23 грудня 2024 р. Справа № 480/9922/23
Сумський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Шевченко І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) через представника звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якій просив:
1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не включення ОСОБА_1 , учасника бойових дій, до списку осіб на виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік;
2) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неподання до Департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради відомостей про учасника бойових дій ОСОБА_1 для виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік;
3) зобов'язати відповідача скласти список на виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік, включивши до нього ОСОБА_1 , та направити такий список до Департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради для подальшої виплати.
Вимоги вмотивовані тим, що відповідач протиправно не включив позивача у перелік осіб, які мають право на отримання щорічної разової грошової допомоги, та не забезпечив подання такого переліку, із зазначенням у ньому позивача, до Департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради для проведення виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у 2022 році. Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною, такою, що порушує вимоги пункту 3 Постанови КМУ від 07.05.2021 №540, та право позивача на отримання належної йому щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у 2022 році, як гарантію соціального захисту ветеранів війни.
Крім того, представник позивача у позові просила стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00грн.
Ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, подав відзив, в якому просив у задоволенні позову відмовити. Так, відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.03.2022 №2 солдата ОСОБА_1 призвано на військову службу, зараховано до списків особового складу, підстава: відповідно до мобілізаційного призначення за мобілізаційним планом.
Обліково-послужна картка солдата ОСОБА_1 знаходиться у військовій частині за місцем служби.
Враховуючи, що військовими частинами ведеться облік особового складу, то наказом Військової частини НОМЕР_1 від 19.09.2022 №218 (з адміністративно-господарської діяльності) надано до ІНФОРМАЦІЯ_3 список одержувачів щорічної разової допомоги до 5 травня військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 , в якому ОСОБА_1 відсутній.
Отже, на виконання вимог пункту 3 вказаної постанови, ІНФОРМАЦІЯ_4 у взаємодії з військовими частинами, в тому числі й з військовою частиною НОМЕР_1 , надано до Департаменту соціального захисту населення перелік осіб, які мають право на отримання грошової допомоги.
У відповіді на відзив представник позивача просила позов задовольнити та не приймати до уваги доводи відповідача у відзиві щодо перекладання обов'язку направити списки на виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2022 року саме на Військову частину НОМЕР_1 , оскільки відповідно до листа Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_5 » Сухопутних військ Збройних Сил України (військової частини НОМЕР_2 ) від 07.07.2023 №502/2/1/4/548, встановлено, що «[...] відповідно до директиви Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних сил України військову частину НОМЕР_1 розформовано. Правонаступником зазначеної військової частини визначено ІНФОРМАЦІЯ_6 .»
У запереченні на відповідь на відзив представник ІНФОРМАЦІЯ_2 наголосив на тому, що посилання позивача щодо перебування ОСОБА_1 на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_7 є безпідставним, оскільки він був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації до військової частини НОМЕР_1 , саме на яку покладено обов'язок ведення військового обліку.
При цьому, у відзиві на позовну заяву та запереченні на відповідь на відзив представник ІНФОРМАЦІЯ_2 заперечував проти стягнення з відповідача витрат на правову допомогу, оскільки вважає, що розрахунок вартості виконаних робіт, зазначений в Акті приймання наданих послуг від 09.09.2023, не містить інформації щодо характеру та обсягу наданих правових послуг та не відповідає критерію розумності, неминучості, обґрунтованості та часу, витраченого на вчинення відповідних процесуальних дій.
Представник позивача у відповіді на відзив наполягала на стягненні витрат на правову допомогу з відповідача.
Дослідивши наявні матеріали справи, заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи та об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що позивач є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_3 , виданим 24.07.2015 Управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області (а.с.15 зворот).
Згідно з відомостями розділу 15 військового квитка, позивач у період з 01.03.2022 по 10.01.2023 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.16), а з 11.01.2023 у військовій частині НОМЕР_4 .
Так, зокрема, відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.03.2022 №2 солдата ОСОБА_1 призвано на військову службу, з 01.03.2022 зараховано до списків особового складу, підстава: відповідно до мобілізаційного призначення за мобілізаційним планом (а.с.44-46).
Відповідно до наказу командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) №383 - PC від 30.12.2022 року ОСОБА_1 , зараховано у розпорядження командира військової частини НОМЕР_4 .
Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.01.2023 №10 старшого солдата ОСОБА_1 , старшого стрільця 1 відділення 2 стрілецького взводу 3 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийнято вважати таким, що 10.01.2023 справи та посаду здав та вибув до нового місця служби в АДРЕСА_1 та з 10.01.2023 виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с.137).
Позивач, не отримавши у 2022 році щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, через представника звернувся з відповідною заявою до Департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради, у відповідь на яку представника повідомлено про те, що у 2022 році інформація від Військових частин, установ та організацій щодо включення до списків на отримання допомоги для проведення відповідної виплати ОСОБА_1 не надходила (а.с.17зворот-18).
Також представник позивача звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою, у відповідь на яку її було повідомлено про те, що:
" ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у період з 01.03.2022 року по 10.01.2023 року.
На підставі наказу командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) №383 - PC від 30.12.2022, 10.01.2023 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 , виключено зі списків особового складу та переведено до військової частини НОМЕР_4 .
Крім цього, посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 не сплачено разову грошову допомогу у 2022 році, як учаснику бойових дій, у зв'язку з тим, що станом на 5 травня 2022 року були відсутні підстави для виплати вказаної грошової допомоги, оскільки довідку про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України командиром військової частини НОМЕР_1 видано 30.01.2023 року.
З 10.01.2023 року у ІНФОРМАЦІЯ_2 відсутня інформація про подальше проходження служби в Збройних Силах України ОСОБА_1 " (а.с.16зворот-17).
Не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним відносинам, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Закон № 3551-XII), який у цих спірних відносинах застосовується у редакції, чинній на момент виникнення цих спірних відносин.
Відповідно до частини 4 статті 12 Закону № 3551-XII (в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25 грудня 1998 року №367-XIV) було передбачено, що щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Підпунктом “б» підпункту 1 пункту 20 розділу II “Внесення змін до деяких законодавчих актів України Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік» та “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 107-VI від 28 грудня 2007 року (набрав чинності 01 січня 2008 року) статтю 12 частину 5 Закону України № 3551-XII викладено у такій редакції: “Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
Однак, Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення підпункту б підпункту 1 пункту 20 розділу II “Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік» та про внесення змін до деяких законодавчих актів України № 107-VI від 28 грудня 2007 року.
Поряд з цим Законом України від 28 грудня 2014 року №79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин", який набув чинності 01 січня 2015 року, розділ VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Враховуючи вказані приписи Бюджетного кодексу України 07.05.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №540 "Деякі питання виплати у 2022 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" (далі - Постанова №540), відповідно додатку якого, разова грошова допомога до 5 травня у 2022 році виплачується, зокрема, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, передбачено у розмірі 1491 гривня.
Водночас, рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-Р/2020 (справі №1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (далі - Закон № 3551-ХІІ) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Тобто, на час виникнення спірних відносин Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 відновлено дію статті 12 Закону № 3551-XII у редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 № 367-ХІV, яким передбачено розмір допомоги до 5 травня для учасників бойових дій у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Отже, в 2022р., тобто на час виникнення спірних правовідносин одночасно діяли Закон №3551-XII у редакції Закону № 367-ХІV і Постанова КМУ №540.
Виходячи із визначених у частині четвертій статті 7 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги учасникам бойових дій у 2022 році слід застосовувати не Постанову №540, а Закон № 3551-XII, який має вищу юридичну силу.
При цьому, вихідним критерієм обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня є мінімальний розмір пенсії за віком.
Наведені висновки суду узгоджуються з правовою позицією, викладеною в рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29.09.2019 по зразковій справі №440/2722/20, яке постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021 залишено без змін. Під час розгляду зразкової справи Верховний Суд також дійшов висновку, що при врегулюванні спірних правовідносин щодо обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня застосуванню підлягає саме частина перша статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 9 липня 2003 року, відповідно до якої мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Таким законом є закон України про Державний бюджет України на відповідний рік.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" №1928-IX від 02.12.2021 установлено з 1 січня 2022 року для осіб, які втратили працездатність, прожитковий мінімум у розмірі 1934 гривень.
За змістом пункту 2 вказаного Рішенням Конституційного Суду України положення пункту 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, що відповідає приписам частини другої статті 152 Конституції України.
Таким чином, беручи до уваги на викладене, суд вважає, що позивач в 2022р. набув право на соціальне забезпечення відповідно до статті 12 Закону № 3551-XII у редакції Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25 грудня 1998 року №367-ХІV, яким було передбачено розмір допомоги до 5 травня для учасників бойових дій у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Поряд з цим, спірним питанням у цій справі є бездіяльність відповідача щодо не включення останнім ОСОБА_1 до переліку осіб, які мають право на отримання грошової допомоги до 5 травня як учасника бойових дій за 2022 рік.
Відповідач у листі від 26.07.2023 (а.с.16зворот-17), в обґрунтування своєї бездіяльності вказує на те, що відповідачем не було сплачено позивачу спірну грошову допомогу з тих підстав, що станом на 5 травня 2022 року були відсутні підстави для виплати вказаної грошової допомоги, оскільки довідку про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України командиром військової частини НОМЕР_1 видано 30.01.2023 року.
Щодо вказаних доводів суд зауважує, що згідно абз.4 ст.18 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни, учасникам війни та постраждалим учасникам Революції Гідності, які одночасно є особами, на яких поширюється чинність цього Закону згідно із статтею 10 цього Закону, видається одне посвідчення за їхнім вибором, у якому робиться відмітка про встановлення іншого правового статусу.
Згідно із п.2 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 р. № 302 посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників чи Захисниць України, на основі якого надаються відповідні пільги і компенсації. У свою чергу відповідно до ст.4 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до ветеранів війни належать серед іншого учасники бойових дій.
Тобто документом, який підтверджує статус учасника бойових дій та наявність відповідних пільг є саме посвідчення учасника бойових дій. При цьому посвідчення учасника бойових дій позивачу було видане ще в 2015р. (а.с.13), а відтак доводи відповідача у листі від 26.07.2023 (а.с.16зворот-17) про відсутність доказів наявності у позивач права на отримання допомоги в 2022р. як учасника бойових дій є безпідставним.
У листі від 26.07.2023 (а.с.16зворот-17) та відзиві, в обґрунтування своєї бездіяльності додатково відповідач вказує на те, що з 10.01.2023 року у ІНФОРМАЦІЯ_2 відсутня інформація про подальше проходження служби в Збройних Силах України ОСОБА_1 , оскільки з 10.01.2023 року наказом командира Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та переведено до Військової частини НОМЕР_4 .
Оцінюючи вказані доводи, суд вказує наступне.
Відповідно до частини першої статті 17-1 Закону № 3551-XII, чинної на час виникнення спірних правовідносин, було передбачено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
Військовослужбовцям, поліцейським, особам начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ України, особам начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, які проходять службу (крім пенсіонерів), виплата разової грошової допомоги здійснюється шляхом перерахування коштів органами праці та соціального захисту населення на спеціальні рахунки військових частин, установ і організацій за місцем їх служби.
Згідно із п.2 Постанова №540, чинної на час виникнення спірних правовідносин, виплата грошової допомоги у 2022 році здійснюється:
органами Пенсійного фонду України - особам, які перебувають на обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України як особи, яким призначено пенсію (щомісячне довічне грошове утримання), станом на 5 травня 2022 р., шляхом включення у відомості (списки) на виплату пенсій;
структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад - особам, які не перебувають на обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України як особи, яким призначено пенсію (щомісячне довічне грошове утримання), станом на 5 травня 2022 р., шляхом перерахування коштів на спеціальні рахунки військових частин, установ і організацій за місцем їх служби, а особам, які не є військовослужбовцями, поліцейськими, особами начальницького та рядового складу, - на поточні рахунки таких осіб в уповноважених банках.
Відповідно до п.3 Постанови №540 визначалось, що Міністерству оборони, Міністерству внутрішніх справ, Міністерству інфраструктури, Національній гвардії, Національній поліції, Національному антикорупційному бюро, Державній податковій службі, Державній митній службі, Державній службі з надзвичайних ситуацій, Державному бюро розслідувань, Службі безпеки, Службі зовнішньої розвідки, Службі судової охорони, Міністерству юстиції, Управлінню державної охорони, Державній службі з надзвичайних ситуацій, Адміністрації Державної прикордонної служби, Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Офісу Генерального прокурора, Державній судовій адміністрації, Державній спеціальній службі транспорту, іншим утвореним відповідно до законів військовим формуванням, підприємствам, установам, організаціям забезпечити подання до 31 травня поточного року структурним підрозділам з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад переліків осіб, які мають право на отримання грошової допомоги та не перебувають на обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України.
У разі неможливості забезпечити подання органами, визначеними в абзаці першому цього пункту, до 31 травня поточного року структурним підрозділам з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад переліків осіб, які мають право на отримання грошової допомоги, такі органи можуть подати до 30 вересня поточного року інформацію в розрізі категорій та чисельності осіб, які мають право на отримання грошової допомоги, а також сум для виплати грошової допомоги.
З аналізу наведених норм вбачається, що військова частина подає структурному підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій переліків осіб, які мають право на отримання грошової допомоги та не перебувають на обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України до 31 травня поточного року, а у разі неможливості подання до цього строку, подати інформацію в розрізі категорій та чисельності осіб, які мають право на отримання грошової допомоги, а також сум для виплати грошової допомоги, до 30 вересня поточного року. У свою чергу, відповідне управління здійснює виплату шляхом перерахування коштів на спеціальні рахунки військової частини.
Матеріалами справи підтверджується, що Військовою частиною НОМЕР_1 , в якій проходив службу позивач у період з 01.03.2022 року по 10.01.2023 року, було складено перелік одержувачів щорічної разової грошової допомоги до 5 травня військовослужбовців Військової частини НОМЕР_1 , що був надісланий ІНФОРМАЦІЯ_2 , однак, до цього переліку позивача, який має право на таку допомогу, протиправно не було включено. Відповідний наказ Військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 19.09.2022 №218 про виплату особовому складу разової грошової допомоги згідно такого списку міститься в матеріалах справи (а.с.37-43).
Таким чином, беручи до уваги наявність у позивача, як учасника бойових дій, права на спірну допомогу в 2022р., не включення ОСОБА_1 до переліку одержувачів щорічної разової грошової допомоги до 5 травня військовослужбовців Військової частини НОМЕР_1 є протиправним та таким, що не відповідає критеріям правомірності, визначених в ч.2 ст.2 КАС України, у зв'язку з чим порушені права позивача підлягають захисту.
Поряд з цим, визначаючи спосіб захисту порушеного права, судом враховано, що в матеріалах справи міститься лист Оперативного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_5 » Сухопутних військ Збройних Сил України (Військової частини НОМЕР_2 ) від 07.07.2023 №502/2/1/4/548, згідно якого представнику позивача доведено інформацію про те, що відповідно до директиви Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних сил України Військову частину НОМЕР_1 розформовано, а правонаступником зазначеної частини визначено ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.58).
Обставину, що ІНФОРМАЦІЯ_2 є правонаступником Військової частини НОМЕР_1 відповідач не заперечує.
Згідно з частинами 1 і 5 статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.
При цьому, постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 р. № 154 затверджено Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - Положення), відповідно до п.1 якого, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Згідно із п.4 Положення, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки виконують покладені на них завдання у взаємодії з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими держадміністраціями, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також з органами військового управління, з'єднаннями, військовими частинами, установами, організаціями, вищими військовими навчальними закладами та військовими навчальними підрозділами закладів вищої освіти Збройних Сил та інших військових формувань, Держспецзв'язку, правоохоронними та розвідувальними органами, державними органами спеціального призначення з правоохоронними функціями, громадськими об'єднаннями (організаціями).
У пункті 8 Положення, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених обов'язків є виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, контроль за його станом, зокрема в місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та Служби зовнішньої розвідки), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.
У пункті 9 Положення, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, зазначено, що, серед іншого, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань:
ведуть військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»
оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов'язаним та резервістам;
забезпечують згідно із законодавством організацію соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на збори, ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів та членів їх сімей;
ведуть облік осіб, звільнених з військової служби із Збройних Сил в запас або у відставку (далі - особи, звільнені з військової служби), які проживають на відповідній території, для оформлення документів, що додаються до пенсійної справи відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб";
видають довідки громадянам про проходження військової служби, зокрема про період участі у бойових діях для врахування до стажу;
Крім функції, визначених у пунктів 9 Положення, для обласних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у пункті 10 Положення визначено додаткові функції:
співпрацюють із територіальними органами міністерств, інших центральних органів виконавчої влади з питань надання соціальних послуг, що встановлені законодавством, ветеранам війни, особам, звільненим з військової служби, та членам їх сімей;
взаємодіють з Мінветеранів за напрямом соціального захисту ветеранів війни, осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, постраждалих учасників Революції Гідності, членів сімей таких осіб та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Матеріалами справи підтверджується, що у 2022р. позивач проходив військову службу саме у Військовій частині НОМЕР_1 . Поряд з цим, беручи до уваги, що на початку 2023р. відповідно до директиви Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних сил України Військову частину НОМЕР_1 розформовано, а правонаступником зазначеної частини визначено ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.58), на переконання суду, саме відповідач, як правонаступник Військової частини НОМЕР_1 , на запит позивача через свого представника в липні 2023р., мав вчинити дії щодо складення переліку осіб, які мають право на отримання грошової допомоги відповідно до Закону № 3551-XII та не перебувають на обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України, включивши до нього позивача, та направити такий перелік до відповідного структурного підрозділу з питань соціального захисту населення.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78цього Кодексу.
У свою чергу відповідно до абзаців 1 та 2 частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
На час розгляду справи, відсутні докази щодо складання відповідного переліку осіб, які мають право на отримання грошової допомоги відповідно до Закону № 3551-XII та не перебувають на обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України з включенням до нього ОСОБА_1 , та направлення такого переліку до відповідного структурного підрозділу з питань соціального захисту населення.
Доказів на підтвердження того, що перешкоджало ІНФОРМАЦІЯ_2 подати такий список з включення до нього позивача до відповідного структурного підрозділу з питань соціального захисту населення суду також не надано.
Отже, з огляду на вказане, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірності своїх дій, а тому вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити шляхом визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не формування переліку осіб, які мають право на отримання грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік відповідно до Закону № 3551-XII, з включенням до нього позивача як учасника бойових дій та направлення такого списку до Департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради для виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік, а також зобов'язати відповідача скласти перелік осіб, які мають право на отримання грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік відповідно до Закону № 3551-XIІ, включивши до цього переліку позивача як учасника бойових дій та направити цей перелік до Департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради для подальшої виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 244 Кодексу адміністративного судочинства України, під час ухвалення рішення, суд, окрім іншого, має вирішити як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
У позовні заяві представник позивача просила стягнути з відповідача понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 6000грн.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вказаних вимог, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження) та суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі “Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі “Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі “Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі “Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі №810/3806/18, від 31.03.2020 у справі №726/549/19.
Як вбачається з матеріалів справи, професійна правнича допомога у цій справі надавалася позивачу адвокатом Шевченко Дар'єю Станіславівною (далі - адвокат, Шевченко Д.С.).
Представником позивача для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу до суду було подано наступні документи, в тому числі копії: договір про надання правової допомоги, укладеного 17.07.2023 між адвокатом та позивачем (а.с.19-21, далі - Договір), додаткова угода до Договору, укладена 09.09.2023 між позивачем та адвокатом (а.с.22, далі - Додаткова угода), акт приймання наданих послуг від 09.09.2023 (а.с.22зворот, далі - Акт приймання-передачі), свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю серії ХВ №000343, виданого Шевченко Д.С. (а.с.93), ордер на надання правничої (правової) допомоги (а.с.23, 56, 93зворот).
Згідно розділу I Договору визначено, що позивач доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання надати позивачу за винагороду правову допомогу та здійснювати представництво інтересів позивача у взаємовідносинах із всіма органами державної і судової влади України, в тому числі, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, судами будь-якої інстанції, в тому числі, але не обмежуючись: судами загальної юрисдикції, місцевими загальними, господарськими та адміністративними судами, апеляційної та касаційної інстанції, Верховному Суді, з усіма процесуальними правами та обов'язками, які надано законом позивачу, відповідачу, третій особі в процесі, у тому числі з правом укладати мирові угоди; підозрюваному, обвинуваченому; особі, яка притягується до адміністративної відповідальності; свідку, іншій особі, права якої чіпляються, третій особі, щодо майна якої вирішується питання про арешт, потерпілому, в тому числі з правом пред'явлення позову (адміністративного позову), визнання позову (адміністративного позову) повністю або частково, подання заперечень проти позову, відмови від позову в будь-який час до закінчення судового розгляду (в тому числі в суді апеляційної чи касаційної інстанції), зміни підстав або предмета позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання зустрічного позову, укладення мирової угоди (досягнення примирення на будь-якій стадії адміністративного процесу; органами Міністерства внутрішніх справ, в органах прокуратури, Генеральному секретаріаті Інтерполу, Офісі Генерального прокурора, Головному слідчому управлінні Національної поліції України, ДБР, в НАБУ, ВРП, в Службі безпеки України, Національній поліції України; Офісі Президента України, органах Державної виконавчої служби України, та у взаємовідносинах з приватними виконавцями, органами Державної фіскальної служби України, Державної податкової служби України, Верховній Раді України, її структурних підрозділах, відділах, департаментах, державними реєстраторами, приватними і державними нотаріусами; у взаємовідносинах з юридичними та фізичними особами, а також в слідчих органах, в державних органах влади та управліннях, органах опіки та піклування, учбових закладах, медичних установах, відповідних міграційних службах, органах реєстрації актів цивільного стану, у тому числі, але не виключно у Харківському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків); Міністерстві юстиції України, органах Міністерства юстиції України, у т. ч., Дисциплінарній комісії приватних виконавців, установах ДАБІ (ДАБК), Центрах з надання адміністративних послуг, органах нотаріату, тощо, крім цього здійснювати представництво позивача у взаємовідносинах з іншими фізичними особами, в підприємствах та установах будь-якої форм власності, а позивач зі свого боку зобов'язується прийняти надані послуги та сплатити за них винагороду (гонорар) на умовах і в розмірі, обумовлених даним Договором».
Відповідно до п.п.3.1, 3.2, 3.3.2, 3.4 Договору визначено, що позивач зобов'язується сплатити адвокату за надання правової допомоги, передбаченої п. 1 даного Договору винагороду (гонорар) у розмірі та порядку, що визначено в додатковій угоді до даного договору (п.3.1). У разі безготівкового розрахунку за надання правової допомоги позивач зобов'язується протягом 24 годин з моменту підписання даного Договору, передбачений п.3.1. Договору розмір винагороди (гонорар) перерахувати на розрахунковий рахунок адвоката за реквізитами, вказаними в рахунку (п.3.2). Після виконання умов Договору протягом 10 (десяти) календарних днів адвокат надає позивачу Акт наданих послуг, який позивач зобов'язаний підписати в строк не пізніше трьох робочих днів з моменту надання його адвокатом позивачу на підписання, або в той же строк надати мотивовану аргументовану відмову від його підписання із зазначенням послуг, що були надані адвокатом неналежним чином та/або з будь-яким порушенням умов даного Договору (п.3.3).
Порядок оплати гонорару за надані послуги з правової допомоги адвокат та позивач узгодили, підписуючи Додаткову угоду від 09.09.2023 до Договору про надання правової допомоги № б/н від 17.07.2023, якою визначено, що гонорар адвоката за надану правову допомогу згідно Договору від 17.07.2023 в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії складає 6 000,00 грн., та які клієнт має сплатити протягом 5 днів після прийняття судом рішення у справі (а.с.22).
Факт надання правової допомоги підтверджується Актом приймання наданих послуг від 09.09.2023, згідно якого адвокатом були виконані наступні роботи:
- укладення договору, встановлення обставин справи, аналіз нормативних та законодавчих актів, що регулюють спірні правовідносини, надання консультації з правових питань, формування стратегії та тактики захисту порушених прав - з розрахунку 1000,00грн.,
- аналіз актуальної практики Верховного Суду щодо застосування норм права в подібних правовідносинах - з розрахунку 1000,00грн.,
- формування, подання адвокатських запитів до ІНФОРМАЦІЯ_3 , ДСЗН СМР, МО, а також аналіз наданих відповідей - з розрахунку 1000,00грн.,
- складання позовної заяви - з розрахунку 3000,00грн.,
що загалом склало суму в 6000,00грн.
Вказані вище документи відповідають вимогам частини другої статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-14 та підтверджують витрати (6000грн.), які позивач відповідно до п.1 додаткової угоди (а.с.22) має сплатити протягом 5 днів після прийняття судом рішення по справі.
Отже, дійсність юридичного факту понесення витрат на професійну правничу допомогу з боку позивача підтверджено належними доказами.
Представник відповідача стверджує, що сума витрат на правову допомогу не відповідає критерію розумності, неминучості, обґрунтованості та часу, витраченого на вчинення відповідних процесуальних дій, оскільки ця справа відноситься до категорії зразкових справ незначної складності, та зважаючи на наявність у відкритому доступі вагомої кількості судових справ з приводу бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Надаючи оцінку доводам представника відповідача та вирішуючи питання щодо стягнення суми витрат на правничу допомогу судом враховано, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації понесених у зв'язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
При цьому, незважаючи на те, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України.
Втім ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
У постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 200/9888/19-а Верховний Суд виклав висновок щодо застосування статей 134, 139 КАС України щодо ролі суду під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.
Так, Верховний Суд у вказаній постанові зазначив, що: «Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.
Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов'язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат, керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України».
Аналогічні висновки викладені також у постановах Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 640/15803/19, від 28 жовтня 2021 року у справі № 160/15983/20, від 28 липня 2022 року у справі № 640/18791/20, 15 червня 2023 року у справі № 640/33886/21.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення.
Заявляючи, що сума витрат на правову допомогу є неспівмірною із складністю справи та фактичним обсягом наданих адвокатом послуг, представник відповідача стверджує, що предмет спору не є складним, оскільки ця справа відноситься до типових та не потребує складних досліджень, вивчення великого обсягу фактичних даних та аналізу великої кількості первинних документів, а обсяг і складність складених документів не є значним, відтак вважає, що пошук судової практики, підготовка матеріалів та написання позовної заяви адвокатом не потребувала великих затрат часу на проведення аналізу додаткової бази.
Дійсно справи з приводу отримання щорічної разової грошової допомоги відносяться до типових, втім, у цій справі відповідач взагалі заперечував право позивача на наявність у ОСОБА_1 права на таку допомогу, та заперечував наявність обов'язку саме у відповідача вчиняти дії що стосуються нарахування такої допомоги. Таким чином, ця справа не може у повній мірі відповідати ознакам зразкової справи. При цьому доводи представника відповідача про те, що підготовка матеріалів та написання позовної заяви адвокатом не потребувала великих затрат часу на проведення аналізу додаткової бази, а справа не характеризується складністю правовідносин, що становлять предмет спору, є лише його суб'єктивною думкою, без врахування всіх об'єктивних та суб'єктивних обставин, не підтверджено жодними доказами й не може бути підставою для зменшення розміру витрат на правничу допомогу.
Також суд зазначає, що законодавство надає право особі отримати правову допомогу з будь-яких питань будь-якої складності, з подальшою її компенсацією.
Посилання на такі виконані адвокатом роботи загальною тривалістю 7годин із загальної кількості 11 годин, як подання позовної заяви на підпис клієнта, підготовка позовної заяви та додатків до неї (окремо від послуги складання позовної заяви) взагалі є необґрунтованим, оскільки відповідно до акта виконаних робіт, в акт включено лише один вид з таких робіт як складання позовної заяви, а загальний обсяг часу, витраченого на весь обсяг наданих послуг складає 6 годин, а не 11год, як помилково зауважує представник відповідача.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 09.04.2019 у справі №826/2689/15 зазначено, що чинним процесуальним законодавством не передбачено обов'язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Натомість, саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов'язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів.
Стверджуючи, що сума заявлена до відшкодування є надмірною та неспівмірною, представником відповідача переконливих доказів в обґрунтування цих доводів не надано. Також представником відповідача не враховано значення цієї справи для позивача, який, як учасник бойових дій, позбавлений права на отримання гарантованої держави соціальної пільги у вигляді спірної допомоги.
Таким чином, здійснивши аналіз наданих представником позивача доказів при вирішення питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, виходячи з фактичного підтвердження позивачем розміру судових витрат, відповідно до наданих ним документів, враховуючи критерії обґрунтованості та співмірності, а також значення справи для позивача, суд дійшов висновку, що розмір понесених позивачем витрат в ході судового розгляду справи є розумно обґрунтованими, підтверджується належними та допустимими в розумінні КАС України доказами, а тому не приймає до уваги заперечення представника відповідача щодо зменшення витрат на правову допомогу позивача.
У зв'язку з цим вбачається стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача 6000грн. в рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу.
Поряд з цим, щодо стягнення витрат на рахунок в АТ КБ "Приватбанк" суд зауважує, що відповідно до п.6 розділу "Загальні питання" Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 р. № 845 у разі прийняття рішення про стягнення коштів стягувач подає органові Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка (у разі наявності - довідку банку), назви банку, його МФО та коду ЄДРПОУ, номера рахунка (поточний, транзитний, картковий), прізвища, імені, по батькові (повне найменування - для юридичної особи) власника рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних для пересилання коштів через підприємства поштового зв'язку, що здійснюється за рахунок стягувача (прізвище, ім'я, по батькові адресата, його поштова адреса (найменування вулиці, номер будинку, квартири, найменування населеного пункту, поштовий індекс), реквізити банківського рахунка поштового відділення).
Відтак, стягувач має зазначити такі реквізити, в тому числі і відповідний рахунок для зарахування коштів, у відповідній заяві під час звернення до органів Казначейства, тому підстави для зазначення відповідних реквізитів для зарахування коштів в рішенні суду відсутні.
Керуючись ст.ст. 90, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 255, 295, 297, п.15.5 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не формування переліку осіб, які мають право на отримання грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 №3551-XII, з включенням до нього ОСОБА_1 як учасника бойових дій та направлення такого переліку до Департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради для виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_6 скласти перелік осіб, які мають право на отримання грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 №3551-XII, включивши до цього переліку ОСОБА_1 як учасника бойових дій та направити цей перелік до Департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради для подальшої виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 в рахунок повернення витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 (шість тисяч) грн. 00коп.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено 23.12.2024.
Суддя І.Г. Шевченко