Справа № 420/37038/24
20 грудня 2024 року м.Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Василяка Д.К., розглянувши в письмовому провадженні клопотання Військової частини НОМЕР_1 про залишення позову без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 в якому позивач просить суд:
визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати позивачу ОСОБА_1 грошового забезпечення, в тому числі надбавок та щомісячної премії з 26.02.2022 року по 12.05.2023 року, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 , в тому числі надбавок та щомісячної премії з 25.02.2022 року по 12.05.2023 року, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року на відповідний тарифний коефіцієнт, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт.
За цією позовною заявою відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами у відповідності до ст. 262 КАС України та наданий відповідачам строк для подання до суду відзиву на цю заяву, позивачу - відповіді на відзив.
До суду від представника Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, разом із клопотанням про залишення позовної заяви без розгляду оскільки позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду.
Верховний Суд у постанові від 25.04.2023 у справі №380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Отож для визначення строку звернення до суду з цим позовом слід врахувати приписи статті 233 КЗпП України.
Такий підхід відповідає висновку Верховного Суду, наведеному у постановах від 03.08.2023 у справі №280/6779/22, від 08.05.2024 у справі №600/4133/22-а, від 20.06.2024 у справі №420/29265/23.
Частиною другою статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній на початок виникнення спірних відносин - 26.02.2022) було передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).".
Тобто до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19.01.2023 у справі №460/17052/21, від 06.04.2023 у справі №260/3564/22, від 25.04.2023 у справі №380/15245/22, від 07.09.2023 у справі №620/1201/23, від 20.06.2024 у справі №420/29265/23.
При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (рішення від 09.02.1999 №1-рп/99, від 13.05.1997 №1-зп, від 05.04.2001 №3-рп/2001), Верховний Суд у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі №260/3564/22 (адміністративне провадження №Пз/990/4/22) дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX) тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
На необхідність врахування цих висновків звернув увагу Верховний Суд у постановах від 20.11.2023 у справі №160/5468/23, від 08.05.2024 у справі №600/4133/22-а, від 20.06.2024 у справі №420/29265/23.
Також суд звертає увагу, що відповідно до пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19, діяв з 12.03.2020 (постанова Уряду від 11.03.2020 №211) та закінчився 30.06.2023 (постанова Уряду від 27.06.2023 №651).
Запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину, про що зазначив Верховний Суд у постанові від 30.11.2023 у справі №160/759/23.
Таким чином, тримісячний строк звернення до суду з позовними вимогами за період з 19.07.2022 по 20.05.2023 був продовжений на період дії карантину, розпочав свій відлік 01.07.2023 та завершився 02.10.2023.
Водночас станом на 02.10.2023 позивач продовжував проходити службу, звільнений з 16.08.2024.
Тож порушення права позивача на отримання грошового забезпечення у належному розмірі є триваючим, розпочалось 26.02.2022 та не було усунутим до моменту звільнення позивача 16.08.2024.
Матеріали справи не містять відомостей разом з їх документальним підтвердженням, що позивачу при звільненні було надано письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Так, згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Представник відповідача не довів належними та допустимими доказами факт ознайомлення позивача з розміром його грошового забезпечення та порядком його обчислення (шляхом надання розрахункових листів, письмових повідомлень тощо).
На звернення представника позивача, відповідач листом від 30.10.2024 року повідомив про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 .
З цим позовом позивач звернувся до суду 29.11.2024, тобто в межах тримісячного строку.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У силу частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Верховний Суд у постанові від 29.09.2022 у справі №500/1912/22 зазначив, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зазначений підхід неодноразово був застосований Верховним Судом, зокрема у постановах від 21.05.2021 у справі №1.380.2019.006107, від 22.07.2021 року у справі №340/141/21, від 16.09.2021 у справі №240/10995/20 та від 12.09.2022 у справі №120/16601/21-а.
За наведених обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для залишення позовної заяви без розгляду.
А тому у задоволенні заяви представника відповідача належить відмовити.
Керуючись статтями 2, 5, 44, 118, 121, 122, 241, 243, 248, 256 КАС України, суд
У задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала окремо від судового рішення оскарженню не підлягає.
Суддя Д.К.Василяка