20.03.2024 №2-р(II)/2024 припис статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 №3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII зі змінами, визнані неконституційними, утрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
У рішенні від 20.03.2024 №2-р(II)/2024 Конституційний Суд України дійшов висновку, що запроваджене обмеження максимального розміру пенсії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, призвело до порушення сутності конституційних гарантій щодо забезпечення соціального захисту цих осіб, що є порушенням зобов'язань держави, які випливають зі змісту статей 3, 16, 50 Конституції України в їх взаємозв'язку.
Наведене свідчить про те, що приписи статті 2 Закону №3668-VI, першого речення частини третьої статті 67 Закону № 796-XII, що обмежують максимальний розмір пенсії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не відповідають статтям 1, 3, 16, частині третій статті 22, частині першій статті 50 Конституції України.
При цьому суд зазначає, що позивач отримує пенсію по інвалідності як особа з інвалідністю II групи (захворювання, пов'язане з виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС), яку йому призначено відповідно до статті 54 Закону № 796-XII у редакції, яка не допускала будь-якого обмеження максимального розміру пенсії.
Згідно з частиною другою статті 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
У контексті викладеного суд вважає за необхідне зауважити, що з 20.03.2024 - з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 20.03.2024 №2-р(II)/2024 стаття 67 Закону №796-XII не містить норм про обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, також припис статті 2 Закону №3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон №796-XII, зі змінами, визнано неконституційними.
З огляду на вказане, з 20.03.2024 у відповідача відсутні правові підстави обмежувати пенсію позивача максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, враховуючи висновки Конституційного Суду України, викладені у рішенні від 20.03.2024 №2-р(II)/2024.
Проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини та враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в цій частині шляхом визнання протиправними дій ГУ ПФУ в Тернопільській області щодо обмеження пенсії позивача з 20.03.2024 максимальним розміром та зобов'язання ГУ ПФУ в Тернопільській області здійснити нарахування та виплату пенсії позивачу без обмеження максимальним розміром, з урахуванням виплачених сум, починаючи з 20.03.2024.
Щодо позовних вимог проведення перерахунку та виплати пенсії з 01.03.2022, проіндексованої на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 року № 118 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році", з 01.03.2023, проіндексованої на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2023 року № 168 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році", та з 01.03.2024, проіндексованої на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 року № 185 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році" то суд не вбачає підстав для її задоволення виходячи з наступного.
Як вбачається із доданої до позовної заяви відповіді про перерахунку пенсії, то така індексація проведена та включена в загальний розмір пенсії, однак, виплата такої, як описано раніше, обмежена максимальним розміром, що не перевищує десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Щодо вимоги позивача про стягнення моральної шкоди в розмірі 5000,00 грн, суд зазначає наступне.
Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Положеннями статті 23 Цивільного кодексу України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.
Статтею 23 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відповідно до статті 1167 Цивільного кодексу України, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч.2 цієї статті.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Разом з тим, суду слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
В контексті зазначеного суд вважає за необхідне звернути увагу на приписи статті 6 КАС України, за якими суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Статтею 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Із зазначеного слідує, що першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги.
Із врахування вищезазначених правових норм, суд зазначає, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.
Дана позиція суду узгоджується з постановою Верховного суду від 04 березня 2020 року по справі №815/2215/15, від 29 квітня 2020 року по справі №818/1371/17, від 07 березня 2023 №280/1530/20 та від 06 квітня 2023 року по справі № 200/5144/20-а.
Суд зазначає, що самий лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки завдана моральна шкода має бути обов'язково підтверджена належними та допустимими доказами.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем до суду не було надано доказів на підтвердження понесення моральної шкоди, що виходячи зі змісту наведених правових приписів, зумовлює відсутність правових підстав для її стягнення з відповідачів, і, відповідно, задоволення позовних вимог в цій частині.
Згідно з приписами частини першої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Фактично суд зв'язаний предметом і розміром заявлених особою вимог, проте може вийти за межі вимог адміністративного позову у випадках, якщо обраний позивачем спосіб захисту є недостатнім для повного захисту його прав, свобод та інтересів або якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Вихід за межі позовних вимог можливий у випадку помилкового обрання особою неналежного способу захисту порушеного права, у цьому випадку можливо на підставі частини другої статті 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи. Фактично, необхідною передумовою застосування частини другої статті 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.
Таким чином суд вважає за необхідне, застосовуючи частину другу статті 9 КАС України, вийти за межі позовних вимог та частково задовольнити позовні вимоги позивача, шляхом визнання протиправними дії відповідача, які полягають у обмеженні пенсії позивача максимальним розміром та зобов'язання відповідача здійснити з 20.03.2024 перерахунок та виплату пенсії позивача без обмеження її максимальним розміром у десять прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням індексації та раніше виплачених сум.
Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Приймаючи до уваги наведене в сукупності, враховуючи завдання та принципи адміністративного судочинства, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 з 20.03.2024 максимальним розміром.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити з 20.03.2024 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження її максимальним розміром у десять прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням індексації та раніше виплачених сум.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 23 грудня 2024 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
відповідач:
- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільська обл., Тернопільський р-н, 46001, код ЄДРПОУ 14035769).
Головуючий суддя Баб'юк П.М.