19 грудня 2024 року м. Рівне №460/2634/20
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Махаринця Д.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
про визнання відмов протиправними, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області (далі - відповідач), у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить:
1) визнати протиправною відмову відповідача у нарахуванні та виплаті позивачу за періоди з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року включно, з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року включно доплати до пенсії в розмірі однієї мінімальної заробітної плати відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ;
2) зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу за періоди з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року включно, з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року включно доплату до пенсії в розмірі однієї мінімальної заробітної плати, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати станом на момент виплати вказаної доплати;
3) визнати протиправною відмову відповідача у нарахуванні та виплаті позивачу за періоди з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року включно та з 01 січня 2016 року державної та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, в передбаченому законом розмірі як інваліду III групи, захворювання якого пов'язане з Чорнобильською катастрофою.
4) зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу за періоди з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року включно та з 01 січня 2016 року і без обмеження будь-яким строком пенсію у розмірі шести мінімальних пенсій за віком щомісячно і додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком щомісячно;
5) визнати протиправною відмову відповідача у нарахуванні та виплаті позивачу доплати до пенсії в розмірі однієї мінімальної заробітної плати відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ за період з 17 липня 2018 року;
6) зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу доплату до пенсії в розмірі однієї мінімальної заробітної плати, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати станом на момент виплати вказаної доплати, починаючи з 17 липня 2018 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вона є постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи (1 категорії), перебуває на обліку у відповідача як отримувач пенсії. Також, позивач вказує, що у зв'язку з набуттям статусу постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи вона набула право на отримання згідно зі статтями 39, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» доплати до пенсії, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, та державної пенсії особам, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Разом з тим, позивач стверджує, що нарахування та виплату вказаних доплати та пенсій відповідач здійснював в меншому розмірі, аніж було передбачено чинним законодавством. Зокрема, позивач звертає увагу на те, що положення законів України, якими обмежувалася дія норм статей 39, 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в спірні періоди були визнані неконституційними. З огляду на вказане, в спірні періоди відповідач мав нарахувати та виплачувати позивачу доплату до пенсії, додаткову та державну пенсії в розмірах, передбачених безпосередньо нормами статей 39, 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не встановлених Кабінетом Міністрів України. За наведених обставин, позивач просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою суду від 19 січня 2022 року позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області про визнання відмов протиправними та зобов'язання вчинити дії в частині позовних вимог за періоди з 22.05.2008 по 22.07.2011 включно, з 01.01.2014 по 02.08.2014 включно та з 01.01.2016 по 01.10.2020 залишити без розгляду.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 10.11.2021 в задоволенні позовної заяви відмовлено повністю.
Постановою Верховного Суду у складі колегії КАС ВС від 09 листопада 2022 року Ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 19 січня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 травня 2022 року скасовано в частині залишення позовних вимог за період з 02 жовтня 2019 року по 01 жовтня 2020 року без розгляду, а справу направлено на продовження розгляду до суду першої інстанції.
Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд виходить з наступного.
Позивач є постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи (1 категорії), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 .
З 18.02.2008 позивачу встановлена ІІІ група інвалідності (захворювання пов'язане з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС), що підтверджується Довідкою серії МСЕ0 № 127584.
Позивач проживає в населеному пункті, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106, віднесене до зони посиленого радіологічного контролю (4 зона).
Позивач перебуває на обліку в територіальному органі Пенсійного фонду України та отримує пенсію по інвалідності в розмірі відшкодування фактично завданих збитків за нормами Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». В спірні періоди позивач не був працевлаштований.
За наслідками розгляду заяви позивача про нарахування (перерахунок) та виплату доплати до пенсії, додаткової та державної пенсій в розмірах, передбачених статтями 39, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідач листом від 07.02.2020 за № К-206/10.3-05 повідомив позивачу про відсутність підстав для перерахунку вказаних вище пенсійних виплат, оскільки їх обчислення та виплата здійсненні у відповідності до вимог чинного законодавства України.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернулася до суду з вказаним позовом.
Вирішуючи даний спір та надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-ІV (далі - Закон № 1058), який набрав чинності 1 січня 2004 року.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 1058 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Частиною першою статті 9 Закону № 1058 передбачено, що в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
При цьому, пунктом 13 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058 встановлено, що у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та цього Закону призначається одна пенсія за її вибором.
Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ (далі - Закон № 796) визначені основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Статтею 49 Закону № 796 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Аналіз вказаних вище правових норм дозволяє прийти до висновку, що законодавцем надано право особі обирати умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, які встановлені загальним Законом № 1058, або спеціальним Законом № 796.
Стаття 39 Закону № 796 у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, була викладена так:
"1. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
2. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
3. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.".
28 грудня 2014 року прийнятий Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" № 76-VIII (далі - Закон № 76), підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесені зміни до Закону № 796 шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45. Вказаний Закон набрав чинності 01 січня 2015 року.
04 лютого 2016 року прийнятий Закон України «Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"» № 987-VIII (далі - Закон № 987), який згідно з розділом ІІ «Прикінцеві положення» набрав чинності з 01 січня 2016 року, а також включив до Закону № 796 статтю 39 наступного змісту: "Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України.".
Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом № 76 пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон № 76 у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
При цьому, в рішенні Конституційного Суду України встановлений порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону № 796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону № 796 вказане рішення не містить.
Конституційний Суд України у рішенні від 13 травня 1997 року № 1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Таким чином, з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону № 796, яка була чинною до 1 січня 2015 року. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом № 987.
Стаття 39 у редакції Закону № 987, яка чинна з 01 січня 2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак, редакція статті 39, яка була чинна до 1 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
З огляду на наведене вище, суд вважає, що відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону № 796 до внесення змін Законом № 76 спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01 січня 2016 року статті 39 Закону № 796 у редакції Закону № 987. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.
Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.
Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 відновлено право на отримання доплати до пенсії, зокрема, непрацюючих пенсіонерів, які проживають на території радіоактивного забруднення на підставі статті 39 Закону № 796.
Як зазначав суд раніше, позивач проживає у місті Сарни Сарненського району Рівненської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106 (далі - Перелік № 106), відноситься до зони посиленого радіологічного контролю.
Разом з тим, суд зауважує, що конструкція статті 39 Закону № 796 пов'язує виплату, передбаченого нею підвищення до пенсії, з фактом проживання непрацюючого пенсіонера на територіях радіоактивного забруднення.
Суд зауважує, що Закон № 796 не регулює питання поділу території на відповідні зони, режим їх використання та охорони, умови проживання та роботи населення, господарську, науково-дослідну та іншу діяльність у цих зонах тощо.
Зазначені правовідносини, зокрема питання поділу території на відповідні зони врегульовано Законом України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 27 лютого 1991 року № 791а-ХІІ (далі - Закон № 791а).
Визначення категорій зон радіоактивного забруднення передбачене статтею 2 Закону № 791а.
Частина перша цієї статті, у редакції чинній до 01 січня 2015 року, визначала чотири зони радіоактивного забруднення, а саме: зона відчуження; зона безумовного (обов'язкового) відселення; зона гарантованого (добровільного) відселення; зона посиленого радіоекологічного контролю.
Відповідно до частин другої - третьої статті 2 Закону № 791а, повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення делеговані Кабінету Міністрів України.
Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, затверджений постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року № 106.
Згідно з додатком 1 до Переліку № 106, місто Сарни Сарненського району Рівненської області, в якому, як стверджує позивач, вона проживає, віднесене до зони посиленого радіоекологічного контролю (4 зона).
Пунктом 2 розділу І Закону № 76 у статтю 2 Закону № 791а внесені зміни, якими абзац 5 частини 2 статті 2 цього Закону виключено. Зазначені зміни набрали законної сили з 01 січня 2015 року.
Отже, з 01 січня 2015 року стаття 2 Закону № 791а визначає такі категорії зон радіоактивного забруднення територій:
1) зона відчуження - це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році;
2) зона безумовного (обов'язкового) відселення - це територія, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами, з щільністю забруднення грунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/км-2 та вище, або стронцію від 3,0 Кі/км-2 та вище, або плутонію від 0,1 Кі/км-2 та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період;
3) зона гарантованого добровільного відселення - це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/км-2, або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км-2, або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км-2, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.
Тобто, з 01 січня 2015 року зона посиленого радіоекологічного контролю виключена з переліку зон радіоактивного забруднення територій, визначених Законом № 791а.
Законом № 76 виключено, також, статтю 23 Закону № 796, яка встановлювала компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії 4.
Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018, яке стало підставою звернення позивача до суду з даним позовом, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 2, абзаци перший, другий підпункту 3, підпункт 4, абзаци перший, другий підпункту 5, абзаци перший - четвертий підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону № 76.
Водночас, жодні зміни, внесені Законом № 76 до Закону № 791а неконституційними не визнавались.
Отже, чинна на момент звернення до суду редакція статті 2 Закону № 791а не змінювалась, не виключалась іншими законами та не визнавалась неконституційною.
При цьому, судом встановлено, що до Переліку № 106, зміни щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю не вносилися.
Відтак, станом на час звернення до суду із зазначеним позовом, місто Сарни Сарненського району Рівненської області згідно з Переліком № 106 відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю, яка, передусім, виключена із Закону № 791а.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, у тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
В контексті наведеного суд враховує рішення Конституційний Суд України рішення від 03 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України, у пункті 3 мотивувальної частини якого визначено, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше. Також колегія суддів Конституційного Суду України зазначила, що у разі існування неузгодженості між нормами, виданими одним і тим самим нормотворчим органом, застосовується акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив своєї чинності. Така неузгодженість може виникнути внаслідок того, що прийняття нової норми не завжди супроводжується скасуванням «застарілих» норм з того самого питання. У разі існування суперечності між актами, прийнятими різними за місцем в ієрархічній структурі органами, застосовується акт, прийнятий вищим органом, як такий, що має більшу юридичну силу.
Згідно зі статтею 75 Конституції України, Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
Тому, вирішуючи зазначену вище правову колізію, суд вказує, що Закон № 791а має вищу юридичну силу порівняно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року № 106.
Відтак, незважаючи на відсутність змін щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю, внесених до Переліку № 106, застосуванню підлягає саме Закон № 791а в редакції зі змінами, внесеними Законом № 76.
З аналізу частин другої - третьої статті 2 Закону № 791а слідує, що повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення делеговані Кабінету Міністрів України, однак Кабінет Міністрів України не наділений повноваженнями визначати додаткові зони радіоактивного забруднення, ніж ті, що визначені Законом № 791а.
Відтак, суд дійшов висновку, що відновлення дії статті 39 Закону № 796 з 17 липня 2018 року не надає права на отримання підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території, що відносилась до зони посиленого радіоекологічного контролю.
Суд наголошує, що підвищення до пенсії для непрацюючих пенсіонерів, передбачене статтею 39 Закону № 796, є соціальною гарантією, яка встановлена останнім за проживання на території радіоактивного забруднення.
Водночас, 01 січня 2015 року місто Сарни Рівненської області не відноситься до території радіоактивного забруднення, а позивачка, відповідно, не є особою, яка проживає на такій території.
Конституційний Суд України у рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 наголосив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.
Суд наголошує, що надання правової оцінки факту визнання неконституційними положень Закону № 76, якими з 01 січня 2015 року виключено, зокрема, статтю 39 Закону № 796, у контексті права на виплату підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території, що відносилась до зони посиленого радіоекологічного контролю, нерозривно пов'язано з тим, що скасування законодавчого визначення відповідної зони неконституційним не визнано та вказана норма є чинною.
Щодо вимог позивача в частині нарахування та виплати додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, та державної пенсії особам, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком та 6 мінімальних заробітних плат відповідно з 02 жовтня 2019 року по 01 жовтня 2020 року, то суд враховує наступне.
Матеріалами справи підтверджується та не заперечується учасниками справи згідно зі змістом заяв по суті, що нарахування та виплата позивачу додаткової та державної пенсій, передбачених статтями 50, 54 Закону № 796, з 1 січня 2016 року здійснювалися у відповідності до Порядку № 1210.
Відповідно до статті 63 Закону № 796, фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством.
Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначені у Бюджетному кодексі України (далі - БК України).
Відповідно до частини першої статті 23 БК України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачене законом про Державний бюджет України.
1 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року № 79-VIII (далі - Закон № 79), пунктом 63 якого розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України доповнений пунктом 26, яким установлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону № 796 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
При цьому, суд вважає за необхідне наголосити, що вказані вище положення Закону № 79 не були визнанні неконституційними.
Таким чином, 1 січня 2015 року Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796.
Наведене вище, на переконання суду, узгоджується з приписами пункту 3 статті 116 Конституції України, відповідно до яких Кабінет Міністрів України забезпечує, зокрема, проведення політики у сфері соціального захисту.
Згідно з бюджетними призначеннями Кабінет Міністрів України встановлює розмір окремих видів компенсацій і допомог, зокрема постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» був затверджений порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Таким чином, суд констатує, що із набуттям чинності Закону № 79, Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру виплат передбачених, зокрема, статтями 50, 54 Закону № 796.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що виплачуючи позивачу в період з 02 жовтня 2019 року по 01 жовтня 2020 року додаткову та державну пенсії, передбачені статтями 50, 54 Закону № 796, у порядку та розмірах, встановлених Порядком № 1210, відповідач діяв правомірно та, відповідно, жодним чином не порушив законні права та інтереси позивача щодо належного соціального забезпечення у старості.
Аналогічна правова позиція щодо визначення розмірів пенсійних виплат, передбачених статтями 50, 54 Закону № 796, з 1 січня 2016 року висловлена Верховним Судом в постановах від 21 лютого 2018 року по справі № 619/2262/17 (адміністративне провадження № К/9901/1564/17), від 19 червня 2018 року по справі № 344/14522/17 (адміністративне провадження № К/9901/50716/18) та від 6 листопада 2018 року по справі № 303/6762/16-а (адміністративне провадження № К/9901/24630/18).
Таким чином, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком, а також державної пенсії особам, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком, починаючи з 02 жовтня 2019 року по 01 жовтня 2020 року, є безпідставними, спростовуються наведеними вище положеннями чинного законодавства, а тому в їх задоволенні належить відмовити.
Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень в ході розгляду справи довів повну правомірність своєї поведінки в спірних правовідносинах.
Натомість, доводи та аргументи позивача, якими останній обґрунтовував позовні вимоги, не знайшли свого підтвердження за наслідками розгляду справи по суті, а тому в задоволенні позовної заяви належить відмовити повністю.
Підстави для вирішення судом питання про розподіл між сторонами судових витрат у відповідності до статті 139 КАС України відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні позовної заяви позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинення певних дій, - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7,м. Рівне,Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076)
Суддя Д.Є. Махаринець