23 грудня 2024 року м. РівнеСправа №460/1520/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дорошенко Н.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративної справи за позовом:
ОСОБА_1
доІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі -відповідач), у якому просить:
визнати протиправною бездіяльність відповідача відносно позивача стосовно компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого у повному обсязі грошового забезпечення за період з 29.01.2020 за весь час затримки виплати грошового забезпечення;
зобов'язати відповідача виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого у повному обсязі грошового забезпечення за період з 29.01.2020 за весь час затримки виплати у повному обсязі грошового забезпечення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 24.11.2023 на виконання судового рішення у справі №460/16156/23 позивачу було виплачено грошове забезпечення в сумі 279376,55 грн. 30.11.2023 він звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації. Листом від 06.12.2023 відповідач відмовив у здійсненні відповідних виплат. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, які порушують гарантоване державою право на соціальний захист.
Ухвалою від 14.02.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено строк для подання відповідачем відзиву.
Відповідач подав відзив, у якому заперечив проти позовних вимог. Зазначив, що на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19.05.2023 у справі № 460/16156/23 позивачу 24.11.2023 здійснений перерахунок грошового забезпечення у розмірі 279426,55 грн. Вказав, що коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. Отже визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів. За таких обставин, право на компенсацію позивач набуває після набрання законної сили судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення. Оскільки рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19.05.2023 у справі № 460/16156/23 виконане (що не заперечується позивачем), тому відсутні правові підстави щодо нарахування та виплати позивачу компенсації втрат частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 29.01.2020 за весь час затримки виплати у повному обсязі грошового забезпечення, а тому адміністративний позов є незаконним, необґрунтованим та не підлягає задоволенню в повному обсязі. Зауважив, що вимога в частині зобов'язання виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого у повному обсязі грошового забезпечення за період з 29.01.2020 за весь час затримки виплати у повному обсязі грошового забезпечення є неприйнятною, оскільки Законом № 2050-ІІІ та Порядком № 159 визначено яким чином здійснюється розрахунок компенсації втрати частини доходів. Таким чином, позовна вимога в частині зобов'язання нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів з 29.01.2020 є неприйнятною, оскільки імовірна заборгованість внаслідок перерахунку грошового забезпечення виникла з червня 2023 року (з наступного місяця за місяцем останнього перерахунку грошового забезпечення). За наведеного, просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Ухвалою від 07.03.2024 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.
З'ясувавши доводи та аргументи сторін, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, перевіривши їх дослідженими доказами, оцінивши їх у сукупності на підставі чинного законодавства, суд встановив та врахував таке.
ОСОБА_1 у період, зокрема, з 29.01.2020 по 25.09.2023 проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) про особовий склад від 23.09.2023 №610-ОС, капітана ОСОБА_1 , начальника першої розвідувально-ударної прикордонної застави відділу прикордонної служби розвідувально-ударних безпілотних повітряних суден, звільненого з військової служби в запас наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 14.07.2023 №434-ОС за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу, а саме у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії охорони здоров'я) пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», виключено зі списків особового складу з 25.09.2023.
Вказані обставини встановленні судовим рішенням від 15.04.2024 у справі №460/1502/24, яке набрало законної сили 29.07.2024, а тому відповідно до вимог ч. 4 ст. 78 КАС України не потребують доказування.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 19.10.2023 у справі №460/16156/23, яке набрало законної сили 21.11.2023, зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 12.05.2023, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме: встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання вказаного судового рішення позивачу 24.11.2023 виплачено грошове забезпечення в сумі 279376,55 грн, що підтверджується випискою по картковому рахунку позивача у банку, платіжною інструкцією від 23.11.2023 №2992 та розрахунковим листом за листопад 2023 року від 28.02.2024 №115.
30.11.2023 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою, в якій просив здійснити нарахування та виплату компенсації за втрату частини доходiв у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.
Листом від 06.12.2023 відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для виплати компенсації за втрату частини доходів.
Вважаючи таку поведінку відповідача протиправною бездіяльністю, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи по суті публічно-правовий спір, суд враховує таке.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ).
Згідно з положеннями статей 1 - 3 Закону №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Тобто, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів; 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ, Кабінет Міністрів України 21.02.2001 прийняв постанову №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).
В силу приписів пункту 1 Порядку №159, його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року (п. 2 Порядку №159).
Детальний перелік грошових доходів, що підлягають компенсації, наведено у пункті 3 Порядку №159, яким встановлено, що компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.
Відтак, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані.
Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку, що положення Закону № 2050-III та Порядку № 159 право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати не ставлять у залежність від порядку виплати доходу - у добровільному чи судовому порядку.
Компенсація за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата) особи (працівника) з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.
Разом з тим, за приписами Конституції України та КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Таким чином, у разі невиконання судового рішення, позивач має право на виплату компенсації за час затримки виконання судового рішення.
Разом з тим, коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. А отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону №2050-III є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.
За таких обставин, право на компенсацію позивач набуває після набрання законної сили судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення.
Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом у постановах від 26.02.2020 у справі №826/8319/16, від 31.03.2020 у справі № 817/621/18, від 20.05.2020 у справі №815/2454/18, від 12.05.2022 у справі № 815/3998/16.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1 - 3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми попередньо нараховані, але не виплачені.
Зі змісту статті 1 Закону №2050-ІІІ слідує, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події) як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
У Законі № 2050-III та Порядку № 159 закріплено чітку формулу обчислення суми компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, а саме (добуток - присуджена сума) х (величина приросту споживчих цін за період, яка визначається шляхом множення між собою місячних індексів, які множаться на 100 та з отриманої суми віднімається 100 відсотків) : 100).
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 14.05.2020 у справі №816/379/16, від 30.09.2020 у справі №280/676/19, від 13.09.2021 у справі №639/3140/17, від 15.10.2020 у справі №240/11882/19 та від 29.04.2021 у справі №240/6583/20.
Суд встановив, що на виконання рішення суду від 19.10.2023 у справі №460/16156/23, яке набрало законної сили 21.11.2023, відповідачем здійснено відповідний перерахунок грошового забезпечення в належному розмірі за період з 29.01.2020 по 12.05.2023 в загальній сумі 279376,55 грн. Фактичну виплату грошового забезпечення здійснено 24.11.2023.
Зважаючи на наведене вище правове регулювання та встановлені обставини, суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строку виплати грошового забезпечення в належному розмірі 279376,55 грн на виконання вказаного судового рішення за період з моменту прострочення виплати відповідачем такої індексації по день фактичної її виплати.
Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 14.05.2019 у справі № 804/2994/18, від 23.12.2020 у справі № 640/7975/15-а, від 05.07.2022 у справі №420/7633/20, від 09.08.2022 у справі №460/4765/20, від 21.08.2023 у справі №460/6767/20.
Щодо моменту, з якого потрібно обраховувати прострочення відповідачем виплат, суд зазначає таке.
Як зазначалося судом вище по тексту цього судового рішення право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події) як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати (ст. 1 Закону №2050-ІІІ).
Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У пункті 2.2 рішення Конституційного Суду України в справі № 4-рп/2012 визначено, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Таким чином, саме в момент звільнення у роботодавця виникає обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов'язок, він вчиняє триваюче правопорушення, припиненням якого є проведення таким працівником фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов'язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).
На момент звільнення позивача з військової служби 25.09.2023 з ним не було проведено остаточного розрахунку грошового забезпечення в належному розмірі за період з 29.01.2020 по 12.05.2023, що встановлено судовим рішенням у справі №460/16156/23.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що прострочення виплати належних позивачу сум грошового забезпечення в належному розмірі за період з 29.01.2020 по 12.05.2023 необхідно обраховувати з моменту його звільнення з військової служби - з 25.09.2023.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частина друга статті 2 КАС України передбачає, що у справах щодо оскарження рішень (дій, бездіяльності) суб'єктів владних повноважень, суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Статтею 5 КАС України визначені способи захисту порушених прав, свобод та інтересів, та зазначено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п. 4 та п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
За результатами судового розгляду справи, з урахуванням правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню шляхом визнання дій відповідача протиправними щодо відмови нарахувати та виплатити позивачу відповідно до Закону №2050-ІІІ компенсацію за втрату частини доходiв у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення відповідно до рішення суду від 19.10.2023 у справі №460/16156/23, та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за втрату частини доходiв у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 12.05.2023 на суму 279376,55 грн, починаючи з 25.09.2023 (дата звільнення) по 24.11.2023 (дата фактичної виплати сум грошового забезпечення).
При цьому, позовна вимога про зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу компенсацію за втрату частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 за весь час затримки виплати у повному обсязі грошового забезпечення задоволенню не підлягає, оскільки момент початку прострочення виплати належних позивачу сум грошового забезпечення в належному розмірі слід обчислювати з 25.09.2023 з дати звільненні його з військової служби.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На підставі викладеного, з урахуванням встановлених обставин, оцінюючи надані сторонами у справі докази у сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ч.1 ст.5 Закону України “Про судовий збір», то підстави для застосування положень ст.139 КАС України у суду відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення дій задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходiв у зв'язку з порушенням строків їх виплати" компенсації за втрату частини доходiв у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення відповідно до рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19.10.2023 у справі №460/16156/23.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 12 травня 2023 року, в розмірі 279376,55 грн відповідно до рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19.10.2023 у справі №460/16156/23, починаючи з 25.09.2023 по день фактичної виплати сум грошового забезпечення 24.11.2023.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 . ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )
Повний текст рішення складений 23 грудня 2024 року.
Суддя Н.О. Дорошенко