23 грудня 2024 рокум. Рівне№460/13160/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Максимчука О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій,
1. Стислий виклад позицій учасників справи
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з вказаним адміністративним позовом (позовною заявою) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач), у якому позивач просить суд: визнати протиправною бездіяльність та зобов'язати відповідача призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 ЗУ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", починаючи з 25.04.2024.
Обґрунтовуючи свій позов, позивач зазначає про те, що 22.11.2022 він звернувся до пенсійного фонду за призначенням пенсії відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон 796-ХІІ), однак отримав відмову, яку оскаржив в судовому порядку. Вказує, що рішенням суду від 15.06.2023 у справі №460/50737/22 позов задоволено частково та визнано протиправним та скасовано рішення пенсійного органу від 29.11.2022 №172350003058 про відмову у призначенні пільгової пенсії, однак за результатами повторного розгляду заяви, 24.08.2023 відповідач знову прийняв рішення про відмову в призначенні пільгової пенсії, оскільки період проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить менше 3 років та відсутній необхідний страховий стаж. Зазначає, що приймаючи оскаржуване рішення, відповідач не врахував висновків суду викладених в рішення від 15.06.2023, у зв'язку з чим позивач неодноразово звертався до відповідача із заявами щодо виконання рішення суду та призначення пільгової пенсії. З таким рішенням відповідача не погоджується, вважає його безпідставним та необґрунтованим. За наведеного вказує, що повторна відмова відповідача підлягає скасуванню, а тому просить суд позов задовольнити повністю.
Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву та у строк, встановлений ухвалою суду про відкриття провадження у справі, свій відзив на позов до суду не подав.
2. Заяви, клопотання учасників справи, інші процесуальні дії у справі.
Позовна заява подана позивачем до суду 31.10.2024 у паперовій формі безпосередньо через канцелярію суду, надійшла до суду і була зареєстрована в автоматизованій системі діловодства суду 31.10.2024.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.10.2024 визначено суддю Максимчука О.О. головуючим суддею (суддею-доповідачем) з розгляду справи за вказаною позовною заявою.
Ухвалою від 04.11.2024 суд залишив без руху позовну заяву та встановив позивачу спосіб усунення недоліків позовної заяви, а саме подання позивачем до суду заяви позивача із обґрунтуванням та доказами наявності передбачених законом підстав для звільнення позивача від сплати судового збору або подання позивачем до суду оригіналу платіжного документа про сплату позивачем за подання позовної заяви до Рівненського окружного адміністративного суду судового збору у сумі 1211,20 грн за наступними реквізитами: отримувач коштів - ГУК у Рівненській області/Рівнен.міс.тг/22030101; код отримувача (код за ЄДРПОУ) -38012494; банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача (МФО) - 899998; рахунок отримувача - UA168999980313191206084017527; код класифікації доходів бюджету 22030101; призначення платежу 101 код за ЄДРПОУ (для платника юридичної особи) / РНОКПП (для платника фізичної особи);Судовий збір, за позовом ПІБ чи назва позивача, Рівненський окружний адміністративний суд.
На виконання ухвали суду від 04.11.2024 позивач подав заяву від 04.11.2024 на усунення недоліків вказаних в ухвалі суду.
Ухвалою від 11.11.2024 суд прийняв вказану позовну заяву до розгляду і відкрив провадження в адміністративній справі, вирішив розгляд справи здійснювати суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановив відповідачу п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позов.
Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву та у строк, встановлений ухвалою суду про відкриття провадження у справі, свій відзив на позов до суду не подав.
На момент розгляду справи по суті і ухвалення судом цього рішення інші заяви, клопотання від учасників справи до суду не надійшли, а також суд не здійснював інші процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо).
З урахуванням вимог частини 4 статті 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження суд не здійснював фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
3. Встановлені судом обставини справи та зміст спірних правовідносин.
Розглянувши наявні у справі матеріали, з'ясувавши доводи та аргументи сторін, на яких ґрунтуються їх позовні вимоги і заперечення, дослідивши подані сторонами письмові докази, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, що враховані судом при вирішення спору по суті.
ОСОБА_1 , народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Серники Вараського району Рівненської області, є громадянином України, має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням категорії 3 серії НОМЕР_1 , виданим позивачу 21.06.2022 Рівненською обласною державною адміністрацією.
Позивач проживає та зареєстрований в с. Серники Вараського району Рівненської області, яке відноситься до зони гарантованого добровільного відселення згідно з постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 №106, починаючи з 11.12.1988 по теперішній час, що підтверджується довідкою Зарічненської селищної ради №1907 від 12.09.2022 та відміткою в паспорті позивача.
Після досягнення віку 54 років, позивач 22.11.2022 звернувся до Пенсійного фонду України з заявою про призначення/перерахунок пенсії за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку.
З урахуванням принципу екстериторіальності, заяву позивача про призначення пенсії було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області від 29.11.2022 року №172350003058, за результатами розгляду якої позивачу було відмовлено в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 15.06.2023 у справі №460/50737/22, яке набрало законної сили, визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 29.11.2022 №172350003058 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.11.2022 про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням висновків суду.
24.08.2023 Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянуло заяву позивача та прийняло рішення №172350003058, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком за нормами статті 55 Закону №796-ХІІ, оскільки у позивача відсутній необхідний період проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років та необхідний страховий стаж. Період проживання заявника на території зони гарантованого добровільного відселення до 01.01.1993 становить 02 роки 08 місяців 27 днів. Згідно поданих документів та за даними індивідуальних відомостей про застраховану особу страховий стаж заявника становить 21 рік 09 місяців 26 днів при необхідних 23 роках. За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 : - з 25.07.1986 по 20.11.1986, оскільки не зазначено підставу звільнення, що не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників №58 від 29.07.1993 року; - період трудової діяльності в колгоспі «Победа» Брянської області з 05.03.1989 по 08.08.1989, оскільки відсутній встановлений та вироблений мінімум трудової участі в колгоспі, що не відповідає вимогам статті 56 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» про встановлений та вироблений мінімум трудової участі в колгоспі відсутня; - період трудової діяльності в колгоспі ім. Чапаєва Брянської області з 09.08.1989 по 10.10.1989, з 10.05.1990 по 15.09.1990 та з 15.05.1991 по 30.09.1991, оскільки відсутній встановлений та вироблений мінімум трудової участі в колгоспі, що не відповідає вимогам статті 56 ЗУ «Про пенсійне забезпечення». Довідка про встановлений та вироблений мінімум трудової участі в колгоспі відсутня;- період роботи з 08.02.2006 по 11.12.2008 у приватного підприємця ОСОБА_2 в зв'язку з відсутністю даних СПОВ, відповідно до абзацу 4 підпункту 2 пункту2.1 розділу II Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Не погоджуючись з таким рішення відповідача, позивач звернувся до суду 18 грудня 2023 з заявою у порядку статті 383 КАС України.
За результатами розгляду заяви, суд 27.12.2023 виніс окрему ухвалу, якою заяву ОСОБА_1 задовольнив частково: визнав протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 24.08.2023 №172350003058, прийняте на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15.06.2023 по справі №460/50737/22; зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області вжити заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15.06.2023 по справі №460/50737/22, шляхом повторного розгляду заяви ОСОБА_1 від 22.11.2022 про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням висновків суду та установив Головному управлінню Пенсійного фонду України в Рівненській області тридцятиденний строк з дня отримання (вручення) копії цієї ухвали для подання до суду доказів вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні судового рішення від 15.06.2023 по справі №460/50737/22.
На виконання окремої ухвали суду від 27.12.2023 відповідач подав звіт від 25.01.2024, відповідно до якого вказав, що у Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області відсутня будь-яка можливість щодо направлення запитів для підтвердження факту роботи позивача у колгоспах на території білорусії, оскільки з 24.02.2022 АТ “Укрпошта» припинила поштове співробітництво з поштою росії та білорусі, в тому числі, посилки та перекази в ці країни не приймаються. Щодо періоду роботи позивача з 08.02,2006 по 11.12.2008 у приватного підприємця ОСОБА_2 в зв'язку з відсутністю даних СПОВ, то Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області було направлено страхувальнику - ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) лист №1700-0705-8/3210 від 16.01.2024 з проханням подати відомості щодо ОСОБА_3 (паспорт НОМЕР_4 ) за період з 08.02.2006 по 11.12.2008. З аналізу наведеного вище Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області рішення суду та окрему ухвалу у справі №460/50737/22 виконано у межах повноважень.
Позивач 01.02.2024 та 01.10.2024 звернувся до відповідача із запитом, в якому просив виконати рішення від 15.06.2023 по справі №460/50737/22 та окрему ухвалу суду від 27.12.2023 по справі №460/50737/22 з урахуванням висновків викладених у вказаних рішеннях та призначити пенсію за віком відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.
Відповідач листом від 07.10.2024 №1700-0202-8/56897 повідомив, що вищевказаним рішенням суду від 15.06.2023 у справі №460/50737/22 зобов'язання призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ на органи Пенсійного фонду не покладено. Згідно акту перевірки достовірності документів, наданих для призначення пенсії про підтвердженя факту реєстрації та постійного проживання в зоні гарантованого добровільного відселення від 01.08.2022 №1700-1102-1/3137 встановлено, що довідка, видана Зарічненською селищною радою Вараського району Рівненської області від 02.05.2022 №866 не достовірна, оскільки у вказаній довідці зазначені періоди з 26.04.1986 по 28.11.1986, з 20.12.1988 по даний час, які не відповідають перідам у погосподарській книзі №1 о/р 1117 (1986-1990 роках). В погосподарській книзі №1 о/р 1117 у графі «Прибув» зазначено 05.12.1988. За результатами перевірки було видано нову довідку від 05.08.2022 №1734, згідно з якою позивач дійсно зареєстрований та постійно проживає в с. Серники Вараського району Рівненської області 05.12.1988 по даний час (дата видачі довідки - 05.08.2022). Виключено періоди проживання на території зони гарантованого добровільного відселення: з 05.03.1989 по 10.10.1989, з 10.05.1990 по 15.09.1990, з 15.05.1991 по 30.09.1991 - робота в колгоспі «Победа», в колгоспі ім. Чапаєва на території білорусі.
Отже у цій справі, яка розглядається судом, предметом спору є визнання протиправним та скасування рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ та зобов'язання відповідача призначити, нарахувати та виплатити пенсію позивачу зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, починаючи з 12 грудня 2023 року.
4. Нормативно-правове регулювання спірних правовідносин та висновки суду.
Встановивши наведені вище фактичні обставини справи та відповідні їм спірні правовідносини, суд вважає, що до спірних правовідносин за наведених фактичних обставин справи підлягають застосуванню такі норми права і висновки Верховного суду про їх застосування.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Частиною 1 статті 9 Закону №1058-ІV, який набрав чинності 01.01.2004, передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника. Умови призначення пенсії за віком встановлено ст.26 Закону №1058-ІV.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон №796-XII.
Згідно зі статтею 49 Закону №796-XI, пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Статтею 55 Закону №796-XII визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення. Відповідно до частини 1 статті 55 Закону №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-ІV за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Абзацом 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання або роботи, але не більше 6 років. При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Частиною 3 статті 55 Закону №796-XII прямо передбачено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону №1058-ІV і цього Закону. Згідно з п.13 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV, у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до законів України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором. Порядок фінансування цих пенсій встановлюється відповідними законами.
Системний аналіз вказаних правових норм свідчить про те, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться, у разі вибору цих осіб, згідно з нормами Закону №1058-ІV і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом №796-XII. Іншими словами, норми спеціального закону в даному випадку застосовуються субсидіарно із нормами загального закону, доповнюють і конкретизують їх.
Таким чином, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на території зони гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993 протягом не менше трьох років, має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку. При цьому, постійне проживання такої особи або постійна праця у зазначеній зоні з моменту аварії по 31.07.1986, незалежно від часу проживання або роботи в цей період, дає особі право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 3 роки (початкова величина), а також додатково 1 рік за кожні два повні роки проживання або роботи на такій території, але не більше 6 років.
Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-ІV, затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1, далі - Порядок №22-1).
Пунктом 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Згідно з абзацом 9 підпункту 5 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 документами, які засвідчують особливий статус особи є, зокрема, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
Статтею 14 Закону №796-XII визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій. До них, зокрема, належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія 3.
Документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» (частина 3 статті 65 Закону №796-XII).
Відповідно до статті 15 Закону №796-XII довідка про період проживання, роботи на цих територіях, є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях.
Отже, єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Видача посвідчень проводиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Судом встановлено, що таке посвідчення позивачу видане уповноваженим на те державним органом (Рівненською обласною державною адміністрацією), який при видачі зазначеного посвідчення перевіряв достовірність поданих позивачем документів.
Наявність у позивача посвідчення особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи підтверджує факт проживання або роботи станом на 01.01.1993 у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років, оскільки наведена обставина є умовою для видачі такого посвідчення відповідно до пункту 10 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 №501 (в редакції чинній на момент видачі позивачці посвідчення).
Вказана позиція суду узгоджується з висновками викладеними в постанові Верховного Суду від 18.09.2024 у справі №240/6201/23.
Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Такі висновки щодо застосування норм права викладені Верховним Судом у постановах від 27.02.2018 у справі №344/9789/17, від 24.10.2019 у справі №152/651/17, від 25.11.2019 у справі №464/4150/17 та від 27.04.2020 у справі №212/5780/16-а, від 17.05.2021 №398/494/17, від 17.05.2021 №336/6218/16-а, від 07.05.2024 у справі №460/38580/22.
Визначення категорій зон радіоактивного забруднення передбачено статтею 2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 27.02.1991 №791а-ХІІ (далі - Закон №791а-ХІІ), частина 1 якої, у редакції чинній до 01.01.2015, визначала чотири зони радіоактивного забруднення, а саме: зона відчуження; зона безумовного (обов'язкового) відселення; зона гарантованого (добровільного) відселення; зона посиленого радіоекологічного контролю.
Відповідно до частин 2 та 3 статті 2 Закону №791а-ХІІ, повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення делеговані Кабінету Міністрів України.
Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення затверджено постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106.
З наявної в матеріалах справи довідки органів місцевого самоврядування про місце проживання та реєстрації позивача вбачається, що позивач зареєстрований та постійно проживає в с. Серники Вараського району Рівненської області з 11.12.1988 по даний час, що підтверджується довідкою Зарічненської селищної ради Вараського району Рівненської області від 12.09.2022 №1907.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106, с. Серники Вараського району Рівненської області відноситься до 3 зони гарантованого добровільного відселення.
Окрім того, судом встановлено з наявної в матеріалах справи трудової книжки позивача НОМЕР_2 від 23.07.1968, що позивач з 01.09.1983 по 15.07.1986 навчався в Дубровицькому СПТУ (диплом НОМЕР_5 ). Вказане також підтверджується довідкою виданою Державним професійно-технічним навчальним закладом «Дубровицький професійний ліцей» від 17.07.2024 №358-01-22/24.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106, м. Дубровиця Дубровицького (нині Вараського) району Рівненської області відноситься до 3 зони гарантованого добровільного відселення.
Відтак, дані трудової книжки також підтверджують період проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення у вищенаведені періоди, що підтверджується записами трудової книжки.
Суд зауважує, що відповідно до частин 3 та 4 статті 15 Закону №796-ХІІ, підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.
Тобто, факт проживання особи на території зони гарантованого добровільного відселення засвідчує довідка органу державної влади чи органу місцевого самоврядування.
Також, суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутня інформація про те, що відповідна довідка була відкликана, будь-якими суб'єктами оскаржена та відповідним органом скасована, а тому слугує належним доказом у справі та підтверджує факт проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення у вищевказаний період.
Така позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.03.2019 у справі №569/7589/17 (№14-560цс18), від 10.04.2019 у справі №162/760/17 (№14-550цс18) та постанові Верховного Суду від 06.05.2020 у справі №381/3359/17 (№61-16015св18), які є обов'язковими для врахування судом при вирішенні цього спору в силу вимог частини 5 статті 242 КАС України.
При цьому, суд звертає увагу на те, що зменшення пенсійного віку на 6 років відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-ХІІ можливе за наявності двох самостійних умов: 1) початкова величина зниження пенсійного віку 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період; 2) проживання щонайменше 3 роки станом на 1 січня 1993 року є умовою, яка встановлює додатково 1 рік зменшення пенсійного віку за 2 роки проживання, роботи.
Водночас, застосування як першої, так і другої умови, можливе у разі постійного проживання особи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року щонайменше 3 роки.
Як вже встановлено судом, наявність у позивача посвідчення "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" підтверджує факт проживання або роботи позивача станом на 01.01.1993 в зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років.
Також суд окремо зазначає, що позивач протягом періоду, що дає право на початкову величину зниження пенсійного віку на 3 роки (з моменту аварії по 31 липня 1986 року), не проживав у зоні гарантованого добровільного відселення, що не дає позивачу права на встановлення початкової величини зниження пенсійного віку на 3 роки.
Окрім зазначеного суд встановив, що позивач проживав у зоні гарантованого добровільного відселення, а зокрема в с. Серники Вараського району Рівненської області в період з 11.12.1988 по даний час (по дату видачі довідки 12.09.2022), і територія якого віднесена до зони гарантованого добровільного відселення згідно з постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 №106.
Щодо можливості зарахування періоду проживання особи в зоні посиленого радіоекологічного контролю з 01.01.1993, висловився Верховний Суд у постанові від 08.06.2022 у справі №380/7535/21, де зазначив про те, що для правильного вирішення спору судам слід було встановити кількість років проживання позивачем в зоні посиленого радіоекологічного контролю в цілому.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 26.07.2023 у справі №460/2589/20, факт постійного проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення підтверджується відповідними довідками органу місцевого самоврядування та посвідченням потерпілого від Чорнобильської катастрофи. Враховуючи наявність у позивача посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи та довідки органу місцевого самоврядування, що підтверджує факт реєстрації та проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення, Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції про наявність у позивача права на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.
Отже, жодні інші відомості не можуть спростувати факту постійного проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення, які підтверджено довідкою органу місцевого самоврядування та посвідченням потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 3.
Суд повторно звертає увагу на те, що видача позивачу посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» підтверджує факт проживання або роботи позивача станом на 01.01.1993 у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років.
Відтак, враховуючи наявність у позивача посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи та довідки органу місцевого самоврядування, що підтверджує факт реєстрації та проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення понад 30 років, сумарний період проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення, дає позивачу право на зменшення пенсійного віку на 6 років.
Водночас, другою обов'язковою умовою для призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII є наявність у особи відповідного страхового стажу, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії (абзац 2 частини 4 статті 26 Закону №1058-ІV).
Суд встановив, що позивач досягнув віку 54 років у 2022 році, а тому в силу приписів статті 26 Закону №1058-IV для призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку особи мають право за наявності страхового стажу, зокрема у період з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років, і з урахуванням зменшення на 6 років страховий стаж повинен становити не менше 23 років.
Отже, для осіб, які набули право на зменшення пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону №796-XII, призначається пенсія за умови: 1) досягнення віку 60-6 = 54 роки, 2) наявності страхового стажу 29-6 = 23 роки.
При цьому, матеріалами справи підтверджено та не заперечується відповідачем, що на момент звернення позивача із первинною заявою про призначення пенсії він досягнув 54 річного віку та відповідно до оскаржуваного рішення відповідача від 24.08.2023 №172350003058 має страховий стаж 21 рік 9 місяці 26 днів.
Як вбачається з рішення відповідача до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 : - з 25.07.1986 по 20.11.1986, оскільки не зазначено підставу звільнення, що не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників №58 від 29.07.1993 року; - період трудової діяльності в колгоспі «Победа» Брянської області з 05.03.1989 по 08.08.1989, оскільки відсутній встановлений та вироблений мінімум трудової участі в колгоспі, що не відповідає вимогам статті 56 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» про встановлений та вироблений мінімум трудової участі в колгоспі відсутня; - період трудової діяльності в колгоспі ім. Чапаєва Брянської області з 09.08.1989 по 10.10.1989, з 10.05.1990 по 15.09.1990 та з 15.05.1991 по 30.09.1991, оскільки відсутній встановлений та вироблений мінімум трудової участі в колгоспі, що не відповідає вимогам статті 56 ЗУ «Про пенсійне забезпечення». Довідка про встановлений та вироблений мінімум трудової участі в колгоспі відсутня;- період роботи з 08.02,2006 по 11.12.2008 у приватного підприємця ОСОБА_2 в зв'язку з відсутністю даних СПОВ, відповідно до абзацу 4 підпункту 2 пункту2.1 розділу II Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
1. Щодо не зарахування до страхового стажу періоду з 25.07.1986 по 20.11.1986, оскільки не зазначено підставу звільнення, що не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників №58 від 29.07.1993 року, суд зазначає наступне.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до частини 4 статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
До 01.01.2004 порядок підтвердження стажу роботи був визначений статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII).
У законодавстві, що діяло до набрання чинності Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зокрема у Законі України "Про пенсійне забезпечення" йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж).
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, страховий стаж підтверджується записами у трудовій книжці, і лише у випадку їх відсутності встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи та архівними установами, зокрема довідками, які містять відомості про періоди роботи.
Так судом встановлено, відповідно до наявної в матеріалах справи трудової книжки позивача НОМЕР_6 від 23.07.1986 позивач в спірний період, а саме з 25.07.1986 по 20.11.1986 працював слюсарем 4 розряду ремонтно-механічної майстерні за направленням після закінчення Дубровицького СПТУ №6 (наказ №63-к від 23.07.1986).
Окрім того, суд зауважує, що доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо даних періодів роботи відповідачем суду не надано, а тому їх безпідставно не було взято до уваги.
Як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Відповідно до п. 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно з п.4.1 Інструкції №58 від 29.07.1993 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
Суд також звертає увагу, що на особу не може перекладатись обов'язок доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаного періоду роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 року у справі №687/975/17.
Відтак підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача період його роботи з 25.07.1986 по 20.11.1986.
2. Що не зарахування періодів роботи позивача в колгоспі «Победа» Брянської області з 05.03.1989 по 08.08.1989 та в колгоспі ім. Чапаєва Брянської області з 09.08.1989 по 10.10.1989, з 10.05.1990 по 15.09.1990 та з 15.05.1991 по 30.09.1991, оскільки відсутній встановлений та вироблений мінімум трудової участі в колгоспі, що не відповідає вимогам статті 56 ЗУ «Про пенсійне забезпечення».
Як вбачається з трудової книжки позивача НОМЕР_2 від 23.07.1986 що стосується спірних періодів, а саме в період з 05.03.1989 по 08.08.1989 позивач працював в колгоспі «Побєда» (наказ №5 від 05.03.1989), в період з 09.08.1989 по 10.10.1989, з 10.05.1990 по 15.09.1990 та з 15.05.1991 по 30.09.1991 позивач в колгоспі ім. Чапаєва Брянської області (з посиланнями на накази про прийняття на роботу та звільнення).
Відповідно до частин першої та другої статті 56 Закону України Про пенсійне забезпечення до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Таким чином, єдиною підставою для не врахування до трудового стажу періоду роботи колгоспника за фактичною тривалістю є невиконання встановленого мінімуму трудової участі саме без поважних причин.
Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 за №310, та чинних на час розгляду справи (далі - Основні Положення).
Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).
Згідно з пунктом 6 Основних Положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Пунктом 13 Основних Положень встановлено, що відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладено на голову колгоспу. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть відповідальність відповідно до статуту і правил внутрішнього розпорядку колгоспу, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Згідно з пунктом 14 Основних Положень правління колгоспів вживають заходи щодо строгого дотримання встановленого порядку ведення трудових книжок, забезпечення кадрів працівників, які ведуть трудові книжки, підготовленими до такої роботи особами, забезпечують належне зберігання архівних документів, які стосуються трудової діяльності колгоспників.
Таким чином, відповідальність за організацію робіт з ведення трудових книжок покладено на голову колгоспу, а не працівника.
Аналогічні вимоги містяться також в Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162, яка була чинною в спірний період.
Так, відповідно до вказаної Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162: трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців; трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи проводяться акуратно, пір'яний чи кульковою ручкою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольору; в розділах Відомості про роботу, Відомості про нагородження, Відомості про заохочення трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається; в графі 3 розділу Відомості про роботу у вигляді заголовка пишеться повне найменування підприємства; в графі 3 пишеться: Прийнято або призначений в такий-то цех, відділ, підрозділ, ділянку, виробництво із зазначенням їх конкретного найменування, а також найменування роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади, на яку прийнято працівника, виробляються: для робітників - відповідно до найменуваннями професій, вказаних у Єдиному тарифно-кваліфікаційному довіднику робіт і професій робітників; для службовців - відповідно до найменуваннями посад, зазначених в Єдиної номенклатурі посад службовців, або відповідно до штатного розкладу; при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів; бланки трудових книжок і вкладишів до них зберігаються в бухгалтерії підприємства як документи суворої звітності і видаються за заявкою у підзвіт особі, відповідальній за ведення трудових книжок; після закінчення кожного місяця бухгалтерія вимагає від особи, відповідальної за ведення трудових книжок, звіту про наявність бланків трудових книжок і вкладишів до них, з додатком прибуткового ордера каси підприємства. На зіпсовані під час заповнення бланки трудових книжок і вкладишів до них складається акт.
Пунктом 18 постанови Ради Міністрів Української РСР і Всесоюзної Центральної Ради професійних спілок Про трудові книжки робітників і службовців від 06.09.1973 №656 передбачено, що відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Аналогічні положення містяться в пункті 4 Постанови Кабінету Міністрів України Про трудові книжки працівників від 27.04.1993 №301, згідно якого відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання та видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
В спірному випадку, трудова книжка позивача НОМЕР_2 від 23.07.1986 оформлена відповідно до вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162, оскільки містить інформацію стосовно періодів роботи в колгоспі «Побєда» та ім. Чапаєва, а саме: дати прийняття на роботу, найменування колгоспу, де працював позивач, а також зазначено на підставі яких наказів позивач прийнятий на роботу та звільнений з роботи, містить підписи голови колгоспу та відтиски печаток колгоспу.
При цьому, ні Основними Положеннями, ні Інструкцією, не передбачено наслідків для особи, на яку оформлено трудову книжку, за порушення порядку ведення такої трудової книжки.
Отже, законодавством передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
З огляду на те, що отримати додаткових довідок про спірні періоди роботи позивача в колгоспах неможливо, у зв'язку з тим, що з 24.02.2022 АТ “Укрпошта» припинила поштове співробітництво з поштою росії та білорусі, у зв'язку зі збройною агресією проти України, відтак такі періоди необхідно врахувати виходячи з записів трудової книжки позивача, яка є основним документом з мотивів наведених вище в цьому рішенні.
Про вказаний факт неможливості отримання будь-яких додаткових документів на підтвердження стажу позивача на території білорусії також зазначає відповідач в своїй відповіді на звернення позивача від 06.02.2024 №1700-0202-8/7726 та у звіті на виконання окремої ухвали суду від 27.12.2023.
Суд зазначає, що записів у трудовій книжці позивача для підтвердження його стажу достатньо, оскільки у трудовій книжці зазначено періоди його роботи, записи засвідчені підписами та печатками.
Відповідач не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці, і право на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку, що відповідачу необхідно зарахувати до страхового стажу позивача періоди його роботи в колгоспі з 05.03.1989 по 08.08.1989, з 09.08.1989 по 10.10.1989, з 10.05.1990 по 15.09.1990 та з 15.05.1991 по 30.09.1991, оскільки визначальним є саме підтвердження факту зайнятості особи на відповідній роботі, а не формальні неточності у документах.
3. Щодо не зарахування періоду роботи позивача з 08.02.2006 по 11.12.2008 у приватного підприємця ОСОБА_2 в зв'язку з відсутністю даних СПОВ, відповідно до абзацу 4 підпункту 2 пункту2.1 розділу II Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до частини 4 статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
В період до 01 січня 2004 року обчислення трудового стажу здійснювалося згідно зі статями 56-63 Закону №1788-ХІІ.
Згідно статті 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Судом вже зазначалось вище, що статтею 62 Закону №1788-ХІІ та Порядком №637 визначено, що основним документом, який підтверджує наявний трудовий стаж, є трудова книжка, і лише у разі її відсутності, або відсутності в ній відповідних записів, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, зокрема, уточнюючих довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 від 23.07.1986 вбачається, що в період з 08.02.2006 по 11.12.2008 позивач працював у підприємця ОСОБА_2 (договір №620 від 08.02.2006).
Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо роботи позивача у підприємця ОСОБА_2 відповідачем суду не надано, а тому їх безпідставно не було взято до уваги.
Отже, враховуючи що робота позивача у спірному періоді з 08.02.2006 по 11.12.2008, підтверджується записом трудової книжки, яка з наведених вище висновків є основним документом для підтвердження стажу, отже відповідачем протиправно не зараховано період роботи позивача у підприємця ОСОБА_2 з 08.02.2006 по 11.12.2008 згідно його трудової книжки НОМЕР_2 від 23.07.1986 до його страхового стажу.
Щодо посилань відповідача на відсутність інформації про сплату страхових внесків, як на підставу для не зарахування вищевказаного періоду роботи позивача, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 15 Закону №1058-IV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.
Згідно із частиною 2 статті 20 Закону №1058-IV обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Як передбачено частинами 4 - 6, 9, 10 статті 20 Закону №1058-IV, сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування - на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду - суб'єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення.
Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, - календарний місяць. Днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Системний аналіз вказаних вище правових норм дає підстави дійти висновку про те, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески.
При цьому, на думку суду, виходячи зі змісту наведених вище правових норм, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки.
Крім того, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача як застрахованої особи, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до Пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 30.09.2019 у справі №414/736/17, від 20.03.2019 у справі №688/947/17, від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) платниками єдиного внеску є, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством.
Згідно із частинами 11 та 12 статті 9 Закону №2464-VI у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно закону.
Відтак, підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача період його роботи з 08.02.2006 по 11.12.2008, оскільки в даному випадку позивач не несе відповідальність у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску, у зв'язку з відсутністю нарахування заробітної плати та сплати страхових внесків в Реєстрі.
Суд звертає увагу, що за результатами розгляду заяви позивача поданої в порядку статті 383 КАС України, суд виніс окрему ухвалу від 27.12.2023, в якій зокрема йдеться: «З аналізу вищевикладеного слідує, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 24.08.2023 №172350003058 фактично дублює підстави відмови у призначенні пенсії ОСОБА_1 , викладені в рішенні від 29.11.2022 №172350003058, правова оцінка якому надавалася під час розгляду справи №460/50737/22 і викладена в судовому рішенні від 15.06.2023. Таким чином, Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області хоч повторно розглянуло заяву ОСОБА_1 та прийняло за результатом її розгляду рішення, однак без врахування висновків суду викладених в рішенні від 15.06.2023 по справі №460/50737/22. Суд зазначає, що питання розгляду заяви про призначення пенсії включає в себе не формальний розгляд заяви позивача та дублювання попереднього рішення, а активні дії щодо розгляду заяви, здійснення запитів з метою отримання відомостей (довідок) про стаж заявника, встановлений та фактично відпрацьований мінімум трудової участі у громадському господарстві відповідно до норм законодавства, про які було зазначено в судовому рішенні. Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 24.08.2023 №172350003058, прийняте на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15.06.2023 по справі №460/50737/22, є протиправним. Суд зазначає, що у Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишається обов'язок виконати рішення суду 15.06.2023 по справі №460/50737/22».
Зважаючи на заявлені позивачем позовні вимоги, суд зазначає, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Позиція Верховного Суду щодо застосування частини 4 статті 245 КАС України, а саме, щодо можливості зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, була висловлена у постановах від 14.08.2018р. у справі №820/5134/17, від 28.02.2020р. у справі №806/3304/18, від 16.11.2020р. у справі №640/5615/19, від 04.09.2021р. у справі №320/5007/20, від 14.09.2021р. у справі №320/5007/20 та від 23.12.2021р. у справі №480/4737/19.
При цьому адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Верховний Суд у постанові від 23.12.2021р. у справі №480/4737/19 та від 08.02.2022р. у справі №160/6762/21 сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
Отже, ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб'єктів.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Верховний Суд у постанові від 11.10.2023 у справі №160/9500/21 зазначив, що суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов: - лише у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача; - повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; - вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.
Відтак, за умови наявності підстав для задоволення позову, суд може вийти за межі позовних вимог для повного захисту порушених прав та інтересів позивача.
Позивачем заявлено вимогу про визнання бездіяльності відповідача щодо не призначення пенсії за віком на підставі статті 55 Закону №796-ХІІ протиправною, однак враховуючи, що суд надав оцінку протиправності дій відповідача щодо не зарахування до страхового стажу позивача спірних періодів, не зарахуванню яких також надав оцінку суд в своєму рішенні від 15.06.2023 у справі №460/50737/22, та яке набрало законної сили, з метою належного захисту порушених прав позивача, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення від №172350003058 від 24.08.2024 прийняте відповідачем є протиправним та підлягає скасуванню.
Суд звертає увагу, що після надходження відповідачу рішення суду 15.06.2023 у справі №460/50737/22, окремої ухвали від 27.12.2023, де оскаржуване рішення відповідача визнається протиправним, ним не вжито заходи щодо відновлення прав та інтересів позивача самостійно до розгляду справи по суті.
При цьому, суд враховує, що перевіряючи обґрунтованість позовної вимоги про зобов'язання відповідача призначити і виплачувати позивачу пенсію, повноважним органом для обрахунку та призначення пенсії є Пенсійний фонд, до компетенції якого і входить розгляд документів. Суд не може перебирати компетенцію суб'єктів владних повноважень та досліджувати документи, яким не надана оцінка, встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права та встановлювати наявний стаж на призначення пенсії за умови, що таких дій не вчинив відповідач.
Таким чином, у спірних правовідносинах суд не вправі зобов'язати відповідача призначити та виплачувати пенсію позивачу, оскільки пенсійним органом у оскаржуваному позивачем рішенні не вирішено питання щодо врахування вищевказаних періодів роботи до страхового стажу, а тому суд не має права перебирати на себе функції Пенсійного фонду щодо вирішення питання наявності стажу позивача для призначення пенсії.
За таких обставин, з урахуванням повноважень Пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії, суд вважає за необхідне покласти на Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області обов'язок повторно розглянути заяву позивача від 22.11.2022 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що ефективним способом захисту порушених прав позивача є задоволення позовних вимог частково шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 24.08.2023 №172350003058 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком за нормами статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу періоди його роботи з 25.07.1986 по 20.11.1986, з 09.08.1989 по 10.10.1989, з 10.05.1990 по 15.09.1990 та з 15.05.1991 по 30.09.1991, з 08.02.2006 по 11.12.2008 та повторно розглянути заяву позивача від 22.11.2022 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з урахуванням висновків суду.
5. Розподіл судових витрат.
З огляду на приписи чинного законодавства при зверненні до суду із позовною заявою у цій справі позивач сплатив до бюджету судовий збір у розмірі 1211,20 грн, що підтверджується наявним у матеріалах справи платіжним документом. З урахуванням наведеного та оскільки суд визнав по суті обґрунтованою позовну вимогу позивача щодо визнання протиправною відмови відповідача та зобов'язання його до вчинення певних дій, то понесені позивачем витрати зі сплати судового збору у зв'язку із розглядом справи (за подання позовної заяви) підлягають присудженню на його користь у розмірі 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 241-246, 255, 262, 263, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій, - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 24.08.2023 №172350003058 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком за нормами статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 25.07.1986 по 20.11.1986, з 09.08.1989 по 10.10.1989, з 10.05.1990 по 15.09.1990 та з 15.05.1991 по 30.09.1991, з 08.02.2006 по 11.12.2008, та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.11.2022 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням вказаного страхового стажу ОСОБА_1 .
У задволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області понесені витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; паспорт серії НОМЕР_4 виданий Зарічненським РС УДМС України в Рівненській області від 16.09.2014)
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (місцезнаходження: вул. Олександра Борисенка, буд. 7, м. Рівне, Рівненська обл., 33028, код ЄДРПОУ: 21084076).
Суддя Олександр МАКСИМЧУК