23 грудня 2024 року м. Рівне №460/2565/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Гудими Н.С., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 (далі, позивачка) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі, відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві (далі, відповідач 2) про визнання протиправним та скасування рішення щодо відмови у призначенні пенсії за віком, зобов'язання зарахувати до часу постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення період навчання з 01.09.1987 по 01.07.1992 та призначити пенсію за віком з 12.02.2024.
В обґрунтування своїх вимог позивачка зазначає, що 12.02.2024 звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах, як потерпілій від Чорнобильської катастрофи відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», однак відповідач 2 відмовив у призначенні даного виду пенсії у зв'язку із відсутністю необхідного строку проживання або роботи у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993. Позивачка вважає таке рішення відповідача 2 протиправним та таким, що порушує гарантоване державою право на пенсійне забезпечення.
Ухвалою суду від 13.03.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву.
Від відповідача 1 та відповідача 2 надійшли відзиви на позовну заяву, у яких просили відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. В обґрунтування своїх заперечень вказали, що період проживання позивачки у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 складає 1 рік 9 місяців 10 днів, що не дає права на зниження пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
28.03.2024 позивачкою подано відповідь на відзив, однак суд не приймає до уваги письмову відповідь на відзив з тих підстав, що відповідно до ч.3 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.
Розглянувши заяви по суті, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Лютинськ Дубровицького району Рівненської області. Зареєстроване місце проживання з 19.07.1999 - с.Берестя Дубровицького (нині, - Сарненського) району, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим Дубровицьким РВ УМВС України в Рівненській області 14.06.1999.
Позивачка є особою, потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим Рівненською обласною державною адміністрацією 04.03.2023 повторно замість посвідчення серії НОМЕР_3 .
Довідкою від 20.11.2023 №641, виданою виконавчим комітетом Дубровицької міської ради, підтверджено, що позивачка була зареєстрована та постійно проживала в с.Лютинськ Сарненського (раніше, - Дубровицького) району Рівненської області з дня народження по 1988 рік, з 22.07.1992 по 02.10.1992, з 02.11.1994 по 10.08.1995. Підстава: погосподарська книга №3 о/р 213 за 1986-1990 роки, №7 о/р 204 за 1991-1995 роки.
Довідкою від 23.10.2023 №1080, виданою виконавчим комітетом Висоцької сільської ради Сарненського району Рівненської області, підтверджується, що позивачка дійсно була зареєстрована та постійно проживала у с.Золоте Дубровицького району Рівненської області з 09.10.1992 по 24.10.1994. Підстава: погосподарська книга №18, о/р №558 за 1991-1995 роки, будинкова книга №10, сторінка 35 за 1991-1997 роки.
Довідкою від 08.11.2023 №2/1026, виданою виконавчим комітетом Дубровицької міської ради, підтверджено, що позивачка дійсно зареєстрована та постійно проживає в АДРЕСА_1 з 16.08.1995 по даний час. Згідно погосподарських книг за 1991-1995 роки, №1-4, о/р №106, за 1996-2000 роки №2, о/р №103, за 2001-2005 роки №2, о/р №107, за 2006-2010 роки №6, о/р №546, за 2011-2015 роки №6, о/р №565-1, за 2016-2020 роки №3, о/р №01-0573-1.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106 населені пункти - с.Лютинськ, с.Золоте, с.Берестя Дубровицького району Рівненської області віднесені до 3 зони гарантованого добровільного відселення.
12.02.2024 позивачка звернулася до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Вказану заяву за принципом екстериторіальності було передано для розгляду до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві.
Так, 20.02.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України в м.Києві прийнято рішення №172350005092 про відмову у призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю проживання або роботи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 року не менше 3 років.
У цьому рішенні зазначено, що відповідно до наданих документів про стаж, загальний страховий стаж враховано по 31.12.2023 і такий складає 35 років 8 місяців 9 днів. Період проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 складає 1 рік 9 місяців 10 днів.
При цьому, зі змісту наведеного рішення вбачається, що до періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення не включено період навчання з 01.09.1987 в м.Рівне.
Вважаючи рішення про відмову у призначенні пенсії протиправним, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсії, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.03.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону №1058-IV.
Зокрема, ч. 1 ст. 26 Закону №1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.91 №796-XII (далі - Закон №796-XII).
Згідно зі ст.49 Закону №796-XII, пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Статтею 55 Закону №796-XII визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.
Відповідно до абз.4 п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" потерпілим від Чорнобильської катастрофи: особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років на 3 роки, та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
В примітці до п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-XII зазначено, що початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року (ч. 2 ст. 55 Закону №796-XII).
Таким чином, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на території зони гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993 протягом не менше 3 років, має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку. При цьому постійне проживання такої особи або постійна праця у зазначеній зоні з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період, дає особі право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на 3 роки (початкова величина), а також додатково 1 рік за кожні 2 повні роки (з 26.04.1986 по 01.01.1993) проживання або роботи на такій території, але не більше 6 років. Тобто, максимальна величина зменшення пенсійного віку для особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії не може перевищувати 6 років.
Оцінюючи обґрунтованість тверджень позивачки щодо наявності у неї права на призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку, суд враховує, що згідно з підпунктом 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005, документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи: документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи).
Статтею 65 Закону №796-ХІІ визначено, що потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України (ч. 1). Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій (ч. 4).
Позивачкою до позовної заяви додано посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії НОМЕР_2 , видане Рівненською обласною державною адміністрацією 04.03.2023 повторно замість посвідчення серії НОМЕР_3 .
Згідно з п.2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №551 (далі Порядок №551), посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, громадян, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих, дружин (чоловіків) померлих громадян з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (потерпілих), смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою або з участю у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, а також опікунам дітей (на час опікунства) померлих громадян, смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, і надає право користуватися пільгами та компенсаціями, встановленими Законом України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Закон), іншими актами законодавства.
Викладене кореспондується зі змістом частини третьої статті 65 Закону №796-ХІІ, згідно з якою посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Таким чином, Законом №796-ХІІ та Порядком №551 чітко визначено, що саме посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій.
Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 31.10.2019 у справі №212/12245/13-а (№К/9901/1087/18), від 27.04.2020 у справі №212/5780/16-а, від 17.05.2021 №398/494/17, від 17.05.2021 №336/6218/16-а, від 21.09.2023 у справі №280/6884/21, які є обов'язковими для врахування судами в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України.
Відтак, надаючи особі посвідчення Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або Потерпілий від Чорнобильської катастрофи, держава визнає за нею право на пільги, встановленні чинним законодавством для власників такого посвідчення.
Велика Палата Верховна Суду у постанові від 27.03.2019 у справі №569/7589/17 зазначила, що: …право на пенсію відповідно до Закону № 796-XII мають лише ті особи, які отримали посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і (або) потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Доказів скасування або анулювання виданого позивачці посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи, суду не надано і матеріали справи не містять.
Тож, матеріалами справи підтверджено факт проживання позивачки в зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років, як власнику посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи (категорія 3).
Суд встановив, що згідно з довідками від 20.11.2023 №641, 23.10.2023 №1080, 08.11.2023 №2/1026 позивачка була зареєстрована та постійно проживала в с.Лютинськ Сарненського (Дубровицького) району Рівненської області з дня народження по 1988 рік, з 22.07.1992 по 02.10.1992, з 02.11.1994 по 10.08.1995; у с.Золоте Дубровицького району Рівненської області - з 09.10.1992 по 24.10.1994, в АДРЕСА_1 зареєстрована та постійно проживає з 16.08.1995 по даний час.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106 с.Лютинськ, с.Золоте, с.Берестя Дубровицького району Рівненської області віднесені до 3 зони гарантованого добровільного відселення.
Оцінюючи доводи відповідачів про те, що відповідно до наданих документів позивачка у період з 01.09.1987 по 26.06.1992 навчалася у Рівненському державному педагогічному інституті, тобто фактично проживала у м. Рівне, територія якого не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 3 та ч. 4 ст. 15 Закону №796-ХІІ підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.
Тобто, факт проживання особи на території зони гарантованого добровільного відселення засвідчує довідка органу державної влади чи органу місцевого самоврядування.
Така позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.03.2019 у справі №569/7589/17, від 10.04.2019 у справі №162/760/17 та постановах Верховного Суду від 06.05.2020 у справі №381/3359/17, від 26.07.2023 у справі №460/2589/20.
Як зазначалося вище судом, довідками від 20.11.2023 №641, 23.10.2023 №1080, 08.11.2023 №2/1026 підтверджено, що позивачка була зареєстрована та постійно проживала в с.Лютинськ Сарненського (Дубровицького) району Рівненської області з дня народження по 1988 рік, з 22.07.1992 по 02.10.1992, з 02.11.1994 по 10.08.1995, у с.Золоте Дубровицького району Рівненської області з 09.10.1992 по 24.10.1994, зареєстрована та постійно проживає в селі Берестя Дубровицького району - з 16.08.1995 по даний час.
В матеріалах справи відсутні докази визнання таких довідок органів місцевого самоврядування недійсними або ж відповідними органами відкликаними. Отже, у суду відсутні сумніви щодо достовірності вказаної інформації.
При цьому, в матеріалах справи відсутні докази проживання позивачки на території м. Рівне у вищевказані періоди, а тому покликання відповідачів на те, що в цей період (частину такого періоду) позивачка, навчаючись у м. Рівному, проживала в такому населеному пункті, територія якого не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, є лише їх припущенням.
Верховний Суд у постанові від 26.07.2023 у справі №460/2589/20 зазначив, що …дані трудової книжки (диплому) не можуть спростувати факту постійного проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення, що підтверджено відповідними довідками органу місцевого самоврядування та посвідченням потерпілого від Чорнобильської катастрофи.
Такий правовий висновок підтриманий і у постанові Верховного Суду від 07.05.2024 у справі №460/38580/22.
Таким чином, матеріалами справи підтверджено факт проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС по 1988 рік - 2 роки 8 місяців 6 днів, з 22.07.1992 по 02.10.1992 - 2 місяці 11 днів, з 02.11.1994 по 10.08.1995 - 9 місяців 9 днів, з 09.10.1992 по 24.10.1994 - 2 роки 0 місяців 16 днів, з 16.08.1995 по 08.11.2023 (дату видачі довідки №2/1026) - 28 років 2 місяці 24 дні, що в сукупності становить понад 33 роки проживання в такій зоні та дає позивачу право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку додатково на 1 рік за 2 роки проживання в такій зоні.
Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом в постанові від 08.06.2022 у справі № 380/7535/21.
Відтак, матеріалами судової справи спростовано твердження відповідачів про те, що позивачка проживала у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 лише 1 рік 9 місяців 10 днів.
Водночас, проживання позивачки на території 3 зони гарантованого добровільного відселення у період з 26.04.1986 по 31.07.1986 (незалежно від часу проживання в цей період) дає їй право на зменшення пенсійного віку на 3 роки (початкова величина) при призначенні пенсії за віком.
Враховуючи наявність у позивачки посвідчення потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи, а також довідок органу місцевого самоврядування, які підтверджують факт проживання позивача з 26.04.1986 по 08.11.2023 на території зони гарантованого добровільного відселення (категорія 3) понад 33 роки, суд дійшов висновку, що позивачка має право на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку на 6 років відповідно до ст. 55 Закону №796-ХІІ (3 роки початкова величина; 3 роки додатково за повних 6 років проживання в зоні гарантованого добровільного відселення).
Частиною третьою статті 55 №796-XII визначено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Згідно з ч.1 ст.26 Закону №1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років.
При цьому, частиною першою статті 55 Закону №796-ХІІ обумовлено, що особам, з числа постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-ІV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії (абз. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №1058-ІV).
Враховуючи вимоги Законів №796-XII та №1058-ІV, право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на 6 років позивачка набуває в 54 років та за наявності страхового стажу (на момент досягнення 54-го віку) 25 років.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , на день звернення до Пенсійного органу із заявою про призначення пенсії (12.02.2024) остання досягла віку 54 роки 1 місяць 11 днів та має страховий стаж 35 років 8 місяців 9 днів. Отже, в досліджуваній ситуації дотримано умови для призначення позивачу пенсії зі зниженням пенсійного віку.
Наявність страхового стажу визнається відповідачами як за змістом спірного рішення, так і за змістом відзивів на позовну заяву, та не було підставою для відмови позивачці у призначенні пенсії.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про те, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві від 20.02.2024 №172350005092 позивачці протиправно відмовлено у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ з тих мотивів, що період проживання (роботи) позивача на території, яка відноситься до зони гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993, становить менше трьох років, у зв'язку із чим позовні вимоги необхідно задовольнити у спосіб прийняття судом рішення про визнання протиправним та скасування відповідного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві призначити позивачці пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.
При цьому, таке рішення суду не призведе до втручання у дискреційні повноваження відповідачів, оскільки дискреційні повноваження не є необмеженими (абсолютними) та закінчуються з прийняттям органом Пенсійного фонду певного рішення, яке свідчить про те, що він скористався наданим йому правом свободи дій для його винесення (дискреційними повноваженнями), чим виключив можливість прийняття іншого рішення.
Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.03.2019 у справі №817/498/17 (№К/9901/44445/18), які є обов'язковими для врахування судами в силу вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.
Разом з тим, при визначенні територіального органу Пенсійного фонду, який має обов'язок поновлення порушеного права позивача, суд враховує, що відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
У справі, яка розглядається суд встановив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачкою заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві, рішенням якого позивачці відмовлено у призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ.
Тож, дії зобов'язального характеру щодо призначення пенсії та виплати пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення цієї пенсії, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09 липня 2024 року у справі № 240/16372/23.
Враховуючи викладене, позовні вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області задоволенню не підлягають.
Щодо дати, з якої слід відновити порушені права позивачки, суд враховує положення частини першої статті 45 Закону №1058-ІV, згідно з якою пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Враховуючи дату звернення позивача до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком 12.02.2024 та дату народження позивача 02.01.1970, суд вважає, що така пенсія повинна бути призначена з 03.01.2024 (з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку).
За наведеного, суд дійшов висновку, що відповідач 2 всупереч вимогам КАС України не довів правомірності прийнятого ним рішення про відмову в призначенні пенсії. Натомість позовні вимоги підтверджені належними й допустимими доказами, а тому позов підлягає задоволенню частково.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду позивачкою сплачено судовий збір у сумі 1211,20грн.
З огляду на викладене, позивачці належить відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 2 (яким протиправно винесене оскаржуване рішення) судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору в розмірі 1211,20грн.
При цьому, суд звертає увагу, що сума судового збору підлягає стягненню в повному обсязі, оскільки, часткове задоволення позову стосується лише способу захисту порушеного права обраного судом.
Частиною 1 статті 132 КАС України врегульовано, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 132 КАС України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина 2 статті 134 КАС України).
За змістом частини 3 статті 134 КАС України для цілей судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини 4 статті 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У пункті 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI закріплено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі, витрати пов'язані з оплатою правничої допомоги.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу позивачкою додано: копію договору про надання правової допомоги №1 від 04.03.2024, копію додаткової угоди №1 до договору про надання правової допомоги №1 від 04.03.2024, копію акту приймання-передачі послуг від 08.03.2024, копію квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки №ПН1648.
Згідно з актом приймання-передачі послуг за договором про надання правової допомоги №1 від 04.03.2024, адвокатом Іващенко І.І. було надано позивачу послуги, вартість яких становить 5000,00 грн.
При визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру ,зважаючи на конкретні обставин справи та фінансовий стан обох сторін.
Такі ж критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", "East/West Alliance Limited" проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
На підставі системного аналізу матеріалів справи та долучених представником позивача доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи суть виконаних послуг, зокрема, відсутність юридичного супроводу адвоката в суді у зв'язку з розглядом справи в порядку письмового провадження, незначну складність категорії справи, виходячи з усталеної правової позиції у таких справах, суд вважає, що сума 5000 грн, заявлена до відшкодування, є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг.
За наведеного, суд дійшов висновку, що присудженню позивачу підлягають витрати на правову допомогу, обґрунтована сума яких складає: 1500 грн. В решті розрахунок вартості витрат на правову допомогу не є співмірним ні з часом, витраченим адвокатом на супроводження справи, ні з самою складністю справи.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві від 20.02.2024 №172350005092 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 03.01.2024.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, судовий збір в сумі 1211,20грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1500,00грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 23 грудня 2024 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7,м. Рівне,Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076) Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16,м. Київ,04053, ЄДРПОУ/РНОКПП 42098368)
Суддя Н.С. Гудима